Справа: № 2а-11844/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.
Іменем України
21 лютого 2013 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,
при секретарі: Медведєвій А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника Державної міграційної служби України - Коренчук Оксани Михайлівни на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
У серпні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії. Свої вимоги обґрунтовує тим, що він отримав від Головного управління Державної міграційної служби у місті Києві повідомлення від 16 серпня 2012 року № 79 про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі рішення Державної міграційної служби України від 26 липня 2012 року № 309-12. Вказав, що у повідомленні не визначено підстав для видання такого рішення та не проведено перевірку наявності чи відсутності підстав для отримання додаткового захисту. Зауважив, що підставою для визнання його біженцем є його побоювання стати жертвою переслідувань, оскільки він має національність таміл, перебував у військовій організації ТЕЛО (Таміл Ілам Ліберальна Організація), із складу якої вийшов із-за небажання приймати участь у військових діях. Звертає увагу суду на те, що відповідач під час прийняття рішення не провів розслідування та не встановив, чи, дійсно, повідомлена позивачем інформація є правдивою, а тому прийняте Держкомітетом рішення прийнято без з'ясування необхідних обставин.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 жовтня 2012 року задоволено вказаний вище позов. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 26 липня 2012 року № 309-12. Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08 липня 2011 року №3671-VI.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Державної міграційної служби України - Коренчук Оксана Михайлівна подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що суперечить нормам матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції було встановлено наступне.
Позивач є громадянином Шрі-Ланки, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Батіколоа, Шрі-Ланка, за національністю таміл, за віросповіданням хінді. До України прибув в липні 1994 року на поїзді з території Російської Федерації, де перебував до приїзду в Україну приблизно півроку.
23 січня 2012 року звернувся до міграційного органу із заявою про надання йому статусу біженця.
Під час розгляду зазначеної заяви Головним управлінням міграційної служби України у місті Києві з позивачем проведено співбесіду, за результатом якої складено протокол.
Згідно протоколу співбесіди від 07 лютого 2012 року позивач повідомив, що на батьківщині був членом опозиційної військової партії ТІЛО (Таміл Ілам Ліберальна Організація), в якій навчав солдат військовій підготовці для прийняття участі у військових діях проти організації ЛТТЕ за утворення незалежної тамільської держави Таміл-Ілам. У 1990 році позивача було затримано солдатами уряду Шрі-Ланки та поміщено до в'язниці, де він зазнав знущань та катувань. У тюрмі позивач перебував один місяць, після чого був відпущений з зв'язку з внесенням за нього залогу.
Згідно протоколу додаткової співбесіди, проведеної 28 квітня 2012 року, позивач вказав, що після звільнення з тюрми він мешкав 3-3,5 роки в Індії, потім був вимушений повернутись до Шрі-Ланки, де відкрив візу та виїхав до Російської Федерації, звідки і потрапив до України. Протягом всього цього часу позивача переслідували та розшукували військові уряду. Позивач був вимушений покинути батьківщину та виїхати до чужих країн через побоювання за своє життя.
З 1994 року позивач перебуває на території України, проживає спільно з громадянкою України, від якої має двох дітей, які є громадянами України.
Висновком Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві від 08 травня 2012 року за результатами розгляду особової справи позивача №12KYIV 9-01 було видано висновок щодо відмови йому у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Висновок ґрунтується на тому, що позивач надав недостовірні дані щодо мети приїзду до України та не довів фактів переслідування та загрози життю.
Рішенням відповідача від 26 липня 2012 року № 309-12 зазначений висновок підтримано та, відповідно, позивачу відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Для ознайомлення з даним рішенням позивачу було надіслане повідомлення від 16 серпня 2012 року № 79, яке позивачем отримано 22 серпня 2012 року.
Не погоджуючись з винесеним відповідачем рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи спірне рішення відповідач не надав належної оцінки доводам заявника, у зв'язку з чим прийняв необґрунтоване та передчасне рішення.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
Законом України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового чи тимчасового захисту» визначено, зокрема, порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, втрати та позбавлення цього статусу, а також правовий статус біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.
Відповідно до пункту 1 статті 1 цього Закону, біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Водночас, особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитись в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (пункт 13 статті 1 Закону).
Згідно з частиною 1 статті 7 вказаного вище Закону оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства, або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 10 Закону розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється органами міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Працівником органу міграційної служби проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.
При цьому, згідно з частиною 8 статті 10 Закону у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів, орган міграційної служби має право звертатись з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.
Отже, міграційний орган зобов'язаний розглянути заяву про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, а для встановлення додаткової інформації, необхідної для оцінки достовірності повідомленого, провести з нею співбесіду та, у разі виникнення сумнівів щодо такої достовірності, звернутись до відповідних органів для підтвердження або спростування наданих заявником відомостей.
Крім того, Законом України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» визначено, що метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis соттunautairе з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.
Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця або особою, яка потребує додаткового захисту. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.
Судом першої інстанції з особової справи позивача встановлено, що позивач запевняє міграційну службу, що підставою для виїзду із країни громадянської належності є побоювання переслідування за його національність та за зв'язок з опозиційною військовою партією ТЕЛО (Таміл Ілам Ліберальна Організація), зазначає, що його переслідували та погрожували вбивством військові уряду країни.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що з суб'єктивної сторони позивач доводить свої побоювання щодо переслідування за його політичною належністю.
Разом з тим, враховуючи частину 8 статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відповідач, розглянувши справу позивача та засумнівавшись у достовірності наведеної ним інформації, зобов'язаний був звернутись до відповідних органів з клопотанням перевірити її. Проте, відсутні докази, які б свідчили про те, що міграційною службою взагалі перевірялась інформація, на яку посилався позивач, обґрунтовуючи реальність побоювань. В даному випадку відповідачем, крім співбесіди з позивачем, не було поставлено вимоги щодо надання додаткових відомостей ні від позивача, ні від органів державної влади для уточнення інформації щодо ситуації у країні громадянської належності позивача станом на час прийняття оскаржуваного рішення.
Згідно статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, яка, зокрема, до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем під час видання оскаржуваного рішення залишено поза увагою те, що позивач має в Україні громадянську дружину та двох неповнолітніх дітей, які є громадянами України, тобто, не надано оцінки об'єктивної сторони звернення позивача за притулком в Україні.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що відповідач, приймаючи рішення про відмову позивачу у наданні статусу біженця, не надав належної оцінки доводам заявника та не всебічно вивчив матеріали, які можуть стати доказами підтверджуючими доводи останнього, що призвело до прийняття передчасного рішення.
Крім того, згідно з частиною 13 статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» у разі, якщо спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції прийняв рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Водночас, повідомлення від 16 серпня 2012 року № 79 про відмову у визнанні позивача біженцем містить лише посилання на норми даного Закону та на рішення Державної міграційної служби України від 26 липня 2012 року № 309-12, а не причини, які є наслідком видання останнього.
У частині 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем з порушенням чинного законодавства, а вимоги позивача щодо цього є обґрунтованими.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.
За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу представника Державної міграційної служби України - Коренчук Оксани Михайлівни - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 жовтня 2012 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Т.М. Грищенко
В.Е. Мацедонська
Головуючий суддя Мельничук В.П.
Судді: Грищенко Т.М.
Мацедонська В.Е.