Справа: № 2а-15789/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Патратій О.В. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.
Іменем України
21 лютого 2013 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,
при секретарі: Медведєвій А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби - Піскуна Ігоря Олександровича на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 грудня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «СКБ» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
У листопаді 2011 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «СКБ» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про віднесення ним до складу податкового кредиту сум ПДВ за наслідками господарських операцій з ТОВ «Агропульсар» та ПП «Украгро-Трейд». Вказує на хибність висновку відповідача про те, що фінансово-господарські відносини з ТОВ «Агропульсар» та ПП «Украгро-Трейд» носять характер нікчемних правочинів, оскільки доказів на підтвердження такого висновку під час перевірки здобуто не було. На переконання позивача, податкові органи не наділені повноваженнями щодо визнання угод недійсними (нікчемними), оскільки правочини є нікчемними лише в силу закону або можуть бути визнані недійсними за рішенням суду, яке відповідачем надано не було, а тому висновки податкового органу щодо порушень цивільно-правових норм платником податків є такими, що здійснюються поза межами повноважень та порушують ст.ст. 6, 19 Конституції України, ст.ст. 20, 21 Податкового кодексу України. Позивач зазначив, що реальне здійснення господарських операцій підтверджується оформленими належним чином первинними документами, податковий кредит сформовано на підставі податкових накладних, виданих контрагентами, які зареєстровані платниками ПДВ, а інших підстав для невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість чинний Податковий кодекс України не містить.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 грудня 2012року задоволено вказаний вище позов. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби від 31 серпня 2012 року № 0008342209 та від 26 листопада 2012 року № 0012982209.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби - Піскун Ігор Олександрович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що суперечить нормам матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції було встановлено наступне.
Позивач зареєстроване як юридична особа Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією 30.03.2011 року та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Печерському районі м. Києва.
В період з 17.07.2012 року по 13.08.2012 року ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «ВКП СКБ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.03.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.03.2012 року.
За результатами проведеної перевірки було складено акт № 636/22-9/37634188 від 20.08.2012 року.
31 серпня 2012 року на підставі висновків вказаного акту перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС було прийнято податкові повідомлення-рішення № 0008342209, яким позивачу за порушення ст.185, п. 198.3, п.198.6 ст. 198, п. 201.4, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України було донараховане податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 257108,00 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 128554,00 грн.; № 0008352209, яким позивачу за порушення ст. 185, п. 198.3, п.198.6 ст. 198, п. 201.4, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України було зменшено від'ємне значення з податку на додану вартість на 681804,00 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 340902,00 грн.
За результатами оскарження вказаних повідомлень-рішень в адміністративному порядку, рішенням Державної податкової служби у м. Києві № 7253/10/12-114 від 06.11.2012 року було скасовано податкове повідомлення-рішення від 31.08.2012 року № 0008352209 в частині застосованих штрафних (фінансових) санкції у розмірі 340902,00 грн., в іншій частині рішення залишено без змін.
26 листопада 2012 року, за наслідками адміністративного оскарження, ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «В4» № 0012982209, яким позивачу за порушення ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України було зменшено від'ємне значення з податку на додану вартість на 681804,00 грн.
Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позов є обґрунтованим та підтверджений належними та допустимими доказами.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
Судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до змісту акта перевірки податковий орган прийшов до висновку про порушення позивачем вимог п. 185.1 ст.185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України внаслідок заниження податку на додану вартість у вересні 2011 року на 257108,00 грн. та завищення залишку від'ємного значення з податку на додану вартість за березень 2012 року на 681804,00 грн., внаслідок безпідставного формування податкового кредиту з ПДВ на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Агропульсар» та ПП «Украгро-Трейд».
Порушення позивачем вказаних норм Податкового кодексу України мотивовані наявністю у провадженні СУПМ ДПС у Житомирській області кримінальної справи № 12/169002, порушеної за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366, ч.ч. 1, 3, 4 ст. 358 КК України, досудовим слідством у якій встановлено що гр. ОСОБА_3 організував злочинну схему, направлену на сприяння підприємствам-фактичним платникам податку на додану вартість в ухиленні від сплати податку до бюджету; відповідно до протоколу допиту від 02.07.2012 року ОСОБА_3, який є директором та засновником ПП «Украгро-Трейд», останній визнав свою вину у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених ст. 205 ч. 2, ст. 358 ч. 1, 3, 4, ст. 366 ч. 2 КК України; відповідно до пояснень ОСОБА_4, який є керівником ТОВ «Агропульсар», він зареєстрував підприємство та поставив на податковий облік в кінці 2010 року з метою здійснення діяльності по реалізації зерна. Вподальшому продав підприємство ОСОБА_5, після чого ніяких документів бухгалтерської та фінансової звітності не підписував, до фінансово-господарської діяльності причетності не мав; згідно податкової звітності у ПП «Украгро-Трейд» відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності; згідно Довідки про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Агропульсар» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.07.2011 року по 31.07.2011 року від 23.09.2011 року № 60/23/37173338 встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг); відсутність у позивача складських квитанцій на зерно, сертифікатів відповідності послуг та карантинних свідоцтв. Наведене, на думку відповідача, свідчить, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Агропульсар» та ПП «Украгро-Трейд» здійснюється поза межами правового поля, фактично товар за договорами не передавався, а правочини між позивачем та вказаними контрагентами укладені без мети настання реальних правових наслідків, суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок та є недійсними.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що висновки акта перевірки, що стали підставою для визначення позивачу суми податкових зобов'язань та зменшення від'ємного значення з податку на додану вартість, є безпідставними виходячи з наступних мотивів.
Судом першої інстанції було встановлено, що між позивачем (покупець) та ПП «Украгро-Трейд»(постачальник) було укладено договір поставки зернових № 18/10-02 від 18.10.2011 року, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, що є власністю постачальника, згідно умов договору та додатків до нього, які є його невід'ємною частиною. Предметом поставки згідно даного договору є рис врожаю 2011 року походженням з України; ціна за одиницю товару визначається в додатках до договору (п.6); товар передається і приймається на підставі рахунка-фактури, накладної або акту прийому-передачі, податкової накладної, складських документів та документів, що підтверджують якість товару (п.8). Додатком № 1 до договору поставки між сторонами погоджено асортимент, кількість товару в партії, одиницю виміру, ціну за одиницю, загальну вартість товару та показники якості (п.1); загальна вартість партії склала 690001,20 грн. з ПДВ.
На виконання умов договору ПП «Украгро-Трейд» виписало на адресу позивача податкові накладні № 1124 від 21.10.2011 року на суму ПДВ 42033,65 грн., № 1159 від 24.10.2011 року на суму ПДВ 40918,92 грн., № 1180 від 25.10.2011 року на суму ПДВ 29536,99 грн.
Також, між позивачем (як покупцем) та ПП «Украгро-Трейд»(як постачальником) було укладено договір поставки зернових № 01/12-01 від 01.12.2011 року, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, що є власністю постачальника, згідно умов договору та додатків до нього, які є його невід'ємною частиною. Предметом поставки згідно даного договору є пшениця врожаю 2011 року походженням з України (п.4); ціна за одиницю товару визначається в додатках до договору (п.6); товар передається і приймається на підставі рахунка-фактури, накладної або акту прийому-передачі, податкової накладної, складських документів та документів, що підтверджують якість товару (п.8). Додатком № 1 до договору поставки між сторонами погоджено асортимент, кількість товару в партії, одиницю виміру, ціну за одиницю, загальну вартість товару та показники якості (п.1); загальна вартість партії склала 355000,80 грн. з ПДВ. Додатком № 3 до договору поставки між сторонами погоджено асортимент, кількість товару в партії, одиницю виміру, ціну за одиницю, загальну вартість товару та показники якості (п.1); загальна вартість партії склала 382200,84 грн. з ПДВ.
На виконання умов договору ПП «Украгро-Трейд» виписало на адресу позивача податкові накладні № 1794 від 06.12.2011 року на суму ПДВ 9263,80 грн., № 1807 від 07.12.2011 року на суму ПДВ 18209,10 грн., № 1861 від 12.12.2011 року на суму ПДВ 40146,17 грн., № 1900 від 15.12.2011 року на суму ПДВ 38213,93 грн., № 1936 від 20.12.2011 року на суму ПДВ 40652,74 грн., № 1946 від 21.12.2011 року на суму ПДВ 38547,59 грн.
Крім того, між позивачем (як покупцем) та ПП «Украгро-Трейд»(як постачальником) укладено договір поставки зернових № 03/01-01 від 03.01.2012 року, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, що є власністю постачальника, згідно умов договору та додатків до нього, які є його невід'ємною частиною. Предметом поставки згідно даного договору є зерно пшениці врожаю 2011 року походженням з України (п.4); ціна за одиницю товару визначається в додатках до договору (п.6); товар передається і приймається на підставі рахунка-фактури, накладної або акту прийому-передачі, податкової накладної, складських документів та документів, що підтверджують якість товару (п.8). Додатком № 1 до договору поставки між сторонами погоджено асортимент, кількість товару в партії, одиницю виміру, ціну за одиницю, загальну вартість товару та показники якості (п.1); загальна вартість партії склала 1775004,00 грн. з ПДВ. Додатком № 2 до договору поставки між сторонами погоджено асортимент, кількість товару в партії, одиницю виміру, ціну за одиницю, загальну вартість товару та показники якості (п.1); загальна вартість партії склала 515998,00 грн. з ПДВ.
На виконання умов договору ПП «Украгро-Трейд» виписало на адресу позивача відповідні податкові накладні.
Загальна вартість товару (рису, пшениці 2 кл. та пшениці 3 кл.), отриманого позивачем від ПП «Украгро-Трейд», становить 3453766, 12 грн., в тому числі ПДВ - 575627,68 грн.
При цьому судом першої інстанції було встановлено, що розрахунок за придбаний товар здійснювався позивачем у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ПП «Украгро-Трейд», що підтверджується копіями банківських виписок.
Відповідно до даних бухгалтерського обліку по взаємовідносинах з ПП «Украгро-Трейд» станом на 31.03.2012 року відсутня кредиторська чи дебіторська заборгованість.
Таким чином, позивач в повному обсязі розрахувався з ПП «Украгро-Трейд» за придбаний товар.
Щодо господарських відносин позивача з ТОВ «Агропульсар» колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції було встановлено, що між позивачем (як покупцем) та ТОВ «Агропульсар» (як продавцем) було укладено договір поставки № 1 від 01.07.2011 року, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, що є власністю постачальника, згідно умов договору та додатків до нього, які є його невід'ємною частиною. Предметом його поставки є пшениця м'яка врожаю 2011 року походженням з України (п.4); ціна за одиницю товару визначається в додатках до договору (п.6); товар передається і приймається на підставі рахунка-фактури, накладної або акту прийому-передачі, податкової накладної, складських документів та документів, що підтверджують якість товару (п.8).
На виконання умов договору ТОВ «Агропульсар» виписало на адресу позивача податкові накладні № 1205 від 12.07.2011 року на суму ПДВ 28333,40 грн., № 1810 від 18.07.2011 року на суму ПДВ 85000,00 грн., № 2004 від 20.07.2011 року на суму ПДВ 87450,00 грн., № 2704 від 27.07.2011 року на суму ПДВ 98333,33 грн., № 2805 від 28.07.2011 року на суму ПДВ 64166,67 грн.
Загальна вартість товару (пшениці 3 кл.), отриманого позивачем від ТОВ «Агропульсар», становить 2179701,60 грн., в тому числі ПДВ - 363283,60 грн.
Розрахунки між сторонами проведено у безготівковій формі на повну суму вартості поставлених товарів, що підтверджується виписками банку.
Правомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наслідками взаємовідносин з ПП «Украгро-Трейд» (у розмірі 575627,68 грн.) та ТОВ «Агропульсар»(у розмірі 363283,60 грн.) відповідачем не визнається.
Згідно з підпунктом 14.1.181. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Положеннями пункту 3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Виходячи з аналізу вказаних правових норм та встановлених обставин справи колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін; наявність податкових накладних, виданих особою, яка зареєстрована платником ПДВ.
Згідно з положеннями п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Згідно з ч. 1 ст. 9 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (п. 2.2 Положення).
В силу п. 2.4 Положення первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.
Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в Листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11.
Зі змісту акту перевірки судом першої інстанції встановлено, що позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за липень, жовтень, грудень 2011 року та січень 2012 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість, в тому числі на підставі податкових накладних, виписаних ПП «Украгро-трейд» та ТОВ «Агропульсар», які сплачені (нараховані) ним, в зв'язку з придбанням (оплатою) зернової продукції.
Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Оскільки податкові накладні на користь позивача були виписані у липні, жовтні, грудні 2011 року, січні 2012 року, передача товарів відбулося у тих же податкових періодах, що підтверджується вищеописаними видатковими накладними, то в силу приписів п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України право позивача на віднесення сплачених сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту виникло у липні, жовтні, грудні 2011 року та січні 2012 року.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту абз. 1 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.
Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).
Згідно п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
У податковій накладній повинні бути зазначені наступні реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Таким чином, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником ПДВ. Із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Отже, для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагентів платника податку на додану вартість в стані, власне, платників податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.
Судом першої інстанції було встановлено, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача - ТОВ «Агропульсар» та ПП «Украгро-Трейд» були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку. Зазначена інформація підтверджується листами Токмацької ОДПІ та ДПІ в Амур-Нижньодніпровькому районі м. Дніпропетровська, де на податковому обліку перебувають зазначені підприємства. Так, ТОВ «Агропульсар» зареєстроване платником ПДВ з 13.12.2010 року, свідоцтво № 100314063, ПП «Украгро-Трейд» зареєстроване платником ПДВ з 19.05.2011 року, свідоцтво № 100337779.
В подальшому свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Агропульсар» було анульовано 28 вересня 2011 року, однак, оскільки взаємовідносини позивача з ТОВ «Агропульсар» відбувалися до дати анулювання зазначеного свідоцтва (у липні 2011 року), а відтак, податкові накладні видані цим товариством на адресу ТОВ «ВКП «СКБ» правомірно.
В свою чергу, даних про анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість ПП «Украгро-Трейд» ДПІ в Амур-Нижньодніпровькому районі м. Дніпропетровська суду не надано, а відповідачем в ході перевірки не встановлено.
Тобто, на момент здійснення господарських операцій та складання податкових накладних свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Агропульсар» та ПП «Украгро-Трейд» були чинними і вказані суб'єкти господарювання мали право видавати податкові накладні на кожну поставку товарів (робіт, послуг).
В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 року № 969 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі.
За наведених обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем було дотримано вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту, а отже і правомірність відображення їх у податковій звітності.
Також колегія суддів зауважує, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.
При цьому слід враховувати вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців", згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
На дату здійснення та відображення у бухгалтерському та податковому обліку господарських операцій безпосередні постачальники позивача були зареєстровані уповноваженими органами як суб'єкти господарювання, у встановленому порядку цивільної дієздатності не позбавлені, перебували на обліку в податкових органах як платники податку на додану вартість.
Відповідачем не надано суду доказів того, що станом на момент проведення господарських операцій з позивачем ТОВ «Агропульсар» та ПП «Украгро-Трейд» були ліквідованими або їх діяльність була припинена в установленому законом порядку чи підприємства були виключені з ЄДРПОУ.
Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем робіт та придбання таких робіт з метою їх використання у власній господарській діяльності, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Згідно підпункту 14.1.36. статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
За даними довідки АА № 370702 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України одним з основних видів діяльності позивача є оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин (код КВЕД 51.21.0).
Судом першої інстанції було встановлено, що поставка товару від ТОВ «Агропульсар» та ПП «Украгро-Трейд» до ТОВ «ВКП СКБ» відбулася на ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів», ДП «Керченський комбінат хлібопродуктів», ДП «Хлібна база № 74» Державного агентства резерву України, які є сертифікованими зерновими складами, що підтверджується копіями відповідних сертифікатів, виданих Державною інспекцією сільського господарства України та з яким позивачем укладено договори складського зберігання зерна.
За визначенням наведеним у пункті 15 частини 1 статті 1 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», зерновий склад - це юридична особа, що має на праві власності зерносховище та сертифікат на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки.
Відповідно до статті 24 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах. При прийманні зерна на зберігання зерновий склад зобов'язаний здійснити аналіз його якості. Зерновий склад зобов'язаний вживати усіх заходів, передбачених цим Законом, нормативно-правовими актами, договором складського зберігання зерна, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання. Видача зерна володільцеві складського документа на зерно здійснюється в обмін на виписані на це зерно складські документи. Кожна із сторін договору складського зберігання зерна при відвантаженні зерна має право вимагати перевірки його якості. Витрати, пов'язані із проведенням аналізу його якості, несе сторона, що зажадала його перевірки.
Згідно зі статтею 25 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» зерновий склад є складом загального користування і зобов'язаний приймати на зберігання зерно від будь-якої особи.
Статтею 11 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» передбачено, що послуги із зберігання зерна та продуктів його переробки підлягають сертифікації на відповідність стандартам та іншим нормативним документам у відповідній сфері. Тобто, сертифікації підлягає не будь-яка діяльність, пов'язана із зерновою продукцією, а лише послуги із зберігання зерна та продуктів його переробки.
Відповідно до частин 1, 2 статті 37 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію. Складський документ на зерно виписується після передачі зерна на зберігання не пізніше наступного робочого дня.
Відповідно до матеріалів справи зернова продукція, придбана позивачем у ТОВ «Агропульсар» та ПП «Украгро-Трейд», була поставлена наведеним вище зерновим складам для подальшої її переробки на борошно, висівки тощо.
Так, між позивачем (замовник) та ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України (виконавець) 03 січня 2012 року укладено договір № 1 на переробку зерна пшениці на давальницьких умовах та додаткову угоду № 1 до договору від 18 січня 2012 року. Відповідно до умов договору замовник здійснює доставку своїм транспортом пшениці 1-4 класу Виконавцю в загальній кількості 20000 тонн для подальшої її промислової переробки на борошно 3-сортове, висівки (продукцію) та зобов'язується забрати готову продукцію згідно з умовами договору (п.1.1). Виконавець проводить приймання зерна, його очищення, сушіння, зберігання та переробку на борошно і висівки, їх збереження та відпуск Замовнику (п.1.2).
03 січня 2012 року між позивачем (давалець) та ДП «Керченський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України (підприємство) укладено договір № 1/1 на переробку пшениці, відповідно до п.1.1 якого давалець передає, а підприємство приймає на переробку на борошно пшеницю 2, 3, 4, 5 та 6 класу в кількості 10000,00 тонн з клейковиною не нижче 21,6%. Крім того, 03 січня 2012 року між цими ж сторонами було укладено додаткові угоди № 1 та № 2 від 03 січня 2012 року.
Також, між позивачем (давалець) та ДП «Керченський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України (підприємство) 03 січня 2012 року укладено договір № 1/3 на переробку рису та додаткову угоду № 1 до нього. Відповідно до п.1.1 договору давалець постачає, а підприємство приймає на переробку зерно рису в кількості 3000 тон.
Крім того, між позивачем (поклажодавець) та ДП «Хлібна база № 74» Державного агентства резерву України (зерновий склад) укладено договір № 1/11 складського зберігання зерна від 20 червня 2011 року. Відповідно до умов зазначеного договору поклажодавець зобов'язується передати зерно (пшеницю, ячмінь, жито) за заліковою вагою, вказаною в специфікаціях до цього договору на зерновий склад, який зобов'язується прийняти таке зерно на зберігання.
Разом з тим, листом від 15.10.2012 року ДП «Хлібна база 74» Державного агентства резерву України підтвердило надходження від ТОВ «Агропульсар» на залікову картку позивача пшениці врожаю 2011 року в період з 12.07.2011 року по 14.09.2011 року та відпуск його третім особам.
Листом від 24.09.2012 року ДП «Керченський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України підтвердило надходження від ПП «Украгро-Трейд» на залікову картку позивача рису та пшениці врожаю 2011 року в період з 21.10.2011 року по 25.01.2012 року та їх переробку на потужностях комбінату.
Листом від 28.09.2012 року ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України підтвердило надходження від ПП «Украгро-Трейд» ТОВ «ВКП «СКБ» на переробку зерна пшениці на давальницьких умовах в період з 06 по 20.01.2012 року та його переробку на потужностях комбінату.
Стосовно посилань відповідача на відсутність у ТОВ «ВКП СКБ» складських квитанцій, що підтверджували б прийняття зерна на зберігання, колегія суддів зазначає наступне.
Порядок обігу складських документів на зерно визначається Положенням про обіг складських документів на зерно, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики України від 27.06.2003 року № 198. Відповідно до зазначеного положення складська квитанція є документом, який після набрання чинності цим положенням замінює прибуткову квитанцію (форма ПК-13) і який видається зерновим складом при прийнятті кожної партії зерна на зберігання та заповнюється у двох примірниках (3.1). Підставою для видачі складської квитанції на зерно є угода про зберігання зерна, укладена між зерновим складом і поклажодавцем, та факт прийняття зерна на зберігання (п.3.2). Оригінал першого примірника складської квитанції вручається поклажодавцю. Оригінал другого примірника складської квитанції зберігається зерновим складом (п.3.3). При витребуванні зерна складська квитанція повертається поклажодавцем зерновому складу в обмін на документ, який посвідчує відвантаження зерна складом. На повернутій складській квитанції та на її другому примірнику, який зберігався на зерновому складі, проставляються відмітки "Погашено", про що робиться відповідний запис у Реєстрі складських документів на зерно (п.3.4).
Отже, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про обгрунтованість тверджень позивача про те, що наявність у нього зазначених складських квитанцій є неможливою з підстав передачі їх зберігачам зерна - ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів», ДП «Керченський комбінат хлібопродуктів» та ДП «Хлібна база № 74»- в обмін на повернення зернових зі зберігання.
Крім цього, статтею 29 Закону України «Про карантин рослин» визначено лише два випадки, в яких об'єкти регулювання (будь-яка рослина, продукт рослинного походження, місце зберігання, упаковка, засоби перевезення, контейнери, ґрунт та будь-які інші організми, об'єкти або матеріали, здатні переносити чи поширювати регульовані шкідливі організми) переміщуються територією України за наявності карантинного сертифіката: вивезення та/або ввезення об'єктів регулювання у карантинну зону; транспортування імпортованих об'єктів регулювання, які зберігалися, перепаковувалися, розділялися на частини, змішувалися з іншими вантажами.
Як свідчать матеріали справи, зернова продукція, що придбавалася позивачем у контрагентів та подальше її відчуження третім особам не належить до обставин, з якими закон пов'язує необхідність обов'язкового отримання карантинного сертифікату, відтак, наявність його у даному випадку є необов'язковою.
Судом першої інстанції встановлено, у подальшому продукція переробки зерна була реалізована контрагентам позивача, що підтверджується видатковими накладними, наявними у матеріалах справи, а саме: ТОВ «Кременчукхліб», ТОВ «Полтавахліб», ПАТ «Криміхліб», ДП «Керченський комбінат хлібопродуктів «ДАР», ТОВ «Балаклава», ПП «Наука плюс», ПП «Комерційне підприємство «Житниця», ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8, ТОВ «Столицяінвестбуд», ТОВ «Легендас-М».
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що придбання рису та пшениці ТОВ «ВКП СКБ» у ТОВ «Агропульсар» та ПП «Украгро-Трейд» здійснено в рамках господарської діяльності з метою отримання економічного ефекту - прибутку, оскільки отримані рис та пшениця були перероблені на борошно та реалізовані.
Вказане спростовує твердження відповідача про фіктивність спірних операцій позивача.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено реальний характер спірних фінансово-господарських операції та наявність у позивача передбачених законодавством підстав для віднесення сум за цими операціями до складу податкового кредиту з податку на додану вартість. У зв'язку з цим позивачем правомірно, у відповідності з приписами чинного законодавство було віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за жовтень, грудень 2011 року, січень 2012 року у розмірі 575628,00 грн., за липень 2011 року у розмірі 363284,00 грн. за наслідками фінансово-господарських операцій з ТОВ «Агропульсар» та ПП «Украгро-Трейд», у зв'язку з чим висновок відповідача про завищення позивачем податкового кредиту та бюджетного відшкодування з податку на додану вартість сумі є необґрунтованим.
Аналізуючи реальність вчинюваних операцій, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про безпідставність твердження відповідача про фіктивний характер діяльності контрагентів позивача з огляду на таке.
Як вбачається з Акту перевірки, підставою для такого висновку контролюючого органу стосовно ПП «Украгро-Трейд» стали матеріали кримінальної справи № 12/169002, порушеної за фактом вчинення фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків, службового підроблення та підроблення документів, печаток, штампів і т.д., порушеної відносно гр. ОСОБА_9 - засновника та директора ПП «Украгро-Трейд».
Так, зокрема, в акті перевірки з посиланням на постанову слідчого про порушення кримінальної справи № 12/169002 зазначено, що свідком по зазначеній кримінальній справі надано пояснення про те, що за вказівкою ОСОБА_9 було придбано та зареєстровано ряд підприємств, які він використовував для надання послуг клієнтам з конвертації коштів у готівку; бухгалтерський облік на підприємстві вівся іншими особами, а готівкові кошти з банківського рахунку передавалися безпосередньо ОСОБА_9 або іншим особам. Постанова про порушення кримінальної справи № 12/169002 та протоколи допиту свідків суду не надавалися.
Щодо іншого контрагента позивача - ТОВ «Агропульсар», то як вбачається з акту перевірки, його директор ОСОБА_4, від імені якого підписано податкові накладні, надав пояснення, що у лютому 2011 року він здійснив продаж підприємства, особисто ніякої господарської діяльності не здійснював, документів первинного бухгалтерського обліку не вів. Також ОСОБА_4 надав до податкової міліції нотаріально засвідчену заяву щодо припинення своєї участі у складі засновників ТОВ «Агропульсар» та відступлення належної йому частки в статутному фонді громадянину ОСОБА_5
Однак, порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину не може бути доказом вини певної особи у вчиненні злочину. Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Згідно до правової позиції, висловленої Пленумом Верховного Суду України у пункті 18 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою (ч. 4 ст. 72 КАСУ).
В той же час, відповідачем не було надано суду вироку суду, якими би було встановлено, що ПП «Украгро-Трейд» та ТОВ «Агропульсар» були зареєстровані в державних органах влади з метою прикриття незаконної діяльності, а не з метою здійснення господарської діяльності, передбаченої чинним законодавством України; що вказаними юридичними особами укладались фіктивні господарські угоди, в тому числі з ТОВ «ВКП СКБ» (з метою суперечною інтересам держави і суспільства, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо), підроблялись первинні документи або що товари, роботи (послуги) від вказаних контрагентів позивачу фактично не передавались.
Враховуючи наведене, посилання відповідача на протоколи допиту стосовно непричетності до діяльності вказаних підприємств, складені в рамках кримінальної справи, не можуть вважатися доказами, що доводять обґрунтованість заперечень відповідача, оскільки відсутній вирок суду, який набрав законної сили та зміст якого відображає зазначені обставини як такі, що мали місце.
До того ж, пояснення вказаних осіб не можуть бути підтвердженням того, що операції з поставки товарів з такими підприємствами фактично не відбувались, а також того, що всі правочини, укладені з цими підприємствами, були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та порушує публічний порядок.
Таким чином, враховуючи викладені положення норм чинного процесуального законодавства, колегія суддів зазначає, що посилання відповідача на порушення кримінальної справи № 12/169002, а також на інформацію, яка міститься у протоколах допиту, не може бути належними доказом у даній адміністративній справі та свідчити про нікчемний характер правочинів між позивачем і ТОВ «Агропульсар» та ПП «Украгро-Трейд».
Враховуючи те, що постачання позивачу товарів підтверджено дослідженими в судовому засіданні розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, які були надані відповідачу до перевірки, доведеність подальшого використання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивача, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкового кредиту за наслідками таких операцій.
Також необгрунтованими є твердження відповідача про фіктивність правочинів з тих причин, що контрагенти позивача не мають адміністративно-господарських можливостей та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності.
Як вбачається з Акту перевірки, однією з підстав для висновку контролюючого органу щодо відсутності у ТОВ «Агропульсар» та ПП «Украгро-Трейд» трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного, торгівельного обладнання слугували лише дані податкової звітності контрагентів.
Однак, дана інформація не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємствах основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.
Відповідачем такі документи в ході перевірки не досліджувались та не проаналізовано, які ресурси потрібні були б підприємствам для поставки товарів, що передані позивачу зазначеними вище контрагентами. До того ж, висновки податкового органу не враховують нічим не обмеженого права підприємства укладати інші цивільно-правові угоди та використання залучених за такими цивільно-правовими угодами трудових та інших ресурсів у власній господарській діяльності.
Зазначене вище спростовує доводи податкового органу про відсутність у контрагентів позивача трудових та матеріально-технічних ресурсів, необхідних для постачання товарів ТОВ «ВКП «СКБ».
З врахуванням того, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю ТОВ «Агропульсар» та ПП «Украгро-Трейд», які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання зернової продукції для здійснення господарської статутної діяльності, спрямованої на отримання прибутку; висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю цих підприємств з мотивів не спрямованості правочинів на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях. В спірному акті перевірки відповідачем не наведено допустимих та достатніх доказів на підтвердження умовиводу про порушення позивачем податкового законодавства.
Відповідачем під час розгляду не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій.
Тобто, відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б у сукупності могли свідчити, про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки робіт/послуг, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.
Що стосується посилання відповідача на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Агропульсар» і ПП «Украгро-Трейд», колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зміст зазначених правочинів не суперечить актам цивільного законодавства; а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.
Наявні у справі документи не містять доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено.
Окрім цього, з 01.01.2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.
В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.
Викладені вище обставини справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що господарські операції позивача з ТОВ «Агропульсар» та ПП «Украгро-Трейд» є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товар, що придбавався позивачем у вказаних підприємств, отримувався з метою переробки та подальшої реалізації іншим контрагентам, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.
Відтак, доводи відповідача не є підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит з ПДВ, оскільки він виконав усі передбачені законом умови формування податкового кредиту і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність податкового повідомлення-рішення № 0008342209 від 31.08.2012 року та необхідність його скасування.
Щодо податкового повідомлення-рішення № 0008352209 від 31 серпня 2012 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість, суд зазначає наступне.
Згідно пп. 1.4.1.18 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.
Порядок формування сум бюджетного відшкодування регулюється статтею 200 Податкового кодексу України.
Відповідно до абз. «а» п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг.
За правилами п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до п. 200.2 ст.200 Податкового кодексу України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного податкового періоду.
Таким чином, платнику податків надано право на формування бюджетного відшкодування у межах сум сплачених ним сум ПДВ у попередніх податкових періодах, не обмежуючи останнього у кількості таких періодів.
Відповідно до п. 200.6 ст. 200 Податкового кодексу України платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. У разі прийняття такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів.
Відповідно до п. 200.14 ст. 200 Податкового кодексу України якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної перевірки (документальної) податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий податковий орган: а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної податковим органом унаслідок таких перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з пунктом 200.6 цієї статті у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів; б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною податковим органом внаслідок проведення таких перевірок, податковий орган надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування; в) у разі з'ясування внаслідок проведення таких перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови у наданні бюджетного відшкодування.
Як свідчать матеріали справи правомірність віднесення спірних сум ПДВ до складу податкового кредиту за операціями з ТОВ «Агропульсар» та ПП «Украгро-Трейд» в межах господарської діяльності позивача підтверджено документами, які містяться в матеріалах справи: податковими та видатковими накладними, виписками банку по особовому рахунку, тощо, відтак, суд приходить до висновку про правомірність сформованого позивачем бюджетного відшкодування з ПДВ за березень 2012 року в сумі 681804,00 грн.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення № 0012982209 від 26 листопада 2012 року є протиправним та підлягає скасуванню.
З урахуванням вказаного вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення даного позову.
Отже, доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.
За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби - Піскуна Ігоря Олександровича - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 грудня 2012 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Т.М. Грищенко
В.Е. Мацедонська
Головуючий суддя Мельничук В.П.
Судді: Грищенко Т.М.
Мацедонська В.Е.