ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
19 лютого 2013 року № 2а-13836/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Огурцова О.П. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби
проскасування податкового повідомлення-рішення №0000401704/999 від 29.02.2012
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення №0000401704/999 від 29.02.2012.
У судовому засіданні 12.12.2012 були допитані свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які в порядку статті 141 Кодексу адміністративного судочинства України були приведені до присяги, зі змістом статей 384, 385 Кримінального кодексу України були ознайомлені.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним.
У відповідача були відсутні правові підстави для проведення позапланової перевірки позивача на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, з огляду на те, що жодного письмового запиту на адресу позивача щодо надання пояснень та їх документального підтвердження на адресу позивача не надходило. Також позивач зазначив про те, що відповідачем перевірку було проведено з порушенням строків на її проведення.
Висновки податкового органу викладені в акті № 838/17/4/НОМЕР_1 від 08.02.2012 ґрунтуються виключно на поясненнях відібраних в колишніх співробітників позивача, які не є належними матеріалами, які є підставою для висновків підчас проведення перевірки. Водночас позивач зазначив про те, що інформація вказана у зазначених поясненнях була перекручена.
Представник позивача у судовому засіданні 24.01.2013 підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд задовольнити позов.
Представник відповідача проти позову заперечив, 29.10.2012 через канцелярію суду надав суду письмові заперечення на адміністративний позов. Доводи відповідача викладені в письмових запереченнях та наведені його представником під час судового засідання аналогічні доводам та висновкам викладеним в акті перевірки № 838/17/4/НОМЕР_1 від 08.02.2012, інших доводів, крім зазначених у вказаному акті перевірки представником відповідача не наведено.
У судове засідання 24.01.2013 представник відповідача не прибув, про причин неприбуття суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З урахуванням наведеного суд, заслухавши у судовому засіданні представника позивача, з'ясувавши, що немає потреби заслухати додаткових свідків чи експерта, ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.
Підчас судового розгляду справи, суд,
В період з 27.01.2012 по 02.02.2012 Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі міста Києва на підставі направлень № 126 від 27.01.2012 та № 127 від 27.01.2012 та підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України проведена позапланова виїзна документальна перевірка фінансово - господарської діяльності суб'єкта господарської діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 31.12.2011.
Перевіркою встановлено, зокрема, порушення підпункту "а" пункту 19.2 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 та пункту Податкового кодексу України, в результаті занижено податок з доходів найманих працівників на загальну суму 8449,59 грн.
До такого висновку податковий орган дійшов виходячи з наступного.
У перевіряємому періоді, відповідно до заяв, про право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва на 2009-2011 роки у перевіряємому періоді СГД ОСОБА_1 працював на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, згідно даних особової справи СГД ОСОБА_1 особової картки ф.1ДФ та наданих до перевірки документів, для здійснення господарської діяльності СГД ОСОБА_1 використовував працю 3 найманих працівників:
- трудовий договір № 5 від 03.04.2007 з ОСОБА_4, знято з реєстрації 16.03.2011;
- трудовий договір № 2 від 01.12.2005 з ОСОБА_3 , знято з реєстрації 28.02.2011;
- трудовий договір № 3 від 01.12.2005 з ОСОБА_2, знято з реєстрації 16.03.2011.
Листом Прокуратури Дарницького району міста Києва № 52/391 від 18.01.2012 до ДПІ у Дарницькому районі міста Києва було надано пояснення СГД ОСОБА_1 та найманих працівників ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4
Згідно пояснень наданих о/у ГВПМ ДПІ у Дарницькому районі міста Києва майору податкової міліції Лаврішко О.В. :
- гр. ОСОБА_3: ...За період часу з 01.12.2005 по 28.02.2011 я отримував заробітну плату у ФОП ОСОБА_1 Середня заробітна плата складала 1500,00 грн. Платню ОСОБА_1 виплачував в кінці місяця особисто...";
- гр. ОСОБА_2: "... В кінці кожного місяця ФОП ОСОБА_1 виплачував нам з ОСОБА_3 заробітною плату в готівковій формі. Моя заробітна плата складала 1500,00-2500,00 грн...".
Згідно пояснення гр. ОСОБА_4 наданого Прокурору Дарницького району, старшому раднику юстиції Кузьміну К.І.: "...05.04.07р. було зареєстровано трудовий договір між мною та ФОП ОСОБА_1 Згідно зазначеного договору в мої обов'язки входило ведення бухгалтерських операцій та складання звітності. Також вказаним договором було встановлено розмір моєї заробітної плати, а саме - 450,00 грн. За час роботи у гр. ОСОБА_1 (05.04.07р. по 16.03.11р.) я отримувала різний рівень заробітної плати. В період з 05.04.07р по 01.01.10р. гр. ОСОБА_1 платив мені в середньому 500-600 грн. З початку 2010 року гр-н ОСОБА_1 запропонував мені написати заяву, згідно якої я погоджувалась працювати 2 години в день. Я дала згоду і з цього часу моя заробітна плата складала 300 грн. Вказану зарплату (300 грн.) гром. ОСОБА_1 сплачував мені до момента мого звільнення, по 16.03.11р...".
З огляду на зазначене податковий орган дійшов висновку про те, що СГД ОСОБА_1 податок з доходів найманих працівників нараховував, утримував та перераховував до бюджету не в повному обсязі.
За результатами перевірки складено акт № 838/17/4/НОМЕР_1 від 08.02.2012 на підставі якого прийнято податкове повідомлення - рішення №0000401704/999 від 29.02.2012, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем прибутковий податок - штрафи за основним платежем на суму 8449,59 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 2518,44 грн.
Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 до Державної податкової адміністрації у місті Києві було подано скаргу на податкове повідомлення - рішення №0000401704/999 від 29.02.2012, за результатами розгляду якої прийнято рішення про результати розгляду скарги № 646/П/12-314 від 07.06.2012, яким скаргу задоволено частково, та скасовано податкове повідомлення - рішення в частині збільшення грошового зобов'язання з доходів фізичних осіб у сумі 1282,70 грн. (основний платіж - 1038,19 грн., штрафні санкції - 244,51 грн.).
Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 до Державної податкової адміністрації України було подано скаргу на податкове повідомлення - рішення №0000401704/999 від 29.02.2012, яка рішенням про результати розгляду повторної скарги № 955/0/141-12/П/10-2315 від 05.09.2012 залишена без задоволення, а податкове повідомлення - рішення без змін.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не погоджуючись з податковим повідомленням - рішенням №0000401704/999 від 29.02.2012 та вважаючи його таким, що підлягає скасуванню звернувся з відповідним позовом до суду.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.
Пунктами 78.4 та 78.5 статті 78 Податкового кодексу України, встановлено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки. Допуск посадових осіб органів податкової служби до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України посадові особи органу державної податкової служби мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування органу державної податкової служби, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (об'єкта), перевірка якого проводиться (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється), мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки. Непред'явлення або не надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Таким чином, документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків, при цьому право на проведення документальної позапланової виїзної перевірки виникає у податкового органу тільки на підставі наказу про проведення документальної позапланової перевірки та за умови вручення його під розписку до початку перевірки платнику податків, а приступити до її проведення він має право за умови пред'явлення або надіслання також направлення на проведення перевірки та службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні. При цьому вона може бути проведена тільки за наявності підстав передбачених в пунктів 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, підпунктом 78.1.1 якого визначено, що обставиною, яка зумовлює проведення перевірки є ненадання платником податків на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби відповідних пояснень та їх документального підтвердження протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.
Відповідно до акту № 838/17/4/НОМЕР_1 від 08.02.2012 документальна позапланова виїзна перевірка позивача була проведена на підставі направлень № 126 від 27.01.2012 та № 127 від 27.01.2012 та на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.
Відповідачем не було надано суду запиту, факт ненадання відповіді на який зумовив призначення перевірки позивача, як не було зазначено про факт існування відповідного запиту та його направлення позивачу, та причини неможливості надання доказів на підтвердження зазначеного факту.
Також представником позивача не було надано суду наказу на підставі якого було проведено перевірку позивача та не було зазначено про факт існування відповідного запиту та причини неможливості його надання, як і не було надано доказів вручення відповідного наказу позивачу.
З огляду на викладене, а також враховуючи те, що позивачем не надано суду доказів або пояснень щодо неможливості надання відповідних доказів на підтвердження факту складання та направлення на адресу позивача запиту та видання наказу щодо проведення перевірки позивача і вручення його позивачу, суд дійшов висновку про те, що у відповідача не виникало права на проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача.
Водночас, суд звертає увагу на те, що відповідно до вступної частини акту № 838/17/4/НОМЕР_1 від 08.02.2012 перевірку було проведено в приміщенні податкового органу, у той час, як відповідно до положень підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків, а не в приміщенні податкового органу.
Щодо встановлених підчас проведення перевірки порушень податкового законодавства суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до підпункту "а" пункту 17.2 статті 17 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів фізичних осіб для доходів з джерелом їх походження з України є податковий агент.
Згідно з пунктом 1.15 статті 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.
Відповідно до підпункту "ї" пункту 3 статті 1 зазначеного Закону дохід з джерелом його походження з України - будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді інших доходів як виплати чи винагороди за цивільно-правовими договорами, одержуваних резидентом або нерезидентом, якщо джерело виплати (нарахування) таких доходів знаходиться на території України, незалежно від резидентського статусу особи, що їх виплачує (нараховує).
Підпунктами 4.2.1 та 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 зазначеного Закону встановлено, що до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються: доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору; дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді: вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку у безоплатне користування, за винятком, коли таке надання зумовлене виконанням платником податку трудової функції чи передбачене нормами трудового договору (контракту) або відповідно до закону, у встановлених ними межах, а також за винятком користування автомобільним транспортом, наданих платнику податку його працедавцем-резидентом, який є платником податку на прибуток підприємств; вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених у підпункті 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"; вартості послуг домашнього обслуговуючого персоналу, безоплатно отриманих платником податку, включаючи працю підпорядкованих осіб, а також осіб, що перебувають на військовій службі чи є заарештованими або ув'язненими; суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що підлягають обов'язковому відшкодуванню згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим Законом; суми фінансової допомоги, включаючи суми боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства; вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених пунктом 4.3 цієї статті.
Згідно з підпунктами 8.1.1 та 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону. Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду.
Таким чином, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів фізичних осіб при виплаті юридичною особою фізичним особам доходів у вигляді заробітної плати, інших виплат та винагороди, нарахованих (виплачених) відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору та наданні додаткових благ лежить на податковому агенті фізичної особи, у ролі якого може виступати фізична особа - підприємець, що надає вказані блага.
Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.4 цієї статті.
Підпунктом "а" пункту 19.2 статті 19 зазначеного Закону, встановлено, що особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.
Отже, податковий агент зобов'язаний своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу у розмірі 15% від суми доходу нарахованого на користь платника податку.
Згідно з підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту). Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.
Таким чином, податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб є, зокрема, фізична особа - підприємець, яка виплачує фізичній особі дохід, зокрема, у вигляді заробітну плату, яка нараховується відповідно до умов трудового договору (контракту).
Підпунктами 168.1.1 та 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, встановлено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Пунктом 167.1 статті 167 Податкового кодексу України, встановлено, що ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.
Згідно з підпунктом 168.4.7 пункту 168.4 статті 168 Податкового кодексу України відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного бюджету несе фізична особа у випадках, визначених цим розділом.
Відповідно до пункту 176.2 статті 172 Податкового кодексу України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані: своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається; подавати на вимогу платника податку відомості про суму виплаченого на його користь доходу, суму застосованих соціальних податкових пільг та суму утриманого податку; подавати органу державної податкової служби інші відомості про оподаткування доходів окремого платника податку в обсягах та згідно з процедурою, визначеною цим розділом та розділом II цього Кодексу; нести відповідальність у випадках, визначених цим Кодексом.
Отже, податковий агент повинен утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу нарахованого на користь платника податку за ставкою 15 відсотків щодо доходів, нарахованих у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами та несуть відповідальність за своєчасність та повноту нараховувати, утримувати та сплачувати податку.
Таким чином як нормами Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»так і нормами Податкового кодексу України відповідальність за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку на доходи фізичних осіб у розмірі 15 відсотків, при виплаті юридичною особою фізичним особам доходів у вигляді заробітної плати, інших виплат та винагороди, нарахованих (виплачених) відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору покладено на податкового агента, яким зокрема, фізична особа - підприємець, що надає вказані блага.
В періоді, за який проводилась перевірка, позивач використовував працю 3 найманих працівників: за трудовим договором № 5 від 03.04.2007 - ОСОБА_4, за трудовим договором № 2 від 01.12.2005 з ОСОБА_3, за трудовим договором № 3 від 01.12.2005 - ОСОБА_2. Зазначений факт сторонами не заперечується.
На підтвердження належного утримання та сплати з доходу у вигляді заробітної плати, виплаченого особам, які є працівника позивача, податку з доходів фізичних осіб позивачем надано суду розрахункові відомості та відомості на виплату грошей.
При порівнянні даних зазначених в акті № 838/17/4/НОМЕР_1 від 08.02.2012 щодо задекларованих позивачем сум податку з доходів фізичних осіб при виплаті доходів громадянам та даних зазначених позивачем в розрахункових відомостях та відомостях на виплату грошей вбачається, що позивачем податок з доходів фізичних осіб з сум зазначених у вказаних відомостях було задекларовано та сплачено у повному обсязі.
Допитані у якості свідків колишні працівники позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначили про те, що заробітну плату вони отримували у розмірах зазначених в розрахункових відомостях та відомостях на виплату грошей в яких ставили відповідний підпис про отримання грошей. Також вони зазначили про те, що заробітної плати у розмірі 1 500,00 грн. чи 2000,00 грн. ніколи не отримували, а вона була приблизно в діапазоні від 500 до 850 грн.
Відповідачем в акті № 838/17/4/НОМЕР_1 від 08.02.2012 не було наведено, як і не було надано суду підчас судових засідань, жодного первинного документу на підтвердження факту виплати позивачем інших доходів на користь найманих працівників ніж кошти виплачені у вигляді заробітної плати відповідно до розрахункових відомостей та відомостей на виплату грошей.
Пояснення, про яки йдеться у акті перевірки, надані позивачем та його найманими працівниками ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 не приймаються судом до уваги з огляду на те, що зазначені пояснень протирічять даним зазначеним позивачем у позовній заяві та свідченням, які були надані ОСОБА_3 та ОСОБА_2 під час допиту їх судом у якості свідків.
Таким чином, відповідачем в ході розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про виплату позивачем грошових коштів своїм співробітникам понад суми зазначені в розрахункових відомостях та відомостях на виплату грошей.
Аналогічна позиція викладена в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2012 у справі № 2а-5737/12/2670.
З огляду на викладене, враховуючи те, що допитані судом у якості свідків працівники позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підтвердили факт отримання від позивача грошових коштів виключно відповідно даних зазначених в розрахункових відомостях та відомостях на виплату грошей, сплата податку з доходів фізичних осіб з сум зазначених в як підтверджується актом № 838/17/4/НОМЕР_1 від 08.02.2012 та не заперечується сторонами, а також те, що відповідачем в ході розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про виплату позивачем грошових коштів своїм співробітникам понад суми зазначені в розрахункових відомостях та відомостях на виплату грошей, суд дійшов висновку про безпідставність висновку відповідача про те, що позивач податок з доходів найманих працівників нараховував, утримував та перераховував до бюджету не в повному обсязі.
Відповідно до частин першої та другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. При поданні адміністративного позову позивачем було сплачено судовий збір у сумі 109,69 грн., що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням..
Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1.Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення №0000401704/999 від 29.02.2012 - задовольнити повністю.
2. Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби №0000401704/999 від 29.02.2012.
3.Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 109,69 грн. ( сто дев'ять грн. 69 коп.).
Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі апеляційного оскарження постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя О.П. Огурцов