Справа № 22-ц-6619/12 Головуючий у І інстанції Рудюк О.Д.
Провадження № 22-ц/780/272/13 Доповідач у 2 інстанції Кашперська Т.Ц.
Категорія 23 21.02.2013
Іменем України
19 лютого 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого судді Яворського М.А.,
суддів Кашперської Т.Ц., Фінагєєва В.О.,
за участю секретаря Дрозд О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «АЕС Київобленерго» про бездіяльність у вирішенні переддоговірних спорів стосовно уточнення прав споживача в переукладеному договорі про користування електричною енергією,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -
У жовтні 2012 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про бездіяльність у вирішенні переддоговірних спорів стосовно уточнення прав споживача в переукладеному договорі про користування електричною енергією. Заявлені позовні вимоги мотивував тим, що відповідач звернувся до нього як до споживача електричної енергії в зв'язку із необхідністю переукладання договорів користування електричною енергією. За змістом нового договору не передбачено, що енергопостачальник зобов'язується забезпечити реалізацію права споживача, який має пільги, в зв'язку із цим він неодноразово звертався до відповідача із пропозицією змін до договору, зокрема просив вказати, що споживач має право на 50 % знижку за спожиту електричну енергією в межах середніх норм споживання на ветерана та членів сім'ї, що проживають разом з ним, однак відповідач даних уточнень не прийняв, надав немотивовану відмову, а деякі його листи взагалі залишив без відповіді. Посилаючись на порушення своїх прав, просив визнати протиправною бездіяльність Вишгородського районного підрозділу у вирішенні питань узгоджень між сторонами переддоговірних розбіжностей умов переукладеного договору, за ненадання відповіді на звернення та надання необґрунтованих відповідей, стягнути із відповідача на його користь моральну шкоду 1000 грн., визнати його пропозиції про внесення уточнення в переукладений договір право споживача на 50 % знижку за спожиту електричну енергію в межах середніх норм споживання ветерана та членів сім'ї, що проживають разом з ним, обумовленими вимогами Конституції України, Законом України «Про захист прав споживачів» та нормами статей ЦК України.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 07 листопада 2012 року в задоволенні позову відмовлено.
Позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність і необґрунтованість рішення, порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 листопада 2012 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що 28 січня 2000 року між сторонами було укладено договір, за умовами якого електропостачальник (відповідач) постачає електричну енергію відповідно до умов договору та ІІІ категорії надійності струмоприймачів споживача, а споживач (позивач) вчасно оплачує спожиту електричну енергію. Відповідачем було оголошено про початок переукладення договорів про користування електричною енергією; договір, що пропонується укласти позивачу, відповідає Типовому договору про користування електричною енергією, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1357 від 26 липня 1999 року, містить всі суттєві умови, необхідні для цього виду договору та не порушує права позивача.
Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що ОСОБА_2 є учасником війни і має право на пільги, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Зокрема, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 14 даного Закону, учасникам війни надається 50-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання.
28 січня 2000 року між ОСОБА_2 та ДАЕК «Київобленерго» укладено договір про користування електричною енергією, відповідно до п. 1.1 якого, електропостачальник постачає електричну енергію відповідно до умов договору та ІІІ категорії надійності струмоприймачів споживача, а споживач своєчасно оплачує спожиту електричну енергію.
Відповідачем було оголошено про початок переукладення договорів про користування електричною енергією, в зв'язку із чим позивач звертався до відповідача з проханням викласти п. 10 договору в редакції, яка передбачала, що споживач має право на 50 % знижку за спожиту електричну енергію в межах середніх норм споживання ветерана та членів сім'ї. Відповідач не погодився із запропонованою позивачем редакцією із посиланням на те, що запропоноване позивачем визначення норм споживання протирічить Постанові Кабінету Міністрів України № 879 від 01 серпня 1996 року «Про встановлення норм користування житлово-комунальними послугами громадянами, які мають пільги щодо їх оплати».
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Відповідно до ч. 1 ст. 19, п. 1 ч. 3 ст. 20, п. 3 ч. 2 ст. 21, пп. 4, 13 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками сфери житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором. До істотних умов договору між виконавцем/виробником та споживачем закон відносить такі: найменування сторін; предмет договору; вичерпний перелік житлово-комунальних послуг, тарифи та їх складові на кожну з цих послуг, загальна вартість послуг; порядок оплати за спожиті житлово-комунальні послуги; порядок перерахунків розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості; права та обов'язки сторін; порядок контролю та звіту сторін; порядок вимірювання обсягів та визначення якості наданих послуг; визначення точок розподілу, в яких відбувається передача послуг від виконавця/виробника споживачу; порядок обслуговування мереж та розподіл повноважень щодо їх експлуатації та відновлення (ремонту); умови доступу в квартиру, будинок, приміщення, на земельну ділянку для усунення аварій, неполадок, огляду мереж, зняття контрольних показників засобів обліку; порядок здійснення ремонту; відповідальність сторін та штрафні санкції за невиконання умов договору; порядок вирішення спорів; перелік форс-мажорних обставин; строк дії договору; умови зміни, пролонгації, припинення дії договору; дата і місце укладення договору. Крім істотних договір може містити інші умови за згодою сторін. Договір не може містити умов, що вводять додаткові види оплати послуг, не передбачені типовими договорами на надання житлово-комунальних послуг, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг лише в разі його підготовки виконавцем на основі типового договору.
Таким чином законом визначені обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом, а обов'язком виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення зі споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Відповідно до статті 648 ЦК України зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту, тобто типовому договору про користування електричною енергією, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України № 1357 від 26 липня 1999 року.
Відповідно до ст. 649 ЦК України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішується судом.
За своєю правовою природою договір користування електричною енергією є договором приєднання, оскільки відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Разом із тим з наявних в справі матеріалів не вбачається, що позивач надав докази на підтвердження того, що запропонований відповідачем договір позбавляє його прав, які він звичайно мав, а також, що договір виключає чи обмежує відповідальність відповідача, як сторони договору, за порушення зобов'язань або містить інші умови, які явно обтяжливі для позивача. Матеріали справи також не вказують на наявність таких обставин.
Таким чином, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання пропозицій споживача такими, що відповідають вимогам Конституції України, ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», дійшов вірного висновку, що договором про користування електричною енергією, складеним згідно типового договору та запропонованим позивачу електропостачальником, не порушуються права ОСОБА_2 на пільги, що встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
При цьому колегія суддів враховує, що позивач користується електричною енергією відповідно до укладеного в 2000 році сторонами договору, який не змінений та не розірваний, право позивача на отримання від відповідача послуг щодо користування електричною енергією не порушено та він отримує пільги у розмірі, що встановлений чинним законодавством.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення суду першої інстанції, колегія суддів також враховує, що правовідносини між електропостачальником та споживачем електричної енергії регулюються ЦК України, Законом України «Про електроенергетику», Правилами користування електричною енергією для населення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року № 1357, Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 28 від 1 липня 1996 року та іншими нормативними документами, які регулюють правовідносини у сфері електроенергетики.
Постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1996 року № 879 «Про встановлення норм користування житлово-комунальними послугами громадянами, які мають пільги щодо їх оплати» встановлено норми користування житлово-комунальними послугами, в межах яких надаються передбачені чинним законодавством пільги з оплати житлово-комунальних послуг. Указана постанова є чинною та не передбачає винятків щодо категорій пільговиків.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування встановлюються з метою визначення державних гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг та розмірів плати за житло і житлово-комунальні послуги, які забезпечують реалізацію конституційного права громадянина на житло. До їх числа відносяться, зокрема, нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії малозабезпеченим громадянам.
Цей нормативно-правовий акт був прийнятий пізніше у часі відносно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», тому певна суперечність в їх положеннях повинна бути розв'язана за рахунок застосування загальновизнаних прийомів тлумачення законодавчих норм - надання переваги нормі, яку прийнято пізніше, а саме ст. 9 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
Чинним законодавством встановлено окремий порядок для врахування і реалізації прав осіб, які користуються пільгами, зокрема шляхом пред'явлення документів, що посвідчують наявність права на пільги, до управлінь праці та соціального захисту населення виконавчих комітетів відповідних рад, що передбачено Положенням «Про єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року № 117.
Оцінюючи правильність вирішення судом позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ПАТ «АЕС Київобленерго» у вирішенні питань узгоджень переддоговірних розбіжностей, ненадання відповіді на звернення та надання необґрунтованих відповідей, колегія суддів виходить із наступного.
Із матеріалів справи вбачається, що 21 жовтня 2011 року ОСОБА_2 звернувся до Вишгородського районного підрозділу ПАТ «АЕС Київобленерго» із заявою вх. № 295, де вказував, що на підставі ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має статус ветерана війни - учасника війни, що надає йому та членам його сім'ї право на 50-відсоткову знижку плати за користування комунальними послугами та скрапленим балонним газом, однак в рахунках пільгу на 50 % сплату надають тільки та одну людину - 75 кВт, яка є нижчою від середніх норм споживання. В зв'язку із отриманням нового тексту договору просить внести доповнення до нього, вказавши, зокрема, що позивач має право на 50 % знижку за спожиту електроенергію, в межах середніх норм споживання за попередній період, на ветерана та членів сім'ї, що проживають разом з ним.
03 листопада 2011 року Вишгородським районним підрозділом ПАТ «АЕС Київобленерго» направлено лист на ім'я ОСОБА_2, вих. № 439 про те, що енергопостачальник не може погодитись із запропонованою ним редакцією, оскільки це суперечить діючому в Україні законодавству, а саме постанові № 879 від 01 серпня 1996 року «Про встановлення норм користування житлово-комунальними послугами громадянами, які мають пільги щодо їх оплати».
09 листопада 2011 року ОСОБА_2 звернувся до Вишгородського районного підрозділу ПАТ «АЕС Київобленерго» із заявою вх. № 312, в якій наполягав на включення до договору вказаних ним пунктів, посилаючись на ст. 92 Конституції України, ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
21 листопада 2011 року Вишгородським районним підрозділом ПАТ «АЕС Київобленерго» направлено лист на ім'я ОСОБА_2, вих. № 463 із мотивацією відмови, аналогічною попередньому листу.
В подальшому 23 листопада 2011 року, 25 січня 2012 року, 29 лютого 2012 року ОСОБА_2 звертався до відповідача із аналогічними зверненнями. 05 березня 2012 року Вишгородським районним підрозділом ПАТ «АЕС Київобленерго» направлено лист на ім'я ОСОБА_2, вих. № 73, в якому повторно повідомлено, що енергопостачальник не може погодитись із змінами до договору в запропонованій редакції із мотивацією відмови, аналогічною попередньому листу.
Дані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Відповідно до ст. ст. 1, 15 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосується їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення
Частинами 2, 3 ст. 8 цього Закону передбачено, що повторні звернення одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішене по суті, одним і тим же органом не розглядаються. Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала звернення.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач п'ять разів звертався до відповідача із приводу одного і того ж питання, на яке отримав три відповіді із відміткою про їх повторність, при цьому, на думку колегії суддів, дотримано вимоги Закону України «Про звернення громадян».
Таким чином, в даній частині позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню також не підлягають.
Надуманими є доводи апеляційної скарги, що направлені позивачу відповіді були необґрунтованими, оскільки як вбачається із наявних в справі листів Вишгородського районного підрозділу ПАТ «АЕС Київобленерго», в кожному із них є посилання на нормативно-правові акти, на підставі яких заява ОСОБА_2 задоволена бути не може.
Також є обґрунтованими та відповідають обставинам справи висновки суду першої інстанції про відмову в стягненні на користь позивача із відповідача моральної шкоди
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтується на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 листопада 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий : Яворський М.А.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагєєв В.О.