м.Вінниця
15 лютого 2013 р. Справа № 2а/0270/5760/12
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Бошкової Юлії Миколаївни,
за участю:
секретаря судового засідання: Мельника Віктора Сергійовича
позивача: ОСОБА_1,
представника відповідача: Омельченка О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1
до: Літинської районної державної адміністрації Вінницької області
про: зобов'язання вчинити певні дії
08 серпня 2012 року ухвалою Літинського районного суду Вінницької області відкрито провадження та призначено до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до Літинської районної державної адміністрації Вінницької області про зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області 05.10.2012 року прийнято до свого провадження та призначено до розгляду.
27.11.2012 року ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Літинської районної державної адміністрації Вінницької області про зобов'язання вчинити певні дії направлено за підсудністю до Вінницького окружного адміністративного суду.
Ухвалою від 17.12.2012 року, згідно ст. 22 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), дану справу Вінницьким окружним адміністративним судом прийнято до провадження.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернувся до Літинської РДА з заявою щодо надання земельної ділянки водного фонду (ставок) в оренду, яка розташована в с. Кусиківці, Літинського районну, Вінницької області. Однак, відповідач відмовив ОСОБА_1 у наданні в оренду земельної ділянки водного фонду, посилаючись на те, що позивачу потрібно звернутися з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду до Літинської РДА. Однак, на думку позивача відповідно до ст. 16 Закону України "Про оренду землі" проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для укладання договору оренди землі виготовляти не потрібно, тому не погоджуючись з позицією Літинської РДА звернувся з позовом до суду про зобов'язання укласти договір оренди земельної ділянки.
Позивач в судовому засіданні підтримав заявлений позов повністю, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечував, пояснив, що Літинська РДА під час розгляду звернень ОСОБА_1 діяла у межах, спосіб та порядок, визначений законодавством України, а тому відсутні підстави для визнання протиправними дій, та для задоволення заявленого позову.
Заслухавши пояснення учасників процесу, оцінивши наявні у справі докази, на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено наступне.
09 грудня 2011 року укладено договір №287 оренди нерухомого майна (гребля) (а.с.4-5). Вказаний договір укладений між публічним акціонерним товариством "Племзавод "Літинський" в особі голови правління Олексюка О.П. та фермером ОСОБА_1 Предметом договору являється нерухоме майно, гідротехнічна споруда (гребля), яка розташована за адресою: Вінницька область, Літинський район, с. Кусиківці.
Відповідно до акту приймання - передачі орендованого майна (греблі) від 09.12.2011 року ПАТ "Племзавод "Літинський" передав у користування майно ОСОБА_1 відповідно та до умов договору №287 від 09.12.2011 року (а.с.3).
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 неодноразово звертався з заявами до Літинської РДА про надання в оренду земельної ділянки водного фонду (ставок), яка розташована в с. Кусиківці, Літинського району, Вінницької області (а.с.17-18).
Літинською РДА розглянуто заяви та надано роз'яснення з яких випливає, що позивачу потрібно звернутися з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду до Літинської РДА, а не з заявою про укладення договору оренди земельної ділянки, оскільки нормами чинного законодавства встановлюється порядок надання земельних ділянок державної та комунальної власності в оренду (а.с.13, 15, 16, 19).
Крім того, 19.09.2011 року ОСОБА_1 звернувся до прокуратури Літинського району з заявою щодо ухилення Літинською РДА від укладання договору оренди водного об'єкту.
Прокуратурою Літинського району надано відповідь за №73-1573вих.12 від 02.11.2012 року, відповідно до якої, позивачу також роз'яснено порядок отримання земельної ділянки в оренду, та зазначено, що ОСОБА_1 необхідно було звернутися з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду до Літинської РДА, а не про надання земельної ділянки в оренду (а.с.75-76).
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог та наданих у справу доказів, суд виходить з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Таким чином, органи державної влади, в тому числі органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання з приводу земельних відносин повинні діяти у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Так, згідно ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів-відповідні органи виконавчої влади.
Згідно ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України (далі - ЗКУ) надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:
- надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;
- формування нових земельних ділянок.
Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.
Частина 2 статті 123 ЗКУ передбачає, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 ЗКУ відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко -економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно -територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно ч. 1 ст. 124 ЗКУ передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Частина 2 статті 124 ЗКУ передбачає, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 124 ЗКУ передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
Стосовно доводів позивача, що для отримання в оренду земельної ділянки у користування, не потрібно звертатися з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, оскільки це не передбачено ст. 16 Закону України "Про оренду землі".
Однак, до зазначених доводів суд ставиться критично, оскільки ч. 2 ст.123 Земельного кодексу України чітко визначено порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, а саме: особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
Враховуючи вищезазначені норми діючого законодавства, суд приходить до висновку, що позивачем порушено порядок отримання земельної ділянки в оренду, передбачений Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі".
Отже, здійснивши системний аналіз діючого на момент вчинення спірних правовідносин законодавства та наданих у справі доказів, суд доходить висновку, що Літинська РДА діяла в межах вимог чинного законодавства.
Таким чином, заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам, встановленим у справі та не підтверджуються належними, достовірними та допустимими доказами, дослідженими у судовому засіданні за участю присутніх учасників процесу, а тому не підлягають задоволенню.
В силу ч. 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частиною 2 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд, відповідно до ч. 1 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Крім того, в силу ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищенаведене, позивачем не було надано суду достатньо належних доказів, які б свідчили про правомірність заявлених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна