Справа: № 2а-13973/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М Суддя-доповідач: Шурко О.І.
07 лютого 2013 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Шурка О.І.,
суддів Кузьменка В.В., Василенка Я.М.,
при секретарі Киричуку Р.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Браво Гласс Трейд" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2012 р. у справі за адміністративним позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Браво Гласс Трейд" про стягнення з відповідача коштів, -
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2012 р. позов задоволено повністю: стягнуто із товариства з обмеженою відповідальністю "Браво Гласс Трейд" на корить держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські (штрафні) санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів за 2011 рік, у розмірі 39331,83 грн. та пеню у розмірі 1369,38 грн.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволені позову.
В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Браво Гласс Трейд" подано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2011 рік до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів за формою №10-ПІ, згідно якого середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу - 66 осіб. При цьому, зазначено, що у 2011 році у відповідача відсутні штатні працівники, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених згідно зі ст. 19 Закону, - 3 особи.
Із даних звіту позивач прийшов до висновку, що у 2011 році відповідач не працевлаштував жодного інваліда, чим порушив ст.ст. 18, 19 Закону.
Відповідно до частин 2 та 3 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі по тексту - Закон) підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. (ч. 1 ст. 18 Закону).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення» інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу, визнаються безробітними.
Згідно з частиною 5 пункту 1 статті 7 зазначеного Закону працевлаштування інвалідів здійснюється відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації і знань, з урахуванням його побажань.
Абзацом четвертим пункту 2 статті 19 Закону України «Про зайнятість населення» визначено право державної служби зайнятості направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) інвалідів, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки та рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.
З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
Обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону, а саме:
а) виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць.
Поняття робоче місце інваліда, спеціальне робоче місце інваліда визначено статтею 1 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» і розуміється як:
робоче місце інваліда - місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях;
спеціальне робоче місце інваліда - окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи (частина друга статті 18 Закону).
Виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування роботодавцями інвалідів, для яких це місце роботи є основним (частина п'ята статті 19 Закону);
б) створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» індивідуальна програма реабілітації - комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії.
Частиною 3 статті 23 зазначеного Закону визначено, що індивідуальна програма реабілітації інваліда є обов'язковою для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, підприємствами, роботодавцями.
Відповідно до пунктів 5, 8 Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда індивідуальна програма розробляється протягом одного місяця з дня звернення інваліда до МСЕК і розробляється за участю інваліда.
З огляду на викладене, створення роботодавцями для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда;
в) забезпечення інших соціально-економічних гарантії, передбачених чинним законодавством.
Відповідно до частини третьої статті 17 Закону відмова в укладенні трудового договору, звільнення за ініціативою адміністрації, з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів;
г) надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів.
Відповідно до абзацу другого пункту 2 статті 19 Закону України "Про зайнятість населення" державна служба зайнятості має право одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, адміністративні дані про наявність вакантних робочих місць, у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників;
Процедуру подання інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів центру зайнятості визначено Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування.
Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом;
д) звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Правила подання роботодавцями звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) передбачено Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування.
Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів". Порядок складання звіту встановлено Інструкцією щодо заповнення форми звітності N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів".
Частиною четвертою статті 20 Закону України "Про зайнятість населення" визначено, що підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Таким чином, при розгляді даної справи потрібно встановлювати такі обставини: створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування; причини не працевлаштування роботодавцями інвалідів.
У 2011 році відповідач повинен був влаштувати до себе на роботу 3-х інвалідів, однак цього не зробив, у зв'язку з чим позивачем до нього застосовано адміністративно-господарські (штрафні) санкції у розмірі 39331,83 грн. (розрахунок заборгованості додано до позову). Оскільки застосовані санкції відповідачем у встановлений законом строк не сплачено, позивачем на повний розмір заборгованості (недоїмку) за весь її строк нараховано пеню у розмірі 1369,38 грн.
Крім того, відповідач у 2011 році не надавав до відповідного районного центру зайнятості за місцем своєї юридичної реєстрації звітів за формою 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.
Частиною 4 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення» зазначено, що підприємства щомісяця подають місцевим центрам зайнятості адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), що не було виконано відповідачем.
Тобто, підприємство повинно створити робочі місця та повідомити службу зайнятості про те, яку категорію інвалідів воно може прийняти на такі місця. Служба зайнятості, у свою чергу, направляє на створені підприємством робочі місця зареєстрованих у службі інвалідів з урахуванням їх побажань, рекомендацій МСЕК і професійних навичок.
Таким чином, апеляційна інстанція приходить до висновку, що ТОВ "Браво Гласс Трейд" у 2011 році не виконало вимоги ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення», а тому і застосування до нього позивачем адміністративно-господарських (штрафних) санкцій у розмірі 39331,83 грн. та нарахування пені у розмірі 1369,38 грн. є правомірними, що вірно було враховано судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Браво Гласс Трейд" - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2012 р. - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий:
Судді:
Повний текст ухвали виготовлено 12.02.2013.
Головуючий суддя Шурко О.І.
Судді: Василенко Я.М
Кузьменко В. В.