Справа № 2506/9823/2012 провадження № 11/795/130/2013 Категорія - ст.389 ч.2 КК України Головуючий у 1 інстанції Мурашко Ігор Анатолійович Доповідач Воронцова С. В.
21 лютого 2013 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:
Головуючого - суддіВоронцової С. В.
суддів - Григор'євої В.Ф., Козака В.І.,
з участю прокурора - Шимка Є.М.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_2 на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 листопада 2012 року,
Цим вироком :
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Чернігова, громадянин України, з середньою освітою, не працюючий, одружений, який має на утриманні малолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_4, мешканець АДРЕСА_1, раніше судимий 27 лютого 2012 року Новозаводським районним судом м. Чернігова за ч. 1 ст. 190 КК України до 100 годин громадських робіт.
Засуджений за ч.2 ст. 389 КК України до двох місяців арешту.
Відповідно до вимог ст. 71 КК України, засудженому до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 лютого 2012 року у вигляді п'яти днів арешту із врахуванням ст.ст. 72, 73 КК України, та остаточно призначено покарання у вигляді двох місяців п'яти днів арешту.
Питання речових доказів вирішене у відповідності до вимог ст. 81 КПК України.
Як встановив суд, ОСОБА_2 був засуджений 27.02.2012 року Новозаводським районним судом м. Чернігова за ч. 1 ст. 190 КК України до покарання у вигляді 100 годин громадських робіт.
20.03.2012 року до Кримінально-виконавчої інспекції ЧМВ УМВС України в Чернігівській області (далі ЧМВ КВІ) надійшов на виконання вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27.02.2012 року відносно ОСОБА_2, який набрав законної сили 14.03.2012 року. 20.03.2012 року КВІ ЧМВ була заведена особова справа №14 на ОСОБА_2 та 28.03.2012 року ОСОБА_2 був поставлений на облік ЧМВ КВІ.
28.03.2012 року, відповідно до направлення ЧМВ КВІ, ОСОБА_2 було направлено для відбування покарання у вигляді 100 годин громадських робіт до КП «Зеленбуд» Чернігівської міської ради, що за адресою: м.Чернігів, вул. 1-го Травня, 168-А. Згідно внутрішнього наказу КП «Зеленбуд» Чернігівської міської ради №8-л від 29.03.2012 року, ОСОБА_2 було встановлено режим роботи на квітень 2012 року з 13.00 до 16.00 у період з 02.04.2012 року по 27.04.2012 року та графіком роботи на травень місяць 2012 року з 13.00 до 16.00 у період з 03.05.2012 року по 31.05.2012 року з відпрацюванням за адресою: м.Чернігів, вул. 1-го Травня, 168-А. Засуджений ОСОБА_2 відпрацював на КП «Зеленбуд» Чернігівської міської ради 18 годин громадських робіт, але з 18.05.2012 року ОСОБА_2 ухилився від відбування громадських робіт.
Після цього, згідно направлення ЧМВ КВІ №6065 від 18.07.2012 року, ОСОБА_2 було направлено для відбування безоплатних 82 годин громадських робіт до КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради. Згідно внутрішнього наказу КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради №62-к від 19.07.2012 року, ОСОБА_2 було встановлено режим роботи 4 години на день згідно графіку на липень-серпень 2012 року з 08.00 до 12.00 по суботам та неділям у період з 21.07.2012 року по 29.07.2012 року з відпрацюванням за адресою: м. Чернігів, вул. Рокосовського, 16, парковка по вул.Примакова, ринок по вул.Папанівців, на посаді прибиральника. Однак ОСОБА_2 ухилився від відбування громадських робіт та відповідно до графіку жодного разу не вийшов на роботу до КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради, не відпрацював 82 години безоплатних громадських робіт, чим ухилився від відбування громадських робіт, будучи засудженим до цього покарання за вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27.02.2012 року.
Засуджений ОСОБА_2 в своїй апеляції та, не оспорюючи фактичних обставин справи та доведеності своєї вини, просить вирок суду змінити та призначити йому покарання нижче від найнижчої межі із застосуванням вимог ст. 69 КК України, вказуючи на те, що призначене йому покарання є занадто суворим та не відповідає особі засудженого.
Доводи апеляції зводяться до того, що при обранні виду та розміру покарання суд вірно врахував наявність пом'якшуючих його вину обставин, як щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, взяв до уваги характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину. Однак, на момент розгляду справи суд не мав даних щодо його соціального стану, а саме про те, що він мешкає з дружиною, яка навчається на денному стаціонарі і не може доглядати за дитиною, стан його здоров'я, стан здоров'я його дитини. Врахування всіх цих обставин дає змогу суду призначити йому покарання із застосуванням положень ч. 1 ст. 69 КК України та призначити покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті. Просить прийняти до уваги, що такий вид покарання, як обмеження волі не може бути до нього застосований, оскільки він є єдиним годувальником в родині та фактично постійно здійснює догляд за малолітньою дитиною. Покарання у виді двох місяців п'яти днів арешту вважає занадто суворим, оскільки такий термін ув'язнення суттєво підірве його поганий стан здоров'я. Просить врахувати роз'яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно до яких особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, та просить призначити йому покарання у вигляді арешту строком до одного місяця.
Заслухавши доповідача, міркування прокурора, який заперечив проти апеляції засудженого, вважав вирок суду обґрунтованим, законним і просив залишити його без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів підстав для її задоволення не знаходить.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні злочину за обставин, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам справи і підтверджений зібраними у встановленому порядку доказами, які досліджені, належно оцінені судом і детально викладені у вироку.
Як вбачається з матеріалів справи, як на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_2 повністю визнав свою вину у скоєнні інкримінованого йому злочину та погодився на розгляд справи в скороченому порядку, передбаченому ч. 3 ст. 299 КПК України. При цьому, ОСОБА_2 судом було роз'яснено, що він буде позбавлений права оскаржувати в апеляційному порядку фактичні обставини справи, дослідження яких було визнано недоцільним.
Фактичні обставини справи, доведеність винності та кваліфікація дій ОСОБА_2 в судовому засіданні суду першої інстанції ніким, в тому числі підсудним, не оспорювались і згідно ст. 299 КПК України не досліджувались.
Місцевий суд вірно встановив фактичні обставини справи та вірно кваліфікував дії ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 389 КК України.
При обранні засудженому ОСОБА_2 виду та міри покарання, суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України вірно врахував суспільну небезпеку, характер та ступінь тяжкості скоєного ним злочину, обставини, за яких він був скоєний, особу засудженого, а саме те, що він раніше притягувався до кримінальної відповідальності, до адміністративної відповідальності не притягувався, формально позитивно характеризується, його вік, сімейний стан, стан його здоров'я, те що він ніде не працює. Прийняв до уваги обставину, що пом'якшує покарання - щире каяття, поведінку на слідстві і в суді, яка сприяла розкриттю злочину.
Всі обставини, на які в своїй апеляції посилається засуджений, судом першої інстанції при призначенні покарання були враховані, що і дало змогу призначити більш м'яке покарання, передбачене санкцією інкримінуємої статті, тому призначене ОСОБА_2 покарання, у виді арешту, є достатнім і необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів і підстав для пом'якшення покарання, колегія суддів не знаходить.
Вказуючи у своїй апеляції на тяжкий стан свого здоров'я, який в умовах позбавлення волі може погіршитись, а також на стан здоров'я своєї дитини, засуджений не надав жодного медичного документу, який би це підтверджував, тому колегія суддів не може прийняти ці доводи до уваги.
Всі обставини, на які посилається засуджений в своїй апеляції, є такими, що характеризують його, як особу, тому не можуть бути підставою для застосування вимог ч. 1 ст. 69 КК України.
Також не обґрунтованими є посилання засудженого на те, що він є єдиним годувальником в родині. Так, відповідно до протоколу судового засідання, він з дружиною та дитиною проживають разом з батьками, які працюють, в той час, як сам ОСОБА_2 не працює, даних про отримання ними будь - яких доходів немає.
Істотних порушень норм кримінально-процесуального закону при розслідуванні справи та її розгляді в суді, які були б підставою для скасування постановленого щодо засудженого судового рішення не встановлено.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України в редакції 1960 року та п.11 Перехідних Положень КПК України в редакції 2012 року колегія суддів, -
Апеляцію засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 листопада 2012 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни.
ГРИГОР'ЄВА В.Ф. ВОРОНЦОВА С.В. КОЗАК В.І.