Справа № 544/119/13-ц
Провадження №4-с/544/1/2013
08 лютого 2013 року Пирятинський районний суд Полтавської області у складі:
головуючої судді - Марфіної Н.В.,
за участі секретаря - Тютюнник А.О.,
представника особи дії якої оскаржуються - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Пирятин цивільну справу за скаргою ОСОБА_2 на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В., -
30.01.2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду із скаргою на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. і просить суд скасувати постанову вказаного державного виконавця від 29.12.2012 року щодо повернення стягувачу виконавчого листа Пирятинського районного суду Полтавської області №2-278/2010 року від 29.03.2011 року про стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 891289,70 грн., зобов'язати державного виконавця відновити дане виконавче провадження та виконувати його у відповідності до вимог закону до кінцевого виконання. Мотивуючи скаргу, ОСОБА_2 посилається на те, що винесена постанова державного виконавця про повернення зазначеного виконавчого листа прийнята з порушенням вимог чинного законодавства України, зокрема, п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», на який посилався державний виконавець приймаючи відповідне рішення, оскільки державний виконавець не вичерпав всі наявні у нього засоби щодо виконання судового рішення на його користь.
В судове засідання ОСОБА_2 не з'явився, до суду надіслав заяву про розгляд скарги за його відсутності.
Представник особи дії якої оскаржуються ОСОБА_1 в судовому засіданні вимоги заяви не визнала пояснивши, що постанова державного виконавця є законною, оскільки стягнення має відбуватись з бюджетної установи і кошти можна стягнути лише ті, що передбачені для відповідного цільового використання. На 2012 рік цільові асигнування були вичерпані, тому державний виконавець вірно повернув виконавчий лист, що не позбавляє права стягувача пред'явити виконавчий лист до виконання повторно. Чинним законодавством України передбачені строки виконання, а на таку велику суму, враховуючи обмежене фінансування програми виконання рішень судів на користь суддів, здійснити виконання у відповідні строки взагалі не можливо. Крім того, представник вказує на те, що державна виконавча служба не є безпосереднім виконавцем по таким виконавчим листам, їх виконанням займаються органи державного Казначейства, а державний виконавець не відслідковує чи є передбачені на майбутнє програми фінансування по здійсненню необхідних стягнень. Представник Державної виконавчої служби України також посилається на те, що з 01.01.2013 року набув чинності Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», яким передбачено виконання відповідних судових рішень протягом трьох місяців та передбачене належне фінансування такого виконання, тому скаржнику було б вигідніше звернути виконавчий лист до виконання в порядку передбаченому вказаним законом.
Суд, вислухавши пояснення представника Державної виконавчої служби України, дослідивши матеріали справи, оцінивши всі зібрані по справі докази у їх сукупності, дійшов висновку про те, що вимоги скарги підлягають до часткового задоволення, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 29.03.2011 року скаржнику був виданий виконавчий лист у справі №2-278/2010 про стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 891289,70 грн. (а.с. 5).
Постановою старшого державного виконавця Кушнір Л.В. затвердженою начальником відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 29.12.2012 року, зазначений виконавчий лист був повернений стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 4). Обґрунтування державним виконавцем вказаної постанови зводиться до того, що кошти передбачені у 2012 році на програму КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів» використані в повному обсязі, у зв'язку із чим, сплатити присуджені на користь скаржника кошти у 2012 році не представляється можливим. І за таких обставин державний виконавець прийшов до висновку про існування встановленої законом заборони для даного виду стягнення у 2012 році та роз'яснив стягувачу, що він має право звернути вказаний виконавчий лист до виконання повторно.
Згідно положень ч. 2 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011 року затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ (в редакції що діяла на час винесення державним виконавцем оскаржуваної постанови) (надалі - Порядок).
Процедура безспірного списання коштів з рахунків боржника передбачена пунктами 24-40 вказаного Порядку.
За змістом п.п. 26, 27 зазначеного Порядку, примусове виконання рішень про стягнення коштів з рахунків боржника здійснюється після закінчення строку, передбаченого для самостійного виконання таких рішень, у разі не подання боржником повідомлення, зазначеного у пункті 25 цього Порядку, або подання повідомлення, що містить недостовірну інформацію, або недостатнього обсягу коштів на рахунках боржника. Державний виконавець накладає арешт на рахунки боржника, відкриті в органі Казначейства, які встановлюються у процесі проведення виконавчих дій.
Таким чином, відсутність або недостатність обсягу коштів на рахунках боржника є підставою для проведення примусового виконання рішення суду, а не для повернення виконавчого листа стягувачеві без виконання.
Відповідно до п. 28 вказаного Порядку, постанова про арешт рахунків боржника виконується органом Казначейства протягом бюджетного періоду, але не пізніше ніж в останній робочий день бюджетного періоду з обслуговування клієнтів, визначеного регламентом роботи органу Казначейства у період завершення обслуговування, і знімається з обліку наступного робочого дня після закінчення бюджетного періоду та повертається державному виконавцеві протягом трьох робочих днів. При цьому державний виконавець подає щороку не пізніше 15 грудня до органу Казначейства платіжні вимоги для стягнення коштів з рахунків боржника, на які накладено арешт.
Проаналізувавши зміст наведеної норми суд дійшов висновку, що повернення органом Казначейства державному виконавцю платіжних вимог та постанов про накладення арешту на рахунки боржника по закінченні фінансового року не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчого листа стягувачеві, оскільки в даному випадку державний виконавець має звернутись до органу Казначейства з відповідними документами наступного бюджетного періоду.
Відповідно до п. 29 вказаного Порядку, у разі відсутності відкритих асигнувань за відповідними кодами програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету (кодами тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів) і економічної класифікації видатків бюджету, за якими здійснюватиметься безспірне списання коштів з рахунків боржника, платіжні вимоги для стягнення коштів із зазначених рахунків повертаються разом з постановою про арешт рахунків боржника відповідно до абзацу другого пункту 28 цього Порядку.
Визначення поняття «відкриті асигнування» наведено в наказі Міністерства фінансів України №1223 від 30.09.2011 року згідно якого - це право, надане головним розпорядникам бюджетних коштів та розпорядникам бюджетних коштів нижчого рівня, щодо розподілу виділених асигнувань загального та спеціального фондів державного бюджету підвідомчим установам (одержувачам бюджетних коштів) та використання бюджетних асигнувань з урахуванням прийнятих бюджетних зобов'язань.
Зі змісту наведених положень нормативно-правових актів вбачається, що відкриті асигнування це право на розпорядження коштами, а не самі кошти. Відсутність коштів не тягне за собою автоматичне анулювання цього права
Згідно додатків до Законів України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», «Про державний бюджет України на 2012 рік» та «Про Державний бюджет України на 2013 рік», видатки по виконанню рішень судів на користь суддів передбачались на час звернення виконавчого листа до виконання та передбачені у поточному році, тобто відповідні асигнування відкриті, що спростовує твердження державного виконавця про встановлену законом заборону на звернення стягнення на майно чи кошти боржника. Такий висновок державного виконавця не узгоджується та не відповідає викладеним у постанові про повернення виконавчого листа стягувачу обставинам.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, єдиною підставою повернення відповідного виконавчого листа стягувачу є повне вичерпання коштів передбачених у 2012 році на програму КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів».
При цьому, відповідно до положень п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Відповідно до п. 40 Порядку, у разі відсутності коштів на рахунках боржника, необхідних для виконання рішення про стягнення коштів з таких рахунків, стягнення звертається на належне боржникові інше майно, яке не використовується ним для провадження основної діяльності.
Таким чином, навіть якщо державний виконавець помилково вважав, що наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, ним не дотримано належного порядку повернення виконавчого документу передбаченого п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» та п. 40 Порядку, оскільки в постанові не вказано на відсутність іншого майна чи коштів, на які можливо звернути стягнення, що в свою чергу вказує на не проведення державним виконавцем жодних дій спрямованих на виявлення такого майна чи коштів.
Крім того, суд вважає необґрунтованою оскаржувану постанову державного виконавця також із тих причин, що станом на час її винесення (29.12.2012 року) був прийнятий Закон України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» (06.12.2012 року), в якому відповідно до Додатку №3 (бюджетна програма КПКВ 0501150) передбачено видатки у розмірі 10000,00 грн. на виконання рішень судів на користь суддів. Таким чином, як у 2012 році, так і в 2013 році заборона встановлена законом щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника відсутня.
Згідно положень ст.ст. 2, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Враховуючи положення наведених норм, суд при розгляді цієї справи приймає до уваги та застосування рішення Європейського суду з прав людини від 15.10.2009 року у справі «Юрій Іванов проти України», яким встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу у зв'язку з тривалим невиконанням рішення суду та зазначено, що наведені порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв'язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту.
В контексті наведеного суд відмічає той факт, що впродовж майже двох років перебування виконавчого листа на виконанні, рішення суду не виконане навіть частково.
Задовольняючи скаргу частково суд виходить із того, що відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вимоги скаржника щодо скасування постанови державного виконавця та відновлення виконавчого провадження, враховуючи їх обґрунтованість, підлягають захисту у спосіб передбачений п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України, шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи наведене, стосовно вимоги скаржника про зобов'язання державного виконавця виконувати виконавче провадження у відповідності до вимог закону до кінцевого виконання, суд приходить до висновку, що в цій частині скарга не підлягає задоволенню, оскільки відповідний спосіб захисту не передбачений жодним нормативно-правовим актом України.
Згідно ст. 389 ЦПК України, про виконання ухвали відповідний орган державної виконавчої служби повідомляє суд і заявника не пізніше ніж у місячний строк з дня одержання ухвали суду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 383-389 ЦПК України, ст. 19 Конституції України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), Законами України «Про виконавче провадження», «Про Державний бюджет України на 2011 рік», «Про Державний бюджет України на 2012 рік», «Про Державний бюджет України на 2013 рік», Постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011 року «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ» (в редакції що діяла на момент винесення державним виконавцем оскаржуваної постанови), ст. 16 ЦК України, суд, -
Скаргу ОСОБА_2 на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. - задовольнити частково.
Постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. від 29.12.2012 року (ВП №30164548) про повернення стягувачу виконавчого листа Пирятинського районного суду Полтавської області №2-278/2010 року від 29.03.2011 року про стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 891289 (вісімсот дев'яносто одну тисячу двісті вісімдесят дев'ять) грн. 70 коп. - скасувати.
Зобов'язати відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відновити виконавче провадження №30164548 по виконавчому листу Пирятинського районного суду Полтавської області №2-278/2010 року від 29.03.2011 року про стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 891289 (вісімсот дев'яносто одну тисячу двісті вісімдесят дев'ять) грн. 70 коп.
В іншій частині скарги - відмовити.
Зобов'язати відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України не пізніше ніж у місячний строк з дня одержання цієї ухвали повідомити суд та скаржника про її виконання.
Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Полтавської області через Пирятинський районний суд Полтавської області протягом п'яти днів з дня її проголошення. Особи, які брали участь у справі, але ухвалу було постановлено без їх участі, можуть подати апеляційну скаргу протягом 5 днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Суддя: Н.В. Марфіна