Справа № 1022/3656/2012 Головуючий у І інстанції Клочко В.М.
Провадження № 22-ц/780/969/13 Доповідач у 2 інстанції Панасюк С.П.
Категорія 38 18.02.2013
іменем України
14 лютого 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого судді: Савченка С.І.,
суддів: Панасюка С.П., Даценко Л.М.,
при секретарі Клименко В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сквирського районного суду Київської області від 23 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, про захист честі, гідності та ділової репутації, -
У листопаді 2012 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив суд, зобов'язати ОСОБА_3 спростувати відомості, що не відповідають дійсності і порочать честь, гідність і ділову репутацію позивача шляхом направлення в Міністерство юстиції України і кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури Київської області листів з посиланням на рішення щодо спростування поширеної відповідачем інформації, стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідач 26 червня 2012 року звернувся до Міністерства юстиції України з письмовою скаргою, в якій зазначив наступне: «Я зіткнувся з неправомірними діями адвоката ОСОБА_2, який являється адвокатом і проживає у місті Києві і займається навмисним прикриттям натуральних злочинів, цитую: провокація громадян до неправомірних дій; навмисне відтягування судових справ; натуральна брехня на судових засіданнях; торгівля маковою соломою та самогоноварінням і його збут; незаконна торгівля виробів із тканин, чим займаються його дві рідні сестри ОСОБА_4 та ОСОБА_5; порушення кримінальних справ до законослухняних громадян; побиття його сестрою ОСОБА_5 до інвалідності на цей час бувшого її чоловіка ОСОБА_3 та погрози вбити та списати в качестві самозахисту; будеш багато говорити - посаджу, що і зараз робе…Прошу провести перевірку з даного приводу та повідомити мене про прийняте рішення. В разі необхідності прошу направити мою скаргу до компетентного адресата…».
Такі дії відповідача позивач вважає такими, що порочать його честь, гідність та ділову репутацію.
Крім того, зазначеними неправомірними діями відповідача позивачу завдано моральної шкоди, яку він оцінює в 5000грн.
Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 23 листопада 2012 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини по справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи в порядку, передбаченому ст.303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення дійшов висновку, про те, що в діях відповідача відсутні ознаки поширення недостовірної та такої, що порочать честь і гідність інформації по відношенню до позивача. Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає обґрунтованими та такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 26 червня 2012 року відповідач звернувся до Міністерства юстиції України з письмовою скаргою, в якій зазначив, зокрема, наступне: «Я зіткнувся з неправомірними діями адвоката ОСОБА_2, який являється адвокатом і проживає у місті Києві і займається навмисним прикриттям натуральних злочинів, цитую : провокація громадян до неправомірних дій; навмисне відтягування судових справ; натуральна брехня на судових засіданнях; торгівля маковою соломою та самогоноварінням і його збут; незаконна торгівля виробів із тканин, чим займаються його дві рідні сестри ОСОБА_4 та ОСОБА_5; порушення кримінальних справ до законослухняних громадян; побиття його сестрою ОСОБА_5 до інвалідності на цей час бувшого її чоловіка ОСОБА_3 та погрози вбити та списати в качестві самозахисту; будеш багато говорити - посаджу, що і зараз робе… Прошу провести перевірку з даного приводу та повідомити мене про прийняте рішення. В разі необхідності прошу направити мою скаргу до компетентного адресата…» (а.с.7-8).
Відповідно до ч.1ст.275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.
Згідно з ч.1ст.277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Відповідно до роз'яснень Верховного Суду України, викладених в п.п.15, 16 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27 лютого 2009 року, при розгляді справ зазначеної категорії (позови про захист честі та гідності) суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.
Проте судам необхідно враховувати, що повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.
У випадку звернення особи із заявою до правоохоронних органів судам слід враховувати висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року N 8-рп/2003 (справа про поширення відомостей).
Відповідно до абз.5ч.3 Рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року N 8-рп/2003 Конституційний Суд України вважає, що звернення громадян до правоохоронного органу, що містять певні відомості про недодержання законів посадовими або службовими особами, передаються чи повідомляються не з метою доведення таких відомостей до громадськості чи окремих громадян, а з метою їх перевірки уповноваженими на це законом іншими посадовими особами. Тому такі звернення за змістом частини першої статті 7 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) не можуть вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам посадової чи службової особи правоохоронного органу.
Аналіз спірних правовідносин, фактичних обставин справи, дає підстави вважати, що відповідачем не поширювалися недостовірні відомості щодо особи позивача, оскільки, звертаючись із заявами до правоохоронних органів відповідач реалізовувала своє конституційне право на звернення до відповідних органів.
Що стосується вимог про відшкодування моральної шкоди, то колегія суддів вважає їх також необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.280 ЦК України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.
Оскільки в судовому засіданні встановлено, що відповідачем стосовно позивача не поширювалася недостовірна інформація та така, що порочить його честь і гідність, а тому його особисті (немайнові) права фактично не порушувалися, тому відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди.
Інші доводи апеляції, не спростовують обґрунтовані та законні висновки суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Таким чином, дослідивши матеріали справи, колегія суддів не знайшла підстав, передбачених ст.309 ЦПК України для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, а тому відхиляє апеляційну скаргу ОСОБА_2 та залишає рішення суду першої інстанції без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.307, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Сквирського районного суду Київської області від 23 листопада 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Головуючий:
Судді: