79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
09.02.09 Справа№ 3/268
Суддя Н.Березяк при секретарі І. Торській розглянула матеріали справи
За позовом: ПП «Торговий дім «Прем'єр Папір», м.Львів
До відповідача: ТзОВ «Домен-Друк», м.Львів
Про стягнення 515795,14 грн.
В судове засідання з'явились:
від позивача: Хомин Ю.В. -представник
від відповідача: Кузнєцов Ю.А. - представник
Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України.
Суть спору: Подано позов ПП «Торговий дім «Прем'єр Папір» до ТзОВ «Домен-Друк» про стягнення 515795,14 грн. боргу та судових витрат.
18.12.2008 року позивачем було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог крім заявлених раніше додатково на 41844,00 грн. основного боргу та 418,44 грн. судових витрат.
Відповідач позовні вимоги визнає частково в розмірі 371461,52 грн. основного боргу та 23566,30 грн. пені. Проти нарахування 10 відсотків річних та інфляційних відповідач заперечує з підстав і мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву та доповненні до відзиву. Крім того, у доповненні до відзиву від 28.01.2009 року відповідач просить розстрочити виконання рішення щодо стягнення суми боргу та пені на шість місяців рівними частинами.
В судовому засіданні 09.02.2009 року позивач подав заяву про те, що станом на день розгляду справи відповідач частково погасив заборгованість, що підтверджується банківськими виписками ( а.с.195-199). Станом на день розгляду справи сума основного боргу складає 333025,26 грн., 23566,30 грн. пені, 9708,69 грн. відсотків за користування чужими коштами, 10636,64 грн. інфляційних, які позивач просить стягнути з відповідача з мотивів наведених в позовній заяві, матеріалах справи та поясненнях наданих в судовому засіданні.
В судовому завданні 09.02.2009 року оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:
11.02.2007 року між ПП «Торговий дім «Прем'єр Папір» (Продавець) та ТзОВ «Домен-Друк» (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 15.
На виконання умов договору в період з 04.08.2008 року по 13.11.2008 року позивач передав відповідачу товар на загальну суму 1050407,15 грн. за який відповідач зобов'язувався оплатити, однак, свої договірні зобов'язання виконав частково.
Станом на 08.12.2008 р. заборгованість відповідача за поставлений по договору товар складала 471883,51 грн.
Відповідно до п.7.2 договору позивачем нарахована пеня в розмірі 23566,30 грн., десять відсотків річних в розмірі 9708,69 грн. та інфляційні в розмірі 10636,64 грн., які просить стягнути з відповідача.
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.
При прийнятті рішення, суд виходив з наступного :
Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Аналогічне положення містить ст. 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору №15 від 01.02.2007 року позивач в період з 04.08.2008 року по 13.11.2008 року передав відповідачу товар на загальну суму 1050407,15 грн., що підтверджується видатковими накладними (а.с.25-65,76).
Відповідно п. 5.1. Договору №15 відповідач зобов'язувався оплатити придбаний товар протягом тридцяти календарних днів з моменту отримання товару. Однак, як вбачається із матеріалів справи, свої договірні зобов'язання відповідач виконав частково.
Станом на 23.01.2009 року заборгованість відповідача перед позивачем складала 372249,39 грн., що підтверджується двостороннім актом звірки розрахунків підписаним та завіреним печатками підприємств (а.с.149-168).
Вже після порушення провадження у справі в період з 28.01.2009 року по 05.02.2009 року відповідач частково погасив основний борг на суму 39224,13 грн. , що підтверджується банківськими виписками ( а.с.195-199). В цій частині провадження у справі підлягає припиненню.
Враховуючи часткове погашення відповідачем суми основного боргу вже після подання позову до суду, заборгованість ТзОВ «Домен-Друк» станом на день розгляду справи складає 333025,26 грн.
На підставі п. 7.2 Договору №15 у разі несвоєчасного виконання грошових зобов'язань Покупцем, він сплачує пеню за кожний день прострочення у розмірі 0,083 % вартості товару за кожен день прострочення, в межах подвійної облікової ставки НБУ, що в межах строку позовної давності складає та підлягає до стягнення в сумі 23566,30 грн.
Як вбачається з п.7.2 Договору №15 від 01.02.2007 року окрім пені відповідач зобов'язаний сплатити 10 відсотків річних , що відповідно до поданого розрахунку, складає 9708,69 грн. і підлягає стягненню з відповідача.
Не заслуговують на увагу суду доводи відповідача про те, що відсотки за користування чужими коштами не підлягають до стягнення, оскільки можливість нарахування таких відсотків передбачена лише у договорі між фізичними особами, а сторонами даного судового процесу є юридичні особи.
Частиною 3 ст.692 ЦК України передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Відповідно до ст..536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме п.7.2 договору (а.с.23), передбачена відповідальність у вигляді сплати 10 відсотків річних від простроченої суми, а не стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами.
Положеннями частини 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, хоча стаття 625 ЦК України і встановлює проценти, які є заходом відповідальності, що передбачає особливі підстави виникнення права на їх стягнення, все ж вони підлягають оплаті лише тоді, коли інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
Зазначення позивачем в позовній заяві про стягнення з відповідача відсотків за користування чужими коштами, як заявляє в поясненні на відзив ПП «Торговий дім «Прем'єр Папір» (а.с.147) є помилковим.
Крім того, слід зазначити, що договір купівлі-продажу № 15 від 01.02.2007 року підписаний і погоджений керівниками обох сторін. Положення п.7.2 договору в частині відповідальності у вигляді сплати десяти відсотків річних сторонами не оспорювались і не визнавались недійсними у встановленому законом порядку, а тому відсутні підстави для відмови у стягненні з відповідача 9708,69 грн., що складає десять відсотків річних.
Щодо посилання відповідача на неправомірне нарахування позивачем індексу інфляції, то слід зазначити наступне:
Як вбачається із поданого позивачем розрахунку індексу інфляції, його здійснено у відповідності до вимог, передбачених листом ВСУ № 62-97р від 03.04.1997 р., в якому зазначено, що при застосуванні індексу інфляції , він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
В обґрунтування своїх заперечень відповідач суду не надав свого розрахунку інфляційних з врахуванням, як він зазначає, проплат здійснених на початок і кінець місяця.
Щодо заяви відповідача про розстрочку виконання рішення , то вона не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Згідно з положеннями статті 121 ГПК України господарський суд має право за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Право суду при прийнятті рішення відстрочити або розстрочити його виконання передбачене також пунктом 6 статті 83 ГПК України.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. Аналогічною є позиція ВГС України, відображена в п.2 Роз'яснення ВГС України № 02-5/333 від 12.09.96 р. « Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального Кодексу України» із змінами і доповненнями .
Аналізуючи ступінь вини відповідача у виникненні спору, господарський суд прийшов до висновку, що виникнення заборгованості сталося з його вини. Важкий фінансовий стан підприємства не є підставою для відстрочки виконання рішення, оскільки така відстрочка також ускладнить фінансове становище позивача, чим завдасть йому збитків.
Згідно статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
ТзОВ «Домен-Друк» доказів належного виконання своїх договірних зобов'язань не надав, як і не надав суду належних і допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень.
Враховуючи наявність оплати відповідачем суми основного боргу в розмірі 2000,00 грн. ще до порушення провадження у справі, судові витрати слід віднести на відповідача в сумі 5556,40 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Керуючись ст.ст. 6, 7, 12, 33-35,80, 82-85 ГПК України, суд, -
1.Позовні вимоги задоволити частково.
2. Стягнути з ТзОВ «Домен-Друк» (79020, м.Львів, вул..Підголоском,27 код ЄДРПОУ 33562775) на користь ПП «Торговий дім «Прем'єр Папір» (79066, м. Львів, пр-т. Червоної Калини,85/8 код ЄДРПОУ 34768237) -333025,26 грн. -основного боргу, 23566,30 грн. -пені, 9708,69 грн. -десять відсотків річних, 10636,64 грн. інфляційних, 5556,40 грн. - державного мита та 118,00 грн. - витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3.В частині стягнення 39224,13 грн. основного боргу провадження у справі припинити.
4.В частині стягнення 20,00 грн. державного мита відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено протягом 10 днів до Львівського апеляційного господарського суду.
Наказ видати у відповідності до ст. 116 ГПК України.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 11.02.2009 року.
Суддя Березяк Н.Є.