донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
26.01.2009 р. справа №24/44
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого:
суддів
за участю представників сторін:
від позивача:
Білоусов Ю.М., за довіреністю; Краснов В.М.за довіреністю; Нікітін О.В., за довіреністю, Карташов за довіреністю;,
від відповідача 1:
від відповідача 2:
від третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги
від третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги:
Мануйленко О.В., за довіреністю
Кіктєва Я.А., за довіреністю,
Краснов В.М., за довіреністю
не з"явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Відкритого акціонерного товариства "Донецькобленерго"в особі структурної одиниці Макіївських електричних мереж, м.Макіївка Донецької області
на рішення господарського суду
Донецької області
від
06.10.2008 року
по справі
№24/44
за позовом
Закритого акціонерного товариства "Макіївкокс", м.Макіївка Донецької області
до
третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору
третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору
1) Відкритого акціонерного товариства "Донецькобленерго", м.Горлівка Донецької області
2) Відкритого акціонерного товариства "Донецькобленерго"в особі структурної одиниці Макіївських електричних мереж, м.Макіївка Донецької області
Відкритого акціонерного товариства "Макіївський коксохімічний завод", м.Макіївка Донецької області
Національної комісії регулювання електроенергетики України, м. Київ
про
стягнення в сумі 265808,60грн.
У лютому 2004 року до господарського суду звернулось Закрите акціонерне товариство "Макіївкокс", м.Макіївка Донецької області (позивач) із позовом до Відкритого акціонерного товариства "Донецькобленерго", м.Горлівка Донецької області в особі структурної одиниці Макіївських електричних мереж, м.Макіївка Донецької області (відповідач ) про стягнення безпідставно набутих грошових коштів в сумі 93168,58грн. за користування електричними мережами.
Ухвалою господарського суду від 13.02.04р. до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на боці позивача залучено Відкрите акціонерне товариство “Макіївський коксохімічний завод», м. Макіївка (третя особа 1). В процесі розгляду справи зазначена особа звернулась до відповідачів з самостійними позовними вимогами про стягнення коштів в сумі 93168,58 грн. за користування власними електричними мережами. Ухвалою господарського суду від 27.05.04р. вказані вимоги третьої особи 1 були прийняті до розгляду як самостійні вимоги на предмет спору вказаної особи.
Ухвалою господарського суду від 06.03.08р. до участі у справі була залучена Національна комісія регулювання електроенергетики України, м. Київ у якості третьої особи без самостійних вимог.
В процесі розгляду справи позивач заявою від 26.09.05р. та третя особа 1 заявою від 07.10.05р. № 071538 збільшили позовні вимоги та просили стягнути 265808,60грн.
Рішенням господарського суду від 14.08.07р. по справі №24/44 у задоволенні позовних вимог - відмовлено, провадження стосовно структурного підрозділу відповідача припинено.
Протягом розгляду справи позивач неодноразово змінював правове обґрунтування стягуваної суми, востаннє вимагав задовольнити позов на підставі ст. 1212 ЦК України.
Постановою ВГСУ від 05.12.07р. вищезазначене рішення суду скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду.
Рішенням господарського суду від 06.10.08р. позовні вимоги до відповідача 1 задоволені в повному обсязі та з останнього стягнуто 265808,60грн., провадження щодо відповідача 2 припинено, у задоволенні позовних вимог до третьої особи 1 відмовлено за безпідставністю.
Відповідач 1, не погодившись з прийнятим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якої просить спірне рішення господарського суду скасувати в частині задоволення позовних вимог до нього та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідач 2 вважає рішення суду таким, що підлягає скасуванню, а апеляційна скарга -задоволенню.
В обґрунтування заявленої скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права.
Позивач та третя особа 1 вважають рішення господарського суду законним та обґрунтованим.
Представник третьої особи 2 до судового засідання не з»явився, про причини не явки судову колегію не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про час та дату слухання справи, через що судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності зазначеної особи. Судовою колегією були витребувані у третьої особи 2 пояснення щодо доводів апеляційної скарги, вимоги ухвали суду від 01.12.08р. не були виконані зазначеною особою, але через надання доказів з боку сторін, судова колегія вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних матеріалів.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Заслухавши пояснення учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Судом першої інстанції встановлено, та сторонами не оспорюється, що між третьою особою 1 та відповідачем було укладено договір № 131/16 від 01.01.2003р. на користування електричними мережами для отримання електричної енергії.
За умовами вказаного договору третя особа 1 зобов'язалась забезпечити технічну можливість користування своїми електромережами для отримання відповідачем 1 електричної енергії та потужності, а відповідач зобов»язався компенсувати позивачу фактичні витрати за транзит, втрату, перетворення електроенергії, а також обслуговування електричних мереж пропорційно споживанню електроенергії та оформлювати документально у двобічному порядку.
Внаслідок порушеної відносно третьої особи 1 процедури банкрутства 13.08.03р було створено Товариство з обмеженою відповідальністю “Макіївкокс» на базі основних засобів боржника з передачею їх до статутного фонду новоствореного підприємства.
Між третьою особою 1 та новоствореною особою було укладено договір оренди № 13 від 01.09.2003р., за умовами якого ТОВ «Макіївкокс»прийняв в користування майно, що знаходилося на території ВАТ “Макіївський коксохімічний завод» за адресою м. Макіївка-6, вул. Горького, 1, в тому числі, електроцех та електрообладнання (підстанції, кабелі, кабельні траси, електричні мережі тощо).
ТОВ «Макіївкокс»27.10.03р. було перетворено у Закрите акціонерне товариство “Макіївкокс», отже позивач є повним правонаступником прав і обов'язків цього товариства.
В подальшому, між третьою особою 1 та позивачем укладено договір купівлі-продажу № 40/291 від 13.04.2004р. на підставі якого позивач набув право власності на зазначене майно, в тому числі електротехнічне господарство продавця.
Між відповідачем 1 та ТОВ “Макіївкокс» був укладений договір про постачання електричної енергії № 7389/11 від 29.08.03р., за умовами якого відповідач 1 постачав електричну енергію, а ТОВ «Макіївкокс»оплачував отриману електричну енергію та здійснював інші платежі згідно з умовами цього договору.
Умовами пункту 3.2.4. вказаного договору встановлено, що Споживач має право одержувати від Постачальника електричної енергії плату за використання мереж Споживача.
Одночасно, пунктом 12 додатку № 5 до цього договору про постачання електричної енергії від 29.08.2003р. передбачено, що вартість послуг з передачі електричної енергії мережами основного споживача оплачується відповідно договору про передачу і враховує фактичні витрати Споживача на передачу електричної енергії.
Встановлено, що з моменту набуття позивачем (ЗАТ «Макіївкокс») права користування та власності на вищезазначене майно, позивач та відповідач продовжили правовідносини з приводу використання вищезазначених електричних мереж відповідачем для отримання, перетворення та передання електроенергії, що призначена іншим споживачам відповідача, а також обслуговування цих електричних мереж пропорційно споживанню електроенергії.
Відповідачем 1 фактично передавалась електрична енергія до міських приєднань інших абонентів відповідача через мережі позивача у певних об'ємах, про що зазначено в актах приймання передачі електроенергії за період з вересня 2003 року до серпня 2004 року, загальним об»ємом 36917862вВтч.
Зазначені акти приймання передачі електричної енергії підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень.
З урахуванням кількості отриманої електричної енергії, згідно з актами приймання передачі та вартості витрат, позивачем за спірний період були виставлені рахунки на загальну суму 265808,60грн.
Зазначені рахунки позивачем оплачені не були, за мотивами відсутності відповідного договору між сторонами.
Факт передачі електричної енергії та її об'єми, що обумовлені зазначеними актами, сторонами не оспорюється.
Позивач звертався до відповідача з вимогами про укладення договору на спільне використання електричних мереж, але останнім в укладенні такого договору було відмовлено. Цей факт встановлений рішенням господарського суду від 20/250пд, що залишено в силі постановою ВГСУ від 15.12.04р., яким було відмовлено позивачу у задоволені відповідного позову за принципом добровільності укладення договору. Вказаними судовими рішеннями встановлено факт використання відповідачем з 01.09.03р. електричних мереж позивач у вигляді передання своєї електроенергії для своїх споживачів без укладення договору на спільне використання електромереж.
Отже заявляючи позов в даній справі позивач вимагає відшкодування відповідачем своїх витрат пов»язаних з переданням електричної енергії його електричними мережами.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що відповідач, отримавши відповідні послуги, відмовляється в їх оплаті, також вважає, що фактично у тарифах відповідача знаходиться частина спірної суми, яку відповідач безпідставно зберігає у себе шляхом відмови в компенсації позивачу. Позивач стверджує, що виниклий спір має бути врегульований на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, через безпідставне збереження відповідачем вартості отриманих послуг.
Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечує та посилається на те, що правовідносини між позивачем та відповідачами, щодо обов»язку проведення оплати за використання електричних мереж позивача не засновані на договірних зобов»язаннях, тому обов»язку сплатити спірну суму у відповідача 1 не має. Крім того відповідач 1 зазначає, що посилання позивача на приписи ст. 1212 ЦК України є безпідставним.
В судовому засіданні апеляційної інстанції з»ясовано, що відповідач не заперечував факту отримання зазначених послуг, оспорюючи лише розмір їх вартості.
По справі судом першої інстанції було призначено комплексну судову експертизу на вирішення якої були поставлені питання щодо обсягу використання електричних мереж позивача для передання електричної енергії споживачам відповідача та щодо розміру витрат, які несе позивач для надання відповідних послуг.
Висновком судово-економічної експертизи № 11174/11173, встановлено, що по ділянкам електричних мереж від ГПП МКХЗ 110/6/6 кВ до шин 6кВ РУ-6 Кв підстанцій №1 електроенергія передається сумісно власним споживачам позивача, субабонентам та міським приєднанням. По міським приєднанням від комірки 16 підстанції № 1 електроенергії передається виключно споживачам відповідача, вартість витрат на передачу одиниці отриманої електроенергії складає 0,006 грн., додаткові витрати на передачу 1 кВт/г у вигляді оплати праці персоналу електроцеху, обслуговуючого персоналу електропідстанції та кабельних мереж, витрати на придбання матеріалів та запасних частин до електропідстанцій, їхній ремонт та користування електроенергією в своїй господарській діяльності.
Встановлена сума в 0,006 грн. за 1 кВт збігається з аналогійним відображенням вартості витрат на 1 кВ год. в Договорі №131/16 від 01.01.03р. на користування електричними мережами для отримання електричної енергії, що укладений між третьою особою та відповідачем.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Судова колегія вважає законним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позивач за власний рахунок на протязі спірного періоду надавав відповідні послуги відповідачу, а останній свої зобов»язання по сплаті за користування електричними мережами позивача не виконував.
Судова колегія вважає не заснованими на законі ствердження відповідача про відсутність підстав до стягнення спірної суми через відсутність договору на надання відповідних послуг та неузгодження їх вартості, оскільки заявлена позивачем та неузгодження ціни за вказані послуги, оскільки заявлена до стягнення сума визначена з урахуванням фактичних витрат позивача.
За приписами ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Вказані правовідносини між сторонами є такими, що регулюються спеціальним законодавством, зокрема, вимогами Правил користування електричною енергією, якими передбачено укладення відповідного договору про спільне використання технологічних електричних мереж основного споживача, а також отримання позивачем компенсації на використання цих мереж.
Як вбачається з пояснень третьої особи 2 протягом розгляду справи в суді першої інстанції, в тому числі-від 06.11.2006 року (а.с.97 т.5), у складі тарифів, затверджених відповідачу в 2003 році у передбаченому законом порядку була передбачена компенсація третій особі 1 на відшкодування зазначених витрат за відповідним договором, але у зв»язку з її цільовою направленістю, вона не могла бути витрачена на компенсацію іншій особі (позивачу), через відсутність відомостей та укладення відповідного договору.
Оскільки позивач використав всі передбачені законом способи для захисту свого права, факт відмови відповідача від укладення такого Договору встановлений, порушене право позивача підлягає захисту у обраний останнім законний спосіб.
Таким чином судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку стягнувши з відповідача 1 на користь позивача спірну суму - 265808,60грн., але припустився помилки, обґрунтовуючи своє рішення ще і приписами ст. 1212 ЦК України та доповнюючи підставу до стягнення зазначених коштів, як безпідставно отриманих відповідачем.
Доказів того, що відповідач отримав будь-яке майно (майнові права), що належить позивачу, в тому числі, з боку інших осіб, в матеріалах справи не міститься. Факт надання та отримання послуг в межах встановлених судом правовідносин, є таким, що регулюється спеціальним законодавством та не є «безпідставним», крім того, надання послуг не є майном (майновим правом), а їх вартість не охоплюється визначенням «виконаного»у розумінні ч.3 вищезазначеної норми.
Оскільки це помилкове обґрунтування не вплинуло на правильність висновку суду першої інстанції , судова колегія не вбачає підстав, визначених в ст.104 ГПК України, щодо зміни або скасування рішення суду першої інстанції.
Щодо позовних вимог до структурного підрозділу відповідача , то судова колегія вважає вірним висновок господарського суду про припинення провадження на підставі п.1 ст. 80 ГПК України, оскільки зазначена особа не є юридичною особою.
Відмовляючи у задоволенні вимог третьої особи 1 суд першої інстанції також дійшов правильного висновку, оскільки зазначена особа не довела, що у спірний період вона здійснювала затрати по утриманню спірного електрообладнання.
За встановлених обставин висновок господарського суду є вірним, однак за мотивами, викладеними в постанові.
Наведені доводи апеляційної скарги не засновані на законі та висновку господарського суду не спростовують.
З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Донецької області від 06.10.08 року у справі №24/44 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, через що рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу-без задоволення.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Донецькобленерго"в особі структурної одиниці Макіївських електричних мереж, м.Макіївка Донецької області залишити без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 06.10.08 року у справі №24/44 залишити без змін за мотивами, викладеними в постанові.
Головуючий
Судді:
Надр. 7 прим.
1 позивачу
2 відповідачу 1
3відповідачу 2
4до справи
5 ДАГС
6 ГС
7 3тя особа