Господарський суд
Житомирської області
* 10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, '481-620
Від "04" лютого 2009 р.
Справа № 14/139-Д
Господарський суд Житомирської області у складі:
Головуючого судді Костриці О.О.
за участю представників сторін
від позивача Бондарчук Л.А. дов. від 07.07.2008р. (була присутня в судовому засіданні 29.01.2009р.)
від першого відповідача Тимошенко В.М. дов. №38 від 28.01.2009р.(була присутня в судовому засіданні 29.01.2009р.)
від другого відповідача Павлішина Т.В. дов. № 15/303 від 27.01.2009р.(була присутня в судовому засіданні 29.01.2009р.)
представник прокуратури: Новосад Л.П. посв.№27
Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства "Під ключ" (м. Житомир)
до Бердичівської міської ради Житомирської області (м.Бердичів) та Управління комунальним майном Бердичівської міської ради (м. Бердичів)
про визнання договорів недійсними
Відповідно до ст. 77 ГПК України в судовому засіданні 29.01.2009р. оголошувалась перерва до 04.02.2009р.
Позивачем пред'явлено позов про визнання недійсними та нікчемними договорів купівлі-продажу від 29.05.2007р., які укладені між Бердичівською міською радою і Приватним підприємством "Під ключ", щодо об'єктів приватизації, а саме: нежитлової будівлі №1 з цегли загальною площею 3408,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Бердичів, вул.Білопільській буд. 123 та нежитлової будівлі №2 з цегли під літерою А-3 загально площею 4089,6 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Бердичів, вул.Білопільська, буд. 125.
27.11.2008р. від прокуратури Житомирської області надійшла заява про вступ у розгляд справи в порядку представництва інтересів держави в особі Бердичівської міської ради та управління комунальним майном Бердичівської міської ради, яка була задоволена судом.
Представник позивача в засіданні суду від 23.12.2008р. надав заяву про уточнення правових підстав позову, в якій просить суд визнати недійсними договори купівлі-продажу від 29.05.2007р., які укладені між Бердичівською міською радою і Приватним підприємством "Під ключ", щодо об'єктів приватизації, а саме: нежитлової будівлі №1 з цегли загальною площею 3408,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Бердичів, вул.Білопільській буд. 123 та нежитлової будівлі №2 з цегли під літерою А-3 загально площею 4089,6 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Бердичів, вул.Білопільська, буд. 125, а також стягнути з розрахункового рахунку другого відповідача на користь позивача 500000,00 грн.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначив, що об'єктом договорів купівлі-продажу були цегляні трьохповерхові житлові будинки з відповідними житловими та підсобними приміщеннями, сантехнічним обладнанням та внутрішніми комунікаціями водопостачання, каналізації, електропостачання, централізованого теплопостачання.
Метою придбання цих будинків була їх внутрішня реконструкція під житлові багатоквартирні будинки для населення.
Згідно пункту 1.2 обох договорів право власності на обидва об'єкти приватизації переходить до покупця з моменту сплати повної їх вартості.
Обидва договори сторонами не виконані, повна оплата вартості об'єктів приватизації не проведена.
На даний час об'єкти приватизації не відповідають тому технічному стану та комплектності, в якому вони були на час посвідчення договорів купівлі-продажу, а саме: обидві трьохповерхові будівлі повністю розібрані і від них залишились лише часткові зовнішні стіни. На підтвердження зазначеного, позивач надав фотознімки(а.с.46-48).
Вважає, що оскільки, об'єкти приватизації йому передані не були, то обов'язок по охороні майна лежав на відповідачу, а п.9 договорів купівлі-продажу, відповідно до якого ризик випадкової загибелі або псування об'єкта приватизації несе покупець з моменту нотаріального посвідчення договорів, суперечить змісту матеріального права.
Окрім того, позивач надав суду статут Приватного підприємства "Під ключ"(нова редакція від 13.03.2007р.), та посилаючись на п.п. 2.4, 3.6 Статуту зазначив, що спірні договори були укладені директором ПП "Під ключ" з перевищенням наданих йому установчими документами повноважень. Засновники підприємства не уповноважували директора на укладання зазначених договорів. Таким чином, обидва договори посвідчені від імені покупця не уповноваженою на те особою, а тому договори є недійсними.
Представники відповідачів в засіданні суду проти позовних вимог заперечили з підстав, викладених у спільному відзиві на позовну заяву (а.с.50-51) та відзиві на уточнені позовні вимоги (а.с.117-118). Зокрема вважають, що Затуливітер М.В. мав необхідний обсяг цивільної дієздатності при укладенні спірних договорів, оскільки п.п. 3.6 п. 35 Статуту в редакції від 13.03.2007р. підприємства передбачено, що директор вирішує усі питання діяльності підприємства, окрім віднесених до виключної компетенції засновників. Дія директора щодо укладання спірних договорів не віднесена до такої компетенції засновників. Крім того, в цьому ж підпункті зазначено, що директор діє від імені підприємства без довіреності в межах встановлених цим статутом та рішеннями засновників. Положення статуту щодо повноважень директора на укладання договорів з третіми особами на надання послуг, придбання та реалізацію матеріальних цінностей на суму, що не перевищує статутний капітал підприємства без попереднього погодження з засновниками не вказує на перевищення повноважень директором підприємства "Під ключ", оскільки, своїм змістом цей підпункт не заперечує право директора на укладання договорів, які перевищують статутний капітал, а також це положення не вказує на форму попереднього погодження, тобто яким воно має бути.
Прокурор в судовому засіданні проти позову заперечив.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, господарський суд,-
29.05.2007р. між Бердичівською міською радою Житомирської області (1 відповідач у справі) та Приватним підприємством "Під ключ" (позивач у справі) було укладено та нотаріально посвідчено два договори купівлі-продажу будівлі (споруди, преміщення) шляхом викупу (далі Договір №1 (а.с.11 ) та Договір №2 (а.с.12-13)).
Відповідно до п.1.1 Договору №1, продавець (Бердичівська міська рада Житомирської області) зобов'язується передати у власність покупцю (ПП"Під ключ") нежитлову будівлю, №1, з цегли, загальною площею 3408,30 кв.м., (далі - об'єкт приватизації), яка знаходиться за адресою: м.Бердичів, вул. Білопільська, буд. 123, Житомирської області, що є комунальною власністю, а покупець зобов'язується прийняти об'єкт приватизації і сплатити ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі, та пройти реєстрацію об'єкта приватизації у Бердичівському бюро технічної інвентаризації.
Відповідно до п.1.1 Договору №2, продавець (Бердичівська міська рада Житомирської області) зобов'язується передати у власність покупцю (ПП"Під ключ") нежитлову будівлю, №2, з цегли, під літерою А-3, загальною площею 4089,60 кв.м. (далі - об'єкт приватизації), яка знаходиться за адресою: м.Бердичів, вул. Білопільська, буд. 125, Житомирської області, що є комунальною власністю, а покупець зобов'язується прийняти об'єкт приватизації і сплатити ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі, та пройти реєстрацію об'єкта приватизації у Бердичівському бюро технічної інвентаризації.
Відповідно до платіжного доручення № 2 від 12.10.2007р. позивачем було перераховано відповідачу 500000,00 грн., як часткову оплату за будівлю №1 вул.Білопільська, 123, м.Бердичів, згідно договору купівлі-продажу від 29.05.2007р. (а.с.14).
Остаточні розрахунки між сторонами не проведені, об'єкти приватизації у власність ПП "Під ключ" не передані.
Загальні підстави недійсності правочину встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України.
Так, згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч.2 ст. 215 ЦК України).
Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено: якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Як встановлено ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчинила правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі(ч.ч. 2,3 ст. 203 ЦК України).
Згідно з ч.4 ст. 203 Цивільного кодексу України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Крім того, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст. 203 ЦК України).
Зазначені загальні правила визнання правочинів недійсними доповнюються нормою ст. 228 Цивільного кодексу України, у відповідності до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
В ході судового розгляду було з'ясовано, що між ПП "Під ключ" та відділом управління комунальним майном виконкому Бердичівської міської ради було укладено договір оренди нежитлового приміщення №545 від 16.09.2005р., за умовами якого, орендодавець (2 відповідач) передає, а орендар (позивач) приймає відповідно до рішення виконкому від 28.07.2005р. №417, інвентаризаційної справи Бердичівського міжміського бюро технічної інвентаризації в строкове платне користування нежитлові будівлі, за адресою: 13300, Житомирська область, м.Бердичів, вул. Білопільська, 123, площею - 3408,30 кв.м., експертною вартістю - 353299грн. станом на 31.07.2005р.; вул. Білопільська, 125, площею 4089,60 кв.м., експертною вартістю - 519592 грн. станом на 31.07.20005р. (п.1.1 договору)(а.с.62-66).
Відповідно до п. 2.1 договору оренди, вступ орендаря у користування об'єктом настає одночасно з підписанням сторонами цього договору та акту прийому-передачі вказаного об'єкта.
16.09.2005р. між сторонами було підписано акт приймання-передачі (а.с. 68).
Відповідно до п. 2.4 договору оренди, об'єкт вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта прийому-передачі.
Пункт 11.1 договору встановлює, що цей договір діє з 16.09.2005р. до 16.08.2006р.
16.08.2006р. сторонами було підписано додаток №1 до договору оренди нежитлового приміщення від 16.09.2005р. № 545 (а.с. 69), яким дію договору було продовжено до 16.07.2007р.
Акта приймання-передачі майна від позивача відповідачу між сторонами не підписувався
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що пункт 9 договорів купівлі-продажу від 29.05.2007р., яким визначено, що ризик випадкової загибелі або псування об'єкта приватизації несе покупець з моменту нотаріального посвідчення цього договору, відповідав фактичним обставинам та не порушував права позивача при укладанні договорів купівлі-продажу, оскільки на момент їх укладання об'єкт приватизації фактично перебув у користуванні позивача на підставі договору оренди № 545 від 16.09.2005р.
Щодо доводів позивача стосовно укладення директором договорів купівлі-продажу без наявності на те відповідних повноважень, то суд вважає, що зазначені доводи позивача спростовуються наступним.
Відповідно до Статуту Приватного підприємства "Під ключ" в редакції від 13.03.2007р., Приватне підприємство "Під ключ, далі - підприємство, створено згідно з рішенням засновника. Підприємство у своїй діяльності керується чинним законодавством України, Статутом та розпорядженнями його засновників (п.п. 1.1, 1.2 Статуту).
У відповідності до п. 1.5 Статуту, засновниками підприємства є: Затуливітер Максим Васильович., Тарнавський Максим Юрійович, Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергія".
Пунктом 3.6 Статуту, крім іншого, визначено, що у підприємстві діє одноособовий виконавчий оргагн - директор.
Директор вирішує усі питання діяльності підприємства, окрім віднесених до виключної компетенції засновників.
Відповідно до п. 3.3 Статуту, до виключної компетенціії засновників відноситься:
- затвердження Статуту підприємства;
- визначення головних напрямків діяльності підприємства, затвердження його планів та звітів про їх виконання;
- призначення та звільнення директора, визначення порядку розподілу прибутку та покриття збитків;
- заснування, реорганізація та ліквідація філіалів та представництв, визначення їх повноважень;
- винесення рішень про притягнення до матеріальної відповідальності посадових осіб підприємства;
- затвердження річних балансів.
Аналізуючи зазначені пункти Статуту, суд вважає, що вимоги положення Статуту, щодо права директора без попереднього погодження з засновниками укладати договори з третіми особами на надання послуг, придбання та реалізацію матеріальних цінностей на суму, що не перевищує статутний капітал підприємства, який, у відповідності до п.2.4 Статуту становить 100 (сто) грн., не обмежують повноваження директора щодо укладення спірних договорів, оскільки, до компетенції директора відносяться усі питання діяльності підприємства, окрім віднесених до виключної компетенції засновників. Відповідно до Статуту, прийняття рішень щодо укладення договорів, до виключної компетенції засновників не відноситься.
Положення статуту не містять порядку погодження директором своїх дій щодо укладення договорів, що перевищують статутний капітал підприємства, з засновниками, а обов'язковість прийняття з зазначеного питання засновниками рішення не передбачено Статутом. Таке погодженя засновниками може виражатися й в усній згоді.
В ході судового розгляду, за клопотанням позивача, судом було витребувано від приватного нотаріуса Литвина О.С. копії документів, на підставі яких 29.05.2007р. були посвідченні договори купівлі-продажу будівель, розташованих за адресою: м.Бердичів, вул. Білопільська, буд. 123 (Договір №1) та буд. 125 (Договір №2).
Стаття 44 Закону України "Про нотаріат", в редакції від 15.03.2006р. (чинної на момент виникнення між сторонами правовідносин), зазначає, що при посвідченні угод з'ясовується дієздатність громадян і перевіряється правоздатність юридичних осіб, які беруть участь в угодах. У разі укладення угоди представником перевіряються його повноваження.
Пункт 14 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004р. № 20/5, визначає, що при посвідченні правочинів з'ясовується обсяг цивільної дієздатності фізичних та юридичних осіб, які беруть участь в угодах.
У разі укладання правочинів представником перевіряються його повноваження.
Відповідно до ч.1 п. 41 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004р. № 20/5, при перевірці обсягу цивільної правоздатності юридичних осіб, які беруть участь у правочинах, нотаріуси зобов'язані ознайомитись з установчими документами (статут, засновницький договір), установчими актами, свідоцтвом про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності (витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України), положенням про філію та представництво юридичної особи, наказом юридичної особи про призначення керівника філії або представництва і перевірити, чи відповідає нотаріальна дія, яка вчиняється, обсягу цивільної правоздатності юридичної особи.
Частиною 2 пункту 42 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України визначено, що нотаріус не вимагає подання довіреностей на вчинення правочинів та інших дій від осіб, уповноважених на це установчими документами юридичної особи, законом або іншими актами цивільного законодавства. У цих випадках від представників вимагаються документи, які передбачають зазначені повноваження та посвідчують їх службове становище.
Так, 29.05.2007р. при посвідченні спірних договорів, позивачем було надано нотаріусу статут ПП "Під ключ", в редакції від 21.06.2004р.
Відповідно до п. 1.1 Статуту, Приватне підприємство "Під ключ", далі - підприємство, створено згідно з рішенням засновника.
Пункт 1.5 Статуту визначає, що засновником підприємства є Затуливітер Максим Васильович.
Згідно п. 2.4 Статуту, для забезпечення діяльності підприємства, за рахунок внеску засновника створюється статутний фонд у розмірі 100 (сто) гривень, на протязі одного року з моменту реєстрації підприємства.
Відповідно до п. 3.2 Статуту, крім іншого зазначено, що у підприємстві створюється одноособовий виконавчий орган - директор.
Директор має право без попереднього погодження з засновником укладати контракти з третіми особами на надання послуг, придбання та реалізацію матеріальних цінностей на суму, що не перевищує статутний фонд підприємства.
Стаття 113 Господарського кодексу України визначає, що приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи.
Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 135 Господарського кодексу України, власник майна має право одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому (їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету і предмет господарської діяльності, структуру утвореного ним суб'єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб'єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення господарської діяльності заснованих ним суб'єктів господарювання відповідно до законодавства.
Власник має право особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ним належне йому майно на праві власності, праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності - на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначити інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Власник має право здійснювати організаційно-установчі повноваження також на основі належних йому корпоративних прав відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Відповідно до ч.1 ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частина 1 ст. 321 Цивільного кодексу України визначає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Таким чином, доводи позивача, щодо відсутності у директора ПП "Під ключ" Затуливітер Максима Васильовича повноважень на укладення спірних договорів є необґрунтованими, оскільки, Затуливітер М.В., у відповідності до Статуту підприємства, є одноособовим засновником (власником) підприємства, а отже вправі здійснювати управління підприємством безпосередньо на власний розсуд на праві власності.
Окрім того, стаття 241 Цивільного кодексу України визначає, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Відповідно до п. 9.2 роз'яснень Арбітражного суду України N 02-5/111 від 12.03.99 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т.ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає. раховуючи факт здійснення Приватним підприємством "Під ключ" проплати по договору купівлі-продажу від 29.05.2007р. (а.с.14) в сумі 500000,00 грн., суд вважає, що дії директора Затуливітер М.В. по укладенню спірного договору були схвалені.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що рішенням господарського суду Житомирської області від 14.04.2008р. по справі № 6/186, яке залишено без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 21.10.2008р. та постановою Вищого господарського суду України від 22.01.2009р., задоволено позов Першого заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Бердичівської міської ради до Приватного підприємства "Під ключ" про стягнення 2143290,50грн. заборгованості за договорами купівлі-продажу від 29.05.2007р., укладених між Бердичівською міською радою і Приватним підприємством "Під ключ".
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги не обгрунтовані та не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 49, 82,84,85 ГПК України, господарський суд,
В задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Суддя
Костриця О.О.
Дата підписання: 10.02.2009р.