ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6
м. Київ
21.01.2009 р. № 9/576
15:24
За позовомПриватного підприємства «Солекс»
доДержавної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва
про скасування рішення № 0003702330/0 від 03.09.2008 р.
Суддя: Кротюк О.В.
Секретар судового засідання: Сулім А.В.
Обставини справи:
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва з вимогами скасувати рішення № 0003702330/0 від 03.09.2008 р. про застосування штрафних (фінансових) санкцій.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням положень Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», оскільки гральний автомат не є реєстратором розрахункових операцій.
Відповідач позовні вимоги не визнає, просить відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю, зазначаючи те, що оскаржуване рішення прийнято у порядку та спосіб, встановлені Законом України «Про державну податкову службу в Україні», Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», оскільки гральні автомати, що використовуються позивачем, не переведені у фіскальний режим роботи, не опломбовані та не зареєстровані в органах державної податкової служби. Крім того, позивачем не оприбутковано визначено актом суму коштів.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
встановив:
працівниками Державної податкової адміністрації у Вінницькій області проведено перевірку залу гральних автоматів, що належить суб'єкту підприємницької діяльності -Вінницькій філії Приватного підприємства «Солекс», за результатом якої складено Акт перевірки щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу суб'єктами підприємницької діяльності № 272080 від 31.07.2008 р.
Перевіркою встановлено порушення п. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», оскільки в гральному закладі на момент перевірки знаходиться в робочому стані 30 гральних автоматів, які не фіскалізовані, тобто не переведені у фіскальний режим роботи, не опломбовані та не зареєстровані в органах державної податкової служби. Крім того, здійснено розрахункові операції на суму 100,00 грн. без застосування РРО.
Рішенням Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0003702330/0 від 03.09.2008 р. за порушення п. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»згідно ст. 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 10700,00 грн.
За результатом розгляду справи, судом встановлено, що перевірка проведена як планова на підставі відповідного плану перевірок та направлень (копії знаходяться в матеріалах справи).
Аналізуючи викладені вище обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наступного.
По-перше, щодо відповідності проведення перевірки вимогам закону суд вважає необхідним зазначити наступне.
У відповідності до статті 15 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»(№ 265/95-ВР від 06.07.1995р.) контроль за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності порядку проведення розрахунків за товари (послуги), інших вимог цього Закону здійснюють органи державної податкової служби України шляхом проведення планових або позапланових перевірок згідно із законодавством України.
Питання проведення органами державної податкової служби України планових, позапланових перевірок врегульовано виключно нормами Закону України «Про державну податкову службу в Україні», зокрема, статтею 11-1, в тому числі щодо питань, визначених статтею 15 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Зазначене узгоджується з вимогами статті 19 Конституції України, у відповідності до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі, щодо порядку проведення перевірок органами податкової служби.
Стаття 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»містить дві сьомі частини, які протирічать одна одній по змісту стосовно проведення позапланових перевірок. Логічним при внесені сьомої частини до цієї статті було б виключення з неї старої редакції, адже остання прямо протирічить і виключає можливість існування останнього доповнення. З огляду на це, суд вважає в такій ситуації необхідним керуватися тією сьомою частиною статті 11-1, яка була внесена в закон пізніше.
У відповідності до цієї сьомої частини статті 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»позаплановими перевірками вважаються також перевірки в межах повноважень податкових органів, визначених Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", а в інших випадках - за рішенням суду.
Частиною восьмою статті 11-1 встановлено, що позапланова виїзна перевірка здійснюється на підставі виникнення обставин, викладених у цій статті, за рішенням керівника податкового органу, яке оформляється наказом.
У відповідності до положень статті 11-2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання платнику податків під розписку:
1) направлення на перевірку, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державної податкової служби, мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та дата закінчення перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку. Направлення на перевірку є дійсним за умови наявності підпису керівника органу державної податкової служби, скріпленого печаткою органу державної податкової служби;
2) копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки, в якому зазначаються підстави проведення позапланової виїзної перевірки, дата її початку та дата закінчення. Ненадання цих документів платнику податків або їх надання з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, є підставою для недопущення посадових осіб органу державної податкової служби до проведення планової або позапланової виїзної перевірки.
Аналізуючи зміст положень статті 11-1 Закону про податкову службу, суд приходить до висновку про те, що підставою для проведення планової виїзної перевірки платника податків є наявність останнього у плані роботи такого органу державної податкової служби. При цьому така перевірка може бути реалізована органами податкової служби не більше одного разу на рік.
У відповідності до положень частини 4 статті 11-1 Закону про податкову службу право на проведення планової виїзної перевірки платника податків надається лише у тому випадку, коли йому не пізніше ніж за десять днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення.
Як випливає з матеріалів справи перевірка позивача здійснювалася як планова з покликанням на пункт 2 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»на підставі направлень на перевірку, проте річний план-графік податкової служби щодо планових виїзних перевірок відсутній.
Як зазначає в позовній заяві позивач відповідне повідомлення за 10 днів про проведення планової перевірки не було йому направлене. Доказів про зворотнє відповідачем суду не надано.
Як вбачається з матеріалів справи копія наказу про перевірку перевіряючими платнику податків не була надана, на відміну від направлення на перевірку в день проведення перевірки під розпис. Копії наказу про проведення позапланової перевірки представником відповідача суду не надано, зазначаючи в засіданні про відсутність останнього.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що дії відповідача при проведенні перевірки позивача є протиправними, оскільки в направленнях на перевірку зазначено вид перевірки -планова, при цьому направлення повідомлення за 10 днів про проведення перевірки податковою службою не здійснювалося, річний план перевірок не складено (відсутній), накази про проведення позапланових перевірок не видавались.
При цьому, суд відмічає, що за загальним правилом, визначеним статтею 11-1 Закону України «Про державну податкову службу»перевірки РРО є позаплановим видом перевірки, якщо інше, фактично, не вказано в направлені на перевірку, в той час у пред'явлених на перевірку направленнях вказано на проведення саме планової перевірки.
Оцінюючи фактичні дані, матеріали справи та пояснення представників сторін, суд прийшов до висновку про те, що відповідачем фактично проведена позапланова виїзна перевірка в порядку здійснення контролю за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому порядку саме для позапланової перевірки, за відсутності належних на те документів, зокрема відповідного наказу керівника податкової служби. Враховуючи такі обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, адже порушення перевіряючими порядку проведення перевірки, що вказує на її протиправність, є підставами для скасування рішення, винесеного за наслідком такої перевірки.
Суд не приймає покликання позивача на методологічні рекомендації про проведення перевірок з огляду на положення Указу Президента «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади»від 3 жовтня 1992 року № 493/92 та відсутності їх реєстрації в Мін'юсті (державної реєстрації).
По-друге, щодо підстав винесення оскаржуваного рішення, суд вважає необхідним зауважити на наступному.
Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.
Статтею 1 Закону про РРО передбачено, що реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами) (далі - суб'єкти підприємницької діяльності), які здійснюють операції з розрахунків в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб'єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти.
Встановлення норм щодо застосування або незастосування реєстраторів розрахункових операцій в інших законах не допускається.
Відповідно до положень статті 3 Закону про РРО суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; застосовувати реєстратори розрахункових операцій, що включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, з додержанням встановленого порядку їх застосування.
Пунктом 2 статті 17 Закону про РРО встановлено, що за порушення вимог цього Закону до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у розмірі двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі застосування при здійсненні розрахункових операцій непереведеного у фіскальний режим роботи, незареєстрованого, неопломбованого або опломбованого з порушенням встановленого порядку реєстратора розрахункових операцій.
Порядок реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги), затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 1 грудня 2000 р. N 614 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 лютого 2001 р. за N 107/5298, розроблено на виконання Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг". Даний Порядок не поширюється на реєстратори розрахункових операцій, що застосовуються для реєстрації операцій з купівлі-продажу іноземної валюти.
Пунктом 2.1. Порядку встановлено, що до реєстрації приймаються РРО, модифікації яких включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, з урахуванням сфер їх застосування та за умови, що термін служби, установлений у технічній документації на РРО, не вичерпався, а також з урахуванням термінів реєстрації, установлених Державним реєстром РРО.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 р. N 1315 затверджено Положення про Державний реєстр реєстраторів розрахункових операцій.
Відповідно до Положення № 1315 Державний реєстр реєстраторів розрахункових операцій (далі - Державний реєстр) - перелік моделей реєстраторів розрахункових операцій, їх модифікацій вітчизняного та іноземного виробництва (далі - моделі), які відповідають вимогам нормативно-правових актів і нормативних документів, пройшли державну сертифікацію і дозволені для застосування під час здійснення розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.
Рішення про включення моделей до Державного реєстру приймає Державна податкова адміністрація за наявності позитивного висновку технічної комісії. Копія рішення надсилається уповноваженій організації.
Пункт 1 частини 1 статті 2 Закону про РРО встановлює, що реєстратор розрахункових операцій - пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг). До реєстраторів розрахункових операцій відносяться: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, комп'ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо.
Аналізуючи вказану норму, суд дійшов висновку про можливість застосування грального автомату як реєстратора розрахункових операції лише за умови, якщо він здійснює фіскальні функції та призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів.
При цьому, статтею 12 Закону про РРО чітко встановлено, що на території України у сферах, визначених цим Законом, дозволяється реалізовувати та застосовувати лише ті реєстратори розрахункових операцій вітчизняного та іноземного виробництва, які включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій та конструкція і програмне забезпечення яких відповідає конструкторсько-технологічній та програмній документації виробника.
За результатом розгляду справи, судом встановлено, що актом перевірки не встановлено та не з'ясовано наявність відповідного грального автомату (його моделі) у Державному реєстрі реєстраторів розрахункових операцій. Представником відповідача не спростовано факту відсутності даного грального автомату у відповідному Державному реєстрі РРО.
Суд звертає увагу на те, що частина друга статті 17 Закону про РРО обов'язковою умовою відповідальності суб'єкта господарювання визначає наявність РРО, яким є реєстратор внесений до відповідного реєстру. При цьому відповідальність настає при встановленні факту здійснення операцій з використанням РРО внесеного до Державного реєстру РРО, який, при цьому, не переведений у фіскальний режим роботи, не зареєстрований або не пломбований. Отже, відповідачем безпідставно застосовано штрафні санкції на підставі вказаної норми, оскільки апарат або пристрій не внесені до Державного реєстру РРО, який не відповідає фіскальним та іншим вимогам РРО, встановленим законодавством України, не можна вважати РРО в розумінні Закону про РРО.
Крім того, з огляду на статтю 12 та абзац 2 статті 2 гральний автомат згідно свого технічного паспорту не призначений для реєстрації розрахункових операцій, не має ознак РРО, так як відсутнє фіскальне забезпечення у вигляді пристрою або програмно-технічного комплексу.
Аналізуючи викладені вище обставини та норми, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, так як відповідальність застосовано за фактами і обставинами, які не визначено законом -за відсутності відповідного РРО. Адже гральний автомат не є реєстратором розрахункових операцій в розумінні Закону про РРО. Оскільки реєстраторами розрахункових операцій є ті, що включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, з додержанням встановленого порядку їх застосування. При цьому, до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій підлягають внесенню саме визначені Положенням та, виключно, реєстратори розрахункових операцій, встановлених моделей. Разом з цим, гральні автомати не внесено до Реєстру.
При цьому суд зазначає, що автомат може бути внесено до реєстру, у разі наявності у нього фіскальної пам'яті, яка зможе виконувати фіскальної функції у відповідності до норм закону про РРО.
Крім того, суд вважає необхідним звернути увагу, що до позивача застосовано санкції, визначені нормою, яка передбачає застосування санкцій за застосування при здійсненні розрахункових операцій непереведеного у фіскальний режим роботи, незареєстрованого, неопломбованого або опломбованого з порушенням встановленого порядку реєстратора розрахункових операцій. Враховуючи те, що гральний автомат не є реєстратором розрахункових операцій, з огляду на те, що його не внесено до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення прийнято з порушення принципів, визначених статтею 2 КАС України.
Також суд не приймає покликання відповідача на зміст постанови КМ України «Про терміни переведення суб'єктів підприємницької діяльності на облік розрахункових операцій у готівковій та безготівковій формі із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій»№ 121 від 07.02.2001 р., у відповідності до якої установлено терміни переведення суб'єктів підприємницької діяльності на облік розрахункових операцій у готівковій та безготівковій формі із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій.
Поряд з цим, статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. При цьому, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зазначена постанова за своїм змістом є абстрактною, та не містить конкретних зобов'язань до суб'єктів господарювання вчинити конкретну дію у встановлений строк -обладнати автомат фіскальним пристроєм (не встановлює особу яка здійснює відповідне переведення суб'єктів підприємницької діяльності) та, додатково, як зазначена вище постанова КМ України, так і Закон про РРО не встановлюють відповідальність за не встановлення фіскальної пам'яті у кожному ігровому автоматі. Поряд з цим, як зазначає позивач з покликанням на матеріали справи, операції здійснюються з усіх ігрових автоматів через один зареєстрований, опломбований, переведений у фіскальний режим роботи РРО. Зазначене Закон не визначає порушенням.
В свою чергу суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на правомірність винесення оскаржуваного рішення також з підстав здійснення розрахункових операцій без застосування реєстратора розрахункових операцій з огляду на те, що перевірка позивача проведена з порушенням. Зазначене обумовлено тим, що не можна вважати факти, отриманні за результатом проведення перевірки яка проведена з порушенням вимог, встановлених законом, такими, що отримані в порядку та на підставах встановлених законом, отже, законними, обґрунтованими.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд також бере до уваги, що згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не довів суду правомірність прийнятого оскаржуваного рішення.
Враховуючи такі обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 9, 69-71, 158 -163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішенням Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0003702330/0 від 03.09.2008 р.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення постанови та подання апеляційної скарги на постанову протягом двадцяти днів з дня подачі заяви про апеляційне оскарження, або без подання заяви про апеляційне оскарження шляхом подання апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня проголошення постанови.
Суддя О.В.Кротюк
Дата складення та підписання постанови в повному обсязі - 02.02.2009р.