іменем україни
13 лютого 2013 рокум. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Кузнєцова В.О.,
суддів: Кадєтової О.В., Мостової Г.І.,
Мартинюка В.І., Наумчука М.І.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом колективного підприємства «Полтавський м'ясокомбінат» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: орган опіки та піклування Київської районної у м. Полтаві ради, Київський районний відділ Полтавського міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській області, про виселення з гуртожитку, за зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_3 до регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області, Київського районного відділу Полтавського міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, колективного підприємства «Полтавський м'ясокомбінат», треті особи: Полтавська міська рада, орган опіки та піклування Київської районної у м. Полтаві ради, про визначення місця проживання та зобов'язання здійснити реєстрацію за касаційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 6 квітня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 28 травня 2012 року,
У січні 2012 року колективне підприємство «Полтавський м'ясокомбінат» (далі - КП «Полтавський м'ясокомбінат») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення з гуртожитку.
В обґрунтування позову підприємство зазначало, що на його балансі знаходиться будівля гуртожитку АДРЕСА_1.
Відповідачі, як працівники підприємства, на підставі ордера № 1 від 16 лютого 2005 року вселилися в кімнату НОМЕР_1 вказаного гуртожитку.
ОСОБА_4 - 21 вересня 2007 року, а ОСОБА_3 - 15 листопада
2011 року звільнилися з роботи за власним бажанням.
Посилаючись на те, що з відповідачами припинені трудові відносини за їх власним бажанням без поважних причин, КП «Полтавський м'ясокомбінат» на підставі ст. 132 ЖК України просив виселити останніх разом з їх неповнолітнім сином, ОСОБА_5, із займаної кімнати гуртожитку.
У лютому 2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду із зустрічним позовом до КП «Полтавський м'ясокомбінат», в якому просили визнати їх місце постійного проживання в кімнаті НОМЕР_1 гуртожитку по
АДРЕСА_1 та зобов'язати підприємство зареєструвати їх за вказаною адресою із зазначенням кімнати, посилаючись на те, що відсутність такої реєстрації порушує їхні права.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 6 квітня
2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 28 травня 2012 року, у задоволенні позову КП «Полтавський м'ясокомбінат» та зустрічного позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4 просять рішення Київського районного суду м. Полтави від 6 квітня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 28 травня 2012 року в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити їх позовні вимоги в повному обсязі, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
Судом установлено, що будинок АДРЕСА_1 є об'єктом державної власності, органом управління є регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській області, а балансоутримувачем гуртожитку є позивач - КП «Полтавський м'ясокомбінат».
Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у зв'язку з перебуванням у трудових відносинах із КП «Полтавський м'ясокомбінат» та відповідно до виданих їм ордерів на ліжко-місце від 25 січня 2005 року та від 4 серпня
2003 року були поселені до вказаного гуртожитку, а на підставі ордера № 1 від 16 лютого 2005 року переселені до кімнати НОМЕР_1.
З 2005 року відповідачі перебувають на реєстраційному обліку в гуртожитку по АДРЕСА_1, неповнолітній ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з батьками.
Згідно зі ст. ст. 127-129 ЖК України цільовим призначенням гуртожитків є використання для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.
Єдиною підставою для вселення в гуртожиток є спеціальний ордер, який видається адміністрацією підприємства, установи, організації на підставі рішення про надання жилої площу в гуртожитку (ст. 129 ЖК України, п. 10 Розділу ІІ Примірного положення про гуртожитки).
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку» забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, без попереднього надання їм (їх сім'ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей.
Сфера дії цього Закону поширюється на громадян, які не мають власного житла, більше п'яти років на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках та фактично проживають у них
ст. 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку»).
Таким чином, встановивши, що відповідачі власного житла не мають, на законних підставах вселилися до гуртожитку, більше п'яти років зареєстровані в ньому та проживають до теперішнього часу, суди дійшли вірного й обґрунтованого висновку про те, що останні не можуть бути виселені без надання іншого жилого приміщення.
Разом з тим, є законним та обґрунтованим висновок судів про відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які згідно з чинним законодавством зареєстровані в гуртожитку, із проставлянням у паспортах штампів, в яких зазначена адреса гуртожитку (назва вулиці та номер будинку), що не порушує їх прав, зокрема, права на приватизацію жилої площі.
Отже, встановивши всі обставини, необхідні для вирішення справи, вислухавши пояснення сторін, оцінивши всі надані сторонами докази в сукупності, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог.
Згідно зі ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що ухвалені у справі судові рішення відповідають вимогам чинного законодавства щодо законності й обґрунтованості та підлягають залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати
у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 6 квітня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 28 травня 2012 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.О. Кузнєцов
Судді: О.В. Кадєтова
В.І. Мартинюк
Г.І. Мостова
М.І. Наумчук