Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого - судді Пойди М.Ф.,
суддів Квасневської Н.Д., Литвинова О.М.
за участю прокурора Міщенко Т.М.
потерпілої ОСОБА_1
розглянула в судовому засіданні 24 січня 2013 року у м. Києві справу за касаційними скаргами засуджених ОСОБА_2, ОСОБА_3 та потерпілої ОСОБА_1 на вирок Жовтневого районного суду м. Луганська від 9 листопада 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 27 березня 2012 року щодо засуджених ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_2
Вироком Жовтневого районного суду міста Луганська від 9 листопада 2011 року засуджено
ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України,
судимого 1 квітня 2005 року Артемівським районним судом міста Луганська за ч.1 ст. 122 КК України на 2 роки позбавлення волі,
- за ч. 2 ст. 206 КК України (1960 р.) на 4 роки позбавлення волі.
На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74, ст. 106 КК України звільнено від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності;
- за ст. 15, ч. 2 ст. 206 КК України (1960 р.) на 3 роки позбавлення волі.
На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74, ст. 106 КК України звільнено від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності;
- за ч. 3 ст. 206 КК України (1960 р.) на 7 років позбавлення волі.
На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74, ст. 106 КК України звільнено від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності;
ОСОБА_4,
ІНФОРМАЦІЯ_2,
громадянина України, не судимого,
- за ч. 2 ст. 206 КК України (1960 р.) на 5 років позбавлення волі;
- за ст. 15, ч. 2 ст. 206 КК України (1960 р.) на 3 роки позбавлення волі;
- за ч. 3 ст. 206 КК України (1960 р.) на 10 років позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно визначено 10 років позбавлення волі;
ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_3,
громадянина України, не судимого,
- за ч. 2 ст. 206 КК України (1960 р.) на 4 роки позбавлення волі.
На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнено від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності;
- за ч. 3 ст. 206 КК України (1960 р.) на 9 років 6 місяців позбавлення волі.
На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнено від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності;
ОСОБА_5,
ІНФОРМАЦІЯ_4,
громадянина України, не судимого,
- за ст. 15 ч. 2 ст. 206 КК України (1960 р.) на 3 роки позбавлення волі.
На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнено від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності;
- за ч. 2 ст. 296 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі.
На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнено від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності;
- за ч. 1 ст. 122 КК України на 2 роки позбавлення волі. На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнено від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності;
- за ч. 3 ст. 206 КК України (1960 р.) на 9 років 6 місяців позбавлення волі.
На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнено від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності;
Постановлено стягнути:
- з ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 на користь Луганської обласної клінічної лікарні по 167,40 грн. з кожного за лікування потерпілої ОСОБА_1;
- з ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 на користь Луганської міської клінічної багатопрофільної лікарні № 3 по 38,61 грн. з кожного за лікування потерпілої ОСОБА_1;
- з ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 з кожного на користь НДЕКЦ при УМВС в Луганській області по 162,71 грн. судових витрат;
- з ОСОБА_4 і ОСОБА_3 з кожного по 33333,33 грн. на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди;
- з ОСОБА_5 і ОСОБА_2 з кожного по 16666,67 грн. на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди;
- з ОСОБА_4 і ОСОБА_3 з кожного по 5187,62 грн. на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди;
- з ОСОБА_5 і ОСОБА_2 з кожного по 2593,81 грн. на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди;
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 відмовлено за необгрунтованістю.
Постановлено стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
В частині позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди відмовлено за необґрунтованістю.
Постановлено стягнути з ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 на користь МСП «ОЛІТ» солідарно на відшкодування матеріальної шкоди 11 000 грн.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 залишено без розгляду підставі ст. 291 КПК України (1960 р.) та роз'яснено потерпілому його право заявити позов у порядку цивільного судочинства.
Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 27 березня 2012 року вирок щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 змінено:
- ОСОБА_4 пом'якшене покарання за ч. 3 ст. 206 КК України (1960 р.) до 7 років позбавлення волі та ухвалено вважати його засудженим за ч. 2 ст. 206 КК України (1960 р.) на 5 років позбавлення волі; за ст. 15, ч. 2 ст. 206 КК України (1960 р.) на 3 роки позбавлення волі; на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно визначено 7 років позбавлення волі;
- ОСОБА_5 пом'якшене покарання за ч. 3 ст. 206 КК України (1960 р.) до 7 років позбавлення волі.
В решті вирок залишено без зміни.
За вироком суду ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 засуджено за вчинення таких злочинів.
На початку жовтня 2000 року ОСОБА_4 вступив у злочинну змову з особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, з метою протидії законній господарській діяльності директора МСП «ОЛІТ» ОСОБА_1, пов'язаної з наданням правової допомоги ВАТ "Лисичанський комбінат хлібопродуктів" шляхом умисного заподіяння потерпілій легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
З цією метою ОСОБА_4 вступив у злочинну змову з ОСОБА_3 та ОСОБА_2, яким запропонував побити ОСОБА_1 за винагороду і вони втрьох 12 жовтня 2006 року на автомобілі "Фольксваген-гольф" під керуванням ОСОБА_4 прибули до місця проживання ОСОБА_1 до будинку АДРЕСА_1 і, відповідно до розробленого плану, приблизно о 20-й годині, ОСОБА_4 залишився в автомобілі, щоб спостерігати за оточуючою обстановкою та забезпечити швидке залишення місця злочину, ОСОБА_3 та ОСОБА_2, побачивши потерпілу, яка поверталась додому, підбігли до неї, ОСОБА_3 наніс їй удар кулаком в голову, від якого вона впала на асфальт, при цьому засуджені вимагали він неї припинити діяльність по наданню правової допомоги вищевказаному підприємству, та стали наносити багаточисленні удари по різним частинам тіла, внаслідок чого умисно заподіяли ОСОБА_1 тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Повторно, 28 грудня 2000 року ОСОБА_4 спільно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 прибули до офісу МСП "Оліт" по вул. Фрунзе, 2 в м. Луганську, де згідно розробленого плану ОСОБА_4 знову залишився наглядати за оточуючою обстановкою в автомобілі, а ОСОБА_3 та ОСОБА_2 побачивши потерпілу ОСОБА_6, яка поверталася до офісу, та, помилково вважаючи, що це ОСОБА_1, з метою протидії законній господарській діяльності директора МСП «ОЛІТ» ОСОБА_1, пов'язаної з наданням правової допомоги ВАТ "Лисичанський комбінат хлібопродуктів" умисно заподіяння потерпілій ОСОБА_6 легкі тілесні ушкодження.
11 січня 2001 року ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 щодо ОСОБА_1 повторно було вчинено злочинні дії аналогічним способом біля будинку за місцем її проживання, внаслідок чого потерпілій були спричинені середньої тяжкості тілесні ушкодження.
15 січня 2001 року повторно ОСОБА_4 спільно з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 вчинили замах на заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень у зв'язку з її діяльністю по наданню правової допомоги, однак, не довели злочин до кінця з причин, що не залежали від їхньої волі.
16 січня 2001 року вранці ОСОБА_4 спільно з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 повторно прибули до будинку потерпілої з метою заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень у зв'язку з її діяльністю по наданню правової допомоги. При цьому ОСОБА_5 спеціально заготовив знаряддя злочину - дерев'яну палицю у формі булави, однак, засуджені знову не довели злочин до кінця з причин, що не залежали від їхньої волі.
Увечері того ж дня вони ж знову прибули до будинку ОСОБА_1 з тією ж метою, однак ОСОБА_5 і ОСОБА_2 були затримані працівниками міліції, а ОСОБА_4 втік з місця злочину.
Крім того, ОСОБА_5 засуджено за те, що він 16 вересня 2005 року разом з особою, матеріали справи щодо якої закрито у зв'язку зі смертю, біля магазину ПП "ОСОБА_10", розташованому у кварталі Зарічному в м. Луганську, вчинив хуліганські дії щодо потерпілого ОСОБА_7, внаслідок яких умисно заподіяв останньому тілесні ушкодження середньої тяжкості.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_3 посилається на неправильне застосування кримінального закону, порушення кримінально-процесуального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та його особі внаслідок суворості. Порушує питання про зміну судових рішень щодо нього, а саме, просить виправдати його за епізодом злочину від 12 жовтня 2000 року, а також перекваліфікувати його дії за епізодом від 28 грудня 2000 року на ст. 125 КК України, а за епізодом від 11 січня 2001 року на ч. 2 ст. 122 КК України та закрити кримінальну справу у зв'язку із закінченням строку давності. Також, засуджений вважає, що вирок в частині задоволення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_6 та МСП «Оліт» є необґрунтованим.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2 посилається на неправильне застосування кримінального закону та порушення кримінально-процесуального закону, однобічність і неповноту досудового та судового слідства, внаслідок чого його необгрунтовано засуджено за епізодом вчинення злочину від 12 жовтня 2000 року. Вважає, що доказами, зібраними у справі його участь у вчиненні злочину не підтверджується. Крім того, зазначає, що 28 грудня 2000 року хоч і був присутній на місці злочину, однак участі в ньому не брав. Просить виправдати його за даними епізодами.
У касаційній скарзі з урахуванням поданого в судовому засіданні уточнення потерпіла ОСОБА_1 порушує питання про скасування судових рішень у справі у зв'язку неправильним вирішенням судом її цивільного позову. Вказує на необгрунтованість рішення суду про необхідність відмовити у задоволенні її позовних вимог в частині відшкодування витрат, пов'язаних із лікуванням, в тому числі із санаторно-курортним, наданням їй правової допомоги. Вважає, що суд безпідставно не задовольнив в повному обсязі її цивільний позов, що стосується стягнення з засуджених коштів на відшкодування моральної шкоди.
Заслухавши доповідь судді, пояснення потерпілої ОСОБА_1, яка підтримала змінену касаційну скаргу та просила направити справу на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства, залишивши в решті судові рішення без зміни, думку прокурора, яка вважала, що касаційна скарга потерпілої підлягає задоволенню, касаційна скарга засудженого ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, касаційна скарга засудженого ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, а судові рішення в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_1 - скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що змінену касаційну скаргу потерпілої необхідно задовольнити, касаційну скаргу засудженого ОСОБА_3 задовольнити частково, касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а судові рішення в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_1 скасувати та направити справу в цій частині на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.
Доводи засуджених ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про необгрунтованість їхнього засудження за вчинення злочину за епізодом від 12 жовтня 2000 року, є необгрунтованими. Так, висновок суду про доведеність їхньої участі ґрунтується на доказах, які були перевірені в судовому засіданні і яким суд дав належну оцінку, а саме, показаннями потерпілої ОСОБА_1 про обставини, за яких двоє молодих чоловіків побили її, зокрема, пояснила, що один з них наніс їй удар в обличчя та сказав, щоб вона «не лізла в Лисичанськ», а коли вона впала, обидва стали наносити їй удари ногами по різним частинам тіла. Пізніше потерпіла впізнала цих молодих чоловіків, ними виявилися ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Обставини злочину потерпіла підтвердила при відтворенні обстановки і обставин події, під час проведення очних ставок з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Крім того, вина засуджених підтверджується даними протоколу огляду місця події про те, що біля під'їзду № 2 будинку АДРЕСА_1 виявлено численні плями бурого кольору, висновком експерта про те, що на змивах, вилучених з місця події, виявлено кров людини, походження якої не виключено від потерпілої ОСОБА_1, висновком судово-медичної експертизи про характер, локалізацію тілесних ушкоджень потерпілої, пов'язаних із подією від 12 жовтня 2000 року.
Посилання ОСОБА_2 на те, що він 28 грудня 2000 року хоч і знаходився на місці події, однак, не брав участі у вчиненні злочину є необгрунтованими, оскільки спростовується показаннями потерпілої ОСОБА_6, яка показала про обставини, за яких було вчинено напад на неї та впевнено впізнала засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як осіб, які заподіяли їй тілесні ушкодження. Свої показання потерпіла підтвердила під час відтворення обстановки і обставин події злочину, а також під час проведення очних ставок, в тому числі і з ОСОБА_2
Судом перевірялися та не знайшли підтвердження посилання ОСОБА_3 на неправильне застосування кримінального закону при кваліфікації його дій за епізодами від 28 січня 2000 року та 11 січня 2001 року. Так, обставини, що були встановлені судом, свідчать про те, що засуджений діяв з метою протидії законній господарській діяльності директора МСП «ОЛІТ» ОСОБА_1, яка була пов'язана з наданням правової допомоги ТОВ «Лисичанський комбінат хлібопродуктів». З приводу побиття засудженим потерпілої ОСОБА_6, то слід взяти до уваги, що під час вчинення злочину засуджений, побачивши, як вона виходить з офісу МСП «ОЛІТ», був впевненим у тому, що це ОСОБА_1, щодо якої готувався злочин.
За таких обставин, дії ОСОБА_3 за даними епізодами правильно кваліфіковані як протидії законній господарській діяльності, тобто протиправні вимоги припинити займатися господарською діяльністю, вчинені повторно, за попередньою змовою групою осіб, що були пов'язані із застосуванням насильства, як небезпечним, так і таким, що не є небезпечним для життя та здоров'я. Підстави для перекваліфікації дій ОСОБА_3 на ст. 125 КК України за епізодом від 28 грудня 2000 року, а також на ч. 2 ст. 122 КК України за епізодом від 11 січня 2001 року, відсутні.
Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, в ході досудового слідства було проведено достатній обсяг процесуальних дій і зібрано доказів, які були перевірені в судовому засіданні, судом досліджено всі обставини, які могли мати значення для справи, тому посилання на неповноту та необ'єктивність досудового та судового слідства свого підтвердження не знайшли.
Докази, на яких побудовані висновки суду про винуватість засуджених у вчиненні інкримінованих злочинів є належними, допустимими, достатніми і достовірними.
Суд повно і всебічно дослідив всі докази по справі та обґрунтовано дійшов висновку про доведеність винності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих їм злочинів в об'ємі пред'явленого обвинувачення.
Дії засуджених ОСОБА_3 та ОСОБА_2 правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 206 , ч. 3 ст. 206 КК України (1960 р.), а останнього ще й ст. 15, ч. 2 ст. 206 КК України (1960 р.).
Покарання засудженим призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України, з урахуванням тяжкості вчинених злочинів, даних про їхні особи, обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання. Призначене покарання є необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження нових злочинів, тому доводи ОСОБА_3 щодо суворості призначеного покарання є необгрунтованими.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року №2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи», однією з важливих гарантій здійснення проголошеного статтями 3 і 27 Конституції права людини на життя і здоров'я є беззастережне виконання судами вимог кримінально-процесуального закону щодо забезпечення прав потерпілих від зазначених злочинів. У справах про злочини даного виду суди зобов'язані як установлювати вину підсудних та призначати їм необхідне й достатнє для їх виправлення та попередження нових злочинів покарання, так і вживати всіх необхідних заходів до повного відшкодування заподіяної потерпілим матеріальної та моральної шкоди. У пункті 29 Постанови зазначено, що суди, вирішуючи цивільний позов у кримінальній справі про відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, заподіяної внаслідок смерті, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я потерпілого (витрат на лікування, посилене харчування, протезування, сторонній догляд, поховання тощо), суди повинні керуватися відповідним цивільним законодавством і виходити з роз'яснень із цих питань, які містяться в постановах Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" та від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" з наступними змінами.
Доводи засудженого ОСОБА_3 про необгрунтованість рішення суду щодо задоволення цивільних позовів потерпілої ОСОБА_6 та МСП «ОЛІТ» є безпідставними.
Так, судом достеменно встановлено, що діями засуджених ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 потерпілій ОСОБА_6 були заподіяні легкі тілесні ушкодження, внаслідок яких їй спричинені фізичні та моральні страждання, а тому, за відсутності підтвердження матеріальної шкоди, правильно стягнув з засуджених моральну шкоду на її користь, мотивувавши своє рішення належним чином.
Обгрунтованим є і рішення суду про стягнення на користь МСП «Оліт» з засуджених ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 матеріальної шкоди. Судом встановлено, що зазначене підприємство на підставі договору №50 від 30.08.2000, укладеного з ТОВ «Лисичанський комбінат хлібопродуктів», повинно було сплатити послуги правового характеру, пов'язані із функціонуванням ТОВ після реалізації його майна за примусовим виконанням рішення третейського суду в сумі 11000 грн., однак, у зв'язку із вчиненням злочину щодо директора МСП ОСОБА_1 підприємство своїх обов'язків за договором не виконало, внаслідок чого МСП «Оліт» було спричинено матеріальні збитки, які правильно стягнуто судом з засуджених.
Як убачається зі змісту протоколу судового засідання від 3 листопада 2011 року (а.с. 247 т. 23), потерпіла надала суду доповнення та уточнення до свого цивільного позову, які стосувалися як матеріального, так і морального відшкодування, що були долучені до матеріалів справи. Крім того, потерпілою надані копії документів, які підтверджують понесені нею витрати, які вона змушена була робити у зв'язку із вчиненням щодо неї злочину. Зокрема, це кошти, витрачені потерпілою на відновлення здоров'я, шкоду якому було заподіяно діями засуджених, а саме, - на лікування, в тому числі, санаторно-курортне; витрати на оплату юридичної допомоги, за якою ОСОБА_1 вимушена була звертатися.
При вирішенні цивільного позову суд не надав поданим потерпілою доказам належної оцінки та не проаналізував їх, зазначивши у вироку про необгрунтованість позовних вимог потерпілої.
Що стосується рішення суду щодо стягнення моральної шкоди на користь ОСОБА_1, то судом у вироку не наведено достатнього обгрунтування, з яких підстав він дійшов висновку, що цивільний позов у цій частині підлягає лише частковому задоволенню. Суд не спростував наведених потерпілою обставин, які мали значення для правильного вирішення питання про розмір заподіяної моральної шкоди, і в той же час не взяв їх до уваги. Зокрема, суд зазначив у вироку, що враховує отримання потерпілою душевної травми та фізичних страждань, однак, у повній мірі не врахував, що внаслідок злочину було повністю змінено нормальний ритм життя ОСОБА_1 Вона була вимушена звільнитися з посад директора МСП «ОЛІТ» та ФРК «БІГ», внаслідок чого втратила звичайний дохід, була змушена систематично звертатися за медичною допомогою та постійно приймати лікування у зв'язку з наслідками черепно-мозкової травми, до теперішнього часу перебуває на обліку у лікаря-невролога у зв'язку з перенесеною травмою. Зазначені обставини вкрай негативно вплинули на життя потерпілої, її фізичне та психічне здоров'я, що залишилося поза увагою суду при визначенні розміру моральної шкоди, яка має бути стягнута на користь потерпілої.
Зазначені порушення залишилися поза увагою апеляційного суду. Колегія суддів вважає їх такими, що істотно вплинули на правильність прийнятого у справі рішення в частині задоволення цивільного позову потерпілої ОСОБА_1, що згідно із ст. 370 КПК України (1960 р.) є підставою для їх скасування в частині вирішення цивільного позову на підставі ч. 1 ст. 398 КПК України (1960 р.) та направлення справи на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.
Доводи ОСОБА_3 про необгрунтованість рішення суду в частині задоволення цивільного позову потерпілої ОСОБА_1 також повинні бути перевірені під час нового розгляду справи в порядку цивільного судочинства.
Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б були підставою для скасування постановлених у даній справі судових рішень в іншій частині, не встановлено.
Керуючись статтями 394-396, 398 КПК України від 28 грудня 1960 року та пунктами 11, 15 Перехідних положень КПК України від 13 квітня 2012 року, колегія суддів
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_3 задовольнити частково.
Касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 задовольнити.
Вирок Жовтневого районного суду м. Луганська від 9 листопада 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 27 березня 2012 року щодо ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 скасувати в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_1, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.
О.М. Литвинов Н.Д. Квасневська М.Ф. Пойда