"12" лютого 2013 р. м. Київ К-17087/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого судді - Черпіцької Л.Т.
Суддів -Васильченко Н.В.
Розваляєвої Т.С.
при секретарі -Рудик Т.О.
за участю представників:ГПУ -Турлова Ю.А. Запорізької митниці - Лактіонова О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргоюЗапорізької митниці Державної митної служби України
напостанову господарського суду Запорізької області від 18.03.2009р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2009р.
у справі№ 5/564/08-АП
за позовомПриватного підприємства "Продсервіс Плюс"
до1. Запорізької митниці Державної митної служби України 2. Головне управління Державного казначейства України у Запорізькій області
за участюПрокуратури Запорізької області
провизнання нечинним рішення
Приватне підприємство "Продсервіс Плюс" звернулось до Східної митниці та Головного управління Державного казначейства України у Запорізькій області з позовом, в якому, з урахуванням останнього уточнення до позову просило:
- визнати нечинним рішення про визначення митної вартості товарів від 30.10.2008р. № 120/2;
- стягнути з Державного бюджету України надмірно сплачені митні платежі в розмірі 5 578,62;
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що дії Запорізької митниці щодо самостійного визначення митної вартості за 6-м (резервним) методом, є протиправними, оскільки в порушення вимог ст. 266 Митного Кодексу України відповідачем неправомірно та необґрунтовано застосовано 6-й (резервний) метод визначення митної вартості товару, а також необґрунтовано витребувано у позивача додаткові документи щодо підтвердження митної вартості товару.
Постановою господарського суду Запорізької області від 18.03.2009р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2009р., позов задоволено. Визнано нечинним рішення Запорізької митниці від 30.10.2008р. № 120/2 про визначення митної вартості товарів (здійснення митної оцінки) та присуджено до стягнення з державного бюджету України на користь позивача суми 5 578,67 грн. зайво сплачених грошових коштів.
Суди вмотивували свої висновки тим, що згідно наданих в справу доказів та відповідно до умов діючого Законодавства, відповідачем не доведено правомірність прийняття спірних рішень щодо визначення митної вартості товару за методом № 6 (резервний).
Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій Запорізька митниця звернулась з касаційною скаргою, у якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції, та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що при прийнятті зазначених судових рішень було порушено норми матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, Приватним підприємством «Продсервіс Плюс»було заявлено до митного оформлення 27.10.2008р. за ВМД № 112000003/8/009553 товар «Борошно з риби, не придатне для споживання людиною в їжу (кормове)», у кількості 500 мішків по 40 кг., дата виготовлення 29, 30 вересня 2008 року та 01, 02, 03 жовтня 2008 року.
Згідно з п. 5, 7 постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 № 1766 декларантом для підтвердження митної вартості були надані для митного оформлення наступні документи: контракт від 10.07.2008р. № 10/07/2008; додаток до контракту від 10.07.2008 № 1; фактура / ТНЕ INVOICE від 14.10.2008 № Е/59/2008; міжнародна товаротранспортна накладна CMR віл 14.10.2008 № 0080057; копія платіжного доручення в іноземній валюті від 22.10.2008 № 30; копія експортної декларації країни відправлення від 14.10.2008 № 08 РL 321050Е0053570; сертифікат про походження товару від 14.10.2008 РL/МА/АС0086232; сертифікат якості від 14.10.2008 б/н; довідка про транспортні витрати від 17.10.2008 № 29.
На вимогу митного органу для підтвердження митної вартості товару, відповідно до вимог п. 11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та подання відомостей для її підтвердження надано: калькуляцію фірми - виробника товару (вартість однієї тони товару складає 375 євро); прайс-лист фірми-виробника товару (вартість однієї тони товару складає 375 євро); лист - підтвердження фірми-виробника товару (вартість однієї тони товару складає 375 євро); висновок про вартісну характеристику товару Держзовнішінформ, за яким ціна товару складає 375 євро.
Запорізькою митницею були витребувані у декларанта додаткові документи для підтвердження митної вартості товару, а саме: каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листів) фірми - виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно з законодавством; відомості про якісні характеристики товару; інформацію зовнішньоторговельних та біржових організацій про вартість товару та/або сировини.
Відділом контролю митної вартості та номенклатури Запорізької митниці прийнято рішення від 30.10.2008 № 120/2, яким митну вартість товару визначено в розмірі 9685,61 євро, а заявлено було 8421,657 євро. і на підставі вказаного рішення позивачем була здійснена сплата податків та зборів згідно визначеної митним органом митної вартості товарів у кількості 60 тон за вантажними митними деклараціями № 112000003/8/009697 від 30.10.2008р., № 112000003/8/009700 від 30.10.2008р., № 112000003/8/009703 від 30.10.2008р.
Відповідно до частини першої статті 265 Митного кодексу України від 17.11.2002р. (далі -МК України) митний орган, що здійснює контроль за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень цього Кодексу, має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів.
Згідно зі статтею 266 МК України визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.
Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).
Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Аналіз наведених норм, а також положень Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339, та Порядку декларування митної вартості товарів дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.
Разом з тим дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості.
Колегія суддів дійшла висновку, що зі змісту норм пункту 14 Порядку декларування митної вартості товарів та частини четвертої статті 266 МК України убачається, що позивач не зобов'язаний надавати повний перелік документів, визначених пунктом 11 зазначеного Порядку. При цьому витребування таких документів може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.
Разом з тим, витребувавши весь перелік документів, передбачених пунктом 11 Порядку декларування митної вартості товарів, митний орган не зазначив, які саме обставини ці документи повинні підтвердити.
Також, відповідач не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.
Крім того, колегія суддів вважає, що у разі незгоди Митниці із митною вартістю імпортованого товару, вона відповідно до вимог статті 266 МК України зобов'язана провести процедуру консультацій, у ході яких мала б дійти висновків щодо застосування того чи іншого методу визначення митної вартості товарів, при цьому кожний наступний метод застосовується у разі неможливості застосування попереднього із наведенням відповідних аргументів.
У випадку якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про неправомірність дій Запорізької митниці щодо застосування одразу шостого (резервного) методу визначення митної вартості товару без послідовного застосування попередніх п'яти, як це встановлено частиною п'ятою статті 266 МК України, за відсутності будь-якого обґрунтування неможливості їх застосування в рішенні про визначення митної вартості товарів.
Аналогічна правова позиція була висловлена також Верховним Судом України у постановах від 21 січня 2011 року (справа № 21-56а10), від 7 лютого 2011 року (справа № 21-76а10), від 14 листопада 2011 року (справа № 21-213а11), від 6 лютого 2012 року (справа № 21-418а11), від 29 травня 2012 року (справа № 21-91а12).
Щодо позовних вимог в частині стягнення з державного бюджету України на користь позивача надмірно сплачених митних платежів, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 267 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартості операції), використовується в разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а)встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) стосовно продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, що унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не може бути зроблено відповідне коригування відповідно до положень частини другої цієї статті; 4) покупець і продавець не є пов'язаними між собою особами або хоч і є пов'язаними між собою особами, але ці відносини не вплинули на ціну товарів. За наявності достатніх підстав вважати, що зазначені відносини вплинули на ціну оцінюваних товарів, митний орган повинен повідомити про це декларантові та надати йому можливість для відповіді та доказу відсутності впливу взаємозв'язку продавця і покупця на ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари. На вимогу декларанта таке повідомлення здійснюється у письмовій формі.
Згідно ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність дій чи бездіяльність суб'єкту владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Колегія суддів зазначає, що аналіз зазначених вище статей МК України, а також положень Постанов КМ України № 339 та № 1766 дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.
Разом із тим дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких обмежень, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом і декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості.
У даній справі, підставою для декларування Приватним підприємством імпортованого ним товару за згаданою митною вартістю стало рішення митного органу про визначення митної вартості цього товару шляхом застосування резервного методу, що вірно визнано судами протиправним.
Водночас, визначену Приватним підприємством за контрактною ціною, підтверджено всіма необхідними документами, а неможливість визначення митної вартості за цим методом або із застосуванням наступних методів у порядку, встановленому статтею 266 МК України, митним органом не доведено.
Відповідно до ч.6 ст.264 Митного кодексу України, у разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у місячний термін з дня прийняття рішення, у порядку, передбаченому законодавством.
За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій повно і правильно встановлені фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін і вірно застосовані до них норми матеріального права.
Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
З огляду на викладене, судова колегія вважає касаційну скаргу безпідставною, та такою, що не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Касаційну скаргу Запорізької митниці Державної митної служби України залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Запорізької області від 18.03.2009р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2009р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: