"14" лютого 2013 р. м. Київ К-39161/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Загороднього А.Ф.,
суддів Білуги С.В.,
Штульмана І.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2010 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганської області про визнання незаконною бездіяльності та стягнення несплаченої заробітної плати, -
встановила:
ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганської області про визнання незаконною бездіяльності та стягнення несплаченої заробітної плати.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2010 року, зміненою постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2010 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області щодо нарахування та виплати заробітної плати ОСОБА_2 з 19 серпня 2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, а з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас. Зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганської області зобов'язане провести ОСОБА_2 перерахунок з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року перерахунок заробітної плати, обчисленої з урахуванням посадового окладу, виходячи з 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених законом на момент проведених виплат з 19.08.2009 року з урахуванням раніше проведених виплат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі Територіальне управління Державної судової адміністрації в Луганської області не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225-229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судових рішень.
Судами встановлено, що з 02 лютого 1998 року по теперішній час ОСОБА_2 працює на посаді судді Лутугинського районного суду Луганської області. З 01 січня 2006 року отримував заробітну плату з обмеженням, встановленим пунктом 4.1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», тобто виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні, у зв'язку з чим, частина заробітної плати позивачу не виплачена, чим порушені його конституційні права на оплату праці суддів.
Відповідно до статті 44 Закону України «Про статус суддів»(в редакції, що діяла станом на 01.01.2006) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
З врахуванням статусу ОСОБА_2 -суддя місцевого суду, якому гарантовано належне фінансове та матеріально-технічне забезпечення, держава взяла на себе обов'язок забезпечити реалізацію цих гарантій, а тому вони не можуть бути звужені або скасовані іншими нормативними актами. При прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права.
Судами встановлено, що на рівні Закону України «Про статус суддів»посадові оклади професійних суддів не встановлювались.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці суддів», яка набрала законної сили з 1 січня 2006 року, затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи, згідно якого посадовий оклад судді місцевого суду становить 7,5 розмірів мінімальних заробітних плат.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 змінено постанову Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865, а саме: доповнено пункт 4-1 наступного змісту: «Установити, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться».
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 визнано незаконними в частині встановлення розміру посадового окладу суддям пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865»та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 постанова суду залишена без змін, однак питання щодо повороту виконання судового рішення не прийнято, а тому Постанова Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3.09.2005 № 865»та пункт 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 856 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів»втратили чинність лише з 19 серпня 2009 року, тобто з часу набрання чинності рішення суду першої інстанції та є обов'язковою для виконання саме з цього часу.
Таким чином, суди попередніх інстанцій, правильно виходили з того, що Кабінет Міністрів України, в порушення пункту 14 статті 92 Конституції України, вийшов за межі своєї компетенції та перебрав на себе функцію законодавця щодо встановлення розмірів посадових окладів суддів, поставивши в залежність виплату заробітної плати суддям від розмірів мінімальної заробітної плати, з одночасною забороною їх перерахування, чим допустився обмеження гарантій незалежності та недоторканості суддів.
Невід'ємними елементами статусу суддів є матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в тому числі і заробітна плата суддів (статті 42-45 Закону України «Про статус суддів»), а тому невиплата або зменшення розміру заробітної плати, свідчить про скасування, або звуження змісту і обсягу гарантій незалежності і недоторканості суддів та порушенням конституційних гарантій, закріплених Основним Законом України.
Гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечують особливий порядок фінансування та організаційне забезпечення діяльності судів, встановлених пунктом 7 статті 14 Закону України «Про судоустрій України»та частиною 3 статті 3 Закону України «Про статус суддів». Реалізація належного фінансового забезпечення судів та виплати суддям гарантованої державою заробітної плати, пов'язана з діяльністю центральних органів виконавчої влади: Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України, Державною судовою адміністрацією України, Державним казначейством України та судом в якому працює суддя.
Відповідно до частини 1 статті 8, частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, з моменту втрати чинності пункту 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», яке мало місце 19 серпня 2009 року, Державна судова адміністрація України зобов'язана була застосовувати Постанову № 865 в первісній редакції.
Статтею 55 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік»від 26.12.2008 № 835-VI передбачено розміри мінімальних заробітних плат на 2009 рік. Так, станом на 1 липня 2009 року розмір мінімальної заробітної плати становив 630 грн., з 1 жовтня 2009 року - 650 грн.
Відповідно до Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати»розмір мінімальної заробітної плати з 1 листопада 2009 року становить 744 грн., а з 1 січня 2010 року встановлено на рівні 869 грн.
Саме виходячи з таких розмірів мінімальної заробітної плати повинен був розраховуватись посадовий оклад позивача починаючи з 19 серпня 2009 року, а невиплата позивачу заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, починаючи з 19 серпня 2009 року є звуженням її природного права на отримання належної заробітної плати від держави, як конституційної гарантії, пов'язаного з одночасним порушенням державою конституційної гарантії недоторканості судді, втручанням виконавчої влади у виключну сферу судової влади, що порушує фундаментальний принцип поділу влади, як демократичної організації держави в розумінні статті 6 Конституції України.
Крім того, Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник бюджетних коштів та учасник бюджетного процесу, в порушення вимог статей 20, 21 Бюджетного кодексу України, не звернулася з бюджетним запитом до Міністерства фінансів України для подальшої підготовки пропозицій до Кабінету Міністрів України при розробленні проекту Державного бюджету України. А Лутугинський районний суд Луганської області ігноруючи вимоги наказу ДСА України від 09.06.2004 № 82/04 «Про організаційні заходи щодо забезпечення подання на затвердження штатних розписів апаратів місцевих та апеляційних судів»не звертався до Державної судової адміністрації України з даними про коригування заробітної плати ОСОБА_2, виходячи з посадового окладу, розрахованого у розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні на відповідний період.
Отже, колегія суддів вважає, що в порушення вимог статті 129 Конституції України та статей 7, 14 Кодексу адміністративного судочинства України, Державною судовою адміністрацією України, Міністерством фінансів України та Лутугинським районним судои Луганської області не було своєчасно здійснено відповідного перерахунку посадового окладу, оскільки нарахування заробітної плати здійснювалось на підставі скасованого пункту Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку стосовно задоволення позовних вимог ОСОБА_2 в частині визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України та Лутугинського районного суду Луганської області починаючи з 19 серпня 2009 року, та зобов'язання останніх провести із зазначеної дати перерахунок заробітної плати позивача.
При цьому, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо необґрунтованості вимог позивача про стягнення з відповідачів недоплаченої заробітної плати за період з 1 січня 2006 року до 18 серпня 2009 року, у зв'язку із нарахуванням заробітної плати на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів»та постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865», оскільки у вказаний період положення пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів»були чинними.
Крім того, частиною 4 статті 44 Закону України «Про статус суддів» було передбачено, що суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№ 107-VI від 28.12.2007 змінено порядок нарахування надбавки за вислугу років та встановлено, що вказана надбавка розраховується у тих же відсотках, однак, не від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, а від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 справа № 1-28/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення пункту 61 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» яким внесено зміни до статті 44 Закону України «Про статус суддів».
Таким чином, суди дійшли вірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині недоплаченої ОСОБА_2, з 22 травня 2008 року, надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим і підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
ухвалила:
Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганської області залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2010 року та постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2010 року, змінену рішенням суду апеляційної інстанції, у справі за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганської області про визнання незаконною бездіяльності та стягнення несплаченої заробітної плати - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ф. Загородній
Судді С.В. Білуга
І.В. Штульман