"07" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/84466/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючої: Гончар Л.Я.,
Суддів: Гордійчук М.П.,
Конюшка К.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою Луганського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 липня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2011 року у справі за позовом прокурора міста Ровеньки в інтересах держави в особі Луганського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів до комунального підприємства "Спеціалізоване теплозабезпечуюче підприємство "Ровенькитеплокомуненерго" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів,
Прокурор міста Ровеньки звернувся до суду в інтересах держави в особі Луганського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів з позовом до комунального підприємства "Спеціалізоване теплозабезпечуюче підприємство "Ровенькитеплокомуненерго" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2010 рік у розмірі 27 163,64 грн. та пені у розмірі 546,05 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що комунальним підприємством "Спеціалізоване теплозабезпечуюче підприємство "Ровенькитеплокомуненерго" в порушення вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" при середній обліковій чисельності штатних працівників 88 осіб за фактичного працевлаштування 3 інвалідів не виконано у повному обсязі норматив по створенню 4 робочих місць для працевлаштування інваліда.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 20 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2011 рок, у задоволенні позову відмовлено.
У поданій касаційній скарзі Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та постановити нове, про задоволення позову.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати та працевлаштувати інвалідів. Додатково, судами попередніх інстанцій в обґрунтування судових рішень вказано на те, що комунальним підприємством "Спеціалізоване теплозабезпечуюче підприємство "Ровенькитеплокомуненерго" вжито вичерпних заходів для працевлаштування інвалідів та недопущення порушення, у тому числі шляхом подання до міського центру зайнятості звітів у формі №3-ПН про наявність вільних робочих місць.
З урахуванням викладеного, судами попередніх інстанцій зроблено висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу по створенню місць для працевлаштування інвалідів.
Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, вказує на обгрунтованість зазначених висновків судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Згідно з пунктом 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Аналіз вказаних положень дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.
З урахуванням викладеного, факт відсутності працевлаштування інваліда не є достатнім для висновку про невиконання підприємством нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та притягнення до господарсько-правової відповідальності у вигляді накладення адміністративно-господарських санкцій.
Статтею 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відповідно до частини четвертої статті 20 Закону України "Про зайнятість населення", чинного на момент виникнення спірних правовідносин, за якою підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем протягом 2010 року щомісячно інформовано міський центр зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів шляхом подання звітів форми 3-ПН про наявність вільних робочих місць та потреби у працівниках.
В той же час, на підприємство відповідача інваліди центром зайнятості не направлялися; самостійно інваліди для працевлаштування на підприємство відповідача не зверталися; відмов інвалідам у працевлаштуванні не встановлено.
З урахуванням викладеного, зважаючи на факт вжиття відповідачем вичерпних заходів щодо недопущення порушення, колегія суддів вказує на обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у примусовому порядку.
Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Правова оцінка встановлених обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій дана вірно, порушень норм матеріального чи процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами не допущено.
Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Луганського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 липня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2011 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку ст.ст.235-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: