"13" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/52046/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Весельської Т.Ф., Малиніна В.В. (доповідач), Ситникова О.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2009 року та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 07 липня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про зобов'язання вчинити певні дії, -
Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2009 року позов задоволено частково. Визнано дії УПФУ неправомірними та зобов'язано відповідача провести нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період за 2006-2007 роки.
Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 07 липня 2010 року рішення суду першої інстанції змінено шляхом зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»та з урахуванням ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить їх рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до статті 222 КАС України.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до п.1 ч. ст.223 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Частково задовольняючи позов, суди вірно виходили з того, що права позивача порушені та підлягають поновленню з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року, яким визнано неконституційним пункт 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»було зупинено на 2007 рік.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судами позивач відноситься до категорії «діти війни».
Закон України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195-IVвід 18 листопада 2004 року, який набрав чинності з 1 січня 2006 року, встановлює правовий статус дітей війни та визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.
Статтею 1 вказаного закону передбачено, що дитина війни це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»зупинено на 2006 рік.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»від 19 січня 2006 року вказаний пункт статті 77 виключено та статтю 110 викладено в такій редакції: «Установити, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6 - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету».
Кабінет Міністрів України протягом 2006 року будь-яких рішень, на виконання вимог статті 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», не приймав.
Таким чином, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, у 2006 році державну соціальну підтримку дітей війни, що передбачена статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджено не було.
В даному випадку суд першої інстанції помилково задовольнив позовні вимоги за 2006 рік.
Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»зупинено на 2007 рік.
Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-р/2007 положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»визнані неконституційними з дня ухвалення цього рішення.
Таким чином, з 09 липня 2007 року вихідним критерієм обрахунку підвищення пенсії дітям війни виступав мінімальний розмір пенсії за віком, який відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»обчислювався виходячи з визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Частиною третьої статті 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»від 15 березня 2007 року, встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком, відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом 5 частини 1 цієї статті, збільшений на 1 відсоток.
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що починаючи з 09 липня 2007 року суб'єкт владних повноважень порушив право позивача як дитини війни на соціальний захист.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судове рішення апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, доводи касаційної скарги є необґрунтованими, підстави для передачі справи на розгляд складу колегії суддів Вищого адміністративного суду України в судовому засіданні відсутні.
Доводи касаційної скарги зроблених судом висновків не спростовують.
Відповідно до п.1 ч. ст.224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що судом не допущено порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд, -
Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, - залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 07 липня 2010 року, якою змінена постанова Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2009 року, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.
Судді: В.В.Малинін
Т.Ф.Весельська
О.Ф.Ситников