"07" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/19727/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючої: Гончар Л.Я.,
Суддів: Гордійчук М.П.,
Конюшка К.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою Водопровідно-каналізаційного комунального управління Лоботинської міської ради Харківської області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2011 року у справі за позовом Харківського міжрайонного прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Державної інспекції з енергозбереження в особі Територіального управління Державної інспекції з енергозбереження по Харківській області до Водопровідно-каналізаційного комунального управління Лоботинської міської ради Харківської області про стягнення підвищеної плати,
Харківський міжрайонний прокурор Харківської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Державної інспекції з енергозбереження в особі уповноваженого органу -Територіального управління Державної інспекції з енергозбереження по Харківській області з позовом до Водопровідно-каналізаційного комунального управління Лоботинської міської ради Харківської області про стягнення підвищеної плати за нераціональне використання паливно-енергетичних ресурсів у розмірі 83 138,72 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що Водопровідно-каналізаційним комунальним управлінням Лоботинської міської ради Харківської області у добровільному порядку не сплачено підвищену плату за нераціональне використання електроенергії, застосовану до нього згідно з постановою Територіального управління Державної інспекції з енергозбереження по Харківській області від 30.07.2010 №15/20-1437 за перевищення встановлених норм питомих витрат електроенергії на підйом і подачу питної води у 2009 році, здійснення видобування питної води без відповідних приладів обліку та використання електроенергії без окремого технічного обліку.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено: стягнуто з відповідача на користь держави підвищену плату за нераціональне використання паливно-енергетичних ресурсів у розмірі 83 138,72 грн.
У поданій касаційній скарзі Водопровідно-каналізаційне комунальне управління Лоботинської міської ради Харківської області із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 30.07.2010 фахівцями Територіального управління Державної інспекції з енергозбереження по Харківській області проведено перевірку стану використання паливно-енергетичних ресурсів підприємствами теплопостачання та водопровідно-каналізаційного господарства Водопровідно-каналізаційного комунального управління Люботинської міської ради, за результатами якої складено акт № 15/20-1437.
Перевіркою встановлено перевищення встановленої норми питомих витрат електроенергії на підйом і подачу питної води у 2009 році, що призвело до перевитрат електроенергії в обсязі 73181.5 кВт*год. на рік.
На підставі акту перевірки Територіальним управлінням Державної інспекції з енергозбереження по Харківській області винесено припис від 30.07.2010 № 15/20-1437, в якому серед іншого зазначено про необхідність розробити організаційно-технічні заходи по доведенню норм витрат електричної енергії на підйом і подачу питної води до нормативних значень.
Постановою від 30.07.2010 № 15/20-1437 про застосування економічних санкцій (сплату підвищеної плати або енергетичного збору за нераціональне (неефективне) використання електроенергії), за встановлений факт нераціонального (неефективного) використання газу та інших паливно-енергетичних ресурсів, до відповідача застосовано штраф у розмірі 83 138,72 грн.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з недоведеності з боку позивача наявності підстав для примусового стягнення з Водопровідно-каналізаційного комунального управління Лоботинської міської ради Харківської області підвищеної плати за нераціональне (неефективне) використання електроенергії на підставі постанови від 30.07.2010 № 15/20-1437. Зазначена позиція суду першої інстанції ґрунтується на невідповідності висновків акту перевірки від 30.07.2010 № 15/20-1437 фактичним обставинам справи та нормам діючого законодавства.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, виходив з доведеності з боку позивача наявності підстав для стягнення з відповідача економічних санкцій на підставі постанови від 30.07.2010 №15/20-1437. Зазначена позиція суду апеляційної інстанції ґрунтується на відсутності факту оскарження відповідачем постанови від 30.07.2010 №15/20-1437, а також відсутності факту сплати економічних санкцій у добровільному порядку.
Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, погоджується з висновками суду першої інстанції та вказує на помилковість позиції суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 155 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 161 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що під час прийняття постанови суд, в тому числі, вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з пунктами 15, 16, 17, 18 Порядку проведення перевірок ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів на підприємствах, в установах та організаціях та усунення фактів їх неефективного використання, затвердженого наказом Державного комітету України з енергозбереження від 04.08.2000 № 64, рішення про сплату підвищеної плати за неефективне використання енергоресурсів приймається відповідно до законодавства України на підставі акта перевірки підприємства, складеного інспектором і оформлюється постановою про сплату підвищеної плати. Підприємство повинно внести підвищену плату протягом 30 днів з дня винесення постанови про її застосування. У разі несплати підвищеної плати у зазначений термін грошова сума стягується в судовому порядку. Рішення щодо застосування до підприємства підвищеної плати може бути оскаржено в установленому законом порядку.
Системний аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що постанова про застосування до підприємства економічних санкцій за неефективне використання електроенергії не є доказом, який має для суду наперед встановлену силу. У відповідності до наведених норм підприємство має право, але не зобов'язано оскаржувати таку постанову. Висновок суду про наявність підстав для примусового стягнення із суб'єкта господарювання економічних санкцій у вигляді сплати підвищеної плати за нераціональне (неефективне) використання електроенергії має ґрунтуватися на всебічно і повно встановлених обставинах справи, у тому числі, стосовно факту нераціонального використання паливно-енергетичних ресурсів.
З огляду на наведене, колегія судів вказує на помилковість позиції суду апеляційної інстанції щодо достатності факту не оскарження відповідачем постанови про застосування економічних санкцій та несплати суми економічних санкцій у добровільному порядку для висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Згідно з пунктом "е" статті 11 Закону України "Про енергозбереження" економічні заходи для забезпечення енергозбереження передбачають ведення плати за нераціональне використання паливно-енергетичних ресурсів у вигляді надбавок до діючих цін та тарифів залежно від перевитрат паливно-енергетичних ресурсів щодо витрат, встановлених стандартами.
Відповідно до пункту "б" частини першої статті 17 Закону України "Про енергозбереження" економічні санкції накладаються на юридичних та фізичних осіб за споживання паливно-енергетичних ресурсів понад показники питомих витрат.
У відповідності до пунктів 1.5, 1.9, 1.10, 7.4 Основних положень з нормування питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів у суспільному виробництві, затверджених Наказом Державного комітету України з енергозбереження від 22.10.2002 № 112, нормування витрат паливно-енергетичних ресурсів -це встановлення планової об'єктивно необхідної величини їх споживання на одиницю виробленої продукції, виконаних робіт або наданих послуг встановленої якості. Нормуванню підлягають всі витрати паливно-енергетичних ресурсів на основні та допоміжні виробничі процеси, включаючи неминучі втрати енергії, незалежно від обсягів споживання цих ресурсів та джерел енергопостачання. Норма питомої витрати паливно-енергетичних ресурсів -це затверджений уповноваженим на те Кабінетом Міністрів України органом виконавчої влади показник їх використання на одиницю виробленої продукції, виконаних робіт або наданих послуг встановленої якості, орієнтований на прогресивне виробництво. Норми визначаються, як правило, на натуральну одиницю кожного з видів продукції підприємства або на окремі стадії її виробництва. Нормуванню підлягають усі види продукції і робіт, передбачені номенклатурою за статистичною звітністю, форма № 11-МТП, та інші види основної продукції підприємства з розрахунку охоплення нормуванням не менше 95% кожного з видів споживаних купованих паливно-енергетичних ресурсів при віднесенні норм до натуральних або умовних (зведених) одиниць вимірювання обсягів виробництва продукції відповідно до вимог розділу 4.
Згідно з пунктом 4.6 вказаних Основних положень для енергоємних процесів виробництва (ливарне виробництво, кування, термообробка, електрозварювання, виробництво стисненого повітря, кисню, водопостачання, опалення, вентиляція тощо) норми питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів встановлюються на одиницю виробництва продукції у натуральному виразі.
У відповідності до рядка 8930 додатку до форми 11-МТП, затвердженого наказом Держкомстату України від 26.06.2008 № 214, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, послуги з розподілу води відносяться до робіт та продукції.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що нормуванню підлягають витрати паливно-енергетичних ресурсів на послуги з розподілу води, а не кожна стадія виробництва такої послуги, якими зокрема є стадії підйому, подачі та перекачки води.
У відповідності до пункту 5 Загальних положень про порядок нормування питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів у суспільному виробництві на рівні конкретного виробництва, як правило, встановлюються норми витрат паливно-енергетичних ресурсів окремо щодо продукції кожного виду.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Норм питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів на 2009 рік по Водопровідно-каналізаційному комунальному управлінню Лоботинської міської ради Харківської області норматив витрат електроенергії на послугу з розподілу води складає 3039,00 кВт*год./1000м*3, в той час як відповідачем фактично спожито 2642,7 кВт*год./1000м*3.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо недоведеності з боку позивача факту допущення відповідачем перевитрат електроенергії на послуги з розподілу води, у зв'язку з чим погоджується з позицією суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення з Водопровідно-каналізаційного комунального управління Лоботинської міської ради Харківської області підвищеної плати за нераціональне використання паливно-енергетичних ресурсів.
Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Касаційну скаргу Водопровідно-каналізаційного комунального управління Лоботинської міської ради Харківської області задовольнити.
Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2011 року скасувати, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2010 року залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку ст.ст.235-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: