23 січня 2013 р.Справа № 1608/2а-1262/2012
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Курило Л.В.
Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Карлівському районі Полтавської області на постанову Карлівського районного суду Полтавської області від 21.11.2012р. по справі № 1608/2а-1262/2012
за позовом Управління Пенсійного фонду України в Карлівському районі Полтавської області
до Підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області
про скасування постанови про стягнення виконавчого збору та постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій,
В березні 2012 року позивач - Управління Пенсійного фонду України в Карлівському районі Полтавської області - звернувся до суду з позовом до Підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області, в якому просив скасувати постанову про стягнення виконавчого збору серії ВП № 27727216 від 25.11.2011 року, а також скасувати постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій серії ВП № 27727216 від 25.11.2011 року.
Постановою Карлівського районного суду Полтавської області від 21.11.2012 року в задоволенні позову Управління Пенсійного фонду України в Карлівському районі Полтавської області відмовлено.
Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Карлівського районного суду Полтавської області від 21.11.2012 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини, викладені в апеляційній скарзі.
В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.
Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 21 липня 2011 року державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо виконання виконавчого листа № 2-а-1179/10 від 23.06.2011 року, виданого Карлівським районним судом Полтавської області. Даним виконавчим листом зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Карлівському районі Полтавської області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно вимог ст. ст. 50, 54 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо розміру державної (основної) пенсії не нижче 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 11.10.2009 року по 01.11.2010 року.
25 листопада 2011 року старшим державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області Нездойминогою О. О. винесено постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій.
Не погодившись з винесеними відповідачем постановами, позивач звернувся із зазначеним позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що при прийняті постанов від 25 листопада 2011 року про стягнення витрат на проведення виконавчих дій та про стягнення з боржника виконавчого збору, відповідач діяв на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про виконавче провадження», з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до статті 4 та 5 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на майно боржника; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням. Державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Згідно п.1.5 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №74/5 від 15.12.1999р. заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на грошові кошти боржника; звернення стягнення на інші види майна боржника; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення у боржника й передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні; відібрання дитини; інші заходи, передбачені рішенням.
Відповідно до частини 5 статті 30 Закону України "Про виконавче провадження", якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання.
Згідно частини 2 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом .
Відповідно до частини 1 статті 27 вказаного Закону у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Згідно ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
Згідно п. 4.16.1. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №74/5 від 15.12.1999 року, у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, стягується виконавчий збір у розмірі десяти відсотків від належної до стягнення суми.
Пунктом 4.6.12. визначено, що постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю після завершення строку, наданого для добровільного виконання та встановлення, що рішення боржником у добровільному порядку не виконано.
Приписами ст. 46 Закону України "Про виконавче провадження" та п. 4.16 Інструкції "Про проведення виконавчих дій", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15.12.1999 №865/4158, встановлено, що постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю; у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутої суми або вартості майна.
Отже постанова про стягнення виконавчого збору приймається, а збір стягується від фактично стягнутої суми, тільки у разі невиконання боржником рішення у встановлений державним виконавцем строк для його добровільного виконання.
З огляду на викладене, за своєю правовою природою виконавчий збір є грошовою сумою, яка стягується з боржника у разі невиконання ним рішення у строк, встановлений для добровільного виконання, що зумовлює необхідність здійснення державним виконавцем заходів примусового виконання.
Судом першої інстанції правомірно встановлено, що позивачем не виконано у повному обсязі рішення суду у наданий йому строк, внаслідок чого державним виконавцем вжито заходи примусового виконання рішення.
Частиною 2 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.
Разом з тим, у виконавчому листі № 2-а-50/11 від 23.06.2011 року не передбачалося стягнення платежів, натомість зобов'язано боржника вчинити певні дії - здійснити перерахунок та провести відповідні виплати, тобто мало місце виконання рішення зобов'язального характеру.
Щодо стягнення з позивача витрат на проведення виконавчих дій, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 4 статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» до витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, належать кошти, за рахунок яких здійснено оплату: 1) перевезення, зберігання і реалізації майна боржника; 2) послуг експертів, суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до провадження виконавчих дій; 3) поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум; 4) проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини; 5) розміщення оголошення в засобах масової інформації; 6) виготовлення та пересилання документів виконавчого провадження, ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень; 7) інших витрат, необхідних для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби.
Згідно з частиною 5 статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби.
З матеріалів справи убачається, що 25 листопада 2011 року державним виконавцем складено акт про витрати на проведення виконавчих дій, в якому визначено перелік та суми витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій, загальний розмір яких склав 46 грн. 71 коп.
На підставі вказаного акту винесено постанову від 25 листопада 2011 року про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що доводи позивача про те, що витрати не підтверджені документально, є необґрунтованими, оскільки перелік витрат відповідачем визначено в акті від 25 листопада 2011 року.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач - Підрозділ примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області - при винесенні оскаржуваних постанов діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому права позивача ним не були порушені.
Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що постанова Карлівського районного суду Полтавської області від 21.11.2012 року відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта - позивача у справі.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Карлівському районі Полтавської області залишити без задоволення.
Постанову Карлівського районного суду Полтавської області від 21.11.2012р. по справі № 1608/2а-1262/2012 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя (підпис)Курило Л.В.
Судді(підпис) (підпис) Русанова В.Б. Присяжнюк О.В.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Курило Л.В.