23 січня 2013 р.Справа № 1609/2а-656/12
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Курило Л.В.
Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського районного суду м. Полтави від 24.10.2012р. по справі № 1609/2а-656/12
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини А 2673
про стягнення компенсації за речове майно,
21.09.2011 року позивач - ОСОБА_1 - звернувся до суду з позовом до Військової частини А 2673, в якому просив стягнути з відповідача грошову компенсацію за не отримане речове майно в розмірі 2466,92 грн.
Постановою Київського районного суду м. Полтави від 24.10.2012 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті постанови норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов повному обсязі.
В судове засідання апеляційної інстанції, призначене на 23.01.2013 року, сторони не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.
Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач проходив дійсну військову службу в Збройних Силах України.
23.12.2005 року на підставі наказу начальника Генерального штабу №482 від 05.11.2005 року ОСОБА_1 звільнений з військової служби в запас за п.67, п.п.Б з правом носіння військової форми одягу.
Відповідно до наказу командира військової частини А 2673 №251 від 30.11.2005 року (а.с.7) ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу даної військової частини.
На час звільнення позивач знаходився на речовому забезпеченні в військовій частині А-2673.
Вважаючи, що позивач має право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно відповідно до вимог постанови КМУ № 1444, останній звернувся із зазначеною заявою про отримання компенсації до командира Військової частини А 2673. (а.с. 28)
Листом від 24.03.2011 року за вих. №318 заявника повідомлено, що по мірі надходження майна для погашення заборгованості на речові склади, позивач має право отримати речове майно в натуральному вигляді. ( а.с.9).
Не погодившись з діями відповідача, позивач звернувся із зазначеним позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не має права на одержання компенсації за речове майно, оскільки введений в дію Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000 року №1459-ІІІ, призупиняє виплату грошової компенсації замість речового майна.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Відповідно до статті 2 Закону України від 17 лютого 2000 року № 1459-III «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» (далі - Закон № 1459-III) дію частини другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зупинено у частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації за неодержане речове майно.
Отже, за змістом статті 9 Закону № 2011-XII (у редакції зі змінами, внесеними Законом № 1459-III, що набрав чинності 11 березня 2000 року) військовослужбовці мали право одержати грошову компенсацію лише за речове майно, неодержане до березня 2000 року.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що у зв'язку з прийняттям Закону № 1459-III, який набрав чинності 11 березня 2000 року, було зупинено дію частини другої статті 9 Закону № 2011-XII щодо права осіб звільнених з військової служби на одержання грошової компенсації за неодержане речове майно.
Посилання позивача на постанову Кабінету Міністрів України №114 від 28.10.2004 року "Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час", як на підставу для виплати йому грошової компенсації за неодержане речове майно, є необгрунтованим, оскільки цією постановою визначено порядок та розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців, а не поновлено право на отримання грошової компенсації за неодержане речове майно.
Заборгованість перед ОСОБА_1 за неодержане майно в сумі 2466,92 грн., яку просить стягнути позивач, виникла після березня 2000 року, тобто, після зупинення дії частини другої статті 9 Закону №2011-ХІІ.
Таким чином, у позивача, який звільнився з військової служби в грудні 2005 року, відсутнє право на одержання грошової компенсації за неотримане речове майно.
Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що постанова Київського районного суду м. Полтави від 24.10.2012 року відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта - позивача у справі.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського районного суду м. Полтави від 24.10.2012р. по справі № 1609/2а-656/12 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя (підпис)Курило Л.В.
Судді(підпис) (підпис) Русанова В.Б. Присяжнюк О.В.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Курило Л.В.