23 січня 2013 р.Справа № 2а-10185/12/2070
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Курило Л.В.
Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою громадянина Киргизстану ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.10.2012р. по справі № 2а-10185/12/2070
за позовом громадянина Киргизстану ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України
про визнання протиправним та скасування рішення,
В вересні 2012 року позивач - громадянин Киргизстану ОСОБА_1 - звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ ДМС України від 25.07.2012 року №92-12.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.10.2012 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.
Позивач, не погодившись із постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов.
В судове засідання апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю -доповідача, переглянувши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 24.04.2012 року громадянин Киргизстану ОСОБА_1 звернувся із заявою до управління міграційної служби в Харківській області про надання статусу біженця в Україні (а. с. 29-33).
Наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №71-0 від 24.04.2012 року заява позивача прийнята до розгляду. ( а.с.38).
08.05.2012 року з позивачем проведено бесіду, про що складено протокол. (45-50).
18 травня 2012 року головним спеціалістом відділу у справах біженців управління у справах біженців ГУ ДМС України в Харківській області видано висновок про доцільність відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця громадянину Киргизької Республіки - ОСОБА_1 ( а.с.57-60).
Наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №116-0 від 18.05. 2012 року відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Киргизької Республіки - ОСОБА_1. Правовою підставою для відмови позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця відповідачем зазначено: відсутність у заявника умов, передбачених пунктами 1, 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". ( а.с.61).
Листом від 18.05.2012 року за вих. №17/1-04-22 Головне управління Державної міграційної служби України у Харківській області повідомило заявника про відмову йому в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу від 18.05.2012 року №116-0. Вказаний лист позивачем отримано 18.05.2012 р. (а. с. 61).
Не погодившись з наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №116-0 від 18.05.2012 року, позивач оскаржив його до Державної міграційної служби України.
Рішенням Державної міграційної служби України від 25.07.2012 року № 92-12 залишено без розгляду скаргу ОСОБА_1 на рішення Головного управління ДМС у Харківській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. ( а.с. 62)
Листом від 13.08.2012 року за вих. №17/01-04-108 Державна міграційна служба повідомила ОСОБА_1 про прийняте рішення за його скаргою. ( а.с.63).
Не погодившись з рішенням відповідача №92-12 від 25.07.2012 року, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що сукупність зібраних та перевірених в судовому засіданні доказів дають суду підстави вважати, що рішення відповідача прийнято на підставі та у спосіб, що визначений чинним законодавством України, а тому скасуванню не підлягає.
Перевіривши рішення суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі статтею 14 Загальної декларації прав людини кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.
Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року, жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.
Відповідно до абзацу першого ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
Порядок набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, врегульовано частиною 1 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" згідно якої особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Частинами 1 та 7 статті 7 цього Закону визначено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
Згідно Директиви Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянств біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту іншими причинами, а також суті захисту, що надається", які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, відповідно до яких заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутні поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Відповідно до пп. пп. 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" орган міграційної служби, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви орган міграційної служби проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Згідно частини 6 статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Наказ № 116-0 від 18.05.2012 року Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту гр. Киргизької Республіки ОСОБА_1 позивачем не оскаржено.
Відповідно до частини другої статті 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою і не може виходити за межі позовних вимог.
Позивач оскаржує рішення Державної митної служби України від 25.07.2012 року №92-12, яким залишено без розгляду його скаргу на рішення Головного управління ДМС у Харківській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту. (а.с. 62)
Частиною першою статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено, що рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
Відповідно до п.п. "г" п. 8.4 наказу МВС України від 07.09.2011 року №649 "Про затвердження Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" ДМС України залишає скаргу без розгляду, якщо її подано після закінчення строків, визначених Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" .
Як убачається із матеріалів справи про причини відмови в оформленні документів для вирішення питання стосовно визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та порядок оскарження такого рішення позивач був належним чином повідомлений 18.05.2012 року, але скаргу на вказане рішення до ДМС надіслав лише 29.05.2012 року, тобто, після закінчення строків, визначених законом.
Згідно ч.5 ст. 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення за скаргою приймає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як на три місяці.
Таким чином, під час прийняття рішення №92-12 від 25.07.2012 року відповідачем виконані усі заходи та дії, передбачені чинним законодавством при розгляді скарги іноземця на рішення органу міграційної служби про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а прийняте за результатами такого розгляду рішення відповідає вимогам національного законодавства та актів міжнародного права у справах захисту прав і свобод людини.
Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта - позивача у справі.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу громадянина Киргизстану ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.10.2012р. по справі № 2а-10185/12/2070 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя (підпис)Курило Л.В.
Судді(підпис) (підпис) Русанова В.Б. Присяжнюк О.В.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Курило Л.В.