14 лютого 2013 р.Справа № 2-а/1570/2021/11
Категорія: 8.2.8 Головуючий в 1 інстанції: Федусик А. Г.
Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Косцової І.П.
суддів - Стас Л.В.
- Турецької І.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ДПІ у м. Іллічівську на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 січня 2012 року у справі за адміністративним позовом ФОП ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську про скасування податкового повідомлення-рішення, -
ФОП ОСОБА_3 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Іллічівську м. Одеси №0000321701 від 07.02.2011 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 14 990 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в сумі 3 747,50 грн.
В обгрунтування позову зазначив, що збільшення податковим органом суми зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб є протиправним, оскільки Національний класифікатор України не містить положення про те, що роздрібна торгівля такими непродовольчими товарами як контейнери не включається до коду 52.48.9 «Роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами, н.в.і.г.», а також в ньому відсутній будь-який інший код діяльності із зазначенням в ньому про право реалізації контейнерів.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 січня 2012 року у позов задоволено.
В апеляційній скарзі ДПІ у м. Іллічівську ставить питання про скасування судового рішення з ухваленням нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції у справі з'ясовано, що ДПІ у м. Іллічівську проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 23.07.2009 року по 30.09.2010 року, результати якої викладені в акті перевірки №85/17-01/НОМЕР_1 від 25.01.2011 року.
Зазначеним актом зафіксовано порушення ОСОБА_3 вимог п.п.9.12.1 та 9.12.2 п.9.12 ст.9, п.19.1 ст.19, п.22.10 ст.22 Закону України «Про податок з фізичних осіб», ст.ст.13, 14 розділу IV Декрету КМУ №13-92 «Про прибутковий податок з громадян», що виразилося у несплаті до бюджету податку з доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю за період 2009 року у сумі 14 990 грн., а також встановлено порушення п.4 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування обліку за звітності суб'єктів малого підприємництва» №727/98 та п.8 «Порядку видачі свідоцтв про сплату єдиного податку», затвердженого наказом ДПА України від 29.10.1999 року № 599, та п.п.19.1 ст.9 Закону України «Про податок з фізичних осіб», яке полягало в порушенні встановленого порядку ведення обліку доходів та витрат.
На думку податкового органу, порушення полягало в тому, що, сплачуючи єдиний податок за видом діяльності КВЕД 52.48.9 «Роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами, н.в.і.г.», ОСОБА_3 здійснював роздрібну торгівлю контейнерами, яка, за видом діяльності, не входить до підкласу видів діяльності, зазначених у даному Класифікаторі.
На підставі акту перевірки ДПІ прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 07.02.2011 року №0000321701/0, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з доходів фізичних осіб в сумі 18737,50 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 14 990 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 3747,50 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наданий органами державної статистики код виду діяльності не створює сам по собі прав чи обов'язків для підприємств та організацій, не тягне правових наслідків як такий, і визначені в ньому види діяльності не завжди у повній мірі охоплюють всі напрямки господарської діяльності.
Оскільки КВЕД не містить такого виду діяльності, як роздрібна торгівля контейнерами, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач здійснював підприємницьку діяльність за видом класифікатора, який визначено в його свідоцтві про сплату єдиного податку, а відтак збільшення податковим органом зобов'язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб є протиправним.
Колегія суддів такий висновок суду першої інстанції вважає правильним, при цьому зазначає наступне.
Відповідно до п.п.9.12.1 п.9.12 ст.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.
Згідно п.п.9.12.2 п.9.12 ст.9 цього Закону якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, отримує інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1 цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.
Згідно ч. 1 ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва: фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.
Відповідно до ст.6 цього Указу суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на доходи фізичних осіб.
Перелік суб'єктів підприємницької діяльності, на яких не поширюється дія цього Указу, наведено у п.7 зазначеного законодавчого акту.
Зокрема, дія цього Указу не поширюється на:
суб'єктів підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" в частині придбання спеціального патенту;
довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи;
суб'єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам - учасникам та засновникам даних суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків;
фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами;
спільну діяльність, визначену пунктом 7.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач у 2009 році перебував на спрощеній системі оподаткування та, згідно свідоцтва про сплату єдиного податку від 10.08.2009 року, здійснював підприємницьку діяльність за видом діяльності 52.48.9 «Роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами, н.в.і.г.», визначеним Національним класифікатором України, затвердженим наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики №375 від 26.12.2005 року (КВЕД).
В ході перевірки податковим органом встановлено, що фактично ОСОБА_3 здійснював роздрібну торгівлю контейнерами.
Відповідно до п.1 КВЕД за методологічними засадами, принципами побудови та призначенням КВЕД є статистичною класифікацією, створеною як інструментарій для систематизації та групування економічної та соціальної інформації у стандартний формат, який дає змогу обробляти та аналізувати значні обсяги інформації.
Код виду діяльності є одним з основних показників стратифікації статистичної сукупності для організації суцільних та вибіркових статистичних спостережень і основним його призначенням є забезпечення:
- статистичного обліку підприємств і організацій за видами економічної діяльності у І Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (ЄДРПОУ);
- проведення статистичних обстежень економічної діяльності та аналізу статистичної інформації на макрорівні (складання міжгалузевого балансу виробництва і розподілу товарів та послуг відповідно до системи національних рахунків);
- зіставлення національної статистичної інформації з міжнародною шляхом застосування єдиної статистичної термінології, статистичних одиниць та принципів визначення та зміни видів економічної діяльності підприємств та організацій.
Пунктом 3 КВЕД передбачено, що основним призначенням КВЕД є визначення та кодування основного та другорядних видів економічної діяльності юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб (статистичних одиниць), яке здійснюється органами державної статистики, та їх відображення у ЄДРПОУ.
Основний вид діяльності є визначальною ознакою у формуванні сукупностей статистичних одиниць для проведення статистичних спостережень. Основний вид діяльності може бути змінений органами державної статистики на підставі даних державних статистичних спостережень.
Тобто, класифікація видів економічної діяльності є статистичним інструментом для впорядкування економічної інформації. В той же час, класифікація є механізмом спільної мови, що має використання у багатьох інших, не статистичних сферах: соціальне та податкове регулювання, система тарифів, торгові угоди тощо. Важливо, щоб користувачі в інших сферах були свідомі відносно того, що для використання в інших цілях класифікація може бути не завжди адаптованою повною мірою. Отже, класифікація може не відповідати всім можливим потребам. У зв'язку з цим можуть виникати спори стосовно юридичного використання коду КВЕД. Слід мати на увазі, що наданий органами державної статистики код виду діяльності не створює само по собі прав чи обов'язків для підприємств та організацій, не тягне жодних правових наслідків як такий. Код виду діяльності не обов'язково є достатнім критерієм для виконання умов, передбачених нормативними актами. При застосуванні нормативних актів чи контрактів, код виду діяльності є припущенням, а не доказом.
Поряд з цим, відповідно до п.7 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» дія цього Указу не поширюється на: суб'єктів підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" в частині придбання спеціального патенту;
довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи;
суб'єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам - учасникам та засновникам даних суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків;
фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами;
спільну діяльність, визначену пунктом 7.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Аналізуючи наведені положення чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки позивач здійснював підприємницьку діяльність, вид якої не віднесено до переліку обмежень, встановлених Указом Президента України, збільшення податковим органом суми податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб є протиправним.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, класифікатор видів економічної діяльності не є визначальним для мети оподаткування. Код виду діяльності не створює сам по собі прав чи обов'язків для підприємств та організацій, не тягне жодних правових наслідків як такий, він не є достатнім критерієм для виконання умов, передбачених нормативними актами. При застосуванні нормативних актів чи контрактів, код виду діяльності є припущенням, а не доказом.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та надана правова оцінка.
Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству, а доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують.
За таких обставин підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ДПІ у м. Іллічівську - залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 січня 2012 року у справі за адміністративним позовом ФОП ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.
Суддя - доповідач: І.П. Косцова
Судді: І.О. Турецька
Л.В.Стас.