05 лютого 2013 р.Справа № 1570/2677/2012
Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Стеценко О. О.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючогосудді -Семенюк Г.В.
судді - Потапчук В.О.
судді - Коваль М.П.
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області про визнання рішення неправомірним та його скасування, зобов'язання вчинити певні дії, -
встановиЛА:
Позивач, звернувся до суду з позовом до Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області про визнання рішення неправомірним та його скасування, зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою задовольнити його позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Сторони по справі, сповіщені належним чином про дату, час та місце проведення судового засідання, в суд апеляційної інстанції не з'явились та своїм правом на участь в розгляді апеляційної скарги позивача Одеським апеляційним адміністративним судом не скористались.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 є громадянином Сирії, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року в м. Хасака (Сирія). На територію України Позивач в перший раз прибув 09.11.2004 року з метою навчання в Одеській державній академії холоду, на підставі національного паспорту із навчальною візою. За час перебування в Україні, до Сирії повертався лише один раз в вересні 2009 року. До України повернувся 08.12.2009 року. Зазначенні обставини підтверджуються матеріалами особової справи Позивача (а.с. 19-50).
07 лютого 2012 року Позивач звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області з заявою щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У заяві Позивач зазначив, що він приїхав до України здобути вищу освіту. Також Позивач зазначив, у нього не має коштів на повернення до Сирії, та крім того його можуть забрати до армії, що не входить до його власних планів, оскільки в Сирії небезпечно і йому необхідно перечекати небезпечний час та території України. Крім того, Позивач зазначив, що він взагалі бажає залишитись на Україні (а.с.28). Управлінням у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області заява Позивача була прийнята до розгляду.
06.03.2012 року з Позивачем було проведено співбесіду, що підтверджується копією протоколу співбесіди (а.с. 38).
06.03.2012 року Відповідачем був складений висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця по справі № ODS 12/47 ОСОБА_5 (а.с.34).
Рішенням Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області № 19 від 06.03.2012 року позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.22).
Правовою підставою для винесення вказаного рішення Відповідач зазначив, що умови, передбачені пунктами 1-13 частини першої ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" відсутні, а фактичною підставою для ухвалення спірного рішення, як з'ясовано відповідно до матеріалів справи, є зазначені у висновку працівника управління міграційної служби в Одеській області від 06.03.2012 року обставини, які підтверджують, що заявник звернувся з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту тільки з міркувань отримання документів для легального знаходження на території України (а.с.34-37).
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість зазначеного висновку та винесеного на його підставі спірного рішення Відповідача, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України суд виходить з такого.
Частина 2 ст.19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).
Пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI визначені критерії віднесення особи до категорії біженців чи осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Так, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону № 3671-VI, поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: - знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; - неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; - наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; - побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
У відповідності до п.п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Згідно з ч.1 ст.7 Закону № 3671-VI, оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника.
Відповідно до ч.1 ст. 8 цього ж Закону, орган міграційної служби, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви орган міграційної служби проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання. З метою більш досконалого вивчення обставин, за яких ОСОБА_5 звернувся з заявою щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, 06 березня 2012 року Відповідачем було проведено співбесіду з ним (а.с.38-42).
На підставі проведених дій Відповідачем було прийнято Висновок про прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.34-37).
Висновок обґрунтований тим, що при зверненні, анкетуванні та співбесіді позивачем не зазначено жодного випадку загрози особисто йому, як неофіційному члену організації «Робоча партія Курдистану», оскільки під час проведення співбесіди було встановлено, що Позивач не є членом організації «Робоча партія Курдистану». Крім того, було встановлено, що на протязі останні шості років до сім'ї Позивача ніхто з працівників спецслужб не приходив. Управління вважало, що справжньою причиною звернення позивача є небажання повертатись до країни, де ідуть військові дії та необхідність легалізувати своє знаходження в Україні, оскільки термін дії візи закінчився.
Суд апеляційної інстанції вважає, що рішення Відповідача є законним та обґрунтованим, при цьому виходить із наступного.
Статтею 8 Закону України від 8 липня 2011 року №3671-VІ передбачено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби (ч.4 ст.8); рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону.
Із наданих заяви, анкети та співбесіди вбачається, що позивач в зазначених документах повідомляв про факти, які містяться в мережі Інтернет та є загальновідомі, і жодного конкретного факту відносно себе, а саме щодо участі, ролі, мети не зазначав.
Суд апеляційної інстанції як і суд першої інстанції погоджується з позицією Відповідача, яка викладена у висновку, що метою звернення з заявою про надання статусу біженця є намагання Позивача легалізувати своє прибування в Україні та небажання повертатись до країни походження через наявність військового конфлікту.
Також судом не приймається посилання Позивача на наявність підстав для надання статусу біженця через бойові дії у країні походженні та його небажання проходити службу в армії, оскільки ці обставини не відноситься до конвенційних ознак, тобто не є такими, що надають безумовну підставу для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Пункт 37 Керівництва визначено, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.
З огляду на вищевикладене суд першої інстанції цілком правомірно дійшов до висновку, що Управлінням було вжито всіх заходів для встановлення обставин за якими Позивач звернувся з заявою про надання статусу біженця та рішення Відповідача про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця відносно ОСОБА_5 є правомірним, оскільки причини, які спонукали Позивача до звернення до Управління не відповідають умовам визначеним пунктами 1 чи 13 частини першої ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", є очевидно необґрунтованими, а тому позовні вимоги Позивача задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_5, - залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2012 року по справі № 1570/2677/2012, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючийсуддя Г.В. Семенюк
суддя В.О. Потапчук
суддя М.П. Коваль