14 лютого 2013 р. Справа № 9104/151328/11
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.
суддів: Большакової О.О., Макарика В.Я.,
за участю секретаря судового засідання: Шаблій Х.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18.11.2011 р. по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "БРІС" ЛТД до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області, Головного управління Державного казначейства України у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
встановив:
14.10.2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "БРІС" ЛТД звернулося з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції та Головного управління Державного казначейства України у Волинській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 09 вересня 2011 року № 0001632302 та стягнути з Державного бюджету України відшкодування податку на додану вартість у сумі 90 386,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у зв'язку із заявою підприємства про відшкодування податку на додану вартість, на підставі документів щодо операцій купівлі-продажу товарів, що вплинули на формування суми бюджетного відшкодування, Луцькою ОДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ Фірма "БРІС" ЛТД. Актом перевірки від 22 серпня 2011 року встановлено факт порушення абзацу "а" пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення ТзОВ Фірма "БРІС" ЛТД заявленої суми бюджетного відшкодування ПДВ за травень 2011 року на 90 836,00 грн. На підставі зазначеного акта перевірки Луцькою ОДПІ 09 вересня 2011 року було прийняте податкове повідомлення-рішення №0001632302 про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 90 836,00 грн. та визначення штрафної санкції у розмірі 1,00 грн.
Зі змісту заявленого позову слідує, що в основу заявлених позивачем вимог покладено аргумент про те, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Основною умовою для формування податкового кредиту є наявність у підприємства мети використовувати в подальшому придбані ним товари, послуги в господарській діяльності. А тому наявність товарних залишків не впливає на право платника податків на податковий кредит та на бюджетне відшкодування.
Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалося в адміністративному порядку, проте рішенням Державної податкової адміністрації у Волинській області № 4264/10/25-006 від 05 жовтня 2011 року (а.с. 8-10) скарга залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 18.11.2011 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції від 09 вересня 2011 року №0001632302.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду відповідач - Луцька ОДПІ, оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з помилковим застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що матеріалами перевірки підтверджується факт завищення заявленої суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за травень 2011 року на 90 386,00 грн., зокрема, до бюджетного відшкодування включено суми податку на додану вартість за операціями з придбання запасних частин, нафтопродуктів, газу стисненого природного, послуг ремонту автомобіля, послуг фінансового лізингу в сумі 90 386,00 грн.
Згідно з даними додатка 2 до податкової декларації за травень 2011 року (а.с. 22-24) частина залишку від'ємного значення, фактично сплачена ТзОВ Фірма "БРІС" ЛТД постачальникам товарів (послуг) та/або до Державного бюджету, не погашена податковими зобов'язаннями попередніх періодів або не брала участі у розрахунках бюджетного відшкодування, становить 90 386,00 грн. і складається із сум податку на додану вартість, які виникли у березні 2011 року (22 203,00 грн.) та квітні 2011 року (68 183,00 грн.).
Аналізом даних бухгалтерського обліку встановлено збільшення залишків товарно- матеріальних цінностей, придбаних в періоді, що перевірявся, а саме: на рахунку 207 "Запасні частини". Ця обставина, на думку Луцької ОДПІ, свідчить про те, що придбані товари станом на початок травня 2011 року не використовувалися в господарській діяльності.
За результатами перевірки з посиланням на підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено порушення пункту 200.4 "а" статті 200 цього Кодексу. Відповідно до пункту 7 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України за порушення податкового законодавства за період з 01 січня по 30 червня 2011 року до позивача застосовано штрафну санкцію у розмірі 1,00 грн.
З наведених підстав апелянт вважає податкове повідомлення-рішення від 09 вересня 2011 року № 0001632302 правомірним та просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18.11.2011 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову ТзОВ Фірма "БРІС" ЛТД відмовити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи наступні факти.
20 грудня 1996 року виконавчим комітетом Луцької міської ради Волинської області проведено реєстрацію юридичної особи ТзОВ Фірма "БРІС" ЛТД, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб серії АЕ № 906866 (а.с.65). Відповідно до свідоцтва № 02816983 від 04 червня 2003 року (а.с.64) підприємство є платником податку на додану вартість.
20 червня 2011 року ТзОВ Фірма "БРІС" ЛТД подано до Луцької ОДПІ податкову декларацію з податку на додану вартість №9004256895 за травень 2011 року разом із розрахунком бюджетного відшкодування, заявою про відшкодування податку на рахунок платника у банку, розшифровками податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, реєстрами виданих і отриманих податкових накладних (а.с.22-63). Згідно з декларацією за травень 2011 року бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку підлягає податок на додану вартість у сумі 90 386,00 грн.
У зв'язку із поданою заявою Луцькою ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ Фірма "БРІС" ЛТД з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за травень 2011 року. За наслідками перевірки складено акт від 22 серпня 2011 року №6713/23-2/21749653 (а.с.11-21).
У висновках акта перевірки (а.с.21) податковий орган констатує, що перевіркою не підтверджено відображене ТзОВ Фірма "БРІС" ЛТД у декларації за травень 2011 року бюджетне відшкодування податку на додану вартість у сумі 90 386,00 грн. у зв'язку із порушенням підприємством абзацу "а" пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України.
На підставі зазначеного акта перевірки Луцькою ОДПІ було прийняте податкове повідомлення-рішення від 09 вересня 2011 року №0001632302 (а.с.7), яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 90 386,00 грн. та визначено штрафну санкцію у розмірі 1,00 грн.
Межі апеляційних вимог обмежені суто доводами податкового органу про те, що фактичною підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість були висновки Луцької ОДПІ про те, що згідно з проведеним аналізом даних бухгалтерського обліку встановлено збільшення залишків товарно-матеріальних цінностей, придбаних у періоді, що перевірявся, на рахунку 207 "Запасні частини"; придбані товарно-матеріальні цінності станом на початок травня 2011 року не використані в господарській діяльності.
Даючи оцінку покликанням апелянта на неправомірність формування позивачем - платником податку сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, колегія суддів виходить з наступного системного аналізу положень чинного законодавства.
Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначений статтею 200 Податкового кодексу України.
Нормативними приписами пунктів 200.1-200.4 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач задекларував від'ємне значення податку (а.с.24).
В додатку 2 податкової декларації (а.с.28-29) зазначено, що частина залишку від'ємного значення, фактично сплачена позивачем постачальникам товарів (послуг) у попередніх податкових періодах, яка не погашена податковими зобов'язаннями попередніх звітних (податкових) періодів і не брала участі у розрахунках бюджетного відшкодування, становить 90 386,00 грн. (з них - 22 302,00 грн. за березень 2011 року, 68 183,00 грн. - квітень 2011 року).
Вказана сума за правилами заповнення податкової декларації, визначеними наказом Державної податкової адміністрації України від 25 січня 2011 року N41 "Про затвердження форм та порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість" (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 16 лютого 2011 року за N 197/18935), перенесена до рядка 2 розрахунку бюджетного відшкодування (а.с.30).
Про фактичну оплату постачальникам товарів (послуг) податку на додану вартість у сумі 90 386,00 грн. у березні - квітні 2011 року, що мало вплив на бюджетне відшкодування, свідчать дані перевірки (а.с.15-16).
Зазначена сума не використана позивачем для погашення податкових зобов'язань, не відшкодовувалася йому раніше, тому колегія суддів підтримує позицію суду першої інстанції про те, що позивач має право розпорядитися нею на власний розсуд: або заявити до відшкодування на рахунок у банку, або використати у рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних (звітних) періодів.
Нормативними приписами ст.200 ПК України визначено, що сума бюджетного відшкодування залежить від показників податкового зобов'язання та податкового кредиту.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Щодо покликань апелянта на те, що придбані товари та послуги, податок на додану вартість щодо яких сплачено в їх ціні в березні-квітні, не були використані в господарській діяльності, оскільки в бухгалтерському обліку станом на початок травня 2011 року встановлено збільшення залишків ТМЦ, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Господарська діяльність в контексті ст.3 Господарського кодексу України визначена як діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Згідно зі статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до підпункту 14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до підпункту 14.1.231 п.14.1 ст.14 Податкового Кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності;
Тобто, господарська діяльність передбачає соціальний результат, що має цінову визначеність, і спрямована на отримання доходів. При цьому часові межі на отримання доходу від такої господарської діяльності не встановлені.
Системний аналіз зазначених норм права дозволяє зробити висновок про те, що діяльність, яка не спрямована на досягнення прибутку (або інших цілей для некомерційних установ та організацій), не може буди визнана господарською, тому суми податків, нарахованих (сплачених) у зв'язку з придбанням, виготовленням товарів та послуг, основних фондів без мети їх використання у межах господарської діяльності, не можуть бути віднесені до податкового кредиту. Відповідно, операції, що не спрямовані на одержання прибутку (інших господарських цілей), не надають права на податковий кредит.
Дана правова позиція узгоджується з практикою Вищого адміністративного суду України ( інформаційний лист від 02.06.2011 №742/11/13-11), де роз'яснено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість має значення, що для підтвердження права платника податку на формування витрат та/або податкового кредиту з податку на додану вартість достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання.
Аналогічна позиція висловлена Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 20.07.2010 № 1112/11/13-10. Зокрема, зазначається, що вимога щодо бюджетного відшкодування ПДВ може бути визнана необґрунтованою, якщо судом встановлено, що головною метою платника податку є одержання доходу винятково або переважно за рахунок податкової вигоди, зокрема відшкодування податку на додану вартість з бюджету, за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність.
Як встановлено матеріалами справи, реєстри виданих та отриманих податкових накладних (а.с.36-63) свідчать про ведення позивачем господарської діяльності. Загальні відомості про таку діяльність містить і акт перевірки.
Податковий кредит у сумі 90 386,00 грн. сформований за наслідками господарських операцій, що мали місце у попередніх звітних періодах з операцій придбання паливно- мастильних матеріалів, запасних частин, оренди транспортних засобів, фінансового лізингу, що описано в акті перевірки (а.с.7-10). Придбані товари обліковуються на рахунку 105, "Транспортні засоби", рахунку 203 "Паливо", рахунку 207 "Запасні частини".
Судом першої інстанції встановлено, що придбання зазначених товарів та послуг у повній мірі відповідає статутній діяльності підприємства, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.65) та встановлено перевіркою (а.с.13;17). Зазначені господарські операції, вчинені з метою здійснення позивачем підприємницької діяльності, є такими, що мають сприяти отриманню прибутку підприємством відповідно до ст.3 Господарського кодексу України. Для підтвердження права платника податку на формування витрат та/або податкового кредиту з податку на додану вартість достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання. В свою чергу, період використання таких товарно-матеріальних цінностей для отримання прибутку є прерогативою лише підприємства, оскільки всі ризики, які можуть бути пов'язані з затримкою в використанні таких товарів, лежать на підприємстві.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України вважається дата тієї події, що відбулася раніше, зокрема це може бути або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту в силу пункту 201.10 статті 201 ПК України є видача платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, податкової накладної.
Отже, право на нарахування податкового кредиту при придбанні товару (послуг) виникає у платника податків, якщо таке придбання здійснюється з метою використання їх в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а підставою для нарахування податкового кредиту є видана продавцем податкова накладна із заповненням всіх обов'язкових реквізитів.
Апелянт не заперечує факт реального характеру вчинення господарських операцій та наявності у позивача документів на їх підтвердження, нею не встановлено правових відносин з платниками, установчі, первинні чи інші документи яких у судовому порядку визнані недійсними (а.с. 15).
Коло осіб, які не мають права на отримання бюджетного відшкодування, визначене у пункті 200.5 статті 200 Податкового кодексу України.
Колегія суддів констатує, що відповідач не надав доказів того, що ТзОВ Фірма "БРІС" ЛТД не має права на отримання бюджетного відшкодування на підставі пункту 200.5 статті 200 ПК України.
Не є підставою для відмови податковим органом у бюджетному відшкодуванні наявність у платника податків залишків товарно-матеріальних цінностей, оскільки такі умови не визначені податковим законодавством.
Огляд матеріалів справи дає можливість колегії суддів зробити висновок про те, що позивач у встановленому порядку та на законних підставах звернувся із заявою про бюджетне відшкодування податку на додану вартість на рахунок у банку.
Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що підпунктом 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 визначено презумпцію правомірності рішень платника податку в тому випадку, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи інших нормативно - правових актів припускають неоднозначне (множинне) тлумачення прав і обов'язків платників податків або контролюючих органів, в наслідок чого, існує можливість прийняття рішень як на користь платника податків, так і контролюючого органу.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про безпідставність аргументів податкового органу щодо завищення позивачем суми бюджетного відшкодування, оскільки Луцькою ОДПІ не наведено жодних належних та допустимих доказів які б свідчили про це.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про безпідставність аргументів податкового органу щодо завищення позивачем суми заявленого бюджетного відшкодування, оскільки Луцькою ОДПІ не наведено жодних належних та допустимих доказів які б свідчили про це свідчили.
Викладені обставини, на думку колегії суддів свідчать про те, що Луцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Волинської області не доведено правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, а тому вимоги позивача задоволено правомірно.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -
ухвалив:
Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18.11.2011 р. по справі № 2а/0370/2806/11 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Ухвала складена в повному обсязі 19.02.2013 року
Головуючий суддя І.В. Глушко
Судді О.О. Большакова
В.Я. Макарик