13 лютого 2013 р. Справа № 147175/11/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Савицької Н.В. та Запотічного І.І.,
при секретарі судового засідання - Васильків А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.11.2011р. в адміністративній справі за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Івано-Франківський міськмолокозавод» до Державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень про визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств,-
09.08.2011р. позивач Товариство з додатковою відповідальністю /ТДВ/ «Івано-Франківський міськмолокозавод» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, із врахуванням поданих під час розгляду справи заяв про уточнення позовних вимог, просив визнати незаконними та скасувати винесені відповідачем Державною податковою інспекцією /ДПІ/ в м.Івано-Франківську податкові повідомлення-рішення № 0001942302 від 01.08.2011р., № 0001962302 від 01.08.2011р. (а.с.4-9, 99, 138, 194).
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.11.2011р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Івано-Франківську № 0001962302 від 01.08.2011р., визнано протиправним в частині та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Івано-Франківську № 0001942302 від 01.08.2011р. в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в розмірі 90000 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 15000 грн.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто з державного бюджету на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 02 грн. 55 коп. (а.с.202-208).
Не погодившись з винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржила відповідач ДПІ у м.Івано-Франківську, яка покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю (а.с.212-217).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що по операціям з придбання товарів у контрагентів ТзОВ «ТД «Вентум» і ТзОВ «Елко Пак» не представлено документів на підтвердження правомірності та реальності господарських відносин (в тому числі товарно-супровідних документів, технічної документації тощо); у вказаних контрагентів відсутні матеріальні та фізичні ресурси для виконання прийнятих на себе договірних зобов'язань, через що вказані відносини слід вважати нікчемними.
Стосовно укладеного між позивачем та Субєктом підприємницької діяльності-фізичною особою /СПД/ ОСОБА_3 договору оренди транспортного засобу, то такий не посвідчений нотаріально, позивачем не представлено тимчасового реєстраційного талону на автомобіль, а тому включення понесених витрат на оренду автомобіля до складу валових витрат є безпідставним.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, протягом 30.05.2011р.-11.07.2011р. відповідачем ДПІ у м.Івано-Франківську проведено планову виїзну документальну перевірку ТДВ «Івано-Франківський міськмолокозавод» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010р. по 31.03.2011р., по результатам якої складено Акт перевірки № 5779/23-2/00445676 від 18.07.2011р. (а.с.100-112).
Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп.4.1.1 п.4.1, ст.4, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.7.9.6 п.7.9 ст.7, пп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 90675 грн.
Також за результатами перевірки виявлено порушення приписів пп.7.2.1, 7.2.6 п.7.2, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п.198.1, 198.6 ст.198 Податкового кодексу /ПК/ України, у зв'язку з чим занижено суму податку на додану вартість /ПДВ/, яка підлягає нарахуванню в особовому рахунку платника та спрямовується виключно на виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам на суму 290687 грн.
На підставі вказаного Акта перевірки податковим органом прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:
№ 0001942302 від 01.08.2011р. про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 105788 грн., з яких 90675 грн. за основним платежем та 15113 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.10);
№ 0001962302 від 01.08.2011р. про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на суму 292527 грн., з яких 290687 грн. за основним платежем та 1840 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.11).
Підставою для винесення вказаних податкових повідомлень-рішень є висновки податкового органу по результатах проведеної перевірки про заниження валового доходу на суму 2700 грн. через відсутність нарахування орендної плати по господарським операціям з оренди приміщень; про завищення валових витрат на суму 360000 грн. по господарським операціям з оренди транспортного засобу, а також про відсутність реального характеру операцій з поставки обладнання і кришок-етикеток.
Частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується заниження позивачем валового доходу на суму 2700 грн. через відсутність нарахування орендної плати по господарським операціям з оренди приміщень; решта висновків перевірки спростована позивачем.
Наведені висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає такими, що узгоджуються з фактичними обставинами справи і відповідають нормам чинного законодавства, з наступних причин.
Як встановлено судом першої інстанції, між позивачем та ТзОВ «Хімнафтосервіс» були укладені договори оренди приміщень від 04.01.2010р. та від 10.01.2011р., предметом яких є передача в оренду частини адміністративного приміщення площею 20 кв.м з оплатою 15 грн. за 1 кв.м.
З урахуванням приписів пп.4.1.1 п.4.1 ст.4, пп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) позивачем не включено орендну плату в сумі 2700 грн. до складу валових доходів, що призвело до нарахування 675 грн. податку на прибуток підприємств та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 113 грн.
Позивачем факт вказаного порушення не спростований, через що податковим органом у цій частині правомірно визначені податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств.
Також матеріалами справи стверджується, що позивач протягом ІІІ-IV кварталів 2010 року та І кварталу 2011 року орендував у СПД ОСОБА_3 вантажний автомобіль марки «ГАЗ-33021», про що були укладені в простій письмовій формі договори оренди транспортного засобу № 010-10 від 28.12.2009р. та № 11-01 від 28.01.2011р. (а.с.15-16).
Як вважає податковий орган, оскільки вказані договори не були нотаріально посвідчені, а також в органах ДАІ не оформлялися тимчасові реєстраційні талони, тому вказані правочини є нікчемними і не створюють податкових наслідків, а тому позивач в цій частині занизив податок на прибуток підприємств на суму 90675 грн.
Разом з тим, представленими доказами (свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, довідкою про взяття на облік платника податку, свідоцтвом про сплату єдиного податку - а.с.12-14) стверджується статус контрагента як зареєстрованого суб'єкта господарювання, а представленими договорами - надання в оренду автомобілів в рамках господарської діяльності цього контрагента (такий вид діяльності зазначений в свідоцтві про сплату єдиного податку - а.с.14).
За таких обставин та з урахуванням норм ст.ст.51, 205, 207, 208, 639, 759, 799 ЦК України укладення господарських договорів між двома суб'єктами господарювання не вимагає нотаріального посвідчення.
Правилами державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі, автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затв. постановою КМ України № 1388 від 07.09.1998р. (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що реєстрація транспортних засобів здійснюється лише за юридичними та фізичними особами (п.6), тобто, реєстрація транспортних засобів за суб'єктами підприємницької діяльності-фізичними особами чинним законодавством не передбачена. Також Інструкція про проведення державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на здійснення перевірок реєстраційно-екзаменаційних підрозділів Державтоінспекції МВС України, затв. наказом МВС України № 355 від 10.04.2002р., є скасована 14.10.2006р.
За таких умов покликання податкового органу на відсутність тимчасових реєстраційних талонів та необхідність нотаріального посвідчення вказаних правочинів не ґрунтується на вимогах закону, а висновки відповідача про завищення валових витрат в сумі 360000 грн., внаслідок чого позивачу донараховано 90000 грн. податку на прибуток та застосовано штрафну (фінансову) санкцій в розмірі 15000 грн., слід вважати безпідставними.
Окрім цього, проведеною перевіркою встановлені господарські операції позивача з ТзОВ «Торговий дім «Вентум» та ТзОВ «Елко Пак».
Зокрема, 11.01.2011р. між позивачем та ТзОВ «Торговий дім «Вентум» укладеного договір купівлі-продажу № 110101, в рамках якого здійснено поставку позивачу устаткування (сепаратора, прийомної станції, ванни сироробної) (а.с.22). Факт проведення цієї господарської операції стверджується видатковими та податковими накладними, а часткова оплата товару - платіжними дорученнями (а.с.23-26, 192-193).
На підтвердження транспортування наведених товарів позивачем надані договір оренди вантажного автомобіля № 009-05 від 03.01.2011р. (орендар - ТзОВ «Хімнафтосервіс»), шляховий лист № 0933 від 23-25.02.2011р. з маршрутом Івано-Франківськ - Київ - Івано-Франківськ; відрядне посвідчення та наказ про відрядження, а також журнал реєстрації виданих довіреностей (а.с.79-81).
Разом з тим, під час проведення перевірки на вимогу податкового органу не були представлені технічна документація, сертифікати відповідності; згідно відповідей з ДП «Івано-Франківськстанадртметрологія», обласної санітарно-епідеміологічної станції сертифікати відповідності, висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи на придбане устаткування позивачу не видавалися.
За матеріалами перевірки ТзОВ «Торговий дім «Вентум», проведеної ДПІ у Вишгородському районі Київської обл., убачається, що наведеним підприємством відображені в податковій звітності правові відносини з суб'єктами господарювання (в тому числі з ТДВ «Івано-Франківський міськмолокозавод») без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків. Також у вказаного контрагента є відсутніми умови для ведення господарської діяльності, основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, а тому укладені ним угоди мають ознаки нікчемності (а.с.124-126).
Також 14.10.2010р. між позивачем та ТзОВ «Елко Пак» укладеного договір купівлі-продажу № 12/1, в рамках якого здійснено поставку позивачу кришок-етикеток з фольги в асортименті (а.с.27-28). Факт проведення цієї господарської операції стверджується видатковими та податковими накладними, а оплата товару - платіжними дорученнями (а.с.29-67, 163-191).
За матеріалами перевірки ТзОВ «Елко Пак», проведеної ДПІ у Печерському районі м.Києва, операції з придбання товарів вказаним платником у ТзОВ «Венте-Я» не мали реального товарного характеру, операції з оприбуткування, приймання-передачі товарів не проводилися, тобто, в ході перевірки не виявлено надходження товарів до ТзОВ «Елко Пак» (а.с.127-130).
В цій частині колегія суддів виходить з того, що предметом доказування у розглядуваних епізодах є дослідження обставин про те, чи не були дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету, чи мали операції із придбання товарів та послуг реальний характер, яким чином придбавалися товари і надавалися послуги, а також дійсна можливість здійснення таких операцій.
При цьому, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:
* неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
* відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
* облік для цілей оподаткування лише тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;
* здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;
* відсутність первинних документів обліку.
Матеріалами справи стверджується, що контрагенти позивача були у встановленому порядку зареєстрованими та перебували на обліках як платники податків; факти проведених поставок товарів та їх оплати (повністю та частково) засвідчуються належно складеними первинними документами та платіжними дорученнями; також відповідачем не доведено зв'язок між висновками ДПІ у Вишгородському районі Київської обл., ДПІ у Печерському районі м.Києва та розглядуваними операціями між позивачем та ТзОВ «Торговий дім «Вентум», ТзОВ «Елко Пак».
Таким чином, між позивачем та його контрагентами в дійсності були проведені вищевказані господарські операції, дії останніх спрямовувалися на реальне настання правових наслідків, а не вчинялися в цілях заниження об'єкта оподаткування, несплати податків; придбані товари використані в процесі здійснення господарської діяльності позивача.
Тобто, внаслідок проведення таких операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість.
Системний аналіз вищезазначених норм, наявних в матеріалах справи договорів, видаткових та податкових накладних, товаро-транспортної документації свідчить про те, що документи, на підставі яких позивач включив понесені витрати до складу валових витрат та сформував податковий кредит, відповідають критеріям первинного документу, через що зазначені дії позивача щодо формування валових витрат та податкового кредиту є правомірними.
Окрім того, достатньою підставою для правомірного формування податкового кредиту за умови реальності проведених господарських операцій є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка є водночас податковим і розрахунковим документом, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість.
Позивачем на підставі податкових накладних правомірно були включені до податкового кредиту відповідні суми ПДВ; наведені податкові накладні не мають недоліків та порядок їх заповнення відповідає вимогам встановленим чинним законодавством.
Також несплата платником податків до бюджету сум податкових зобов'язань, що виникають внаслідок вчинення певного господарського зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання цього господарського зобов'язання таким, що суперечить інтересам держави. Інтереси держави у такому випадку є повністю захищеними через механізм примусового стягнення з платника податків суми податкового боргу та застосування до платника податків адміністративних санкцій у формі штрафів та пені.
При цьому колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України по цій категорії спорів, яка полягає в тому, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.
Пунктом 1.3 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.
Згідно з п.10.2 ст.10 цього Закону платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.
Правом видачі податкової накладної користується виключно платник податку на додану вартість, зареєстрований як такий на підставі ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість».
Суб'єкти господарської діяльності, з якими позивач мав взаємовідносини, були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій.
Таким чином, наведені особи мали право надавати покупцю відповідні податкові накладні.
В частині визнання нікчемними розглядуваних господарських зобов'язань колегія суддів враховує, що статтею 207 Господарського кодексу /ГК/ України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до ч.1 ст.208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, через що у кожній справі суд повинен встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.
Необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Однак для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:
1) - вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;
2) - такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору;
3) - мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.
Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.
Як вбачається з обставин справи, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено зазначених умов, а податковим органом не доведено, що на момент здійснення правочинів та їх виконання позивач та його контрагенти мали намір на укладення правочинів всупереч інтересам держави або суспільства.
Таким чином, фіктивний характер діяльності контрагентів позивача та порушення ними податкової дисципліни не може слугувати підставою для позбавлення платника податків - ТДВ «Івано-Франківський міськмолокозавод» - права на отримання податкової вигоди у вигляді зменшення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та права на формування податкового кредиту з ПДВ у разі, якщо ним виконані усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та він має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
З огляду на принцип персональної відповідальності платника позивач не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом, а тому у разі невиконання контрагентами позивача своїх зобов'язання щодо декларування та сплати необхідних сум податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.
Додатково колегія суддів враховує, що за загальним правилом, несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).
З урахуванням викладеного факт порушення контрагентом-постачальником своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.
Встановлення судом необґрунтованості заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди тягне за собою відмову в її задоволенні.
У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.
Із системного аналізу чинного законодавства слідує, що контрагент договору не може нести відповідальність за порушення, допущені іншою стороною у своїй діяльності, оскільки право на податковий кредит залежить лише від законності самої операції та правильності оформлення податкової накладної.
Також покупець не може відповідати за дії продавця, який не звітує перед податковим органом, не перераховує суми ПДВ до бюджету, не перебуває за своєю юридичною адресою або ліквідований. Чинним законодавством не передбачено обов'язку покупця контролювати дії продавця і перевіряти виконання ним своїх податкових зобов'язань.
При цьому сама по собі несплата податку продавцем (в тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.
Слід також врахувати, що у розглядуваній справі податковий орган не представив належних доказів обізнаності позивача щодо діяльності контрагентів, зокрема щодо створення їх з протиправною метою і несплати ними податків, наявності зговору на викрадення коштів державного бюджету шляхом безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат тощо; суду не були надані докази про встановлення таких фактів у рішеннях інших судів тощо.
За наведених обставин підстав для втрати позивачем права на формування податкового кредиту та валових витрат, а також донарахування податкових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток підприємств, колегія суддів не знаходить. Таким чином, матеріалами справи та нормами чинного податкового законодавства підтверджено правомірність включення позивачем сум до податкового кредиту та валових витрат, а також безпідставність визначення податкових зобов'язань з ПДВ і податку на прибуток підприємств по господарським операціям позивача з ТзОВ «Торговий дім «Вентум» та ТзОВ «Елко Пак».
При винесенні постанови по справі колегія суддів враховує рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009р. у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), в якому зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між; вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.
У вищевказаному рішенні наголошується й на тому, що платник податків не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню.
Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.
Із урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є частково підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до часткового задоволення.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.11.2011р. в адміністративній справі № 2а-2608/11/0970 залишити без задоволення, а вказану постанову суду - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий суддя: Р.М.Шавель
Судді: Н.В.Савицька
І.І.Запотічний