12 лютого 2013 року Справа № 32692/11
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого: Довгополова О.М.,
суддів: Коваля Р.Й., Святецького В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова задовольнити на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 08 вересня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова задовольнити про нарахування недоплаченої соціальної державної допомоги як дитині війни , -
25 серпня 2010 року позивач звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за 2006-2009 роки в сумі 5065, 10 грн.
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 08 вересня 2010 року позов задоволено частково: визнано дії відповідача щодо нарахування та виплати щомісячного недоотриманого підвищення до пенсії «Дітям війни» відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 25.08.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2009 року незаконними, зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу недоотримане щомісячне підвищення до пенсії «Дітям війни» відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 25.08.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2009 року. В решті позовних вимог відмовлено.
Рішення суду оскаржив відповідач, у скарзі, покликаючись на порушення судом першої інстанції при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 6, 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 159, 163 КАС України, ч.3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", просить постанову скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.
Апелянт вказує, що пенсійний фонд України діє на підставі Положення «Про Пенсійний фонд України», здійснює свої повноваження на підставі п.15 Положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова здійснює свої повноваження по ефективному використанню коштів Пенсійного фонду України. Реалізація нормативних приписів і пенсійних програм здійснюється шляхом фінансування пенсійних виплат за рахунок чітко визначених прибутковою частиною бюджету Пенсійного фонду України. Пункт 9 Положення «Про Пенсійний фонд України» передбачає вичерпний перелік напрямів використання коштів управління Пенсійного фонду, які використовуються виключно за призначенням і вилученню не підлягають. Статтею 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що фінансування виплат по даному закону проводиться із Державного бюджету України, який затверджує Верховна Рада України, а не з бюджету Пенсійного фонду України, який затверджу Кабінет Міністрів України. Оскільки Кабінетом Міністрів, Міністерством фінансів та Державним казначейством не здійснювалося асигнувань грошових коштів у бюджет Пенсійного фонду, управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова не вважає свої дії протиправними.
Крім того, апелянт не погоджується з застосуванням «мінімальної пенсії за віком» як розрахункової величини для підвищення пенсії згідно ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", оскільки ч. 3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений на рівні прожиткового мінімуму застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим законом.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Враховуючи наявність вищевказаних умов, колегія суддів вважає можливим здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
18 лютого 2010 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 1691-ІV «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо юрисдикції справ, пов'язаних із соціальними виплатами», який набрав чинності 10 березня 2010 року.
Цим Законом було встановлено, що справи щодо спорів з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість адміністративних судів суди загальної юрисдикції розглядають у порядку цивільного судочинства, а п. 3 ч. 1 ст. 18 КАС України виключено.
Однак, Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2010 від 09.09.2010 року у справі щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами, норми Закону № 1691-ІV від 18.02.2010 року та ЦПК України, відповідно до яких справи, пов'язані із соціальними виплатами, що підлягають розгляду адміністративними судами, було передано місцевим загальним судам для розгляду в порядку цивільного судочинства (пункти 1, 2 резолютивної частини зазначеного Рішення), визнано такими, що не відповідають Конституції України, а отже справу слід розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку про часткове її задоволення, враховуючи наступне.
Встановлено, що позивач є дитиною війни, що підтверджується відповідним посвідченням.
Враховуючи, що відповідно до законодавства держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% підвищення до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в його систему, але вони не вчинили необхідних дій для нарахування цих коштів та їх виплати, суд першої інстанції вірно зазначив про те, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.
Наявність у позивача права на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (стаття 46 Конституції України).
Відсутність бюджетного фінансування, на яку вказує відповідач, не може бути підставою невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього обов'язків. В свою чергу реалізація особою права на отримання соціальних виплат не може бути поставлена у залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань.
Доводи апелянта про неправильне застосування судом вимог ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" колегія суддів до уваги не приймає, оскільки розмір мінімальної пенсії за віком визначається за правилами лише цього Закону, чинним законодавством інший мінімальний розмір пенсії не визначений, тому слід застосовувати цей розмір.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року № 2195 (далі - Закон № 2195) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, розмір якої, у свою чергу, обчислюється за правилами, встановленими частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки у законодавстві відсутні інші правила визначення такої пенсії.
При цьому колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 99 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи в суді першої інстанції) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Враховуючи пропущення позивачем шестимісячного строку звернення до адміністративного суду без поважних причин, колегія суддів приходить до висновку про залишення позовних вимог без розгляду за 2006-2009 роки.
Неврахування наведеного є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 99, 100, 195, 197 ч. 1 п. 2, 198, 202 п. 4, 205 ч. 2, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова задовольнити частково, рішення Сихівського районного суду м. Львова від 08 вересня 2010 року у справі № 2-а-1662/10 - скасувати. Позов ОСОБА_1 за 2006-2009 роки залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.
Головуючий: О.М. Довгополов
Судді: Р.Й. Коваль
В.В. Святецький