12 лютого 2013 року Справа № 25325/11
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого: Довгополова О.М.,
суддів: Коваля Р.Й., Святецького В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Кіцманському районі Чернівецької області на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 14 вересня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Кіцманському районі Чернівецької області про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги як дитині війни, -
04 червня 2010 року позивач звернулася до суду з позовом про зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплатити підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за період з січня 2009 року по день звернення до суду та зобов»язання відповідача надалі нараховувати підвищення до пенсії як дитині війни відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 14 вересня 2010 року позов задоволено частково: визнано неправомірними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу державної соціальної допомоги як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком як передбачено ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 01.01.2009 року по 03.06.2010 року; зобов'язано відповідача провести нарахування та забезпечити виплату позивачу щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком як передбачено ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 01.01.2009 року по 03.06.2010 року з урахуванням фактично виплачених сум.
Рішення суду оскаржив відповідач, у скарзі, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову скасувати, прийняти нову про відмову в задоволенні позовних вимог. Апелянт покликається на те, що встановлений ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може використовуватися для обчислення надбавок або підвищень інших пенсій. Апелянт вважає свої дії правомірними, оскільки реалізація нормативних приписів і пенсійних програм здійснюється шляхом фінансування пенсійних виплат за рахунок чітко визначених прибутковою частиною бюджету Пенсійного фонду джерел і відповідно до конкретних напрямів витратної частини бюджету Пенсійного фонду України. Бюджет Пенсійного фонду України не є складовою частиною Державного бюджету України, а тому органи Пенсійного фонду відповідно до Положення «Про Пенсійний фонд України» та ст.22 Бюджетного кодексу України є розпорядниками коштів Державного бюджету України лише в межах встановлених їм бюджетних призначень (дотацій).
Постанова в частині відмови в позові не оскаржена, тому відповідно до ч.1 ст. 195 КАС України в апеляційному порядку не розглядається.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Враховуючи наявність вищевказаних умов, суд вважає можливим здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку про часткове її задоволення, враховуючи наступне.
18 лютого 2010 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 1691-ІV «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо юрисдикції справ, пов'язаних із соціальними виплатами», який набрав чинності 10 березня 2010 року.
Цим Законом було встановлено, що справи щодо спорів з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість адміністративних судів суди загальної юрисдикції розглядають у порядку цивільного судочинства, а п. 3 ч. 1 ст. 18 КАС України виключено.
Однак, Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2010 від 09.09.2010 року у справі щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами, норми Закону № 1691-ІV від 18.02.2010 року та ЦПК України, відповідно до яких справи, пов'язані із соціальними виплатами, що підлягають розгляду адміністративними судами, було передано місцевим загальним судам для розгляду в порядку цивільного судочинства (пункти 1, 2 резолютивної частини зазначеного Рішення), визнано такими, що не відповідають Конституції України, а отже справу слід розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Встановлено, що позивач є дитиною війни, що підтверджується відповідним посвідченням.
Враховуючи, що відповідно до законодавства держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% підвищення до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в його систему, але вони не вчинили необхідних дій для нарахування цих коштів та їх виплати, суд першої інстанції вірно зазначив про те, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.
Наявність у позивача права на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (стаття 46 Конституції України).
Відсутність бюджетного фінансування, на яку вказує відповідач, не може бути підставою невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього обов'язків. В свою чергу реалізація особою права на отримання соціальних виплат не може бути поставлена у залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року № 2195 (далі - Закон № 2195) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, розмір якої, у свою чергу, обчислюється за правилами, встановленими частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки у законодавстві відсутні інші правила визначення такої пенсії.
При цьому колегія суддів зазначає наступне.
Статтями 71 Закону України від 26 грудня 2008 року № 835-VI «Про державний бюджет України на 2009 рік» та 70 Закону України від 27 квітня 2010 року № 2154-VI «Про державний бюджет на 2010 рік» Кабінету Міністрів України було надано право у 2009 та 2010 роках встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Названі норми передбачають встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно їхня дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом про соціальний захист дітей війни залежить від розміру мінімальної пенсії за віком, а не від розміру мінімальної заробітної плати.
Отже, нарахування та виплата у 2009 та 2010 роках дітям війни підвищення до пенсії повинні були здійснюватися в розмірі, встановленому відповідно до статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог за період з 01.01.2009 року по 03.06.2010 року.
Колегія суддів не може взяти до уваги посилання апелянта на те, що положення частини третьої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, виходячи з наступного.
Частиною третьою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" установлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, установлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Отже, вихідним критерієм обчислення розміру підвищення до пенсії, виплат допомоги дітям війни відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" є розмір мінімальної пенсії за віком, визначений статтею 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на наведене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги щодо скасування оскарженого судового рішення в цілому суттєвими не являються і не складають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи, проте вбачаються підстави для його зміни, а саме суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спірна виплата є щомісячною державною соціальною допомогою до пенсії, а не підвищенням пенсії, як про це зазначено у статті 6 Закону № 2195, що має наслідком зміну постанови в цій частині.
Керуючись статями 99,100, 195, 197 ч. 1 п. 2, ст.ст. 198, 201 ч.1 п.1, 205 ч.1 п.2 ,ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Кіцманському районі Чернівецької області задовольнити частково, рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 14 вересня 2010 року у справі № 2-а-1118/10 - змінити, замінивши «щомісячну державну соціальну допомогу до пенсії» на «підвищення до пенсії».
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.
Головуючий: О.М. Довгополов
Судді: Р.Й. Коваль
В.В. Святецький