13 лютого 2013 р. Справа № 128501/12/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Савицької Н.В. та Запотічного І.І.,
при секретарі судового засідання - Васильків А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційні скарги Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської обл. Державної податкової служби та Товариства з обмеженою відповідальністю «Танк Транс» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.06.2012р. в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Танк Транс» до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської обл. Державної податкової служби про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, -
24.11.2011р. позивач Товариство з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «Танк Транс» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, із врахуванням поданих під час розгляду справи заяви про уточнення та збільшення позовних вимог, просив визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції /МДПІ/ Львівської обл. Державної податкової служби № 0000702301 від 14.11.2011р. та № 0000692301 від 14.11.2011р., судові витрати по справі віднести на рахунок відповідача (а.с.2-4, 115-119).
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21.06.2012р. заявлений позов задоволено частково; визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Городоцької МДПІ № 0000702301 від 14.11.2011р. в повному обсязі та визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Городоцької МДПІ № 0000692301 від 14.11.2011р. в частині грошових зобов'язань в розмірі 77722 грн., з яких 71137 грн. за основним платежем та 6585 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто з державного бюджету на користь позивача 252 грн. 75 коп. судових витрат (а.с.213-217).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржили сторони.
У поданій апеляційній скарзі позивач ТзОВ «Танк Транс», покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задоволити (а.с.221-222).
В обґрунтування своїх апеляційних вимог покликається на те, що підприємством правомірно віднесено до складу валових витрат послуги по мийці автомобілів; факт надання цих послуг та використання останніх в господарській діяльності платника податків підтверджуються належно оформленими документами, а висновки податкового органу щодо недоліків останніх (відсутність переліку автотранспорту, автотранспортних документів тощо) спростовуються специфікою господарської діяльності підприємства (здійснення транспортних перевезень) та довготривалими господарськими стосунками.
У своїй апеляційній скарзі відповідач Городоцька МДПІ, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити (а.с.225-226).
В обґрунтування своїх апеляційних вимог покликається на те, що судом в аспекті господарських відносин позивача з ТзОВ «Укроіл» не враховано можливості останнього здійснювати господарську діяльність (в тому числі поставку нафтопродуктів); договірними документами з цим контрагентом не узгоджені умови поставки товарів, позивачем не представлено документів про фактичне отримання товарів та про якість поставлених нафтопродуктів.
Також позивачем в порушення вимог пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» завищено валові витрати в декларації з податку на прибуток підприємства за І квартал 2011 року на суму 179200 грн. за рахунок віднесення до витрат на придбання товарів (робіт) код рядка 04.1 витрат від придбаних запчастин, які були списані на ремонт основних засобів та включені в рядок 04.10 «витрати на поліпшення основних фондів» декларації за І квартал 2011 року.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, представників сторін на підтримання поданих скарг та їхні взаємні заперечення, перевіривши матеріали справи та апеляційні скарги в межах наведених у них доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ТзОВ «Танк Транс» підлягає до задоволення, а апеляційну скаргу Городоцької МДПІ слід відхилити, з наступних підстав.
Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
До складу валових витрат згідно з пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 наведеного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):
пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Як слідує з матеріалів справи, протягом 04.10.2011р.-31.10.2011р. відповідачем Городоцькою МДПІ проведена планова виїзна перевірка ТзОВ «Танк Транс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010р. по 30.06.2011р., по результатам якої складено Акт перевірки № 833/23/32115067 від 07.11.2011р. (а.с.6-55).
Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 100257 грн.
Також за результатами перевірки виявлено порушення приписів пп.7.4.1, 7.4.4 п.7.4, пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку з чим завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту по декларації за грудень 2010 року на 21070 грн., що призвело до завищення суми, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку по декларації з податку на додану вартість /ПДВ/ за січень 2011 року на 21070 грн.
На підставі вказаного Акта перевірки податковим органом прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:
№ 0000692301 від 14.11.2011р. про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 106843 грн., з яких 100257 грн. за основним платежем та 6586 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.5);
№ 0000702301 від 14.11.2011р. про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ за січень 2011 року на 21070 грн. (а.с.120).
Підставою для вищевказаних висновків податкового органу, які були покладені в основу прийнятих рішень про визначення грошових зобов'язань з податку на прибуток та зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ, слугували наступні обставини.
Проведеною перевіркою встановлено укладення позивачем з ТзОВ «Укроіл» договору поставки нафтопродуктів № НПДГ-24/Л від 07.04.2010р. В рамках укладеного договору позивачем отримано від свого контрагента дизельне паливо підвищеної якості загальною вартістю 126417 грн. 06 коп. (в тому числі ПДВ), що стверджується видатковою накладною № РН-0003834 від 02.12.2010р.
Разом з тим, відповідно до Акту перевірки № 300/232/36706113 від 25.03.2011р. «Про результати невиїзної перевірки ТзОВ «Укроіл» з питань дотримання податкового законодавства в частині формування податкового зобов'язання та податкового кредиту за період з 01.12.2010р. по 31.12.2010р.» вказаний платник здійснював правочини, які суперечать вимогам ст.ст.203, 215, 216 Цивільного кодексу /ЦК/ України. За таких умов наведена операція не пов'язана з господарською діяльністю ТзОВ «Танк Транс».
Оскільки вказана господарська операція відображена позивачем в бухгалтерському та податковому обліках, тому, на думку відповідача, в розглядуваному випадку позивачем завищено валові витрати на суму 105348 грн. за грудень 2010 року та завищено суму податкового кредиту за грудень 2010 року на 21070 грн., що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ по декларації за січень 2011 року на 21070 грн.
В цій частині колегія суддів виходить з того, що предметом доказування у розглядуваному епізоді є дослідження обставин про те, чи не були дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету, чи мали операції із придбання товарів та послуг реальний характер, яким чином придбавалися товари і надавалися послуги, а також дійсна можливість здійснення таких операцій.
При цьому, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:
* неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
* відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
* облік для цілей оподаткування лише тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;
* здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;
* відсутність первинних документів обліку.
Матеріалами справи стверджується, що ТзОВ «Укроіл» відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію зареєстроване як юридична особа і взятий на облік платників податків; основним видом діяльності вказаного підприємства визначено торгівлю нафтопродуктами.
Факт здійснення поставки нафтопродуктів стверджується укладеним договором поставки нафтопродуктів № НПДГ-24/Л від 07.04.2010р., видатковою накладною № РН-0003834 від 02.12.2010р., товаро-транспортною накладною № ТНЛ-00000872 від 02.12.2010р. і податковою накладною № 3086 від 02.12.2010р. (а.с.121-129).
Також послуги перевезення вказаного товару оформлені договором на перевезення № 10/01/18/2 від 18.01.2010р., який укладений між позивачем та ТзОВ фірмою «ТОТ» (а.с.174, 175), факт надання останніх зафіксований договірними сторонами в акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 23121 від 23.12.2010р. (а.с.185).
Оплата придбаних нафтопродуктів та послуг по їх транспортуванню підтверджується наданими позивачем платіжними дорученнями (а.с.179-184).
Із змісту Акту перевірки № 300/232/36706113 від 25.03.2011р. «Про результати невиїзної перевірки ТзОВ «Укроіл» з питань дотримання податкового законодавства в частині формування податкового зобов'язання та податкового кредиту за період з 01.12.2010р. по 31.12.2010р.», наданого Броварською ОДПІ, слідує висновок про непідтвердження продажу з ТзОВ «Альфа-Метал-Компанія» на ТзОВ «Укроіл» в грудні 2010 року товарів, через що в останнього не виникає право на податковий кредит в розмірі 122251 грн., а укладені між ними угоди не створюють правових наслідків (а.с.142-152).
При цьому, будь-якої причетності позивача до розглядуваних операцій із змісту вказаного Акта перевірки не вбачається, також відповідачем не доведено зв'язок між висновками Броварської ОДПІ та розглядуваною операцією між позивачем та ТзОВ «Укроіл».
Таким чином, між позивачем та його контрагентом в дійсності була виконана вищевказана господарська операція, дії останніх були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а не вчинялися в цілях заниження об'єкта оподаткування, несплати податків; придбане пальне було використано в процесі здійснення господарської діяльності позивача для заправки транспортних засобів (основним видом діяльності позивача є транспортні перевезення).
Тобто, внаслідок проведення такої операції платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість.
Системний аналіз вищезазначених норм, наявних в матеріалах справи договору, видаткової та податкової накладних, товаро-транспортної накладної свідчить про те, що документи, на підставі яких позивач включив понесені витрати до складу валових витрат та сформував податковий кредит, відповідають критеріям первинного документу, через що зазначені дії позивача щодо формування валових витрат та податкового кредиту є правомірними.
Окрім того, достатньою підставою для правомірного формування податкового кредиту за умови реальності проведених господарських операцій є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка є водночас податковим і розрахунковим документом, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість.
Позивачем на підставі податкової накладної правомірно були включені до податкового кредиту відповідні суми ПДВ; наведена податкова накладна не має недоліків та порядок її заповнення відповідає вимогам встановленим чинним законодавством.
Також несплата платником податків до бюджету сум податкових зобов'язань, що виникають внаслідок вчинення певного господарського зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання цього господарського зобов'язання таким, що суперечить інтересам держави. Інтереси держави у такому випадку є повністю захищеними через механізм примусового стягнення з платника податків суми податкового боргу та застосування до платника податків адміністративних санкцій у формі штрафів та пені.
При цьому колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України по цій категорії спорів, яка полягає в тому, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.
Пунктом 1.3 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.
Згідно з п.10.2 ст.10 цього Закону платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.
Правом видачі податкової накладної користується виключно платник податку на додану вартість, зареєстрований як такий на підставі ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість».
Суб'єкт господарської діяльності, з яким позивач мав взаємовідносини, був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій.
Таким чином, наведена особа мала право надавати покупцю відповідну податкову накладну.
В частині визнання нікчемними розглядуваних господарських зобов'язань колегія суддів враховує, що статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до ч.1 ст.208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, через що у кожній справі суд повинен встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.
Необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Однак для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:
1) - вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;
2) - такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору;
3) - мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.
Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.
Як вбачається з обставин справи, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено зазначених умов, а податковим органом не доведено, що на момент здійснення правочину та його виконання позивач та його контрагент мали намір на укладення правочину всупереч інтересам держави або суспільства.
Таким чином, фіктивний характер діяльності контрагентів позивача та порушення ними податкової дисципліни не може слугувати підставою для позбавлення платника податків - ТзОВ «Танк Транс» - права на отримання податкової вигоди у вигляді зменшення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та права на формування податкового кредиту з ПДВ у разі, якщо ним виконані усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та він має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
З огляду на принцип персональної відповідальності платника позивач не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом, а тому у разі невиконання контрагентами позивача своїх зобов'язання щодо декларування та сплати необхідних сум податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.
Додатково колегія суддів враховує, що за загальним правилом, несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).
З урахуванням викладеного факт порушення контрагентом-постачальником своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.
Встановлення судом необґрунтованості заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди тягне за собою відмову в її задоволенні.
У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.
Із системного аналізу чинного законодавства слідує, що контрагент договору не може нести відповідальність за порушення, допущені іншою стороною у своїй діяльності, оскільки право на податковий кредит залежить лише від законності самої операції та правильності оформлення податкової накладної.
Також покупець не може відповідати за дії продавця, який не звітує перед податковим органом, не перераховує суми ПДВ до бюджету, не перебуває за своєю юридичною адресою або ліквідований. Чинним законодавством не передбачено обов'язку покупця контролювати дії продавця і перевіряти виконання ним своїх податкових зобов'язань.
При цьому сама по собі несплата податку продавцем (в тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.
Слід також врахувати, що у розглядуваній справі податковий орган не представив належних доказів обізнаності позивача щодо діяльності контрагента, зокрема щодо створення його з протиправною метою і несплати ними податків, наявності зговору на викрадення коштів державного бюджету шляхом безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат тощо; суду не були надані докази про встановлення таких фактів у рішеннях інших судів тощо.
За наведених обставин підстав для втрати позивачем права на формування податкового кредиту та валових витрат, а також донарахування податкових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток підприємств, колегія суддів не знаходить.
Таким чином, матеріалами справи та нормами чинного податкового законодавства підтверджено правомірність включення позивачем сум до податкового кредиту та валових витрат, а також безпідставність визначення податкових зобов'язань з ПДВ і податку на прибуток підприємств.
При винесенні постанови по справі колегія суддів враховує рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009р. у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), в якому зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між; вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.
У вищевказаному рішенні наголошується й на тому, що платник податків не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню.
Також проведеною перевіркою виявлено віднесення позивачем в І кварталі 2011 року до витрат на придбання товарів (послуг) вартість послуг по миттю транспортних засобів на загальну суму 116480 грн., а саме:
від СПД ОСОБА_5 в сумі 62940 грн. (акт № 1 від 29.01.2011р. на 15680 грн., акт № 2 від 30.01.2011р. на 9640 грн., акт № 3 від 31.01.2011р. на 11780 грн., акт № 4 від 20.02.2011р. на 12460 грн., акт № 5 від 18.03.2011р. на 10980 грн., акт № 6 від 20.03.2011р. на 2400 грн.);
від СПД ОСОБА_4 в сумі 20040 грн. (акт № 18/01 від 18.01.2011р. на 3200 грн., акт № 07/03 від 07.03.2011р. на 9800 грн., акт № 31/03 від 31.03.2011р. на 7040 грн.);
від СПД ОСОБА_6 в сумі 33500 грн. (акт № 31/01 від 31.01.2011р. на 7200 грн., акт № 28/02 від 28.02.2011р. на 10550 грн., акт № 31/03 від 31.03.2011р. на 15750 грн.) (а.с.56-73).
В порушення вимог пп.5.2.1 п.5.2 ст.5. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» підприємством завищено валові витрати за І квартал 2011 року на суму 116480 грн. за рахунок віднесення до валових витрат послуг по миттю транспортних засобів, оскільки у вищенаведених актах про надання послуг не вказано конкретизації транспортних засобів (марка, державний номерний знак), яким було надано послуги по миттю.
Оцінюючи в сукупності вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивачем підтверджено належними документами отримання вищевказаних послуг згідно укладених договорів з вказаними суб'єктами господарювання, а також використання останніх у своїй господарській діяльності.
Зокрема, основним видом діяльності позивача є перевезення вантажів автомобільним транспортом, а тому отримані від СПД ОСОБА_5, від СПД ОСОБА_4, СПД ОСОБА_6 послуги безпосередньо стосуються господарської діяльності позивача.
При цьому колегія суддів враховує й те, що вказані послуги були реально надані позивачу і використані ним у своїй господарській діяльності із отриманням відповідного прибутку від цієї діяльності, при цьому податковим органом не доведено збиткової діяльності позивача (тобто, неотримання економічної вигоди) в розглядуваних відносинах.
Вимоги до первинних документів передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»
Згідно з даною нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до пп.2.4 п.2 Положення «Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку», затв. наказом Міністерства фінансів України № 168/704 від 05.06.1995р., первинні документи (на паперових і машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійсненні господарської операції і складання первинного документа.
Представлені позивачем документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які встановлені для первинних бухгалтерських документів, та можуть слугувати достатньою підставою для формування валових витрат.
Також чинним законодавством і правилами ведення податкового обліку не передбачено надання інших документів, крім актів приймання-передачі послуг, на підтвердження фактичного надання розглядуваних послуг.
При цьому, висновки податкового органу щодо недоліків останніх (відсутність переліку автотранспорту, автотранспортних документів тощо) спростовуються специфікою господарської діяльності підприємства (здійснення транспортних перевезень) та довготривалими господарськими стосунками між позивачем та вказаними суб'єктами господарювання - виконавцями послуг.
Додатково колегія суддів враховує, що відповідно до ст.3 Господарського кодексу /ГК/ України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
З матеріалів справи вбачається, що послуги, які надавались позивачу, були спрямовані на обслуговування його господарської діяльності.
Так, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» пов'язує витрати платника податків і право на віднесення цих витрат до валових з господарською діяльністю такого платника.
Термін господарської діяльності визначений в п.1.32 вказаного Закону, яким передбачено, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Таким чином, визначальною (обов'язковою) ознакою господарської діяльності законодавець визначає саме дохід, а не прибуток підприємства.
Представленим Актом перевірки стверджується здійснення позивачем господарської діяльності і отримання від такої доходів, використання значної кількості транспортних засобів, здійснення постійних автоперевезень, що свідчить про позитивний вплив отриманих послуг на діяльність платника податків.
Також під час розгляду справи податковий орган не довів безтоварного характеру господарських операцій, обізнаність позивача щодо діяльності його контрагентів, зокрема щодо створення їх з протиправною метою і несплати ними податків, наявності зговору на викрадення коштів державного бюджету шляхом безпідставного формування валових витрат та податкового кредиту, тощо; суду не були надані докази про встановлення таких фактів у рішеннях інших судів.
Оцінюючи в сукупності вищевикладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що твердження податкового органу про неправомірне віднесення позивачем до складу валових витрат вартості послуг, отриманих від СПД ОСОБА_5, від СПД ОСОБА_4, СПД ОСОБА_6, оскільки такі витрати не пов'язані із веденням господарської діяльності, не відповідають дійсності.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в цій частині суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не представлено переліку автомобілів, які користувалися послугами автомийок, не надано посвідок про відрядження водіїв у відповідні регіони, а також супровідної документації щодо прибуття автомобілів у наведені населені пункти, через що суд такі операції визнав нереальними.
Разом з тим, податковим органом під час проведення перевірки висновки щодо нереальності вказаних операцій не висловлювалися, а зводилися лише до неналежного оформлення первинних документів, у яких був відсутній перелік автотранспорту.
Окрім цього, платником податку було надано логічне пояснення недоцільності фіксування переліку автомобілів в актах виконаних робіт через значну кількість автомобілів позивача, здійснення постійних перевезень та тривалих ділових зв'язків з виконавцями послуг.
Окрім цього, згідно складеного Акта перевірки слідує, що позивачем завищено валові витрати за І квартал 2011 року на суму 179200 грн. за рахунок віднесення до витрат на придбання товарів (робіт, послуг) (код рядка 04.1 декларації) та до витрат на поліпшення основних фондів (код рядка 04.10 декларації) витрат, що були проведені на придбання запчастин та ремонти (а.с.104-107).
Разом з тим, наведений висновок податкового органу жодними належними доказами не підтверджується. У декларації з податку на прибуток за І квартал 2011 року в рядку 4.10 вказано суму 54876 грн., а в рядку 04.1. декларації - 9976980 грн. При цьому, відповідачем не проаналізовано та не конкретизовано, які саме витрати вартістю 179200 грн. в розрізі по контрагентах входять в обидва рядка, по яких саме сумах, товарах чи операціях.
Відповідно до наказу ДПА України № 448 від 12.10.2005р. «Про затвердження Змін до форми декларації з податку на прибуток підприємства та Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, затв. наказом ДПАУ від 29.03.2003 року № 143», а також з Плану рахунків та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств та організацій, затв. наказом МФ України № 291 від 30.11.1999р., вбачається, що до рядка декларації 04 «Валові витрати» відносяться:
Рядок 04.1. Витрати на купівлю товарів, робіт, послуг (крім придбаних в офшорній зоні):
а) матеріалів (включаючи малоцінні необоротні активи вартістю до 100 грн.). При цьому віднімаються бухгалтерські вибірки: матеріали на природоохоронні заходи, спецодяг, спецхарчування (відображаються в рядку 04.13);
б) послуги. Віднімаються бухгалтерські вибірки: витрати, що враховуються в рядок 04.13. «Інші»; послуги у вартості витрат на ремонт (вони відображаються в рядку 04.10);
в) аванси (за вирахування ПДВ), сплачені на 01.01.2005р. (віднімаються);
г) аванси (за вирахуванням ПДВ), сплачені на 31.12.2005р. (додаються).
Рядок 04.10. Витрати на поліпшення основних фондів (у межах 10 відсотків залишкової вартості груп основних фондів 2-4 на початок року, за об'єктами групи 1-10% від балансової вартості об'єкта, що ремонтується).
За твердженням позивача, ним повністю дотримані вимоги вказаних актів та відповідним чином розподілено витрати по видах і призначенню без подвійного внесення в рядки 04.1. та 04.10 декларації з податку на прибуток підприємств.
Разом з тим, для спростування вказаного твердження відповідачем будь-яких доказів не представлено, останнім не проаналізовано під проведення перевірки всіх витрат позивача та не визначено суму витрат в розмірі 179200 грн. на підставі конкретних рахунків, видаткових, податкових накладних, інших документів, не наведено таких в тексті Акту перевірки, хоча такі вимоги прямо передбачені приписами Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затв. наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010р. (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За даних обставин покликання відповідача на порушення позивачем порядку віднесення витрат в розмірі 179200 грн. (двічі - до рядка 04.1 і до рядка 04.10) слід вважати необґрунтованими.
Таким чином, заявлений позов підлягає до задоволення, при цьому, виходячи із передбачених ст.162 КАС України повноважень суду при вирішенні адміністративної справи, слід визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення, прийняті Городоцькою МДПІ № 0000692301 від 14.11.2011р. та № 0000702301 від 14.11.2011р.
При цьому у порядку ст.94 КАС України також підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача понесені судові витрати у розмірі 1570 грн. 34 коп. сплаченого судового збору (а.с.76, 109, 135).
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги ТзОВ «Танк Транс» є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова суду підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позову, з наведених підстав.
Також апеляційна скарга Городоцької МДПІ не підлягає задоволенню з вищевказаних мотивів.
Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.3 ч.1 ст.198, п.п.1, 3, 4 ч.1 ст.202, ч.2 ст.205, ст.ст.207, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Танк Транс» задоволити.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.06.2012р. скасувати та прийняти нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Танк Транс» задоволити.
Визнати протиправними і скасувати наступні податкові повідомлення-рішення, прийняті Городоцькою міжрайонною державною податковою інспекцією Львівської обл. Державної податкової служби:
№ 0000692301 від 14.11.2011р. про збільшення суми грошових зобов'язань з податку на прибуток на загальну суму 106843 грн., з яких 100257 грн. за основним платежем та 6586 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;
№ 0000702301 від 14.11.2011р. про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2011 року на суму 21070 грн.
Зобов'язати орган Державної казначейської служби України стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Танк Транс» судові витрати в розмірі 1570 (одна тисяча п'ятсот сімдесят) грн. 34 коп. сплаченого судового збору із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської обл. Державної податкової служби.
Апеляційну скаргу Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської обл. Державної податкової служби залишити без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя: Р.М.Шавель
Судді: Н.В.Савицька
І.І.Запотічний