ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Шевченка 16, м. Івано-Франківськ, 76000, тел. 2-57-62
21 січня 2009 р.
Справа № 16/90-18/218-16/99-17/109
Господарський суд Івано-Франківської області у складі колегії суддів: головуючого Неверовської Л.М., суддів Максимів Т.В., Калашника В.О. при секретарі судового засідання Нижник О.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Державного підприємства "Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів" , вул. Юності, 2 ,м. Івано-Франківськ,76000
до відповідача Закритого акціонерного товариства "Авангард", с. Загвіздя, Тисменицький район, Івано-Франківська область,77450
про стягнення 1401043 грн.
За участю представників сторін:
Від позивача: Гошоватюк Є.Я. - представник (довіреність №42 від 20.01.09р.)
Від відповідача: Фатула Т.В.- представник (довіреність №228/10 від 30.10.06р.).
Сторонам роз'яснено їх права та обов'язки, передбачені ст.22 ГПК України.
Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, відводів складу суду не заявлено.
встановив:
Постановою Вищого господарського суду України від 02.07.08 скасовано рішення господарського суду Івано-Франківської області від 11.10.07 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.02.08 у справі №16/90-18/218, справу направлено на новий розгляд господарського суду Івано-Франківської області.
Розпорядженням голови господарського суду Івано-Франківської області від 13.08.08 справу №16/90-18/218 передано на новий розгляд судді Калашнику В.О.
09.10.08 відповідачем подано клопотання про призначення колегіального розгляду справи.
Розпорядженням голови господарського суду від 10.10.08 справу передано на розгляд колегії у складі трьох суддів: головуючого Неверовської Л.М., судді Калашника В.О., судді Максимів Т.В.
Подано позов про стягнення заборгованості в сумі 987 459,02 грн. і штрафних санкцій в сумі 413 584 грн., у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання за договорами від 13.12.1999 року № 995, від 22.05.2001 року № 444 та за угодою від 04.01.2002 року № 7 і за поставками здійсненими в 2003 році з оплати за поставлену продукцію. Одночасно позивач просив визнати поважною причину пропуску строку позовної давності та відновити цей строк.
Заявою від 16.07.07 №547 позивач змінив розмір заявлених вимог і просив стягнути з відповідача заборгованість в сумі 531590,24 грн. та 3% річних у сумі 79219,56 грн.
Заявою від 09.12.08 №1136 (вх.№12822, поступила до суду 10.12.08) позивач збільшив розмір позовних вимог і просив стягнути з відповідача 653826 грн. 60 коп. (розрахунок стягуваної суми за вх.№12604, поступив до суду 03.12.08), в тому числі 532735 грн. 34 коп. основного боргу, 121091 грн. 39 коп. річних.
15.01.09 позивач подав заяву від 14.01.09 №21 (вх.№199) про збільшеняя позовних вимог і просить суд стягнути з відповідача 700064 грн. 22 коп., в тому числі 532735 грн. 34 коп. основного боргу, 121091 грн. 39 коп. річних та 46237 грн. 49 коп. пені.
Відповідно до ст.22 ГПК України позивач вправі змінити розмір позовних вимог. З огляду на викладене, позов розглядається судом в обсязі визначеному заявами позивача від 09.12.08 №1136 ; від 14.01.09 №21, а саме, про стягнення : по договору №995 від 13.12.1999р. 76335,26грн. основного боргу та 19273,95 грн. річних; по договору №444 від 22.05.2001р. 377307,76 грн. - основний борг та 88667,10 грн. річні, 45276, 93 грн. - пеня ; по договору №07 від 04.01.02 -8004,68 грн. основного боргу, 1420,86 грн. - річних, 960,56 грн. - пеня; по поставці продукції за 2003 рік - 71087,64 грн. основного боргу та 11729, 48 грн. річних.
За клопотанням позивача від 14.11.08 №1050 (вх.№11112 від 14.11.08) господарським судом долучено до матеріалів справи копії накладних, довіреностей та платіжних документів (додатки до справи томи 6-7) в підтвердження заявлених ним позовних вимог.
Клопотанням від 09.01.09 №02 (вх.№30, надійшло до суду 09.01.09) позивач просив залучити до участі у справі прокурора м.Івано-Франківська для обгрунтування ним причин пропущення строку позовної давності позивачем та залучити до участі у справі посадових осіб органу ціноутворення та судового експерта.
Вказане клопотання не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Позивачем не наведено доводів в обгрунтування клопотання про залучення до участі у справі посадових осіб органу ціноутворення. Як вбачається з поданого позивачем листа Державної інспкції з контролю за цінами в Івано-Франківській області №8/2985-в від 31.12.08, постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.96 №1548 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих огрганів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" державного регулювання цін на комбікорми не передбачено, а тому оптово-відпускні ціни на комбікорми формуються у вільному режимі. Складовими оптово-відпускної ціни є собівартість продукції, рентабельність та ПДВ (для підприємств платників ПДВ). За таких обставин, суд дійшов висновку про недоцільність участі у справі посадових осіб Держінспекції з контролю за цінами.
Залучення до участі у справі судового експерта можливе тільки у разі призначення судової експертизи, а у даній справі судом не призначалось жодних судових експертиз.
Господарським процесуальним кодексом України не передбачено можливості залучення прокурора до участі у справі за ініціативою суду. Пунктом 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво у будь-якій стадії судочинства у порядку, передбаченому процесуальним кодексом. Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною 1 ст.29 ГПК України передбачено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Крім того, слід зазначити, що позивач вправі самостійно подавати будь-які клопотання та доводити їх обгрунтованість.
Позовні вимоги обгрунтовані наявністю заборгованості відповідача перед позивачем у зв'язку з неналежним виконанням договірних зобов'язань з оплати за поставлений товар за договорами від 13.12.1999 року № 995, від 22.05.2001 року № 444, угодою від 04.01.2002 року № 07 та за товар відпущений відповідачу протягом 2003 року по товаро-транспортних накладних.
Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на відсутність документальних доказів, що підтверджують ціну продукції та розмір заборгованості, про стягнення якої подано позов. Також, вказує на пропуск позивачем строку позовної давності.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами було укладено договори від 13.12.1999 року № 995, від 22.05.2001 року № 444 та угоду від 04.01.2002 року № 07, за умовами яких позивач зобов'язався поставити товар, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити товар.
На виконання вказаних договорів позивач протягом 2000-2002 років здійснив відпуск комбікормів відповідачу за товаро-транспортними накладними та довіреностями, які долучені до матеріалів справи (додатки до справи томи 1-5).
Крім того, протягом 2003 року відпуск комбікормів відповідачу здійснювався по товаро-транспортних накладних та довіреностях (без укладення письмового договору між сторонами).
Відповідно до п. 3.2 договору від 13.12.1999 року № 995 (т.1, а.с.159) сторони обумовили, що позивач здійснює відпуск партії товару, а відповідач сплачує 100% передоплату за зазначений товар. Пунктом 3.1 договору визначено, що ціна комбікормів закладається в рецепт, який попередньо погоджується “одержувачем» (відповідачем у справі). Загальна кількість кормів, які постачаються за договором сторонами не визначена, відповідно до п.2.1 -виходячи з наявної у позивача сировини
Відповідно до п.4.1 договору №444 від 22.05.2001 року (т.1., а.с.160) сторони обумовили, що вартість комбікорму встановлюється в залежності від вартості сировини (складників), закладеної в рецепт, який попередньо погоджується сторонами. При цьому вартість наданих послуг на виготовлення однієї тонни комбікорму не повинна перевищувати 55 грн. в т.ч. ПДВ і вартість наданих послуг по грануляції не повинна перевищувати 31. грн. 66 коп. В т.ч. ПДВ.
Пунктом 4.2 договору від 22.05.2001 року № 444 сторони передбачили, що оплату за отриманий товар відповідач здійснює в 20-ти денний термін з моменту отримання відповідачем відповідної партії товару. Загальна кількість кормів, які постачаються за договором сторонами, не визначена, відповідно до п.1 -кількість визначається згідно заявки покупця.
Як вбачається з умов п.п. 4.1, 4.2 угоди від 04.01.2002 року № 07 (т.1, а.с.161) сторони визначили, що вартість комбікорму встановлюється в залежності від вартості сировини (складників), закладеної в рецепт, який попередньо погоджується сторонами, вартість наданих послуг на виготовлення однієї тонни комбікорму не повинна перевищувати 55 грн. та вартість наданих послуг з виготовлення продукції не повинна перевищувати 31,66 грн. Розрахунок за отриманий товар проводиться в порядку попередньої оплати. Загальна кількість кормів, які постачаються за договором, сторонами не визначена, відповідно до п.1 - кількість визначається згідно заявки покупця.
Дослідивши подані докази, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, враховуючи наступне.
Як документальні докази наявності заборгованості відповідача перед позивачем у зв'язку з неналежним виконанням договірних зобов'язань з оплати за поставлений товар за договорами від 13.12.1999 року № 995, від 22.05.2001 року № 444, угодою від 04.01.2002 року № 07 та за товар відпущений відповідачу протягом 2003 року по товаро-транспортних накладних, позивачем надані наступні документи: акт взаємозвірки від 23.10.06 р.; акт взаємозвірки від 01.10.01 р. ; відзив на позов без номера і дати на 78821.48 грн. (т.1, а.с.92); відзив на претензію №126 від 17.07.02 р. ; графік погашення боргів №63 від 09.04.2002р.; товаро-транспортні накладні; платіжні доручення відповідача про часткову оплату.
Згідно ст. 4 Прикінцевих та перехідних положень до ЦК України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності
Згідно ст. 4 ЦК УРСР (в редакції, чинній на момент укладення договору), цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Аналогічні підстави визначені ст. 11 Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 245 ЦК Української РСР, чинного на момент укладення спірних договорів, за договором поставки організація-поставщик зобов'язується передати у певні строки або строк організації-покупцеві (замовникові) у власність (в оперативне управління) певну продукцію згідно з обов'язковим для обох організацій плановим актом розподілу продукції; організація-покупець зобов'язується прийняти продукцію і оплатити її за встановленими цінами.
В силу ст. 161 ЦК УРСР (чинному на момент укладення договорів), зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Такий же обов'язок визначений і діючими на момент звернення до суду з позовом та порушення зобов'язання відповідачем нормами (ст. 526 ЦК України).
За своєю правовою природою спірні договори від 13.12.1999 року № 995, від 22.05.2001 року № 444, від 04.01.2002 року № 07 є договорами поставки (т.1, а.с. 159-161).
З умов договорів від 13.12.1999 року № 995 (п.3.1) , від 22.05.2001 року № 444 (п.4.1) та угоди від 04.01.2002 року № 07(п.п. 4.1,4.2) вбачається, що учасниками спору був обумовлений тільки механізм встановлення ціни продукції та порядок її погодження , але конкретна ціна за кожну одиницю продукції ( у спірному випадку за 1 тонну) визначалася у рецепті, який за умовами вищевказаних договорів, попередньо повинен погоджуватися з відповідачем.
Щодо комбікормів відпущених відповідачу протягом 2003 року по товаро-транспортних накладних та довіреностях, то вказані документи не містять жодної інформації про ціну за тонну відпущених комбікормів та вартість кожної партії відпущених відповідачу комбікормів. Будь яких інших первинних бухгалтерських документів позивачем суду не надано.
Частина 1 ст. 32 ГПК України встановлює, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Якщо поданих сторонами доказів недостатньо, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, як це передбачено ч. 1 ст. 38 ГПК України.
На виконання вказівок, що містились у постанові Вищого господарського суду України від 02.07.08, ухвалами від 14.11.08, від 04.12.08 судом неодноразово від позивача витребовувались документальні докази, які підтверджують факт погодження сторонами ціни на продукцію за спірними договорами. Однак, позивач вимоги суду не виконав.
Заявою №1136 від 09.12.08 (вх.№12822, поступила до суду 10.12.08) позивач, зокрема, повідомив суд про те, що рецепти не збереглись та надав суду єдиний наявний у позивача рецепт №КС-1-25/10 (т.2, а.с.89), згідно замовлення відповідача №490 від 04.12.01 (т.2, а.с.63).
Будь-яких інших, зазначених у товаро-транспортних накладних, рецептів на виготовлення комбікормів суду не подано.
Замовлення відповідача на виготовлення продукції (т.2, а.с. 49-68) не є доказами у даній справі, оскільки не містять інформації, яка б дозволяла суду зробити висновок про ціну комбікормів, її погодження сторонами.
Дослідивши подані позивачем рецепт, замовлення відповідача на продукцію в сукупності з іншими доказами у справі, суд прийшов до наступних висновків.
Виходячи з того, що ціна це грошове відображення вартості товару за його одиницю, а з наданого суду позивачем рецепту №КС-1-25/10 (т.2, а.с.89), згідно замовлення відповідача №490 від 04.12.01 (т.2, а.с.63) вбачається, що складовими ціни є: вартість сировини, використаної для виробництва продукції; ПДВ; вартість наданих послуг на виготовлення однієї тонни комбікорму; вартість грануляції; рентабельність, то за таких обставин, суд дійшов висновку, що з урахуванням встановлення спірними договорами тільки механізму формування ціни на комбікорми та порядку її погодження сторонами, конкретна ціна на кожну партію комбікормів встановлена виключно в рецептах, які за умовами договорів підлягали погодженню з відповідачем.
З доданих позивачем доказів також вбачається, що інші первинні бухгалтерські документи: товаро-транспортні накладні, платіжні доручення не містять відомостей як про погоджену сторонами спору конкретну ціну за одиницю продукції так і вартість кожної партії продукції, яка була відпущена відповідачу, а отже не можуть бути доказами у даній справі, які підтверджують факт погодження сторонами ціни на продукцію за спірними договорами.
Відсутність рецептів на продукцію, крім поданого як вказано вище на вимогу суду, в яких би були визначені всі складові ціни на відповідну партію комбікормів (вартість сировини, використаної для виробництва відповідної партії продукції; ПДВ; вартість наданих послуг на виготовлення однієї тонни комбікорму; вартість грануляції; рентабельність), документальних доказів погодження рецептів сторонами щодо складу комбікормів та їх ціни, унеможливлює встановлення вартості відпущених комбікормів відповідачу, а з урахуванням проведення часткової оплати відповідачем в сумі 1488505 грн. 13 коп. (т.2, а.с.39), унеможливлює встановлення факту наявності боргу та суми боргу чи факту відсутності боргу.
Подані позивачем ксерокопії товаро-транспортних накладних (додатки до справи томи 7-12) не можуть бути належними доказами погодження сторонами ціни на комбікорм, оскільки на ксерокопіях накладних містяться дописування щодо вартості продукції зроблені від руки кульковою ручкою синього кольору невідомою особою. Відтак, як вбачається з додатків до справи томи 1-5, ксерокопії тих же товаро-транспортних накладних не містять жодних сторонніх дописок.
Посилання позивача в обгрунтування наявності заборгованості на дані актів звірки, листів відповідача про визнання претезій, графіків погашення боргу не приймаються судом до уваги, оскільки такі документи не можуть бути визнані належними доказами наявності заборгованості відповідача, враховуючи наступне.
Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні складатись під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затв. наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 року господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових результатів.
Тобто, факт проведення суб'єктом підприємницької діяльності господарських операцій, що стосуються виконання ним зобов'язань, повинен підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами.
Нормою статті 1 зазначеного Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Акти звірки, листування сторін не є первинними документами бухгалтерського обліку в розумінні статті 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та не можуть підтверджувати факт здійснення господарської операції.
Відповідно до чинного законодавства акт звірки -це документ, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами -договором, розрахунками, тощо. Відповідно акт звірки не може використовуватись як письмова форма визнання боргу.
Саме первинні документи ( спірному випадку -договори, замовлення відповідача на продукцію, рецепти, які містять інформацію щодо погодженої сторонами ціни, товаро-транспортні накладні та довіреності на одержання комбікормів), а не акти звірки взаємних розрахунків та листування сторін, виступають належними доказами у підтвердження проведеної тієї чи іншої господарської операції, здійснення тих чи інших дій, виконання цивільних прав та обов'язків.
Крім того, суд зазначає, що наявні в матеріалах справи акти звірки також не містять інформації по яких зобов'язаннях вони складались, не зазначено ні номера, ні дати угод, а також номерів накладних та періодів поставки по яких вони складались.
З огляду на викладене, позивачем порушені вимоги ч. 2 ст. 34 ГПК України щодо допустимості доказів.
Відповідно до ч.1 ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу положень ст.33 ГПК України, саме позивач повинен довести розмір боргу відповідача за відпущені комбікорми.
За наведених обставин, позовні вимоги про стягнення боргу не підлягають задоволенню, оскільки позивач не довів належними засобами доказування факту наявності боргу відповідача за спірними договорами та за продукцію відпущену на протязі 2003 року без укладення договору та його суму.
З огляду на недоведеність позовних вимог про стягнення основного боргу, судом відповідно не можуть бути задоволені вимоги про стягнення річних та пені.
Щодо клопотання позивача про поновлення строку позовної давності, суд зазначає наступне. Правила про позовну давність застосовуються лише тоді, коли доведено існування самого суб'єктивного права. В даному випадку, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог.
Враховуючи викладене, у задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 4 Прикінцевих та перехідних положень до ЦК України, ЦК УРСР (1963 р.), Цивільним кодексом України, ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
в позові відмовити. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.
Головуючий суддя Неверовська Л.М.
Суддя Максимів Т.В.
Суддя Калашник В.О.
Рішення підписане 30.01.09
Виготовлено в АС "Діловодство суду"