Єдиний унікальний номер 2506/11848/2012
Номер провадження 2-а/750/62/13
13.02.2013 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:
головуючого судді Литвиненко І. В.
при секретарі Суспо Л. Ю.,
за участю позивача, представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, третіх осіб,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до комунального підприємства "Чернігівське міжміське бюро тезнічної інвентаризації", Деснянської районної у місті Чернігові ради про визнання незаконним та протиправним рішення та дій, скасування рішення та витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, -
треті особи - ОСОБА_5, ОСОБА_6,
Позивач звернувся до суду з позовом до Деснянської районної у місті Чернігові ради, комунального підприємства "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» про визнання незаконним та протиправним рішення та дії виконавчого комітету Деснянської районної у м. Чернігові ради № 6 від 10.01.2011 року, та про визнання протиправними, незаконними дії КП «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» по видачі витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 28433800 від 21.12.2010 року на 1/2 квартири АДРЕСА_1 та скасування його.
В судовому засіданні позивач та його представник просили позовні вимоги задовольнити.
Представник відповідача Деснянської районної у м. Чернігові ради та треті особи просили відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник відповідача КП «Чернігівське МБТІ» при вирішенні даної справи покладався на розсуд суду.
Заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, третіх осіб, суд приходить до висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 01.08.2007 у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про поділ майна, виділено ОСОБА_5 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 і визнано за нею право власності на дану частину квартири; виділено ОСОБА_3 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 і визнано за ним право власності на дану частину квартири.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 04.11.2009 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про встановлення порядку користування квартирою, виділено в користування ОСОБА_5 жилу кімнату площею 18,1 кв. м та жилу кімнату площею 21,7 кв. м разом із лоджією площею 3,6 кв.м.; виділено у користування ОСОБА_3 жилу кімнату площею 11,9 кв.м та жилу кімнату площею 33,6 кв. м разом із лоджією площею 3,5 кв. м; залишено в спільному користуванні ОСОБА_5 і ОСОБА_3 приміщення загального користування (прихожа, вбиральня, ванна кімната, гардеробна, вбудована шафа, кухня)
Рішенням виконавчого комітету Деснянської районної у м. Чернігові ради № 6 від 10.01.2011 дозволено громадянці ОСОБА_5 подарувати належну їй 1/2 частину чотирикімнатної квартири АДРЕСА_1 громадянці ОСОБА_6. У цьому рішенні також зазначено, що, право користування квартирою має малолітній ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, його інтереси не порушуються, оскільки він зареєстрований на належній його батьку - ОСОБА_3, 1/2 частині помешкання, а ця частка помешкання не зачіпається; ОСОБА_6 ознайомлена з тим, що ідеальна 1/2 частина квартири не відповідає площі, яку вона буде приймати в дар - 43,4 кв.м., претензій до співвласників помешкання вона не має.
Спірні правовідносини виникли між сторонами в сфері реалізації з боку держави соціальної функції шляхом виконання відповідними виконавчими органами в межах наданої їм компетенції, спрямованої на охорону сім'ї, дитинства, материнства, батьківства дій, та вжиття заходів щодо забезпечення пріоритету сімейного виховання дитини.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з цим приписом, відповідач при здійсненні своїх повноважень повинен керуватися перш за все Конституцією України та Законами.
Згідно з вимогами статті 5 Закону України «Про охорону дитинства» № 2402-III від 26 квітня 2001 року (далі - Закон № 2402-III), місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законом, забезпечують:
- проведення державної політики у сфері охорони дитинства, розроблення і здійснення галузевих та регіональних програм поліпшення становища дітей, вирішення інших питань у цій сфері;
- вирішення питань щодо встановлення опіки і піклування, створення інших передбачених законодавством умов для виховання дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів дітей, тощо.
Відповідно до статті 17 Закону № 2402-III, батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
Як свідчать матеріали справи, за дозволом на вчинення правочину щодо відчуження ? частини квартири АДРЕСА_1 до органу опіки та піклування звернулась ОСОБА_5, яка на момент виникнення спірних правовідносин була співвласником даної квартири, в родинних відносинах з неповнолітньою дитиною ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 вона не перебуває.
Доводи позивача стосовно того, що раніше приймалося рішення виконавчого комітету Деснянської районної у м. Чернігові ради від 25.10.2010 № 282, яким було відмовлено ОСОБА_5 у наданні дозволу на дарування належної їй 1/2 частини чотирикімнатної квартири АДРЕСА_1, право користування якою має малолітній ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, суд не приймає до уваги, оскільки, виходячи із принципу дії актів у часі, зазначене рішення втратило чинність у зв'язку із прийняттям рішення виконавчим комітетом Деснянської районної у місті Чернігові ради № 6 від 10.01.2011 року.
Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 21.01.2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 в інтересах малолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_6, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування частини квартири, встановлено, що внаслідок укладання договору дарування ? частини спірної квартири, реєстрація дитини не скасовується і залишається незмінною, як і реєстрація батька дитини; встановлений рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 04.11.2009 року порядок користування квартирою не змінюється: ОСОБА_6, як правонаступнику, переходить в користування від ОСОБА_5 жила кімната 18,1 кв. м. та жила кімната площею 21,7 кв. м. разом із лоджією площею 3,6 кв. м, виділені у користування ОСОБА_3 жила кімната площею 11, 9 кв. м та жила кімната 33,6 кв. м разом із лоджією 3,5 кв. м залишаються в користуванні його та дитини. Приміщення загального користування - прихожа, вбиральня, ванна кімната, гардеробна, вбудована шафа, кухня залишаються в спільному користуванні ОСОБА_3 і його сина та нового співвласника ? частини квартири - ОСОБА_6, при цьому розміри часток ОСОБА_3 та ОСОБА_6 у праві спільної часткової власності залишаються незмінними - по ? частини квартири у кожного. Також вказаною ухвалою встановлено, що є недоведеними вимоги ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування ? частини квартири у зв'язку з порушенням житлових прав його малолітнього сина, апеляційним судом не встановлено порушення, зменшення або обмеження майнових прав та законних інтересів малолітнього ОСОБА_7 щодо користування жилим приміщенням внаслідок відчуження ОСОБА_5 належної їй ? частини квартири. (а. с. 178 - 180).
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Оскільки оскаржуваним рішення виконавчого комітету надавалася згода на укладання договору дарування, який, як було встановлено, не порушує майнових прав та законних прав малолітнього ОСОБА_7, отже і саме рішення органу опіки та піклування прав малолітньої дитини позивача не порушує.
Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», передбачено, що для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.
Орган опіки та піклування здійснює контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.
Відповідно до статті 319, 321 Цивільного Кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Отже, держава не втручається у здійснення права власності.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 04.11.2009 року встановлений сервітут - право користування частиною житлової площі ОСОБА_3, що фактично належить ОСОБА_5 Відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦК України, сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.
Частиною 5 статті 177 Сімейного Кодексу України, передбачено, що органи опіки та піклування можуть відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини з одночасним зверненням до нотаріуса щодо накладення заборони відчуження такого майна лише у випадках, якщо ними встановлено, що: 1) мати та/або батько дитини, які (яка, який) звернулися за дозволом, позбавлені судом батьківських прав відповідно до статті 164 цього Кодексу; 2) судом, органом опіки та піклування або прокурором постановлено (прийнято) рішення про відібрання дитини від батьків (або того з них, який звернувся за дозволом) без позбавлення їх батьківських прав відповідно до статті 170 цього Кодексу; 3) до суду подано позов про позбавлення батьків дитини (або того з них, який звернувся за дозволом) батьківських прав особами, зазначеними у статті 165 цього Кодексу; 4) особа, яка звернулася за дозволом, повідомила про себе неправдиві відомості, що мають суттєве значення для вирішення питання про надання дозволу чи відмову в його наданні; 5) між батьками дитини немає згоди стосовно вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини; 6) між батьками дитини або між одним з них та третіми особами існує судовий спір стосовно нерухомого майна, за дозволом на вчинення правочину щодо якого звернулися батьки дитини (або один з них); 7) вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.
Враховуючи ці обставини та те, що жодної підстави для відмови в наданні дозволу на відчуження ? частини квартири АДРЕСА_1 у відповідача не було , на думку суду, відповідачем було правомірно надано дозвіл на відчуження вказаної частини квартири, з дотриманням вимог частини 5 статті 177 СК України та охоронюваних законом інтересів дитини та її майнових прав.
Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно КП «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» вищезазначена квартира по 1/2 частині кожному належить ОСОБА_5 та ОСОБА_3, в примітках зазначено, що по заяві власника відчужується кімната « 5» площею 18,1 кв.м, кімната площею 21, 7 кв.м, лоджія «І» 3,6 кв. м, що складає ? частину квартири, згідно рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 04.11.2009 року (а.с. 10).
Відповідно до п. 7.9 «Тимчасового положення про порядок реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5, реєстратор при оформлені витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно зазначає: вид спільної власності та розмір часток, якщо майно належить на праві спільно часткової власності; особливі позначки реєстратора БТІ (відомості про накладення арешту, або перебування майна у податковій заставі, про самочинне будівництво тощо). Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 04.11.2009 року, частки спільної часткової власності співвласників не змінені, оскільки встановлення сервітуту, не припиняє право власності.
Крім того, позивач просить скасувати витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно від 21.12.2010 року, однак, відповідно до п. 7.1 «Тимчасового положення про порядок реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно», інформація з Реєстру прав надається у формі витягу та нформаційної довідки, отже по своїй суті, витяг з реєстру прав власників є інформацією, а не рішенням органу владних повноважень в розумінні статті 6 КАС України, що можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Оскільки рішенням виконавчого комітету Деснянської районної у місті Чернігові ради № 6 від 10.01.2011 року та діями КП «Чернігівське МБТІ» не порушені майнові права та інтереси позивача та його малолітньої дитини, у задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись статтями 2, 3,11, 69, 94, 158 - 163, 186 КАС України, суд
у задоволенні позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя