79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
07.02.13 Справа № 5008/744/2012
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого-судді Краєвської М.В.
суддів: Галушко Н.А.
Орищин Г.В.
розглянувши апеляційну скаргу ВАТ «Закарпатавтотранс» від 05.10.2012 р. № 07/03-1340
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 27.09.2012 р.
у справі № 5008/744/2012
за позовом ВАТ «Закарпатавтотранс», м.Ужгород
до ПАТ «Іршавське автотранспортне підприємство 12143», м.Іршава Закарпатської обл.
про укладення додаткової угоди від 05.07.2012 р. до договору № 386 про надання послуг автостанцією перевізникові від 29.12.2010 р. в редакції, запропонованій позивачем
За участю представників:
від позивача: не з'явився.
від відповідача: не з'явився.
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 27.09.2012 року у справі № 5008/744/2012 (суддя Кривка В.) у задоволенні позову ВАТ "Закарпатавтотранс" до ПАТ «Іршавське автотранспортне підприємство 12143» про укладення додаткової угоди від 05.07.2012 р. до договору №386 про надання послуг автостанцією перевізникові від 29.12.2010 р. в редакції, запропонованій позивачем, відмовлено повністю; судові витрати покладено на позивача(а.с.49-53).
Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд виходив з того, що запропонований позивачем у додатковій угоді розмір плати від вартості проїзду за тарифом за кожного пасажира у разі попереднього продажу квитків перевізником самостійно чи агентом перевізника та надана позивачем калькуляція витрат для встановлення вартості таких обов'язкових послуг, на яку він також покликається як на підставу своїх вимог, всупереч Порядку регулювання діяльності автостанцій, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв'язку, від 27.09.2010 року № 700, в установленому порядку не погоджено з обласною державною адміністрацією.
Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду, ВАТ "Закарпатавтотранс" подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Закарпатської області від 27.09.2012 року у даній справі скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити повністю, у зв'язку з порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.
Свої вимоги скаржник обгрунтовує тим, зокрема, що висновок суду першої інстанції про непогодження розміру автостанційного збору із Закарпатської обласною державною адміністрацією є безпідставним, оскільки відповідно до вимог п. 116 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою КМ України № 176 від 18.02.1997 року, п. 3.1 Порядку регулювання діяльності автостанцій, затвердженого Наказом Мінінфраструктури України від 27.09.2010 року за № 700, погодженню підлягає виключно розмір автостанційного збору, що встановлюється єдиним (базовим) для всіх автостанцій певного власника.
Орім цього, скаржник зазначає, що вартість послуг автостанцій для пасажирів (базовий автостанційний збір) погоджено з Закарпатської обласною державною адміністрацією у розмірі 10 відсотків від вартості проїзду, про що свідчить лист Закарпатської обласної державної адміністрації № 6980/06-28, а суд першої інстанції помилково ототожнив поняття погодженого розміру авто станційного збору із предметом спірної угоди.
Скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 96 ГПК України, ПАТ «Іршавське автотранспортне підприємство 12143» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 18.10.2012р. колегією суддів у складі головуючого-судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М. та Малех І.Б. апеляційну скаргу прийнято судом до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 30.10.2012р.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 30.10.2012р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 27.11.2012р.
Розпорядженням керівника апарату Львівського апеляційного господарського суду №184 від 26.11.2012р., у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Бонк Т.Б., призначено повторний автоматичний розподіл справи №5008/744/2012, за результатами якого справу розподілено до розгляду головуючому-судді Краєвській М.В.
Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 27.11.2012р. в склад колегії суддів для розгляду справи №5008/744/2012 введено суддів Галушко Н.А. та Малех І.Б.
Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 07.12.2012р. в склад колегії суддів для розгляду справи №5008/744/2012 замість судді Малех І.Б. введено суддю Орищин Г.В., з підстав, викладених у ньому.
В разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи з огляду на встановлений п. 3 ч. 4 ст. 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" принцип незмінності судді слід починати спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених ст. 69 ГПК строків вирішення спору, а його подальше продовження новим (зміненим) складом суду здійснюється у випадках і в порядку, передбачених ч. 3 цієї статті (п.3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012р.).
Розгляд апеляційної скарги відкладався з підстав, викладених в ухвалах Львівського апеляційного господарського суду від 27.11.2012р., 11.12.2012р., 25.12.2012р., 22.01.2013р. та 29.01.2013р.
Строк розгляду апеляційної скарги продовжувався з підстав, викладених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 22.01.2013р.
В судові засідання відповідач участі уповноваженого представника не забезпечував, подавши суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Представник позивача в судових засіданнях підтримав доводи апеляційної скарги та додаткових пояснень до апеляційної скарги, висловив свої думки з питань, що виникли в ході розгляду справи.
В судове засідання 07.02.2013р. сторони участі уповноважених представників не забезпечив, хоча своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, причин неявки суду не повідомив.
Враховуючи те, що ухвалою суду від 29.01.2013 року участь представників сторін в судовому засіданні визначено на власний розсуд, сторін інформовано про час та місце розгляду апеляційної скарги, доводи представника позивача заслухано в попередніх судових засіданнях, а відповідач подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників сторін.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення Господарського суду Закарпатської області від 27.09.2012р. у даній справі - залишити без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, 29.12.2010р. між ВАТ „Закарпатавтотранс" (далі - власник) та ВАТ „Іршавське АТП - 12143", яке надалі перейменованого в ПАТ „Іршавське АТП - 12143" (далі - перевізник) укладено договір №386 про надання послуг автостанцією перевізникові (а.с.7-10).
Відповідно до п.1.1. договору власник за завданням перевізника надає йому на території своїх автостанцій (автовокзалів) комплекс обов'язкових послуг, пов'язаних з організацією і здійсненням процесу прийняття та відправлення пасажирів транспортом Перевізника, продажем проїзних квитків, диспетчерським управлінням, організацією прибуття і відправлення автобусів, інформуванням водіїв щодо умов дорожнього руху, а також інші послуги відповідно до вимог ЗУ „Про автомобільний транспорт" і Правил.
Пунктами 3.3., 3.4. вказано договору сторони обумовили, що у разі попереднього продажу квитків перевізником самостійно, агентом перевізника чи водієм перевізника після закриття квитково-касової відомості частину автостанійного збору, за вирахуванням вартості послуг з касового продажу квитків громадянам, та суму винагороди за надання послуг згідно з предметом цього договору, за вирахуванням вартості послуг з продажу квитків, перевізник зобов'язаний перераховувати автостанції на якій пасажир повинен здійснити посадку та встановлено, що порядок фіксації кількості квитків, проданих перевізником самостійно, агентом перевізника чи водієм перевізника після закриття квитково-касової відомості, встановлюється за домовленістю сторін.
11 липня 2012 позивач звернувся до відповідача з пропозицією привести у відповідність до діючих нормативних актів зазначений договір, шляхом укладення додаткової угоди для фінансового врегулювання питання сплати частини автостанційного збору та суми винагороди за надання послуг перевізнику за вирахуванням вартості автостанційних послуг з продажу квитків у разі продажу квитків перевізником самостійно або через агентства у випадках передбачених законодавством, при цьому долучив проект додаткової угоди від 05.07.2012 року до договору №386 для узгодження (а.с.11-12).
Пунктом 1 додаткової угоди позивачем запропоновано наступний порядок фіксації пасажирів з міжнародними квитками, що реалізовані перевізником самостійно чи агентом перевізника. Кількість пасажирів за звітний період встановлюється на підставі актів, які складаються обслуговуючим персоналом автостанцій власника. Форма актів повинна відповідати узгодженому сторонами цієї угоди взірцю. Одночасно із заповненням актів працівники власника роблять відмітку у квитково -облікових документах водіїв перевізника. Із актом водій перевізника ознайомлюється під розпис, у разі його відмови в акті робиться відповідна відмітка. Акти (їх зведені реєстри) надсилаються перевізнику або надаються його представникам при проведенні звірки розрахунків за звітний період.
Пунктом 2 додаткої угоди відповідачу запропоновано домовитись, що у разі попереднього продажу квитків перевізником самостійно чи агентом перевізника, перевізник зобов'язаний перерахувати власнику суму в розмірі 15,9 % від вартості проїзду за тарифом за кожного пасажира зафіксованого у спосіб визначений цією угодою.
Вказану пропозицію відповідачем було відхилено, з огляду на необґрунтованість укладення додаткової угоди до договору на умовах позивача, про що надіслано лист № 123 від 16.07.2012 року (а.с. 14).
З огляду на наведене, ВАТ „Закарпатавтотранс" звернулось до Господарського суду Закарпатської області з вимогою про врегулювання переддоговірного спору шляхом укладення додаткової угоди від 05.07.2012р. до договору №386 про надання послуг автостанцією перевізникові від 29.12.2010р. в редакції, запропонованій позивачем. При цьому, в обґрунтування заявлених вимог та запропонованого в додатковій угоді розміру 15,9% плати від вартості проїзду за тарифом за кожного пасажира у разі попереднього продажу квитків перевізником самостійно чи агентом перевізника, позивач посилається на Калькуляцію витрат для встановлення вартості обов'язкових послуг, що надаються автостанцією перевізникові та пасажирам від реалізованих квитків перевізником самостійно, агентом перевізника чи водієм перевізника після закриття квитково - касової відомості, яка затверджена головою правління ВАТ „Закарпатавтотранс" від 27.06.2012 року (а.с.16 -17).
З огляду на неподання позивачем належних доказів погодження вказаної калькуляції з відповідним органом державної влади та з врахуванням вимог чинного законодавства, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ВАТ "Закарпатавтотранс" до ПАТ «Іршавське автотранспортне підприємство 12143» про укладення додаткової угоди від 05.07.2012 р. до договору № 386 про надання послуг автостанцією перевізникові від 29.12.2010 р. в редакції, запропонованій позивачем.
Судова колегія погоджується з такими висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 32 Закону України „Про автомобільний транспорт" відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками автостанцій визначаються договором, при цьому примірна форма такого договору затверджується Міністерством інфраструктури України (Наказ Міністерства транспорту та зв'язку України від 30.11.2010, № 860 "Про затвердження Примірної форми договору про надання послуг автостанцією перевізникові").
Відповідно до ст. 36 Закону України „Про автомобільний транспорт" автостанції надають пасажирам послуги, пов'язані з їх проїздом автобусними маршрутами загального користування, а автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, - послуги, пов'язані з відправленням та прибуттям автобусів згідно з розкладом руху. Перелік обов'язкових послуг, що надаються автостанціями, чітко визначено коментованою нормою.
За надання обов'язкових послуг, передбачених статтею 36 Закону України "Про автомобільний транспорт", з пасажира справляється автостанційний збір, що входить у вартість квитка, при цьому розмір автостанційного збору визначається власником автостанції за погодженням з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими держадміністраціями, на території яких розташована автостанція. Порядок визначення розміру автостанційного збору затверджує Мінтрансзв'язку (п. 116 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою КМ України, від 18.02.1997 № 176 з наступними змінами та доповненнями).
Відповідно до п. 115 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту автостанційний збір - це плата за надання обов'язкових послуг автостанціями, що справляється з осіб, які придбавають квитки на проїзд автобусами приміських, міжміських та міжнародних маршрутів, і включається до вартості квитка, при цьому вартість квитка це сума, що складається з вартості проїзду автобусом, автостанційного збору, плати за послуги з попереднього продажу квитків (за наявності такої). У разі продажу квитків через агентство або перевізником самостійно частину автостанційного збору перевізник перераховує автостанції, на якій пасажир повинен здійснити посадку.
Згідно Порядку регулювання діяльності автостанцій, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв'язку, від 27.09.2010 № 700 розмір автостанційного збору на плановий період розраховується власником за результатами діяльності автостанції у звітному періоді як відносна величина до вартості проїзду (у відсотках) з урахуванням класу автостанції та погоджується з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями, на території яких розташована автостанція. Порядок визначення розміру автостанційного збору чітко встановлено розділом ІІІ коментованого Порядку (п. 3.1., розділ ІІІ). При цьому, п. 3.6 зазначеного Порядку передбачено, що розмір автостанційного збору переглядається відповідно до цього Порядку один раз на рік або частіше за ініціативою власника та за погодженням з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями, на території яких розташована автостанція, за умови зміни сумарної собівартості обов'язкових послуг більше ніж на 10 %.
З матеріалів справи вбачається, що для фінансового врегулювання питання сплати частини автостанційного збору та суми винагороди за надання послуг перевізнику за вирахуванням вартості автостанційних послуг з продажу квитків у разі продажу квитків перевізником самостійно або через агентства у випадках передбачених законодавством, запропонований позивачем у додатковій угоді розмір 15,9 % плати від вартості проїзду за тарифом за кожного пасажира у разі попереднього продажу квитків перевізником самостійно чи агентом перевізника та надана заявником калькуляція витрат для встановлення вартості таких обов'язкових послуг, на яку він також покликається як на підставу своїх вимог, всупереч вищезазначених положень законодавства в установленому порядку не погоджено з обласною державною адміністрацією.
Окрім того, підстави для зміни і розірвання договору встановлені статтями 651, 652 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Частиною 2 ст. 652 ЦК України передбачено, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Проте, позивачем належними та допустимими доказами не доведено ні факту істотного порушення відповідачем умов договору, ні істотної зміни обставин, як підставу для зміни договору. Натомість, підстава, яку заявляє позивач в позові та вказав у листі від 11.07.2012 року направленому відповідачу, не є тією обставиною, яка визначена законом для зміни договору.
З огляду на наведене, судова колегія відхиляє доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, як безпідставні та необґрунтовані, вважає, що місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог ВАТ "Закарпатавтотранс".
Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи все вищенаведене в сукупності, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд ,
1. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 27.09.2012р. у справі №5008/744/2012 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
2. Витрати по сплаті судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Повна постанова складена 12 лютого 2013р.
Головуючий-суддя Краєвська М.В.
Суддя Галушко Н.А.
Суддя Орищин Г.В.