04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"31" січня 2013 р. Справа№ 5028/7/38/2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Остапенка О.М.
суддів: Скрипки І.М.
Руденко М.А.
при секретарі судового засідання: Ликові В.В.,
за участю представників сторін:
від позивача: Новіцький А.О. - довіреність № 821-12 від 10.12.2012 року,
від відповідача-1: ОСОБА_3 - довіреність № 242 від 30.01.2013 року,
від відповідача-2: не з'явилися,
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення господарського суду Чернігівської області від 16.08.2012 року
у справі № 5028/7/38/2012 (суддя Скорик Н.О.)
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю „Альянс
Україна",
до 1. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
Анатолійовича,
2. Приватного акціонерного товариства „Українська
інноваційна страхова компанія „Інвестсервіс",
про відшкодування витрат, пов'язаних з виплатою страхового
відшкодування в порядку регресу в сумі 51 452,66 грн., -
У травні 2012 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва із позовом про стягнення на свою користь суми страхового відшкодування в порядку регресу з відповідача-1 в розмірі 26 462,66 грн., з відповідача-2 - 24 990,00 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.06.2012 року матеріали справи було надіслано за підсудністю до господарського суду Чернігівської області.
Рішенням господарського суду Чернігівської області від 16.08.2012 року (повний текст рішення підписано 20.08.2012 року) позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ФОП ОСОБА_4 звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення господарського суду Чернігівської області від 16.08.2012 року та прийняти нове, яким стягнути на користь позивача з відповідача-1 - 1 472,66 грн. страхового відшкодування, з відповідача-2 - 49 980,00 грн. страхового відшкодування, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків викладених в рішенні місцевого господарського суду обставинам справи.
Згідно розпорядження Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2012 року для розгляду справи № 5028/7/38/2012 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді - Скрипка І.М., Зеленін В.О.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2012 року вищезазначену апеляційну скаргу було повернуто скаржнику без розгляду на підставі п. 3, 4 ч. 1 ст. 97 ГПК України.
16.11.2012 року ФОП ОСОБА_4 звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Чернігівської області від 16.08.2012 року повторно.
Відповідно до розпорядження Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2012 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_4 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Остапенку О.М.
Згідно розпорядження Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2012 року для розгляду справи № 5028/7/38/2012 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді - Скрипка І.М., Руденко М.А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2012 року вищезазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2012 року було продовжено строк розгляду спору, розгляд справи відкладено на 31.01.2013 року відповідно до п. 1 ч. 1 статті 77 ГПК України у зв'язку з нез'явленням в судове засідання представників відповідача-1 та відповідача-2.
Представник відповідача-2 в судове засідання, яке відбулося 31.01.2013 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Представник відповідача-1 в судовому засіданні 31.01.2013 року вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_4 задовольнити з підстав викладених вище.
Представник позивача проти доводів відповідача-1, викладених в апеляційній скарзі заперечував, просив суд апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 07.11.2012 року - без змін.
У судовому засіданні, яке відбулось 31.01.2013 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги ФОП ОСОБА_4 слід відмовити, а рішення господарського суду Чернігівської області від 16.08.2012 року - залишити без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається із матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 14.12.2010 року між ТзДВ „Альянс Україна" (страховик) та ТОВ „УніКредит Лізинг" (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування оформлений страховим свідоцтвом № 206.0160230-38 (Договір страхування), за яким застраховано майнові інтереси страхувальника пов'язані з володінням, користуванням, розпорядженням транспортним засобом напівпричіп-цистерна „LAG", д/н НОМЕР_1 (застрахований т/з).
Одним із передбачених Договором страхових ризиків є ДТП. Строк дії Договору страхування з 22.12.2008 року по 21.12.2009 року. Лізингоодержувачем за Договором страхування є ТОВ „Транс-Сервіс-1".
16.11.2009 року на 277 км. автодороги Київ-Харків, відбулася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю автомобіля „DAF”, д/н НОМЕР_5 з напівпричіпом „LAG", д/н НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_5, що належить ТОВ „Транс-Сервіс-1" та автомобіля „DAF”, д/н НОМЕР_6 з напівпричіпом „KRONE", д/н НОМЕР_4, яким керував ОСОБА_6, що належить ОСОБА_4, що підтверджується довідкою БДПС ДАІ при ГУМВС України у Львівській області № 9/1-774СК від 01.12.2009 року.
В результаті вищезазначеної ДТП застрахованому т/з були завдані механічні пошкодження, чим заподіяно матеріальну шкоду власнику пошкодженого т/з.
18.11.2009 року ТОВ „Транс-Сервіс-1" звернулося до позивача з заявою № 5/11109 про виплату страхового відшкодування у зв'язку із настанням страхового випадку.
Крім того, заявою № 1464 від 11.12.2009 року страхувальник просив страховика здійснити виплату страхового відшкодування на р/р Лізингоодержувача за Договором страхування - ТОВ „Транс-Сервіс-1".
Відповідно до Звіту №1007/09 від 02.12.2009 року експертного автотоварознавчого дослідження розмір матеріального збитку, завданого власнику т/з „LAG", д/н НОМЕР_1 в результаті пошкодження внаслідок ДТП складає 54 293,64 грн.
Згідно акту виконаних робіт № ТС-0000282 від 26.11.2009 року вартість відновлювального ремонту застрахованого т/з склала 55 392,06 грн.
Позивач, як страховик, виплатив власнику застрахованого т/з - ТОВ „Транс-Сервіс-1", відповідно до умов укладеного Договору страхування на підставі страхового акту № 206-9056-0 від 24.12.2009 року, суму страхового відшкодування в розмірі 51 452,66 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 14729 від 25.12.2009 року.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що загальний розмір підтверджених фактичних витрат позивача з виплати страхового відшкодування складає 51 452,66 грн.
Відповідно до статті 27 Закону України „Про страхування" та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Таким чином, до позивача, як особи яка виплатила страхове відшкодування за Договором страхування, перейшло право регресної вимоги до особи відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою.
Постановою Ковпаківського районного суду міста Суми від 30.01.2012 року у справі № 3-3288/2009, водія автомобіля „DAF”, д/н НОМЕР_6 з напівпричіпом „KRONE", д/н НОМЕР_4 - ОСОБА_6, визнано винним у вчиненні ДТП 16.11.2009 року внаслідок порушення п. 15.12 Правил дорожнього руху України та притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 КпАП України.
Статтею 37 ЗУ „Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля „DAF”, д/н НОМЕР_6 застрахована ПрАТ „УІСК „Інвестсервіс" за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ 2020923 (Поліс), термін дії з 21.06.2009 року по 20.06.2010 року.
Згідно умов зазначеного Полісу, ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну (на одного потерпілого) становить 25 500,00 грн., франшиза 510,00 грн.
Відповідно до п. 22.1 ст.22 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
28.12.2011 року позивачем на адресу відповідача-2 надіслано заяву про виплату страхового відшкодування (в порядку регресу) за Н-1302/112 від 27.12.2011 року, яку останній отримав 05.01.2012 року.
Однак відповідач-2 дану заяву залишив без виконання, суму страхового відшкодування в порядку регресу не сплатив.
З аналізу наведених вище норм вбачається, що особою, відповідальною за завдані власнику пошкодженого т/з „LAG", д/н НОМЕР_1 збитки, у даному випадку є ПрАТ „УІСК „Інвестсервіс" відповідно до положень Закону України „Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" в межах, передбачених Полісом.
З огляду на викладене, до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа - ТОВ „Транс-Сервіс-1" мала до ПрАТ „УІСК „Інвестсервіс", як особи, відповідальної за завдані збитки, в межах ліміту відповідальності, передбаченого Полісом, за вирахуванням 510,00 грн. франшизи в розмірі 24 990,00 грн.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що доказів оплати відповідачем-2 в установлені строки суми 24 990,00 грн. суду не надано, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги про стягнення з відповідача-2 на користь позивача суми страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 24 990,00 грн. є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача-1 на користь позивача суми страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 26 462,66 грн., то слід зазначити наступне.
Згідно з частиною першою ст.1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Відповідно до статті 1194 Цивільного кодексу України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між розміром фактично заподіяної шкоди та виплаченим страховим відшкодуванням.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та не заперечується відповідачем-1, станом на 16.11.2009 року винна в ДТП особа - ОСОБА_6 перебував у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_4
Таким чином, вірним є висновок місцевого господарського суду, що виплативши страхове відшкодування у розмірі, що перевищує ліміт відповідності за Полісом, позивач в силу положень ст.ст. 993, 1166, 1172, 1194 ЦК України набув право регресної вимоги до відповідача-1, як власника джерела підвищеної небезпеки, з яким у трудових відносинах станом на час ДТП перебувала винна особа - ОСОБА_6
Позивач направив відповідачу-1 лист № Н-406/03 від 15.03.2012 року з вимогою відшкодувати в порядку регресу шкоду, завдану в результаті ДТП 16.11.2009 року в розмірі 26 462,66 грн.
Таким чином, сума відшкодування, яка підлягає стягненню з відповідача-1 на користь позивача становить 26 462,66 грн., виходячи з розрахунку: 51 452,66 грн. виплачених позивачем за Договором страхування мінус 24 990,00 грн., що належить сплатити відповідачу-2 в межах ліміту відповідальності за Полісом.
З огляду на вищенаведене, а також те, що доказів оплати відповідачем-1 в установлені строки суми заборгованості перед позивачем суду не надано, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги про стягнення з відповідача-1 на користь позивача суми страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 26 462,66 грн. є доведеними, підтверджуються належними доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.
В своїй апеляційній скарзі відповідач-1 посилається на те, що судом першої інстанції не враховано, що під час ДТП 16.11.2009 року автомобіль „DAF”, д/н НОМЕР_6 рухався з напівпричіпом „KRONE", д/н НОМЕР_4, який також було застраховано ПрАТ „УІСК „Інвестсервіс" за Полісом № ВВ 2020276. Термін дії зазначеного Полісу з 17.10.2009 року по 16.10.2010 року, ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну (на одного потерпілого) становить 25 500,00 грн., франшиза 510,00 грн.
За таких обставин, на думку відповідача-1 страхове відшкодування в порядку регресу має бути стягнуто з відповідача-2 на користь позивача за двома Полісами № ВВ 2020923 та № ВВ 2020276 в розмірі 49 980,00 грн. (24 990,00 грн. плюс 24 990,00 грн.) в мажах ліміту відповідальності за вирахуванням франшизи, а з відповідача-1 слід стягнути різницю в розмірі 1 472,66 грн.
Однак, як вбачається із матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, з постанови Ковпаківського районного суду міста Суми від 30.01.2012 року вбачається, що ДТП 16.11.2009 року сталося в результаті порушення водієм ОСОБА_6 п. 15.12 Правил дорожнього руху України, а саме невжиття заходів для запобігання самовільного руху автомобіля, внаслідок чого автомобіль здійснив наїзд, зокрема, на застрахований т/з. При цьому порушень водієм ПДР України , що регулюють порядок експлуатації причепа до т/з встановлено не було.
Крім того, будь-яких доказів, що в результаті вказаного ДТП шкоду застрахованому т/з було завдано як автомобілем „DAF”, д/н НОМЕР_6 так і напівпричіпом „KRONE", д/н НОМЕР_4, який рухався разом з ним, відповідачем-1 суду надано не було.
Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідачем-1, всупереч статей 33, 34 ГПК України не надано суду належних доказів на підтвердження своїх заперечень, викладених в апеляційній скарзі, доводи відповідача-1 не підтверджуються наявним у справі доказами та спростовуються чинним законодавством.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Чернігівської області від 16.08.2012 року прийнято відповідно до вимог чинного законодавства з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.
Керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення господарського суду Чернігівської області від 16.08.2012 року у справі № 5028/7/38/2012 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Чернігівської області від 16.08.2012 року у справі № 5028/7/38/2012 залишити без змін.
3. Копію постанови суду надіслати учасникам апеляційного провадження.
4. Справу № 5028/7/38/2012 повернути до господарського суду Чернігівської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.
Повний текст постанови підписано 05.02.2013 року.
Головуючий суддя Остапенко О.М.
Судді Скрипка І.М.
Руденко М.А.