05 лютого 2013 р. Справа № 80079/12
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Гулида Р.М.,
суддів - Улицького В.З., Каралюса В.М.
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу відділу державної виконавчої служби Міжгірського районного управління юстиції на постанову Міжгірського районного суду Закарпатської області від 02 квітня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Міжгірського районного управління юстиції, третя особа на стороні відповідача УПФ України в Міжгірському районі про визнання неправомірною бездіяльність державного виконавця по примусовому виконанню рішення за виконавчим листом № 2-а-2013/2011р, виданим Міжгірським районним судом 26.05.2011 року, зобов»язання державного виконавця невідкладно вчинити примусові дії по виконанню рішення суду, скасування постанови державного виконавця від 30.09.2011 року про закінчення виконавчого провадження в зв»язку з повним фактичним виконанням, стягнення моральної шкоди в сумі 500 грн., -
ОСОБА_1 звернувся до Міжгірського районного суду Закарпатської області з позовною заявою до відділу державної виконавчої служби Міжгірського районного управління юстиції про визнання дій щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження незаконними та вимогою скасувати постанову державного виконавця «про закінчення виконавчого провадження» від 30.09.2011 року.
Постановою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 02 квітня 2012 року адміністративний позов - задоволено частково. Визнано неправомірними бездіяльність і дії державного виконавця ВДВС Міжгірського РУЮ щодо примусового виконання рішення Міжгірського районного суду за виконавчим листом у справі № 2-а-2013/2011 р., виданим Міжгірським районним суд Закарпатської області 26.05.2011 р. і закінчення виконавчого провадження в зв'язку повним фактичним виконанням і винесенням постанови про це, від 30.09.2011р.
Виконавчий лист № 2-а-2013/2011р., виданий Міжгірським районним судом 26.05.2011 року, за яким зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі Закарпатської області: - нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком на підставі положень ст. 6 закону України «Про соціальний захист дітей війни», з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» за період з 06.11.2010 р. по 26.05.2011 р. включно, одноразово з врахуванням виплачених сум за цей період; - починаючи з 27.05.2011 р. проводити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, як дитині війни на підставі положень ст. 6 Закону України «Про соціальним захист дітей війни» з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» до припинення права на таке, - надіслано у ВДВС Міжгірського РУЮ для виконання у встановленому законом порядку. Зобов'язано УПФ України в Міжгірському районі в строк до 20.04.2012 року подати звіт про виконання судового рішення за вищевказаним виконавчим листом.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, відділ державної виконавчої служби Міжгірського районного управління юстиції подав апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції порушив норми матеріального і процесуального права, а висновки суду є необгрунтованими та не підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи.
За відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів (ч. 1 ст. 197 КАС України із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010 року N 2453-VI), що є достатнім для розгляду даної справи.
Заслухавши доповідача - суддю Львівського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, мотивуючи це наступним.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі заявленого позову, постановою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 26.05.2011 року зобов»язано УПФ України в Міжгірському районі Закарпатської області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком на підставі положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» та виплачених раніше сум за період з 06.11.2010 р. по 26.05.2011 р. включно та надалі до припинення права на таке.
В червні 2011 року позивачем було надіслано виконавчий лист до ППВР ВДВС ГУЮ в Закарпатській області для примусового виконання. Цей орган виконавчої служби надіслав виконавчий лист для примусового виконання у ВДВС Міжгірського РУЮ, відтак 05.09.2011 року державним виконавцем було відкрито виконавче провадження.Крім того, судом першої інстанції встановлено і те, що 04.03.2012 року позивач поштою одержав відповідь на своє звернення від керівника управління ДВС, згідно якої виконавче провадження закінчено на підставі повідомлення УПФ України в Міжгірському районі № 11501/3 від 16.09.2011 року, згідно якого за вказаним вище виконавчим листом позивачу проведено нарахування та виплату присуджених постановою суду належних сум.
З такими висновками відповідача, колегія суддів не погоджується з огляду на те, що ст. ст. 6, 4 Законом України «Про виконавче провадження» передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили і підлягає примусовому виконанню, слід виконати фактично повно і в порядку визначеному законом з дотриманням гарантій прав фізичної особи, чого відповідачем дотримано не було.
Ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» містить вичерпний перелік підстав для закінчення виконавчого провадження, а саме: 1) прийняття судом відмови стягувача від стягнення; 2) затвердження судом мирової угоди між стягувачем і боржником про закінчення виконавчого провадження; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, або знищення речі, яка мала бути передана стягувачеві в натурі; 6) закінчення передбаченого законом строку для даного виду стягнення; 7) передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії у разі ліквідації боржника - юридичної особи або арбітражному керуючому у разі визнання боржника банкрутом; 8) фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, або на письмову вимогу стягувача; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 76 цього Закону.
Крім того, у відповідності до п.8 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню лише у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення суду, згідно з виконавчим листом.
Таким чином, колегією суддів встановлено, що відповідачем згідно до виконавчого листа було проведено лише нарахування, а виплата коштів позивачу не проводилась. А тому, дії державного виконавця є неправомірними і такими, які не відповідають чинному законодавству.
Отже, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. 195, ст. 197, п.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу відділу державної виконавчої служби Міжгірського районного управління юстиції залишити без задоволення, а постанову Міжгірського районного суду Закарпатської області від 02 квітня 2012 року у справі № 2а-706/549/12 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий : Судді : Р.М. Гулид В.З. Улицький В.М. Каралюс