06 лютого 2013 р. Справа №13117/10/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Старунського Д.М.,
суддів Багрія В.М., Кушнерика М.П.,
за участю секретаря судового засідання Лемцьо І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2009 року у справі за позовом Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Селянсько-фермерського господарства «Маленький оазис» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,
Рівненське ОВ ФСЗІ 14.04.2009 року звернулося в суд з адміністративним позовом до СФГ «Маленький оазис», в якому просило стягнути адміністративно-господарську санкцію в розмірі 3 162,50 гривень та пеню 386,39 гривень.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2009 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Рівненське ОВ ФСЗІ оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2009 року скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що судом першої інстанції були недостатньо досліджені докази та обставини справи, рішення постановлено з порушенням норм матеріального права.
Зазначає, що у відповідності до ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", для підприємств, установ організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Згідно звіту (форма №10-П) наданого відповідачем 29.02.2008р. середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу у 2007 році склала 8 осіб. Стаття 19 вищезазначеного Закону зобов'язує підприємство створити одне робоче місце для працевлаштування інваліда, яке створене не було. Відтак, на цій підставі до відповідача мають бути застосовані штрафні санкції та нарахована пеня.
Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги заперечив та просить її залишити без задоволення.
Представник позивача в судове засідання не прибув, про дату, час і місце апеляційного розгляду був повідомлений належним чином, тому колегія суддів, у відповідності до ст.196 КАС України, вважає за можливе розглядати справу за його відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до переконання, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з таких підстав.
Відповідно до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
З матеріалів справи видно, що згідно звіту (форма №10-ПІ) наданого відповідачем 29.02.2008 року (термін подання не пізніше 1 березня після звітного періоду), середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу у 2007 році склала 8 осіб. Отже, норматив робочих місць, створених для інвалідів, на підприємстві становить 1 місце. Про наявність вакансій для працевлаштування інваліда відповідач повідомляв Гощанський районний центр зайнятості щомісяця з березня по грудень 2007 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи інформацією Гощанського районного центру зайнятості про стан подання звітів форми №3-ПН про наявність вакансій.
Статтею 20 Закону встановлено, що підприємства, установи (організації) незалежно від їх форм власності, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
У відповідності до ч.2 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Розмір пені обчислюється, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Відповідно до ч.3 ст.19 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 Закону.
Згідно з ч.1 ст.18 Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Частиною 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відтак, колегія суддів вважає, що ст.18 Закону не встановлює правил, за якими відповідач самостійно повинен здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві, однак чітко визначає обов'язки підприємства, що використовує найману працю.
Таким чином, на відповідача покладено обов'язок лише створення робочих місць та інформування про це органів зайнятості, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Як видно з матеріалів справи, на виконання вимог законодавства, відповідачем в 2007 році було створено 1 робоче місце для інвалідів.
Крім цього, відповідачем надано суду докази того, що ним надавалась державній службі зайнятості інформація, необхідна для працевлаштування інвалідів, шляхом подання Звітів (форма №3-ПН), у яких зазначено про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.
Статтею 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Оскільки нормами чинного законодавства на підприємство покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування, а також в матеріалах справи наявні відомості про виконання відповідачем обов'язку передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів та наданню державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, то колегія суддів вважає, що позов заявлений до відповідача про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені необґрунтований.
За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання про безпідставність позовних вимог Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів щодо стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.
Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Підсумовуючи викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2009 року у справі №2а-3806/09 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
На ухвалу може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а в разі складання ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складання ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя Д.М. Старунський
Судді В.М. Багрій
М.П. Кушнерик
Ухвала у повному обсязі складена 11.02.2013 року.