30 січня 2013 р. Справа № 9104/112682/11
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Носа С. П.,
суддів - Рибачука А.І., Яворського І.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації Волинської області на постанову Любешівського районного суду Волинської області від 23 лютого 2011 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації Волинської області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення заборгованості, -
04 лютого 2011 року, Любешівським районним судом Волинської області зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації Волинської області про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірі 40 % від мінімальної заробітної плати з серпня 2010 року по січень 2011 року включно в сумі 2168 грн. 60 коп.
В обґрунтування вимог позовної заяви вказано, що позивач проживає у АДРЕСА_1, яке згідно із постановою Кабінету Міністрів України № 106 від 23 липня 1991 року знаходиться з зоні посиленого гарантованого добровільного відселення. Згідно із посвідченням серії НОМЕР_1 позивача віднесено до 3-ої категорії постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС. Відповідно до ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач наділений правом на отримання щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірі 40% від мінімальної заробітної плати.
Постановою Любешівського районного суду Волинської області від 23 лютого 2011 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації Волинської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 допомоги у зв'язку з обмеженим споживанням продуктів харчування місцевого виробництва та підсобного господарства відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 40 % від мінімальної заробітної плати. Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації Волинської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену допомогу у зв'язку з обмеженим споживанням продуктів харчування місцевого виробництва та підсобного господарства відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 40 % від мінімальної заробітної плати за період з серпня 2010 року по січень 2011 року.
Зазначену постанову мотивовано тим, що розмір виплаченої позивачу грошової допомоги, передбаченої ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не відповідає вимогам згаданої правової норми.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідачем - Управлінням праці та соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації Волинської області, подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що Кабінету Міністрів України надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності, в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами та на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач постійно проживає в смт. Любешів та перебуває на обліку у відповідача як особа, що отримує допомогу у зв'язку з обмеженим споживанням продуктів харчування, (А. с. 07).
Водночас, згідно із постановою Кабінету Міністрів України № 106 від 23 липня 1991 року АДРЕСА_1, знаходиться з гарантованого добровільного відселення.
Крім того, згідно із посвідченням серії НОМЕР_1, виданого 05 липня 1993 року, позивач є громадянином який постійно проживає на території зони гарантованого добровільного відселення та віднесений до 3-ої категорії громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (А. с. 02).
У відповідності до ст.ст.99, 100 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
З матеріалів справи вбачається, що позивач 04 лютого 2011 року звернувся до адміністративного суду за захистом своїх порушених прав, свобод та інтересів за період з серпня 2010 року по січень 2011 року включно, тобто ним пропущено строк звернення до суду. Заяви про поновлення такого строку позивачем не подано.
Виходячи із обставин справи та із змісту ст. ст. 99, 100 КАС України, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги за період з 01 серпня 2010року по 03 серпня 2010 року слід залишити без розгляду.
Судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови зазначених обставин безпідставно не враховано.
Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що при прийнятті постанови судом першої інстанції не вирішено всі позовні вимоги позивача. Зокрема позивач просив зобов»язати відповідача нарахувати та виплатити недоплачену грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства за період починаючи з 01 серпня 2010 року по 31 січня 2011 року, однак судом першої інстанції позовні вимог задоволено за період з серпня 2010 року по січень 2011 року.
Стосовно позовних вимог за період з 04 серпня 2010 року по 31 січня 2011 року суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 3 Конституції України встановлено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно із ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти дише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ч. 3 ст. 22 Конституції України зазначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Частиною 1 ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до ст. 37 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, зокрема у зоні гарантованого добровільного відселення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірі 40 процентів від мінімальної заробітної плати. Перелік населених пунктів, жителям яких виплачується щомісячна грошова допомога, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Підпунктом 8 п. 28 розділу 2 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», шляхом викладення її в такій редакції: «Громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Перелік населених пунктів, жителям яких виплачується щомісячна грошова допомога, затверджується Кабінетом Міністрів України. Ця допомога виплачується щомісячно органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації. Виплата за два і більше місяців забороняється».
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року у справі № 1-28/2008, визнано неконституційними зазначені положення Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», тому з 22 травня 2008 року позивач має право на отримання грошової допомоги, передбаченої ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Згідно з положеннями частини 4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, безпідставними є покликання апелянта, що при визначенні розміру належної позивачу грошової допомоги, слід застосовувати не ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а постанову Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 26 липня 1996 року № 830, оскільки остання істотно звужує обсяг встановлених законом прав позивача.
Надання законодавцем Кабінету Міністрів України права визначати порядок виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав таких осіб, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону.
Із змісту статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» випливає, що під час визначення розміру належної позивачу грошової допомоги за основу береться мінімальна заробітна плата, розмір якої встановлюється спеціальним законом або законом про Державний бюджет України на відповідний рік, в даному випадку Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Разом з тим, згідно із Положенням про Міністерство соціальної політики України, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 389/2011, Мінсоцполітики України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення і соціального обслуговування населення та згідно ст. 22 Бюджетного кодексу України є головним розпорядником бюджетних коштів. Міністерство соціальної політики України відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, організовує роботу щодо виплати передбачених законодавством України компенсацій та допомоги громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що саме на управління праці та соціального захисту населення покладено обов'язок проводити виплату щорічної допомоги на оздоровлення.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із ст. 8 КАС України адміністративний суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
У своєму рішенні в справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року, Європейський Суд з прав людини звертає увагу на те, що у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26).
Узагальнюючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на неповно, необ'єктивно і всебічно не з'ясованих обставинах, прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги її частково спростовують.
Керуючись ст. ст. 99, 100, 158-163, 1832, 195, 197, п. 3, 4 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. 207, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації Волинської області задовольнити частково.
Постанову Любешівського районного суду Волинської області від 23 лютого 2011 року в справі № 2а-361/11 - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації Волинської області за період з 01 серпня 2010 року по 03 серпня 2010 року - залишити без розгляду, а в частині позовних вимог за період з 04 серпня 2010 року по 31 січня 2011 року - задовольнити.
Визнати неправомірною відмову Управління праці та соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації Волинської області у перерахунку щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженим споживанням продуктів харчування місцевого виробництва та підсобного господарства, ОСОБА_1 у розмірі 40% від мінімальної заробітної плати, відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 04 серпня 2010 року по 31 січня 2011 року.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації Волинської області провести ОСОБА_1 перерахунок щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженим споживанням продуктів харчування місцевого виробництва та підсобного господарства, у розмірі 40% від мінімальної заробітної плати, відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за період з 04 серпня 2010 року по 31 січня 2011 року.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя: С. П. Нос
Судді: А.І. Рибачук
І.О. Яворський