Справа №2-624/2012
іменем України
"13" лютого 2013 р. смт.Станиця Луганська
Луганської області
Станично-Луганський районний суд Луганської області в складі:
головуючої Дьоміної О.П.
при секретарі Савченко К.Є.
за участю представника позивачів ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Станиця Луганська в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, приватного нотаріуса Станично-Луганського нотаріального округу ОСОБА_8, КП «Станично-Луганське РБТІ» про визнання договору дарування недійсним, визнання реєстрації права власності на нерухоме майно недійсною, зобов'язання внесення змін до реєстру права власності на нерухоме майно, виключивши з нього як власника ? частки квартири відповідача ОСОБА_6 та внесення до нього власника ОСОБА_9,-
04.09.2012 року позивачі звернулись до суду з вказаним позовом в обґрунтування якого зазначили наступне:
Позивачі є родиною та співвласниками квартири, розташованої по АДРЕСА_1, в якій їм належить 3\4 її частки, по ? кожному. 1\4 частка вказаної квартири належить відповідачу ОСОБА_6 до якого перейшли права та обов'язки на неї згідно рішення суду від 28.09.2010 року без права вселення та мешкання. 18.08.2012 року до спірної квартири прийшли двоє невідомих людей, один з яких був відповідач ОСОБА_7, останній повідомив, що є новим власником ? частки квартири і цю частку йому подарував ОСОБА_6 Позивачі після ознайомлення з договором дарування вважають, що інформація викладена в ньому не відповідає дійсності, а саме: ОСОБА_6 надав нотаріусу для оформлення договору дарування документи, які не мали силу правовстановлюючих, навмисно скривши інформацію про те, що рішення суду від 07.09.2004 року було скасоване рішенням апеляційного суду Київської області 27.09.2007 року, а справа була спрямована для вирішення до суду першої інстанції на новий розгляд. У спірному договорі дарування відсутня інформація про рішення суду від 28.09.2010 року згідно з яким ОСОБА_6 перейшли права та обов'язки на ? частку квартири, але без права вселення та проживання. ОСОБА_6 навмисно утаїв при оформленні договору дарування, що в ВДВС Станично-Луганського РУЮ не закрите виконавче провадження. Позивачі вважають, що ненадання ОСОБА_6 правдивої інформації при укладанні договору дарування пов'язане з його бажанням протизаконно отримати від них вартість цієї ? частки квартири. Відповідач ОСОБА_7 не перебуває з ОСОБА_6 у родинних відносинах і тому у останнього не було жодних підстав дарувати йому частку нерухомості. ОСОБА_6, коли укладав цей спірний договір не довів про це до відома позивачів, оскільки вони мають переважне право придбання частки нерухомості перед іншими особами. На підставі чого позивачі і просили суд визнати договір дарування , укладений 06.08.2012 року між відповідачами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 щодо 1\4 частки квартири недійсним (а.с.2-4).
Під час розгляду справи в суді позивачі збільшили свої вимоги і остаточно просили суд не лише визнати вищеприведений договір дарування недійсним, але й визнати реєстрацію права власності на нерухоме майно, здійснену КП «Станично-Луганське РБТІ» 15.04.2005 року, на підставі рішення суду від 07.09.2004 року на ? частку квартири за ОСОБА_6 недійсною та зобов'язати КП «Станично-Луганське РБТІ» внести зміни до реєстру реєстрації прав власності на нерухоме майно,
виключивши з нього як власника ? частки спірної квартири відповідача ОСОБА_6 та внести до нього відомості про власника цієї частки квартири ОСОБА_9 (а.с.114).
В судовому засіданні позивачі та їх представник ОСОБА_1 повністю підтримали вищеприведені вимоги та просили суд їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_6 проти пред'явленого позову категорично заперечував, посилався на те, що спірний договір дарування відповідає вимогам діючого законодавства і відсутні будь які підстави визнавати його недійсним, як і не має підстав скасовувати реєстрацію за ним права власності на 1\4 частку квартири. В подальшому просив суд розглядати справу за його відсутності.
Відповідач ОСОБА_7 теж вимоги позивачів не визнав та пояснив, що рішенням суду від 07.09.2004 року за ОСОБА_6 було визнано право власності на ? частку спірної квартири. Апеляційний суд залишив це рішення без змін. На підставі вищевказаних рішень 15.04.2005 року в Реєстрі прав власності на нерухоме майно на законних підставах було зареєстроване право власності ОСОБА_6 на зазначену частку квартири. 27.09.2007 року апеляційний суд Київської області скасував рішення суду від 07.09.2004 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 02.12.2004 року, а справа була спрямована до суду першої інстанції на новий розгляд. При цьому рішення щодо повороту виконання в порядку ст. 380 ЦПК України не виносилось. ОСОБА_6 права власності на вищевказану частку квартири позбавлено не було. 11.12.2008 року після нового перегляду зазначеної справи судом було винесено рішення яким ОСОБА_9 був зобов'язаний здійснити продаж своєї частки квартири вартістю 24 811 грн. та спрямувати суму від продажу на погашення боргу ОСОБА_6 в строк три місяці після вступу рішення до законної сили. Ухвалою Верховного суду України від 17.09.2009 року зазначене рішення суду було залишене без змін і при його винесенні суд не позбавив ОСОБА_6 права власності на ? частку квартири, а ОСОБА_9 це право не оспорював. 28.092010 року рішенням суду на ОСОБА_6 були переведені права та обов'язки на ? частку квартири і це рішення набрало законної сили. 22.12.2010 року позивачам було запропоновано викупити ? частку квартири за 15 000 грн, але останні відмовились. 29.05.2012 року ухвалою апеляційного суду Луганської області відновлено виконавче провадження для перерахунку боргу ОСОБА_9 перед ОСОБА_6 06.08.2012 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 був укладений договір дарування 1\4 частки квартири, який повністю відповідає діючому законодавству. Крім того ОСОБА_7 додав, що збільшуючи свої позовні вимоги і вимагаючи скасувати реєстрацію права власності за ОСОБА_6 на 1\4 частку квартири позивачі посилались на Інструкцію, затверджену наказом міністра юстиції України 13.03.1997 року за №22\5 та зареєстровану в Минюсті України 18.03.1997 року за №82/1886 - але зазначена Інструкція втратила свою силу згідно Наказу Міністерства юстиції України від 08.04.2003 року за №33/5, тобто ще до винесення рішення судом 07.09.2004 року. Крім того, на думку відповідача, щодо збільшених вимог позивачів необхідно застосувати строк позовної давності у три роки, оскільки право власності на ? частку квартири за ОСОБА_6 було зареєстровано 15.04.2005 року (а.с.38-41, 122-124).
Представник відповідача, приватного нотаріуса Станично-Луганського нотаріального округу ОСОБА_8 - ОСОБА_2 проти позову заперечував, посилаючись зокрема на те, що спірний договір дарування був укладений відповідно до діючого законодавства, жодних підстав для визнання його недійсним не має, надані ОСОБА_6 документи не викликали у нотаріуса жодних сумнівів, нотаріус не вправі здійснювати правову оцінку рішенню суду. Право власності на ? частку подарованої квартири у встановленому законом порядку було зареєстроване за ОСОБА_6 Дружина останнього надала згоду на дарування частки квартири (а.с.105-107).
Представник відповідача КП «Станично-Луганського РБТІ» Бондаренко О.М. теж категорично заперечувала проти заявлених позовних вимог, при цьому пояснила, що згідно Тимчасового положення про державну реєстрацію права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затверджених Міністерством юстиції України 07.02.2002 року за №7\5 п. 2.1 (розділу 2) - для проведення державної реєстрації виникнення права власності власник, інший правонабувач, або уповноважена ним особа повинна подати реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію прав за формою, визначеною в додатку. Ця заява подається реєстратору, до заяви необхідно додати правовстановлюючі документи, їх нотаріально засвідчені копії та документи, що підтверджують оплату за проведення державної реєстрації прав та видачу витягу про державну реєстрацію прав, а також інші документи, визначені Положенням.
-2-
При цьому відповідальність за достовірність та повноту інформації у заяві про державну реєстрацію та доданих документів несе заявник. За заявою ОСОБА_6 від 05.04.2005 року та представленими ним документами, відповідно до вищевказаного Положення й була проведена державна реєстрація права власності на ? частку квартири. За заявою ОСОБА_7 від 22.08.2012 року та наданими ним документами - 04.10.2012 року спірна частка квартири була зареєстрована на праві власності за останнім (а.с.127-128).
Свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що є дружиною відповідача ОСОБА_6, дійсно 06.08.2012 року її чоловік подарував ? частку квартири ОСОБА_7, про що був складений та нотаріально посвідчений договір дарування. При цьому вона, як дружина дарувальника дала свою згоду на це, про що написала відповідну заяву (а.с.87).
Право власності на 1\4 частку квартири було зареєстроване за її чоловіком на підставі рішення суду від 07.09.2004 року, після того, як воно набрало законної сили і тому у позивачів не має підстав вимагати визнати договір дарування та державну реєстрацію права власності недійсними.
Заслухав позивачів, їх представника, відповідачів та представників відповідачів, свідка, дослідив матеріали справи суд приходить до наступного:
У відповідності зі ст. 10 ЦПК України сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Стаття 11 того ж кодексу вказує на те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі.
Судом було встановлено, що 06.08.2012 року відповідач ОСОБА_6 подарував відповідачу ОСОБА_7 ? частку квартири АДРЕСА_1.
Позивачі вважають, що ОСОБА_6 не мав права дарувати вказану частку квартири, оскільки надав нотаріусу рішення суду від 07.09.2004 року, згідно з яким за останнім було визнано право власності на цю частку нерухомості, але це рішення суду було скасоване Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 27.09.2007 року і справа була спрямована до суду першої інстанції на новий розгляд. 11.12.2008 року судом було винесене рішення за яким ОСОБА_9 був зобов'язаний, як боржник-власник ? частки квартири здійснити продаж своєї частини у праві спільної власності: 1\4 частка квартири, дійсною ринковою вартістю 24 811 грн. з направленням виторгу на погашення боргу кредитору ОСОБА_6 в строк з місяці після вступу рішення в законну силу.
При цьому відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_7, представники відповідачів: приватного нотаріуса Станично-Луганського нотаріального округу ОСОБА_8 - ОСОБА_2 та КП «Станично-Луганського РБТІ» - Бондаренко О.М. категорично заперечували проти позову, посилаючись при цьому на те, що договір дарування, згідно з яким ОСОБА_6 перебуваючи у здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно, подарував, а ОСОБА_7 прийняв у дар ? частку квартири АДРЕСА_1. Крім того, згідно з п. 1.3 цього договору відчужувана ? частка квартири є спільною сумісною власністю дарувальника та належить йому на підставі рішення суду від 07.09.2004 року, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно від 15.04.2005 року та зареєстрованого Станично-Луганським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації 15.04.2005 року в книзі №27, номер запису 4329. Зазначений договір посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_8 і підписаний сторонами у її присутності.
Копія договору дарування 1\4 частки квартири від 06.08.2012 року підтверджує той факт, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 уклали цей договір, при цьому ОСОБА_6, перебуваючи у здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно, подарував, а ОСОБА_7 прийняв у дар 1\4 частку квартири АДРЕСА_1. Відчужувана 1\4 частка квартири є спільною сумісною власністю дарувальника та належить йому на підставі рішення суду від 07.09.2004 року, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно від 15.04.2005 року та зареєстрованого Станично-Луганським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації 15.04.2005 року в книзі №27, номер запису 4329 (а.с.23,78).
Заява ОСОБА_6 приватному нотаріусу ОСОБА_8 від 06.08.2012 року вказує на те, що останній засвідчив, що належна йому ? частка квартири АДРЕСА_1, яка відчужується за договором дарування є дійсно спільною сумісною власністю і осіб які могли б поставити питання про визнання за ними права власності на цю ? частку квартири згідно зі ст. 74 СК України не має (а.с.91).
Заява ОСОБА_11 приватному нотаріусу ОСОБА_8 від 06.08.2012 року вказує на те, що дружина відповідача ОСОБА_6 дала свою згоду чоловікові на дарування ним ? частки квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_7 та на укладання ним договору дарування ? частки квартири (а.с.87).
Згідно копії Витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15.04.2005 року за №7014368, від 10.07.2012 року за №34771358 - 1\4 частка квартири АДРЕСА_1 на праві приватної власності на підставі рішення суду від 07.09.2004 року зареєстрована за ОСОБА_6 (а.с.81-82).
Позивачі, вимагаючи визнати недійсним договір дарування 1\4 частки вищезазначеної квартири від 06.08.2012 року, як на підставу його недійсності посилаються на те, що рішення суду від 07.09.2004 року, згідно з яким відчужувана ? частка квартири належить ОСОБА_6 на праві власності було скасоване, а справа спрямована до суду на новий розгляд.
Судом було встановлено, що дійсно рішенням Станично-Луганського районного суду Луганської області від 07.09.2004 року за ОСОБА_6 було визнано право власності на 1\4 частку квартири №7 або на 2/400 частки житлового будинку АДРЕСА_1. До свідоцтва про право власності на житло від 12.12.1997 року за №354 були внесені зміни, виключивши із числа власників на вказану квартиру ОСОБА_9 та внесення до нього ОСОБА_6 Борг ОСОБА_9 перед ОСОБА_6 був зменшений на 2 655 грн. (а.с.12-13).
Зазначене рішення суду від 07.09.204 року ухвалою судової палати в цивільних справах Луганського апеляційного суду від 02.12.2004 року було залишено без змін.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 27.09.2007 року касаційна скарга ОСОБА_9 була задоволена та рішення Станично-Луганського районного суду Луганської області від 07.09.2004 року та ухвала апеляційного суду Луганської області від 02.12.2004 року були скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.14-16).
Після нового розгляду судом першої інстанції позову ОСОБА_6 до ОСОБА_9, зацікавлених осіб, як співвласників загального майна: ОСОБА_3, ОСОБА_12 та ОСОБА_5 про зобов'язання боржника власника ? частки квартири на переведення прав і обов'язків на кредитора, здійснення продажу цієї частини квартири, що перебуває у загальній частковій власності, дійсною ринковою вартістю 24 811 грн. і направлення суми виторгу від продажу на погашення боргу кредиторові, стягнення судових витрат у сумі 656,88 грн. - позов 11.12.2008 року було задоволено частково і ОСОБА_9 був зобов'язаний, як боржник-власник ? частки квартири АДРЕСА_1 здійснити продаж своєї частини у праві спільної власності: ?? частина зазначеної квартири, дійсною ринковою вартістю 24 811 грн., з направленням виторгу на погашення боргу кредитору ОСОБА_6 в строк 3 місяці після вступу рішення до законної сили.(а.с.43-44).
Вищевказане рішення ухвалою колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області від 02.06.2009 року було залишено без змін.
Згідно ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 17.09.2009 року касаційна скарга ОСОБА_9 була відхилена, а рішення суду від 11.12.2008 року та ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області від 02.06.2009 року були залишені без змін.
Все вищеприведене не оспорюється сторонами по справі та підтверджується дослідженими судом матеріалами цивільної справи за №2-98/2008 р.
Крім того, судом було з'ясовано та не оспорюється учасниками процесу те, що 22.03. 2010 року ОСОБА_6 знову звернувся до суду з позовом до ОСОБА_9, зацікавлених осіб, як співвласників загального майна: ОСОБА_3, ОСОБА_12 та ОСОБА_5, ВДВС СтаничноЛуганського РУЮ про переведення прав і обов'язків ? частки квартири боржника-власника на кредитора (цивільна справа за №2-369/2010 рік).
-3-
Відповідно до рішення суду від 28.09.2010 року позов ОСОБА_6 був задоволений частково. Права та обов'язки ОСОБА_9, як співвласника-боржника ? частки квартири АДРЕСА_1 були переведені на кредитора ОСОБА_6, з проведенням відповідного перерахунку (а.с.17-18).
Згідно з вимогами ст. 55 Конституції України та ст. 15 ЦК України - кожна особа має право на захист судом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. При цьому дарунком можуть бути зокрема і нерухомі речі - зазначено в ст. 718 вказаного кодексу.
Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню - передбачено ч. 2 ст. 719 ЦК України.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього кодексу.
Відповідно до Постанови ПВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року за №9 - особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.
Відповідно до ст. ст. 215, 216 ЦК України - вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Частина 1 ст. 15 ЦК України вказує на те, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Зі змісту цієї статті слідує, що під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Невизнання - це дії учасника цивільного правовідношення, який несе юридичний обов'язок перед уповноваженою особою, які спрямовані на заперечення в цілому або у певній частині суб'єктивного права іншого учасника цивільного правовідношення, внаслідок якого уповноважена особа позбавлена можливості реалізувати своє право. Такий несприятливий наслідок може бути як при абсолютному, так і при відносному цивільному правовідношенні. Оспорювання - це такий стан цивільного правовідношення, при якому між учасниками існує спір з приводу наявності чи відсутності суб'єктивного права у сторін, а також приналежності такого права певній особі. При цьому оспорене право ще не порушене, але виникає невизначеність у праві, зумовлена поведінкою другої сторони стосовно уповноваженого.
Предметом захисту може бути не тільки цивільне суб'єктивне право, яке зазнало посягання. Захищений може бути й інтерес, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Інтересом, який охороняється законом, є не заборонене законом і таке, що не суперечить загальним засадам цивільно-правового регулювання, прагнення особи щодо ефективної реалізації своїх повноважень, які не визначені як суб'єктивні права.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами цивільної справи, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної часткової власності позивачам та ОСОБА_9 по ? частці кожному (а.с.7-9). Згідно рішення суду від 28.09.2010 року були переведені права та обов'язки ОСОБА_9 - співвласника-боржника 1\4 частки цієї квартири на кредитора ОСОБА_6, з проведенням відповідного перерахунку (а.с.17-18). Крім того, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_6 на підставі рішення суду від 07.09.2004 року зареєстрував у встановленому порядку право власності на 1\4 частку спірної квартири та подарував її відповідно до договору дарування від 06.08.2012 року відповідачу ОСОБА_7 (а.с.78,81).
Позивачі під час розгляду цієї справи в суді не довели факту порушення, невизнання або оспорювання відповідачами їх прав, свобод чи інтересів. ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не мали і не мають права власності чи права користування 1\4 часткою квартири АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_9, а потім ОСОБА_6 і ОСОБА_7 тому, на думку суду, підстав для задоволення позову вказаних осіб не має.
Не погоджується суд із твердженнями позивачів стосовно того, що спірний договір дарування є таким, що порушує публічний порядок, оскільки зі змісту ст. 228 цього кодексу слідує - правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АРК, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Таким чином, зі змісту вказаної статті випливає, що такі правочини зобов'язують принаймні одну зі сторін, вчинити дії, спрямовані на порушення публічного порядку. Такі правочини відповідно до частини 2 цієї статті є нікчемними і, відповідно, в суді можуть заявлятись тільки вимоги про застосування наслідків їх вчинення, а не про визнання їх недійсними.
Також, позивачі, підтримуючи в суді свої позовні вимоги посилались зокрема й на те, що ОСОБА_6, коли укладав цей спірний договір і відчужував свою частку в спільній частковій власності не довів до відома позивачів, як співвласників квартири про це, оскільки вони мають переважне право придбання частки нерухомості перед іншими особами.
Таким чином ним були порушені вимоги ст. 362 ЦК України.
Не може суд погодитися й з такими посиланнями, оскільки відповідно до ст. 362 ЦК України дійсно у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. При цьому продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає. Все зазначене регулює порядок продажу частки у справі спільної часткової власності, а в даному випадку позивачі звернулись до суду з позовом, в якому оспорювали договір дарування.
На підставі викладеного, суд вважає, що заявлений і збільшений позов ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 не підлягає задоволенню за необгрунтованністю.
Керуючись ст. 55 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 215, 216, 362, 717-719 ЦК України, ППВС України від 06.11.2009 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України суд -
Відмовити ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 в задоволенні позовних вимог за необгрунтованністю.
На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня проголошення рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуюча: