Справа № 2-982/11
Провадження № 2/2011/112/2012
20 листопада 2012 року Дзержинський районний суд у складі:
головуючого судді Грищенко І.О.
при секретарі Самогньозд О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Кредитпромбанк", треті особи - Управління містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації, приватний нотаріус ХМНО ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання договору іпотеки недійсним,
11.06.2010 року позивач ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним іпотечний договір №07.16/29/07-СС від 27.12.2007 року.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 27.12.2007 року між ним та ВАТ "Кредитпромбанк" в особі Харківської філії ВАТ "Кредитпромбанк", правонаступником всіх прав та обов"язків є ПАТ "Кредитпромбанк" в особі Харківської філії, укладено іпотечний договір №07.16/29/11/07-СС, за умовами якого він передав відповідачу в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, яка являється його приватною власністю. З письмової вимоги, направленної банком на його адресу 25.01.2010 року, він дізнався, що банк, безпідставно вимагає від нього завчасно, достроково сплатити зобов"язання основного боржника - ОСОБА_3. за кредитним договором, укладеним між ВАТ "Кредитпромбанк" в особі Харківської філії та ОСОБА_3., хоча він особисто не укладав кредитний договір і не являється стороною цього договору. Відповідно до п. 1.1 Іпотечного договору, термін повернення кредитних коштів встановлений до 26.12.2024 року. Вважає, що іпотечний договір повинен бути визнаний недійсним, тому, що ним порушено його цивільні права та законні інтереси. Він не надавав право відповідачу достроково вимагати виконання договору, оскільки фактично він передав оригінали документів на право власності на дану квартиру відповідачу при укладанні іпотечного договору та визначив п. 1.1 іпотечного договору повергнення кредитних коштів - 26.12.2024 року. Правовстановлюючі документи на квартиру, а саме: договір купівлі-продажу від 11.08.1995 року, договір купівлі-продажу від 11.08.1995 року, договір купівлі-продажу від 01.08.1995 року, оформлені на ОСОБА_1, власником зазначених часток квартири є ОСОБА_1, що підтверджується копіями зазначених договорів, де власник є ОСОБА_1. Тобто, ім."я майнового поручителя, не співпадає з ім."ям власника нерухомого майна, тому майновий поручитель - ОСОБА_1, а вищезазначені документи, що підтверджують право власності на квартиру, оформлені на іншу особу - ОСОБА_1, яка не є стороною іпотечного договору. Зазначений іпотечний договір не був належним чином посвідчений нотаріально, у зв"язку з тим, що відповідачем, всупереч попередній домовленості, не було надано перекладача, та він не мав можливості ознайомитися зі змістом іпотечного договору, тому, що письмовий переклад всього тексту договору на 6 сторінках, не було здійснено взагалі. Він являється громадянином Ізраїлю, офіційною мовою цієї країни є іврит та арабська. Він не знає української мови, та, враховуючи наявність ділової, юридичної та банківської термінології в тексті іпотечного договору, не мав можливості розуміти змісту цих термінів та наслідків вчинених дій, які йому не було перекладено на іврит чи арабською мовою, та не було розтлумачено змісту термінології, використаної в іпотечному договорі. Вважає, що не було досягнуто усіх істотних умов договору, який не був перекладений та розтлумачений, внаслідок чого іпотечний договір не є дійсним.
В процесі розгляду справи позивач, через свого уповноваженого представника - ОСОБА_4., що діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності, подав додаткові обґрунтування до позовної заяви до ВАТ "Кредитпромбанк", треті особи - ОСОБА_2., ОСОБА_3, ОСОБА_5, де просить визнати недійсним іпотечний договір №07.16/29/11/07-СС від 27.12.2007 року, посилаючись на те, що згідно листа управління містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації № 01-21/1492 від 20.12.2010 року, щодо квартири АДРЕСА_1, - будівля за вказаною адресою перебуває на державному обліку, як пам"ятка архітектури місцевого значення (охоронний номер 413 Списку пам"яток, затвердженого рішенням Харківського облвиконкому від 30.04.1980 року №334). Квартири, розташовані в цій будівлі є складовими частинами пам"ятки, на які в повному об"ємі поширюються вимоги чинного пам"ятко охоронного законодавства. На території Харківської області функції органу охорони культурної спадщини стосовно пам"яток архітектури, виконує управління містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації. Передача пам"ятки чи її частини в іпотеку (під заставу) має бути узгоджена з органом охорони культурної спадщини. Питання передачі ОСОБА_1 в іпотеку квартири АДРЕСА_1 з управлінням не узгоджувалося. При укладанні спірного іпотечного договору, питання використання цієї квартири, як предмета іпотеки з Управлінням містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації, не було погоджено, при цьому, не враховані вимоги ЗУ "Про охорону культурної спадщини", а саме: відбулося порушення Закону при передачі в іпотеку квартири, яка є частиною пам"ятки архітектури. Грошова оцінка предмету іпотеки, як пам"ятки архітектури, за нормативами і методиками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, не проводилася. Дані, відносно предмету іпотеки, були недостовірні та не відповідали дійсності, вартість предмету іпотеки не є дійсною, тому, що оцінка приміщення належним чином не була проведена, не було враховано фактичний стан та статус предмету іпотеки. За результатами перевірки, проведеної прокуратурою м. Харкова, було встановлено, що по АДРЕСА_1, розташована будівля, яка є пам"яткою архітектури та має охоронний номер 413. Вказана будівля знаходиться в занедбаному стані. Таким чином, вважає спірний іпотечний договір, згідно якого була передана в іпотеку частина пам"ятки архітектури, повинен бути визнаний судом недійсним, як такий, що суперечить вимогам діючого законодавства.
Позивач ОСОБА_1 та його уповноважений представник на судове засідання не з"явилися, про причину неявки суду не повідомили, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися своєчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи, доказів, що підтверджують поважність причини неявки, не представили, заяви про відкладення судового засідання або про розгляд справи за їх відсутністю, не надали.
Уповноважений представник відповідача - ПАТ "Кредитпромбанк" - Вечора Ю.С., що діє на підставі довіреності, на судовому засіданні вимоги позивача не визнала, просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що право відповідача на дострокову вимогу виконання договору передбачено п. 3.2.4 Кредитного договору, укладеного між ПАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_3. № 07.16/29/07-СС від 27.12.2007 року, а саме: у разі недотримання позичальником умов кредитного договору або порушення іпотекодавцем умов іпотечного договору, банк має право вимагати дострокового повернення суми виданого кредиту, сплати нарахованих процентів за користування ним, а у разі невиконання позичальником цих вимог звернути стягнення на предмет іпотеки. Відповідна норма міститься й в Іпотечному договорі, що укладено з позивачем. Твердження позивача, щодо різниці в зазначенні прізвища, безпідставне, оскільки зазначення прізвища, ім'я та по-батькові, під час укладання були додержані, різниця в написанні ПІБ у правовстановлюючих документах на квартиру та іпотечному договорі обумовлена тим, що 16.01.2005 р. написання прізвища змінено з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 (відповідно до виписки з реєстру населення від 05 грудня 2007 року). Позивач в достатній мірі розуміє українську та російську мову, що було підтверджено в судовому засіданні при розгляді справи Позивач давав пояснення російською мовою та добре розумів запитання, які ставились йому учасниками процесу українською мовою. Крім того, позивач пояснив, що він має вищу юридичну освіту, а відтак у разі нерозуміння змісту вчинюваних правочинів мав можливість відмовитися від їх укладання. Нотаріусом при посвідченні договору особисто було здійснено переклад з української мови на російську, про що свідчить напис на договорі. Підвищення процентної ставки на підставі додаткової угоди № 1 до кредитного договору ніяким чином не вплинуло на обсяг відповідальності позивача, як іпотекодавця (майнового поручителя), оскільки відповідно до ст.. 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Така підстава припинення іпотечного договору не передбачена ст.. 17 ЗУ «Про іпотеку», в якій визначено вичерпний перелік підстав припинення майнової поруки. Крім того, предметом іпотеки за спірним договором є саме квартира, що є об'єктом права власності, відмінним від будівлі, а згідно пояснень представника позивача та третьої особи пам'яткою архітектури місцевого значення є саме будівля за адресою: АДРЕСА_1. Доказом того, що пам'яткою архітектури є саме будівля, а не квартира, служить той факт, що при здійсненні купівлі-продажу квартири Позивачем ОСОБА_1, як за часу чинності ЗУ РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" так і після введення в дію ЗУ "про охорону культурної спадщини" погодження чи повідомлення державних органів охорони пам'яток не вимагалося. Сама будівля за вищевказаною адресою не є пам'яткою в розумінні ст.. 1 ЗУ "Про охорону культурної спадщини", однак відповідно до ст. 6 ЗУ РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", пам'ятками містобудування і архітектури є архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, вулиці ті ін.. Викладене ще раз підтверджує той факт, що квартира, яка є предметом іпотеки не є пам'яткою ні в розумінні діючого пам'ятко охоронного законодавства, ні в розумінні Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" що діяв до 01.01.2001 року. Частиною 4 ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" встановлено, що у документі, який посвідчує право власності на пам'ятку обов'язково вказуються категорія пам'ятки, дата і номер рішення про державну реєстрацію. Вимогами ст. 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини", пам'яткою культурної спадщини визначено об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру пам'яток України. Позивач необґрунтовано посилається на порушення, на його думку, статей 6, 18 ЗУ "Про охорону культурної спадщини", згідно з якими до повноважень органів охорони культурної спадщини належить погодження відчуження, а також передачі власником у володіння, користування або управління. Іпотечний договір не відноситься ні до жодного з перелічених випадків, так як за своєю юридичною природою іпотечний договір не є договором відчуження, та не передбачає передачу майна у володіння, користування або управління. Відповідно до ст.. 1 ЗУ "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця. До того ж, іпотечний договір не є договором управління. Таким чином, позивачем не надано належних доказів тому, що предмет іпотеки є об'єктом культурної спадщини в розумінні ст. 1 ЗУ "Про охорону культурної спадщини". Квартира, яка є предметом іпотеки не є пам'яткою ні в розумінні діючого пам'ятко охоронного законодавства, ні в розумінні ЗУ РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", що діяв до 01.01.2001 р.
Третя особа - нотаріус ХМНО ОСОБА_2., в судове засідання не з"явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася своєчасно та належним чином. Раніш, в судовому засіданні надала пояснення та представила заперечення щодо пред"явлених позовних вимог, в яких не поголилася з позовними вимогами ОСОБА_1, посилаючись на те, що укладання іпотечного договору на час його посвідчення, відповідало вимогам чинного законодавства України, що підтверджується відсутністю скарги позивача на дії нотаріуса щодо посвідчення іпотечного договору.Заявлені позовні вимоги про визнання іпотечного договору недійсним не відповідають змісту правовідносин, які фактично виникли між сторонами іпотечного договору, так, як спір виник, у зв"язку з невиконанням боржником умов кредитного договору. Неправдивість ствердження позивача щодо того, що він не є власником іпотечного майна, підтверджується випискою з реєстру населення, виданою 5.12.2007 року відділом реєстрації населення м. Раммалла, де зазначено, що написання прізвища позивача латинськими літерами змінено з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 16.01.2005 року. На вказаній довідці проставлений апостиль 20.12.2007 року Міністерством закордонних справ Ізраїлю і вона була надана позивачем разом з паспортом громадянина Ізраїля при посвідченні Іпотечного договору. Посилання позивача на те, що він не повинен нести відповідальності за зобов"язаннями ОСОБА_3. за кредитним договором, на підставі того, що він не є стороною кредитного договору, суперечить вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи. Оспорюваний іпотечний договір підписано позивачем особисто, з проставленням прізвища та імені Шломо ОСОБА_1. При підписанні договору позивач досконало володів російською мовою та добре українською, професійно розумівся на питаннях, пов"язаних з фінансовими та іпотечними операціями. Від перекладу тексту оформлювальних документів відмовився, пояснив, що в нього великий досвід з укладання договорів на території України, які викладені українською мовою, яку він розуміє в достатньому обсязі.
Уповноважений представник третьої особи - ОСОБА_3. - ОСОБА_6., що діє на підставі нотаріально посвідчених довіреностей, на судовому засіданні заперечував проти заявлених позовних вимог, пояснив, що позивач не довів обставин, що на момент укладення договору іпотеки він не володів мовою договору, та наполягав на наданні йому перекладача, або письмового перекладу договору. Переклад документів з однієї мови на іншу є окремою нотаріальною дією, для здійснення якої потрібен окремий запит від заінтересованої особи відповідно до вимог ч. 1 ст. 34 Закону України "Про нотаріат". Посилання позивача на те, що при укладенні договору іпотеки були порушенні вимоги Закону України "Про охорону культурної спадщини", не відповідають дійсності. Позивачем не надано доказів до суду про те, що на момент укладення договору іпотеки саме квартира АДРЕСА_1, яка є предметом іпотеки, відноситься до пам'ятки архітектури, має охоронний номер та охороняється державою. Окрім цього, згідно ч.1 ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини", дозвіл отримується в разі відчуження, або передачі у володіння чи користування, а укладення договору іпотеки не передбачає перехід права власності або відчуження майна. При набутті права власності на вказану квартиру, на підставі договору купівлі-продажу від 02.09.1996, за номером 1-957, позивачем також не були дотримані вимоги ст. 5 Закону Української РСР від 13.07.1998 року "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", який діяв на той час, продаж, дарування або інше відчуження пам'яток історії та культури допускається з обов'язковим попереднім повідомленням державних органів охорони пам'яток. Позивачем надано паспорт на будинок від 15.03.2011 року, та охоронний договір № 595 від 28.10.2011, але всі вищевказані документи були отримані і датовані після укладення договору іпотеки. Під час укладення договору іпотеки № 0716/29/11/07-СС від 27.12.2007 року, була надана заява про згоду на розпорядження майном Ханни ОСОБА_1 дружини ОСОБА_1, від 28.11.2007 року посвідчена адвокатом (нотаріусом) ОСОБА_8. Згідно тексту вказаної заяви дружина ОСОБА_1, ОСОБА_7 надала згоду на продаж та закладання спірної квартири, тому твердження про порушення права подружжя на спірне майно, а саме ст..65 СК України є безпідставним.
Уповноважений представник третьої особи - Управління містобудування та архітектури
Харківської обласної державної адміністрації, на судове засідання не з"явився, про день час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи, раніш, надав суду письмові пояснення, де зазначає, наступне: будівля, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 перебуває на державному обліку як пам'ятка архітектури місцевого значення відповідно до рішення Харківського облвиконкому від 30.04.1980 року № 334, і визнається пам'яткою відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини». На сьогоднішній день функції центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, щодо ведення Державного реєстру нерухомих пам'яток України, здійснює єдиний орган - Міністерство культури України. На території Харківської області Кабінетом Міністрів України не створено єдиного органу охорони культурної спадщини, повноваження у цій сфері розмежовані між управліннями обласної державної адміністрації: містобудування та архітектури - стосовно пам'яток архітектури, ландшафтних та садово-паркового мистецтва; управління культури і туризму - стосовно пам'яток монументального мистецтва, археологічних та історичних. На теперішній час Кабінетом Міністрів України не встановлено порядку надання погоджень про відчуження, передання у володіння, користування та управління об'єктів культурної спадщини, натомість до повноважень органу охорони культурної спадщини, яким є управління містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації, відповідно до пункту 16 частини 1 статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» належить: погодження відчуження або передачі пам'яток місцевого значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління. Питання щодо надання погоджень на відчуження або передачі пам'яток місцевого значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління вирішуються з урахуванням положень статті 20 Закону України «Про охорону культурної спадщини» і здійснюється шляхом листування між власником та органом охорони культурної спадщини за схемою "запит - відповідь". Відсутність передбаченого законодавством порядку надання дозволів чи відмови у наданні дозволів державним органом не звільняє фізичних та юридичних осіб від обов'язку дотримання вимог чинного законодавства, а саме звернення до відповідного органу, який виконує повноваження у сфері охорони культурної спадщини на території Харківської області. Чинне законодавство за будь-яких умов визнає обов'язковим наявність погодження органу охорони культурної спадщини на укладення договорів, пов'язаних з передачею пам'ятки власниками іншим особам у володіння, користування або управління.
Враховуючи те, що учасники судового процесу раніш були присутні в судових засіданнях, надали пояснення та представили письмові пояснення та заперечення, справа розглядається у відсутність позивача, представника позивача та уповноважених представників третіх осіб, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Суд, вислухавши пояснення уповноваженого представника відповідача, дослідивши матеріали справи та докази, наведені в обґрунтування позову, вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судовим розглядом справи встановлено, що 27.12.2007 року між ВАТ "Кредитпромбанк", правонаступником всіх прав та обов'язків якого є ПАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_3. укладено кредитний договір № 07.16/29/07-СС, за умовами якого, ОСОБА_3. отримала кредит в межах загальної суми 2688000 грн., терміном погашення до 26.12.2024 року.
В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 27 грудня 2007 року між ВАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_1, укладено іпотечний договір № 07.16/29/І1/07-СС, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надав в іпотеку шестикімнатну квартиру АДРЕСА_1. Дана квартира була придбана позивачем в період перебування в зареєстрованому шлюбі з Ханна ОСОБА_1, яка 12.11.2007 року оформила довіреність, якою дала згоду на те, щоб її чоловік Шломо Самі ОСОБА_1, від її імені продавав та закладав квартиру АДРЕСА_1, Україна; підписував від її імені будь-які необхідні документи та виконував від її імені будь-які дії, необхідні для здійснення операції. Довіреність посвідчена адвокатом та нотаріусом ОСОБА_8, перекладена з англійської мови та івриту на українську мову. Даний факт підтверджується копією вказаної довіреності, яку долучено до матеріалів справи.
Пунктом 3.2.4. кредитного договору передбачено, що у разі недотримання позичальником умов цього договору або порушення позичальником /іпотекодавцем/ умов іпотечного договору, банк має право вимагати дострокового повернення суми виданого кредиту, сплати нарахованих процентів за користування ним, відшкодування збитків, заподіяних банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником умов цього договору, а у разі невиконання позичальником цих вимог звернути стягнення на предмет іпотеки згідно з іпотечним договором. За наявності обставин, визначених в п. 3.2.4 частини 2 цього договору, термін остаточного погашення кредиту змінюється та зазначається банком у відповідній письмовій вимозі, що надсилається до позичальника.
Відповідно до пункту 4.2. іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на майно у випадку порушення боржником умов кредитного договору, або іпотекодавцем умов цього договору.
Відтак, посилання позивача на те, що він не надавав права відповідачу достроково вимагати виконання договору, оскільки в п. 1.1. Іпотечного договору визначено термін повернення кредитних коштів - 26 грудня 2024 року, є безпідставним.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель
поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до вимог ст. 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання,а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Вказана правова норма передбачає припинення правовідношення, а не визнання його недійсним, як це просить позивач, що тягне за собою різні правові наслідки.
Відповідно до вимог ст..229 ЦК України правочин може бути визнано судом недійсним, якщо особа, що уклала правочин, помилялась відносно обставин, які мають суттєве значення.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. На відміну від недійсності правочину, у разі припинення правовідношення права та обов'язки його сторін припиняються лише з часу виникнення обставин, що викликали припинення правовідношення.
Відповідно до вимог ст.. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Порука та застава (а відтак, і іпотека, як вид застави) - окремі самостіні способи забезпечення зобов'язання.
Вказані способи забезпечення зобов'язання відмінні, перш за все, обсягом відповідальності поручителя та іпотекодавця.
Відповідно до вимог ч.1, ч.2 ст. 554 ЦК України,у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Вимогами до ст.. 11 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання, виключно в межах вартості предмета іпотеки.
Відтак, що підвищення процентної ставки на підставі додаткової угоди №1 до кредитного договору № 07.16./29/07-СС, ніяким чином не вплинуло на обсяг відповідальності позивача як іпотекодавця (майнового поручителя). Така підстава припинення іпотеки не передбачена ст.. 17 Закону України "Про іпотеку", в якій визначено вичерпний перелік підстав припинення поруки.
Відповідно до вимог ст.. 7 Закону України "Про іпотеку", за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Пунктом 7.1. кредитного договору № 07.16/29/07-СС від 27.12.2007р. передбачено, що, у разі зміни облікової ставки Національного Банку України, кредитної політки в Україні, економічної ситуації та кон'юктури ринку, банк має право змінити умови цього договору. Банк письмово інформує позичальника про зміни умов цього договору рекомендованим листом не пізніше ніж за 10 (десять) календарних днів до дня введення у дію нових умов. Документом, що засвідчує банком виконання своїх зобов'язань щодо інформування позичальника є повідомлення відділення зв'язку про відправку рекомендованого листа позичальнику за адресою, зазначеною у п. 8.2. частини 2 Кредитного договору. У разі згоди позичальника на зміни умов цього Договору, оформлюється додатковий договір до цього Договору, який підписують обидві Сторони. Додатковий договір укладається у двох примірниках по одному примірнику кожній стороні. У разі незгоди позичальника із запропонованими умовами він зобов'язаний повністю повернути загальну суму заборгованості за кредитом, а також сплатити нараховані за ним проценти, можливі пені та штрафи, передбачені цим договором, протягом 15 (п'ятнадцяти 0 календарних днів з дати відправки Банком вищезазначеного листа».
Відтак, умовами кредитного договору (основного зобов'язання) було прямо передбачено можливе збільшення суми боргу, яку іпотекодержатель має право задовольнити за рахунок предмета іпотеки, в межах вартості предмета іпотеки.
Крім того, підставою для визнання недійсним іпотечного договору, на думку позивача, є відсутність такої істотної умови, як зазначення прізвища, ім'я та по-батькові іпотекодавця, оскільки власником нерухомого майна є ОСОБА_1, а майновим поручителем за Іпотечним договором - ОСОБА_1.
З такою думкою неможливо погодитися, оскільки це спростовується зібраними у справі письмовими доказами.
В матеріалах справи наявні копії правовстановлюючих документів, що підтверджують право власності позивача на квартиру АДРЕСА_2, яке виникло на підставі договорів купівлі-продажу, укладених 22.05.1998 року, 19.01.2004 року та 01.12.2004 року. Відповідно до вказаних правовстановлюючих документів власником вказаної квартири є ОСОБА_1.
За даними виписки з реєстру населення, виданої 5.12.2007 року відділом реєстрації населення м. Раммалла, копію якої долучено до матеріалів справи, вбачається, що написання прізвища позивача латинськими літерами змінено з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 16.01.2005 року. На вказаній довідці проставлений апостиль 20.12.2007 року Міністерством закордонних справ Ізраїлю і вона була надана позивачем разом з паспортом громадянина Ізраїля при посвідченні оспорюваного Іпотечного договору.
Твердження позивача щодо визнання Іпотечного договору недійсним, у зв'язку з порушенням ст. 15 Закону України "Про нотаріат" та положень Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в частині відсутності перекладу тексту договору на арабську мову чи іврит, спростовується наступним.
Відповідно до вимог ст.. 15 Закону України "Про нотаріат", якщо особа, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути перекладені їй нотаріусом або перекладачем.
Позивач посилається на те, що є громадянином Ізраїлю, офіційними мовами цієї країни є іврит та арабська. Але приналежність до громадянства певної держави не виключає знання людиною мов інших держав.
Позивач в достатній мірі розуміє українську та російську мову, що підтверджується даними договору купівлі-продажу від 19.01.2004 року, викладеного українською мовою з усним перекладом на російську мову, виконаним приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_9.; договору купівлі-продажу від 22.05.1998 року, викладеного українською мовою без будь-якого перекладу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_10., змістом довіреності від 16.04.2010 року, викладеної українською мовою з усним перекладом на російську мову, виконаним приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_11.
Нотаріусом ОСОБА_2. особисто було здійснено переклад тексту оспорюваного договору з української мови на російську, що підтверджуються посвідчувальним написом на договорі. Доказів тому, що оспорюваний іпотечний договір був вчинений позивачем під впливом насильства, тобто що позивача хтось змусив підписати договір, зміст якого йому був незрозумілий, суду не надано.
Твердження позивача про порушення при укладенні іпотечного договору Закону України
"Про охорону культурної спадщини", спростовується наступним.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Позивач обґрунтовує необхідність визнання Іпотечного договору недійсним невідповідністю його змісту ст.. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини".
Вимогами ч. 1 ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини", передбачено, що об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками, можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.
Предметом іпотеки за спірним договором є квартира, яка є об'єктом права власності відмінним від будівлі, а згідно твердження позивача та третьої особи, пам'яткою архітектури місцевого значення є саме будівля за адресою: АДРЕСА_1, доказом чого, служить той факт, що при здійсненні купівлі-продажу квартири позивачем, як за часу чинності ЗУ РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" так і після введення в дію ЗУ "Про охорону культурної спадщини", погодження чи повідомлення державних органів охорони пам'яток не вимагалося.
Будівля за адресою: АДРЕСА_1, в розумінні ст.. 1 ЗУ "Про охорону культурної спадщини", не є пам'яткою, однак, відповідно до вимог ст. 6 вказаного Закону, пам'ятками містобудування і архітектури є архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, вулиці, тощо, що підтверджує той факт, що квартира, яка є предметом іпотеки, не є пам'яткою ні в розумінні діючого пам'ятко охоронного законодавства, ні в розумінні Закону Української РСР "про охорону і використання пам'яток історії та культури" що діяв до 01.01.2001 р.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", у документі, який посвідчує право власності на пам'ятку, обов'язково вказуються категорія пам'ятки, дата і номер рішення про державну реєстрацію
Вимогами ст. 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини", пам'яткою культурної спадщини визначено об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру пам'яток України.
Позивач необґрунтовано посилається на порушення, на його думку, положень ст..ст. 6, 18 ЗУ "Про охорону культурної спадщини", згідно з якими до повноважень органів охорони культурної спадщини належить погодження відчуження, а також передачі власником у володіння, користування або управління.
Матеріали справи не містять доказів, що на час укладання договору іпотеки, будинок АДРЕСА_1, зареєстровано, як пам"ятку архітектури.
Таким чином позивачем не надано належних доказів тому, що предмет іпотеки є об'єктом культурної спадщини в розумінні ст.. 1 ЗУ "Про охорону культурної спадщини".
Відповідно до вимог ч.3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Положеннями ч.1 ст. 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем не надано належних доказів, що доводять обставини, на які він посилається в обґрунтування вимог.
Відтак, зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на наявність законних підстав для відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.
На підставі викладеного, керуючись ст..ст. 3, 4, 11, 57-60, 209, 212, 215 ЦПК України, ст..ст. 215, 229, 236, 546, 553, 554, 559 ЦК України, ст.ст. 7, 11, 17 Закону України "Про іпотеку", ст..ст. 1, 6, 17, 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини", суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в палату по цивільних справах апеляційного суду Харківської області через суд І інстанції, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення. Особа, яка брала участь у справі, але не була присутня в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, може подати апеляційну скаргу потягом 10 днів з дня отримання копії рішення.
Суддя І.О.Грищенко