07 лютого 2013 року Справа № 5002-22/2956-2012
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сікорської Н.І.,
суддів Антонової І.В.,
Євдокімова І.В.,
за участю представників сторін:
позивача, Нікітін Андрій Іванович, на підставі довіреності за № 47 від 19.09.2012р., (товариство з обмеженою відповідальністю "Таурус Девелопмент");
відповідача, Соловйов Олексій Олександрович, на підставі довіреності за №б/н від 11.04.2012р. (Комунальне підприємство "Гурзуф");
відповідача, Ломейко Євгеній Володимирович (повноваження перевірені ), на підставі протоколу за № б/н від 14.09.2007р, (Керівник, товариство з обмеженою відповідальністю "Тенисте");
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Таурус Девелопмент" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Калініченко А.А.) від 06 листопада 2012 року у справі № 5002-22/2956-2012
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Таурус Девелопмент" (вул. Ленінградська, 27,Гурзуф,Ялта,98640)
до Комунального підприємства "Гурзуф" (вул. Подвойського, 11,Гурзуф,98640)
Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенисте" (вул. Шполянської, 6,Сімферополь,95034)
про визнання недійсними додаткові угоди
Товариство з обмеженою відповідальністю «Таурус Девелопмент» звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Комунального підприємства «Гурзуф», у якій просить суд визнати недійсним договір про пайову участь в будівництві від 15 серпня 2005 року зі всіма додатковими угодами до нього.
Заявою від 25 вересня 2012 року позивач змінив предмет позову та просить визнати недійсними лише Додаткові угоди №2 від 14.09.2005, №3 від 29.01.2007, №4 від 21.02.2007, №5 від 01.10.2007, №6 від 31.12.2009 до договору про пайову участь в будівництві від 15 серпня 2005 року. (т 1 а.с.55-58)
Ухвалою від 27.09.2012р. господарський суд першої інстанції прийняв уточнену позовну заяву.
Позовні вимоги мотивовані посиланням на статтю 203,215 ЦК України, а також на те, що при вчиненні договору про дольову участь в будівництві від 15.08.2005 та додаткових угод до нього № 1 від 20.02.206, № 2 від 14.09.2006, № 3 від 29.01.2007, № 4 від 21.02.2007, № 5 та № 6 сторонами не було додержано вимог частини 2 статті 1134 Цивільного кодексу України, п.п. 7.7., 7.7.2., 7.7.7. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на момент укладення цього договору), п. 4.12.3 Наказу ДПА України № 80 від 19.02.1998 р. «Про затвердження Порядку обліку платників податків, зборів (обов'язкових платежів)», що є правовою підставою недійсності цього договору.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 06 листопада 2012 року у справі № 5002-22/2956-2012 в задоволенні позову відмовлено з огляду на те, що позивач обґрунтовуючи підстави позову посилається на норми, які регулюють договірні правовідносини після укладення спірних договорів та додаткових угод до нього. Також господарським судом застосовані строки позовної давності до правовідносин, з огляду на обізнаність позивача щодо існування договору про дольову участь в будівництві від 15.08.2005р. при укладанні до нього додаткової угоди №2 від 14.09.2006р.
Не погодившись з рішенням господарського суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Таурус Девелопмент" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду від 06 листопада 2012 року скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги її заявник посилається на те, що господарський суд першої інстанції припустився помилкових висновків щодо підстав позовних вимог, і не звернув уваги, що позовні вимоги обґрунтовані не лише посиланням на порушення сторонами вимог податкового законодавства, а й тим, що при укладанні спірних угод до їх умов не були включені істотні умови, обов'язковість включення яких визначено п 7.7 та 7.7.2. Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», та про які йдеться мова у частині 2 статті 180 Господарського кодексу України.
В якості істотної умови договору про спільну діяльність, на відсутність якої не звернув уваги господарський суд першої інстанції, заявник апеляційної скарги посилається на відсутність домовленості учасників договору про визначення сторони, якій доручається ведення спільних справ.
Додатково заявник апеляційної скарги зауважив, що суд не взяв до уваги щодо недосягнення між сторонами згоди і по іншим істотним умовам, зокрема предмету, об'єму вартості робіт. При цьому безпідставне, на думку заявника апеляційної скарги, посилання суду на виконання сторонами умов Договору від 15.08.2005р. з підстав, визначених частиною 8 статті 181 Господарського кодексу України.
Також заявник апеляційної скарги звертає увагу на те, що господарський суд не надав оцінки щодо неукладеності додаткової угоди №2 до договору про пайову участь в будівництві від 15 серпня 2005 року, при цьому дійшов висновку щодо укладеності самого договору про пайову участь в будівництві від 15 серпня 2005 року, який (з урахуванням уточненої позовної заяви) не є предметом спору у даній справі.
07.12.2012р. ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Таурус Девелопмент" прийнята до провадження апеляційного господарського суду у складі судової колегії: головуючий суддя - Сікорська Н.І., судді - Антонова І.В. Євдокімов І.В.
17.01.2013р. від Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенисте" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечує проти її доводів вважаючи договір про пайову участь у будівництві від 15.08.2005р. є пайовим та не відноситься до договору про сумісну діяльність, а тому його умови визначаються на розсуд сторін без застосування вимог статей 638 ЦК України та частини 3 статті 180 ГК України. Також відповідач просив залишити оскаржуване рішення без змін.
04.02.2013р. позивач надав пояснення, в якому зауважив, що у Комунального підприємства "Гурзуф" відсутні повноваження на укладання договорів про сумісну діяльність без погодження з Гурзуфською сільською радою, а також те, що здійснення фінансування будівництва через рахунок Комунального підприємства "Гурзуф" не передбачає автоматичного уповноваження цієї особи на здійснення фінансово-господарських операцій по спільній діяльності сторін через цей рахунок.
07.02.2013р. від Комунального підприємства "Гурзуф" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечує проти її доводів з аналогічних підстав, викладених у відзиві 17.01.2013р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Тенисте".
Також Комунальним підприємством "Гурзуф" надані судовій колегії рішення виконавчого комітету Гурзуфської селищної ради, якими він дозволив Комунальному підприємству "Гурзуф" здійснення необхідних дій щодо устрою та будівництва каналізації у пмт. Данилівка.
У призначене на 07.02.2013р. судове засідання з'явились усі представники сторін, які дотримувались своїх правових позицій, викладених у наданих ними позові, апеляційній скарзі та відзивах на апеляційну скаргу та поясненнях.
Розглянувши справу повторно у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.
15 серпня 2005 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тенисте» (сторона 1) та Комунальним підприємством «Гурзуф» (сторона 2) був укладений договір про дольову участь в будівництві мереж каналізацій в смт. Данілівка.(т. 1 а.с.24-26)
В порядку та на умовах, визначених цим договором, Cторона 2 приймає Cторону 1 в пайове будівництво мереж каналізації в смт. Данилівка (надалі іменується «об'єкт») з метою створення спільної часткової власності у вигляді готового об'єкту та його подальшого використання сторонами шляхом фінансування стороною 1 цього будівництва в обсягах і в порядку, передбачених цим договором (пункт 1.1. договору).
20 лютого 2006р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тенисте» (сторона 1) та Комунальним підприємством «Гурзуф» (сторона 2) до договору від 15.08.2005 було укладено додаткову угоду №1, якою викладений пункт 2.2 договору від 15.08.2005 в наступній редакції: „участь сторони 1 в будівництві Об'єкту може здійснюватись шляхом здійснення наступних юридичних дій:
- передачі проектно-сметної та технічної документації с визначенням її вартості в акті приймання-передачі;
- укладення окремих угод за участю сторін та підрядної організації, оплата за виконані роботи та надані послуги буде здійснюватись Стороною 1 безпосередньо підрядній організації. При цьому витрати Сторони 1, понесені за вказані роботи та послуги, зараховуються як відповідна частина вкладу Сторони 1 у фінансування дольового будівництва Об'єкта і враховується при встановленні розміру частини в праві спільної часткової власності на Об'єкт;
- перерахування грошових коштів на рахунок Сторони 2, відкритий для будівництва Об'єкту".
Також додатковою угодою №1 викладений пункт 3.2.1 договору від 15.08.2005 в наступній редакції: „Здійснювати перерахування грошових коштів, необхідних для виконання робіт по будівництву Об'єкта на умовах, передбачених даним договором. Право власності на отримані від Сторони 1 грошові кошти не переходить до Сторони 2". (т. 1 а.с.29-30).
14 вересня 2006 року між Комунальним підприємством «Гурзуф» (сторона 2), Товариством з обмеженою відповідальністю «Тенисте» (сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таурус Девелопмент» (сторона 3) до договору від 15.08.2005 було укладено додаткову угоду №2.(т 1 а.с.31-33)
Так, додатковою угодою №2 пункт договору 1.1. про спільну діяльність на дольову участь в будівництві від 15.08.2005 викладено у наступній редакції: «В порядку та на умовах, визначених цим Договором, Сторона 2 приймає Сторону 1 і Сторону 3 в пайове будівництво каналізаційного колектора від п.Даніловка до КОС пгт.Гурзуф (надалі іменується «Об'єкт») з метою створення спільної часткової власності у вигляді готового Об'єкту і його подальшого використання Сторонами шляхом фінансування Сторонами цього будівництва в обсягах і в порядку, передбачених цим Договором».
Також додатковою угодою №2 викладений пункт 1.5 договору від 15.08.2005 в наступній редакції: „розмір часток в праві спільної часткової власності розподіляється пропорційно розміру вкладів Сторін у наступному відношенні:
Сторона 1 - 26%
Сторона 2- 1%
Сторона 3-73% ".
Пункт 2.1 договору від 15.08.2005 додатковою угодою №2 викладено в наступній редакції: „Загальний розмір внеску Сторін у фінансування будівництва Об'єкту визначається виходячи із Зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва в розмірі 1966000,00 грн. та розподіляється між Сторонами наступним чином:
Сторона 1 - 511 160 грн. (26%)
Сторона 2- 19660 грн. (1%)
Сторона 3- 1 435 180 грн. (73%)".
29.01.2007 між Комунальним підприємством «Гурзуф» (сторона 2), Товариством з обмеженою відповідальністю «Тенисте» (сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таурус Девелопмент» (сторона 3) укладено додаткову угоду №3 до договору про спільну діяльність на дольову участь в будівництві від 15.08.2005.
Відповідно до даної додаткової угоди, договір на дольову участь у будівництві від 15 серпня 2005 року доповнено графіком здійснення внесків III етапу для будівництва каналізаційного колектора (Додаток № 2).
Крім того, між Комунальним підприємством «Гурзуф» (сторона 2), Товариством з обмеженою відповідальністю «Тенисте» (сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таурус Девелопмент» (сторона 3) укладено додаткову угоду №4 від 21.02.2007р., якою пункт 2.1. договору від 15.08.2005 викладений у наступній редакції:
„Загальний розмір внеску Сторін у фінансування будівництва Об'єкту визначається виходячи із Зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва в розмірі 2 183269,24 грн. та розподіляється між Сторонами наступним чином:
Сторона 1 - 567650,00 грн. (26%)
Сторона 2- 21832,70 грн. (1%)
Сторона 3- 1 593786,54 грн. (73%)".
Відповідно до даної додаткової угоди, договір на дольову участь у будівництві від 15 серпня 2005 року доповнено графіком здійснення внесків III етапу для будівництва каналізаційного колектора (Додаток № 3).
Також, між Комунальним підприємством «Гурзуф» (сторона 2), Товариством з обмеженою відповідальністю «Тенисте» (сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таурус Девелопмент» (сторона 3) укладено додаткову угоду №5 від 01.10.2007р., якою продовжено дію договору від 15.08.2005 року до 31.12.2009р.
На виконання вимог додаткової угоди №2 від 14 вересня 2006 року до договору про спільну діяльність на дольову участь в будівництві Товариство з обмеженою відповідальністю «Таурус Девелопмент» перерахувало на розрахунковий рахунок Комунального підприємства «Гурзуф» наступні суми:
75 000,00 грн (платіжне доручення № 128 від 27.11.2006) (т.1 а.с.40);
300 000,00 грн (платіжне доручення № 136 від 4.12.2006)(т.1 а.с.41);
350 000,00 грн (платіжне доручення № 18 від 14.02.2007)(т.1 а.с.42).
Також, між Комунальним підприємством «Гурзуф» (замовник), Товариством з обмеженою відповідальністю «Таурус Девелопмент» (платник) і Товариством з обмеженою відповідальністю «ДСУ-44» (підрядник) був укладений договір підряду №21/02 від 21 лютого 2007 року (том 1 а.с.37-39), де Товариство з обмеженою відповідальністю «Таурус Девелопмент» виступало в якості «платника», і в повному обсязі перерахувало суму „підряднику" в розмірі 283 537,20 грн. на виконання робіт по влаштуванню об'єкту.
Як убачається з листа Комунального підприємства "Гурзуф" позивач відповідно до умов договору та додаткових угод про дольову участь у будівництві вніс 75 000 грн. 27.11.2006 року, 300 000 - 04.12.2006 року, 350 000 грн. - 14.02.2007 року, сума 283 537, 20 грн. за договором підряду № 21/02 від 21.02.2007 року включена в розмір дольової участі, у зв'язку з чим, борг Товариства з обмеженою відповідальністю «Таурус Девелопмент» по договору на дольову участь у будівництві від 15.08.2005р. складає 585 549 грн. (т. 2 а.с. 27)
За додатковою угодою № 6 від 31.12.2009 до договору про дольову участь у будівництві від 15.08.2005 року ТОВ "Тенисте",КП "Гурзуф" та ТОВ «Таурус Девелопмент» домовились викласти п. 7.1 в наступній редакції: "7.1. Зазначений договір набирає чинності з дня підписання Договору та діє до повного його виконання сторонами зобов'язань по цьому Договору".
Позивач вважаючи, що при укладанні додаткових угод до договору про дольову участь в будівництві від 15.08.2005р. за № 1 від 20.02.206, № 2 від 14.09.2006, № 3 від 29.01.2007, № 4 від 21.02.2007, № 5 та № 6 сторонами не було додержано вимог п.п. 7.7., 7.7.2., 7.7.7. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на момент укладення цього договору), п. 4.12.3 Наказу ДПА України № 80 від 19.02.1998 р. «Про затвердження Порядку обліку платників податків, зборів (обов'язкових платежів)», Товариство з обмеженою відповідальністю «Таурус Девелопмент» звернулось до господарського суду з позовною заявою про визнання їх недійсними.
Проаналізувавши обставини даної справи, перевіривши підстави прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції, судова колегія дійшла висновку щодо необґрунтованості вимог апеляційної скарги з огляду на наступне.
Предметом спору у даній справі є матеріальна правова вимога позивача про визнання недійсним Додаткових угод до договору про дольову участь в будівництві від 15.08.2005р., предметом якого є дольове будівництво каналізації. Отже до спірних правовідносин сторін слід застосовувати відповідні норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України.
Відповідно до ч.ч. 1,2,5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Як вже зазначалось, як на підставу для визнання недійсними додаткових угод №1,№2,№3,№4,№5,№6, (далі - Додаткові угоди) позивач посилається на невідповідність їх умов вимогам податкового законодавства, а саме відсутність домовленості учасників договору про визначення сторони, якій доручається ведення спільних справ, а також недосягнення між сторонами згоди і по іншим істотним умовам, зокрема предмету, об'єму вартості робіт.
До вищевикладених висновків позивач дійшов з огляду на те, що договір про дольову участь в будівництві від 15.08.2005р. є договором про сумісну діяльність.
Однак з висновком позивача щодо визначення правової природи договору від 15.08.2005р. не погоджуються відповідачі та вважають його договором про дольову участь в будівництві, умови якого можуть бути визначені на власний розсуд сторін.
При цьому господарський суд першої інстанції не визначив правову природу вказаного договору, а тому для з'ясування наявності або відсутності підстав для задоволення або відмови у задоволенні в позову необхідно по-перше - визначити правову його природу, а по-друге - встановити його відповідність чи невідповідність вимогам закону на час укладання.
Так, за договором дольової участі у будівництві одна сторона (забудовник) зобов'язується у встановлений договором термін побудувати певний об'єкт або організувати його будівництво (реконструкцію) і передати частину побудованого об'єкта (частку) іншій стороні (пайовикові) для оформлення права власності пайовика на частку як на новостворене майно, а пайовик зобов'язується в термін здійснити капітальні вкладення в будівництво (фінансувати будівництво) об'єкта і прийняти свою частку в ньому.
Договір дольової участі в будівництві можна віднести до договорів, які хоч і передбачені цивільним законодавством, але спеціально їм не регламентовані. Практичне існування договору дольової участі в будівництві обумовлено принципом свободи договору, ввідповідно до якого сторони можуть укласти договір як передбачений,так і не передбачений законом або іншим правовим актом.
Як вбачається з матеріалів справи, договір про дольову участь в будівництві від 15.08.2005р. позивачем не оспорюється, однак предметом спору є Додаткові угоди до нього, і стосовно цього судова колегія вважає зазначити, що вони є невід'ємними його частинами, а тому лише з'ясував правову природу договору від 15.08.2005р. можливо надати правову оцінку і його Додатковим угодам.
Так, аналізуючи договір про дольову участь в будівництві від 15.08.2005р. господарський суд встановив, що у порядку та умовах, встановлених договором, КП "Гурзуф" приймає ТОВ "Тенисте" в дольову участь будівництва мережі каналізації у смт. Данілівка з метою створення спільної часткової власності у вигляді готового об'єкту та його подальшого використання сторонами шляхом фінансування ТОВ "Тенисте" цього будівництва в об'ємах та на умовах, передбачених договором. ( п.1.1. Договору)
Дана мета та предмет не суперечить вимогам чинного законодавства. Сторонами договору не створювалась юридична особа та не встановлювались вклади учасників.
Статутні документи сторін не містять заборони щодо неможливості участі у будівництві мереж каналізації шляхом його фінансування.
Зі змісту проаналізованого договору та його Додаткових угод, вбачається розподіл прав та обов'язків між його учасниками, а саме, Товариство з обмеженою відповідальністю «Тенисте» взяло на себе зобов'язання щодо участі у фінансуванні будівництва об'єкту на умовах, передбачених Договором, а КП "Гурзуф" - забезпечує отримання дозвільних документів на початок будівництва, вирішує питання з органами виконавчої влади щодо вибору траси для будівництва об'єкту, погоджує робочий проект будівництва каналізації на території смт. Данілівка у дозвільних інстанціях, забезпечує провадження експертизи та затвердження проекту, укладає договори на виконання будівельно монтажних та інших робіт з будівництва об'єкту в якості замовника.
При цьому матеріали справи містять відповідні рішення виконавчого комітету Гурзуфської селищної ради, якими він дозволив Комунальному підприємству "Гурзуф" здійснення необхідних дій щодо влаштування та будівництва каналізації у смт. Данілівка.(т. 1 а.с.93-95), а тому доводи заявника апеляційної скарги щодо відсутності волевиявлення органу місцевого самоврядування на влаштування та будівництва каналізації Комунальним підприємством "Гурзуф" спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до спірних додаткових угод до Договору Товариством з обмеженою відповідальністю «Таурус Девелопмент» здійснювався фінансування у будівництво каналізаційної мережі та останнє безпосередньо фінансувало підрядні роботи, що в подальшому зараховувалось у процентному відношенню до участі у будівництві.
Матеріали справи свідчать, що Комунальне підприємство «Гурзуф» не набувало права власності на кошти перераховані іншими учасниками на його рахунок, а навпаки витрачались для досягнення будівництва об'єкту, про цільове використання яких Комунальне підприємство «Гурзуф» звітувало перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Таурус Девелопмент» (т. 2 а.с. 27).
Крім того, будівництво каналізації здійснювалось особами за окремими договорами підряду, що не суперечить договору про дольову участь у будівництві, оскільки сторонами за договором був визначений Забудовник (КП "Гурзуф"), який був наділений правами та обов'язками щодо укладання окремих договорів підряду. ( а.с. 37 том 1)
Також, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що договір дольової участі в будівництві регламентує відносини щодо створення та передачі майна, що на момент передачі не є об'єктом права власності. У силу вимог ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно, підлягає державної реєстрації, виникає з моменту такої реєстрації. Таким чином, при укладенні та виконанні обов'язків за договором пайової участі в будівництві нерухомості як об'єкта права ще не існує.
Договір дольової участі в будівництві є початковим способом придбання права власності на нерухомість. До моменту державної реєстрації права власності пайовика на створену річ жодна зі сторін договору дольової участі не є власником цього права. Зокрема, в судовому засіданні було безперечно встановлено та не спростовано сторонами, що право власності на каналізаційний колектор не зареєстровано й досі, оскільки позивач за спірним договором не виконав повністю свої зобов'язання, у зв'язку з чим не можливо визначити його частку у створеному майні.
Крім того, договір дольової участі в будівництві і договір про сумісну діяльність розрізняються за суб'єктним складом. Так, у договорі про сумісну діяльність сторони є учасниками, а в договорі дольової участі в будівництві сторонами є замовник, пайовики та можливо інвестор.
Отже, з огляду на вищезазначені ознаки договору, судова колегія дійшла висновку, що договір про дольову участь в будівництві від 15.08.2005р., за своєю правовою природою не є договором про сумісну діяльність.
Щодо вимог позивача щодо недійсності Додаткових угод судова колегія вважає зазначити наступне.
По - перше, позивач визначаючи підстави для визнання недійсними додаткових угод помилково посилається на не включення до істотних умов договору умови визначення сторони, якій доручається ведення спільних справ.
Частиною 1 статті 1133 ЦК України, яка регламентує вклади учасників у договорі про спільну діяльність, передбачено, що під час ведення спільних справ кожний учасник має право діяти від імені всіх учасників, якщо договором простого товариства не встановлено, що ведення справ здійснюється окремими учасниками або спільно всіма учасниками договору простого товариства. В частині 5 вказаної статті зазначено, що рішення щодо спільних справ учасників приймаються учасниками за спільною згодою, якщо інше не встановлено договором простого товариства.
Отже зі змісту вказаної норми вбачається, що лише договором про сумісну діяльність може бути передбачено ведення спільних справ окремим учасником, при цьому не міститься імперативних вимог щодо обов'язковості визначення вказаної особи, а навпаки закріплена можливість ведення спільних справ кожним учасником від імені всіх учасників.
Оскільки зазначена норма регулює правовідносини, які склалися у сфері спільної діяльності, а судом встановлено, що між сторонами укладений договір про дольову участь у будівництві, то колегія суддів апеляційного суду вважає, що посилання позивача на вказану правову норму є безпідставними.
А тому вказане твердження апеляційної скарги, щодо відсутності в істотних умовах спірних Додаткових угод, умов про визначення сторони, якій доручається ведення спільних справ, є не обґрунтованим.
При цьому слід зазначити, що позивач вважає неукладеною Додаткову угоду №2 з огляду на недосягнення між сторонами згоди за істотним її умовам, зокрема предмету, об'єму, вартості робіт.
Стосовно даного твердження позивача слід зазначити наступне.
Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, сам договір від 15.08.2005р. укладений у письмовій формі, а також усі оспорювані додаткові угоди укладені у письмовій формі та підписані позивачем, без зауважень або будь - яких заяв щодо невідповідності істотних умов укладених угод.
Крім того, як встановлено господарським судом першої інстанції, умови вказаних угод виконувались позивачем, про що свідчать: акт прийняття каналізаційного колектора до експлуатації від 02.07.2007, контракту №3/12-06-07 від 12.06.2007, довідки про вартість виконаних робіт від 31.07.2007, акт прийняття виконаних робіт за липень 2007 року, договору підряду №21/02 від 21.02.2007 (з додатками), довідки про вартість виконаних робіт за березень 2007, акт прийняття виконаних робіт за березень 2007 року, акт вибору траси, технічних умов, висновків щодо робочого проекту, листування з підприємствами, установами та організаціями з приводу будівництва, актів прихованих робіт та проведення іспитів, протокол наради за участю представника позивача від 30.11.2006, лист позивача №17 від 22.03.2012, лист Комунального підприємства «Гурзуф» до позивача від 04.04.2012 договір про дольову участь в будівництві від 15.08.2005, що свідчить про узгодженість всіх істотних умов договору (т. 1 а.с.92-150)
Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Однак позивачем не виконано вимог вказаної норми та не доведено неузгодженість між сторонами щодо істотних умов Додаткових угод, які в свою чергу сторонами виконувались, а тому посилання позивача на не укладеність як-то договору про дольову участь в будівництві від 15.08.2005р. так і його Додаткових угод є безпідставним.
Таким чином, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності підстав для визнання неукладеним договору про дольову участь в будівництві від 15.08.2005р., а позивачем також не доведено неукладеність і його Додаткових угод.
Що стосується недійсності Додаткових угод до договору про дольову участь в будівництві від 15.08.2005р., то судова колегія погоджується з господарським судом першої інстанції щодо безпідставності посилання позивача на норми податкового законодавства з огляду на наступне.
Згідно підпунктів 7.6., 7.7. статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на момент укладення оспорюваних додаткових угод №2, 3, 4, 5, 6, для цілей оподаткування господарські відносини між учасниками спільної діяльності прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів. Порядок податкового обліку та звітності результатів спільної діяльності встановлюється центральним податковим органом.
Відповідно до п.п. 4.12.3. Порядку обліку платників податків, зборів (обов'язкових платежів), затвердженого наказом ДПА України №80 від 19.02.1998, якій був чинним на момент укладення оспорюваних додаткових угод №2, 3, 4, 5, 6, взяттю на облік в органах державної податкової служби підлягають договори, оподаткування спільної діяльності яких здійснюється відповідно до пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
У разі взяття на облік договору згідно з цим Порядком уповноваженій особі надається номер із ТРДПАУ для ведення податкового обліку результатів спільної діяльності окремо від обліку результатів іншої господарської діяльності. Документи, що стосуються договору, зберігаються в обліковій справі уповноваженої особи.
Одночасно із взяттям на облік договору уповноважена особа за номером із ТРДПАУ зараховується до категорії платників податку на прибуток при виконанні договору, а також в установленому порядку за таким номером може бути зареєстрована як платник податку на додану вартість при виконанні договору. Уповноважена особа за номером із РДПАУ не може бути зареєстрована чи взята на облік як платник або податковий агент інших, ніж податок на прибуток та податок на додану вартість, видів податків, зборів (обов'язкових платежів). Обов'язки щодо сплати інших видів податків, що виникають при виконанні договорів, виконуються кожним учасником самостійно відповідно до чинного законодавства.
В органах державної податкової служби не обліковуються договори про спільну діяльність, які не відповідають положенням підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Кожен учасник таких договорів перебуває на обліку в органах державної податкової служби та виконує обов'язки платника податків самостійно.
Вказаним пунктом Порядок обліку платників податків, зборів (обов'язкових платежів) був доповнений на підставі наказу ДПА України №99 від 22.02.2010, тобто вже після укладення всіх оспорюваних додаткових угод.
На момент їх укладення діяли положення п.п. 4.12.2 Порядку, які передбачали, що для взяття на облік договору про спільну діяльність без створення юридичної особи платник податків (резидент), що призначений учасниками договору відповідальним за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору, за своїм місцем перебування на податковому обліку подає такі документи: заяву за ф. N 1-ОПП; завірену копію договору (контракту) про спільну діяльність. До цих документів додаються:
а) інформаційна картка договору з відміткою органу, що здійснив державну реєстрацію договору, якщо до складу учасників договору про спільну діяльність входить іноземний інвестор;
б) копії документів, які підтверджують погодження договору уповноваженим органом управління відповідно до законодавства, засвідчені в установленому законодавством порядку, якщо договором передбачене використання нерухомого майна державної власності, що перебуває у господарському віданні чи оперативному управлінні учасника договору про спільну діяльність;
в) копії ліцензій на провадження видів господарської діяльності учасників договору, отримання яких передбачено нормами чинного законодавства.
Органи державної податкової служби провадять облік договорів про спільну діяльність відповідно до цього Порядку та до положень наказу Державної податкової адміністрації України від 30.09.2004 №571 «Про затвердження форми Звіту про результати спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, Порядку його складання та Порядку ведення податкового обліку результатів спільної діяльності», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.10.2004 за №1388/9987.
Отже з огляду на викладене, господарський суд дійшов вірного висновку, що наведені вище норми не можуть свідчити про недійсність оспорюваних Додаткових угод як правочинів, оскільки регламентують податкові відносини, що виникають та реалізуються вже після вчинення правочину, а не в момент його вчинення.
Крім того, судова колегія погоджується і з висновком господарського суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин строків позовної давності, з огляду на наступне.
Згідно статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки (стаття 256 ЦК України).
Відповідно до частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, представником відповідача - Комунального підприємства «Гурзуф» надано заяву про застосування строків позовної давності. (т. 1 а.с.76)
Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
В обґрунтування заяви про відновлення строків позовної давності, позивач звертає увагу на те, що не був учасником договору про дольову участь в будівництві при його вчиненні 15.08.2005, а приєднався до нього на підставі додаткової угоди № 2 від 14.09.2006. Тому позивачу не були відомі обставини його вчинення та виконання сторонами цього договору вимог податкового законодавства у частині ведення обліку результатів спільної діяльності та виконання ними податкових зобов'язань.
Але про факт того, що договір про дольову участь в будівництві від 15.08.2005 та додаткові угоди до нього в податковій інспекції не зареєстровані, а окремий рахунок для обліку результатів спільної діяльності не відкривався, позивач дізнався 04.04.2012 ознайомившись з листом Комунального підприємства «Гурзуф» вих. № 01/01-11/94 від 04.04.2012 та при особистому спілкування з директором Комунального підприємства «Гурзуф» Корень O.A.
При цьому, додаткова угода №2 до договору про дольову участь в будівництві від 15.08.2005 була укладена 14.09.2006, отже позивач дізнався про оскаржуваний договір тоді, коли підписував додаткову угоду до нього №2 від 14.09.2006, таким чином, про порушення цивільного права або інтересу безспірно було відомо позивачу з 14.09.2006.
Згідно частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Отже, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відмови в позові.
Враховуючи вищезазначене, судова колегія дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Таурус Девелопмент" залишити без задоволення.
2.Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 06 листопада 2012 року у справі № 5002-22/2956-2012 залишити без змін.
Головуючий суддя Н.І. Сікорська
Судді І.В. Антонова
І.В. Євдокімов