83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
24.01.13 р. Справа № 5006/34/72/2012
Господарський суд Донецької області у складі судді Соболєвої С.М.,
при секретарі судового засідання Кротіновій О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Маріуполь Донецької області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1,
до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Стромацемент», м.Амвросіївка Амвросіївського району Донецької області, ЄДРПОУ 20321203,
про стягнення заборгованості 85 623,56 грн., пені у розмірі 11 167,62 грн., 3% річних в розмірі 2 205,40 грн., інфляційних витрат у розмірі 851,55 грн.,
за участю уповноважених представників:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: Ігнатова Д.О. - за довіреністю, -
Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м.Маріуполь Донецької області, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Стромацемент», м.Амвросіївка Амвросіївського району Донецької області, про стягнення 99 848,13 грн., у тому числі 85 623,56 грн. суми основного боргу, 11 167,62 грн. пені, 2 205,40 грн. 3% річних та 851,55грн. інфляційних витрат.
В обґрунтування своїх вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов'язань за договором №410 від 05.10.2011р., внаслідок чого утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування штрафних санкцій, інфляційних витрат та 3% річних.
На підтвердження вказаних обставин Позивач надав розрахунок ціни позову, копії: договору поставки №410 від 05.10.2011р., акту прийому-передачі виконаних робіт №0050 від 21.11.2011р., видаткових накладних №0080 від 26.10.2011р., №0081 від 10.11.2011р., №0082 від 21.11.2011р., податкових накладних №2 від 05.10.2011р., №2 від 10.11.2011р. та №4 від 21.11.2011р., акту звірки взаємних розрахунків станом на 27.04.2012р., банківських виписок за 05.10.2011р. та 26.01.2012р., довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей №963 від 26.10.2011р., вимоги про сплату заборгованості №01/12 від 26.12.2011р.
Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст.61, 64 Господарського процесуального кодексу України, ст.231 Господарського кодексу України, ст.ст.11, 525, 526, 530, 622, 625 Цивільного кодексу України.
22.11.2012р. представником Позивача через канцелярію суду надано заяву №б/н від 22.11.2012р., у якій останній просить виправити описку в частині визначення організаційно-правової форми Відповідача, а також допустити заміну первісного Відповідача належним Відповідачем, оскільки Відкрите акціонерне товариство «Стромацемент», за його визначеннями, реорганізовано у Публічне акціонерне товариство «Стромацемент».
До вказаної заяви долучено витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №15129210 стосовно Відповідача та копію акту прийому-передачі виконаних робіт №0050 від 21.11.2011р.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 22.11.2012р. у справі №5006/34/72/2012 виправлено описку у вступній частині ухвали суду від 25.10.2012р. та замість Товариства з обмеженою відповідальністю «Стромацемент» визначено Відкрите акціонерне товариство «Стромацемент».
Ухвалою суду від 23.11.2012р. у справі №5006/34/72/2012 замінено Відповідача Відкрите акціонерне товариство «Стромацемент» на його правонаступника - Публічне акціонерне товариство «Стромацемент».
07.12.2012р. Відповідачем надано відзив на позовну заяву №б/н від 06.12.2012р., відповідно до якого Публічне акціонерне товариство «Стромацемент» проти позовних вимог щодо стягнення суми штрафних санкцій та інфляційних витрат заперечує, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки Позивачем здійснено неправомірний їх розрахунок. Разом із відзивом надано контррозрахунок пені та інфляційного нарахування.
09.01.2013р. представником Позивача надані пояснення від 05.01.2013р., за змістом яких він вказує на врегулювання п.п.6.1.1 п.6.1 ст.6 договору поставки №410 від 05.10.2011р. сплати пені за кожний день прострочення, з огляду на що норми п.6 ст.232 Господарського процесуального кодексу України, за його висновками, не застосовуються, а також зауважує, що інфляція не може мати негативного індексу та, виходячи з тлумачення ст.625 Цивільного кодексу України, застосуванню підлягають саме індекси інфляції у місяці, коли вона була. Також надана копія акту звірки розрахунків станом на 01.11.2013р.
09.01.2013р. представником Відповідача до матеріалів справи долучено платіжне доручення №1991 від 10.12.2012р.
Представник Позивача в судове засідання 24.01.2013р. не з'явився, причин неявки не повідомив. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Представник Відповідача в судовому засіданні 24.01.2013р. зазначив про сплату суми основного боргу у повному обсязі, в частині вимог щодо стягнення штрафних санкцій та інфляційних витрат заперечив, з підстав викладених у представленому суду відзиві.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
05.10.2011р. між Відкритим акціонерним товариством «Стромацемент» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір поставки №410 строком дії у відповідності до п.10.1 даної угоди по теперішній час.
Оцінивши зміст зазначеного договору, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є змішаним договором, поставка, за яким підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).
Таким чином, в силу статті 265 Господарського кодексу України, статей 712 і 655 Цивільного кодексу України, пункту 1.1 договору Позивач (Постачальник) зобов'язується в обумовлені правочином строки поставити на об'єкт виготовлені ним елементи декору для фасадів житлового будинку та господарського блоку, а Покупець зобов'язується прийняти зазначений товар на об'єкті та оплатити його.
Пунктом 1.2 договору встановлено, що найменування, загальна кількість, ціна товару визначається у специфікації, яка є невід'ємною частиною даного договору. Ціна на товар встановлюється у національній валюті України.
Право користування на товар переходить до Покупця з моменту підписання акту прийому-передачі (п.1.3 договору).
Згідно п.4.1 договору, Постачальник поставляє товар Покупцю на умовах DDP (Інкотермс 2000) на об'єкт: реконструкція житлового будинку під базу відпочинку по вул.Мира, 118е у с.Піски Ясинуватського району Донецької області. Строк поставки товару на об'єкт Покупця - 21 календарний день з моменту зарахування грошових коштів (передплата) у розмірі встановленому п.3.2 договору на розрахунковий рахунок Постачальника на підставі рахунку, який надається Постачальником другій стороні.
Датою фактичної поставки товару є день передачі товару Постачальником Покупцю в означеному місці, що оформлюється видатковою накладною та актом прийому-передачі. Ризик випадкової гибелі або пошкодження товару переходять до Покупця з моменту підписання акту приймання-передачі товару (п.4.3 договору).
Порядок оплати, у відповідності до приписів п.3.2 договору, полягає у сплаті Покупцем передплати на підставі рахунку у національній валюті України шляхом прямого банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок Постачальника у розмірі 80% від вартості товару, зазначеної у специфікації.
Кінцевий розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 10 банківських днів з моменту підписання акта приймання-передачі (п.3.3 договору).
Як свідчать матеріали справи Відповідачем 05.10.2011р. на рахунок Позивача перераховано грошову суму у розмірі 150 000,00 грн., за декоративні елементи, молдинги, карнизи згідно рахунку №0117 від 23.09.2011р. та 26.01.2012р., з аналогічним призначенням платежу, суму у розмірі 20 000,00 грн.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», накладні являються первісними звітними документами, на підставі яких проводиться звіт господарської діяльності.
Системний аналіз Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та інших підзаконних нормативних актів, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку на підприємствах свідчить про те, що у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів на підставі первинних документів. Останні для надання їм юридичної сили доказовості в розумінні статті 34 ГПК України повинні мати крім обов'язкових реквізитів додаткові в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій. Тобто, в якості доказу первинні документи мають містити повні дані про конкретні господарські операції та підставу їх здійснення.
Згідно видаткових накладних №0080 від 26.10.2011р., №0081 від 10.11.2011р., №0082 від 21.11.2011р. Позивач передав продукцію Відповідачу на загальну суму 255 623,56 грн. Останнім її прийнято, що підтверджується підписом уповноваженої особи Відповідача на даному документі, скріпленому печаткою підприємства. Правовою підставою здійснення даних господарських операцій з поставки товару у вказаній первинній документації, а також податкових накладних, зазначено договір №410 від 05.10.2011р.
Повноваження особи, яка здійснила приймання зазначеної продукції підтверджуються довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей №963 від 26.10.2011р. на суму 255 624,00 грн., правовою підставою отримання товару у якій визначено рахунок-фактуру №0117 від 23.09.2011р.
Доказів наявності заперечень щодо кількості поставленого товару, а також порядку поставки та інших зауважень суду не представлено.
Виходячи з системного аналізу наведених норм та обставин, суд вважає, що надані Позивачем первинні документи є належним доказом здійснення передачі Відповідачу товару та прийняття його останнім в межах спірного првочину.
Зазначені обставини у порядку статей 32-36 Господарського процесуального кодексу України не спростовані.
Отже, за викладених обставин, Позивачем належним чином доведено факт виконання обов'язку щодо передачі товару у відповідності до норм статті 664 Цивільного кодексу України та умов, визначених договором поставки №410 від 05.10.2011р.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства , але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.
Згідно із ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Приймаючи до уваги строк кінцевого розрахунку за поставлений товар, встановлений терміном у 10 банківських днів з моменту підписання акту приймання-передачі товару, дату складання цього документу, якою є 21.11.2011р., оплата поставленого спірного товару повинна була бути здійснена Відповідачем не пізніше 02.12.2011р.
Як свідчать фактичні обставини справи, про що було зазначено раніше, Відповідачем здійснено частковий розрахунок за поставлений товар шляхом перерахування передплати 05.10.2011р. у розмірі 150 000,00 грн. та оплати 26.01.2012р. суми в розмірі 20 000,00 грн.
Таким чином, на дату подання позовної заяви невиконаним є грошове зобов'язання в порушення статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, які передбачають, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, причому одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, на суму 85 623,56 грн.
Згідно платіжного №1991 від 10.12.2012р. після порушення провадження по даній справі Відповідачем сплачено суму боргу у повному обсязі, припинивши у такий спосіб існування предмету спору в частині стягнення заборгованості за поставлений товар.
Оскільки погашення заборгованості відбулося після звернення із розглядуваним позовом до суду, таке усунення існування предмету спору у зв'язку із його врегулюванням сторонами зумовлює припинення провадження у справі в цій частині відповідно до п.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України. Аналогічна позиція висловлена в п.4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».
Прострочення Відповідачем грошового зобов'язання на підставі статті 625 Цивільного кодексу України тягне за собою обов'язок сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми за весь час несвоєчасного виконання обов'язку щодо сплати відповідних сум, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.
За розрахунком Позивача сума інфляційних витрат за прострочення основного зобов'язання становить 851,55 грн. виходячи з наступного: сума заборгованості станом на 06.12.2011р. - 105 623,56 грн., з урахуванням індексу інфляції за період 2011р. - січень 2012р. складає 106 046,48 грн., тобто інфляційні витрати дорівнюють 422,92 грн.; сума заборгованості станом на 27.01.2012р. - 85 623,56 грн., з урахуванням індексу інфляції за період лютий - серпень 2012р. - 86 052,19, інфляційні витрати - 428,63 грн.
За розрахунком Позивача 3 % річних становлять суму у загальному розмірі 2 205,40грн., виходячи з такого: за період з 06.12.2011р. по 31.12.2011р. - 26 днів прострочення на суму заборгованості 105 623,56 грн. - 225,72 грн.; за період з 01.01.2012р. по 26.01.2012р. - 26 днів прострочення на суму заборгованості 105 623,56 грн. - 225,10 грн.; за період з 27.01.2012р. по 02.10.2012р. - 250 днів прострочення на суму заборгованості 85 623,56 грн. - 1 754,58 грн.
Суд зазначає, що при застосуванні індексу інфляції сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічна позиція міститься в п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р.
З огляду на дане, перевіривши арифметичний розрахунок даних позовних вимог за допомогою програми інформаційно-пошукової системи «Законодавство» у відповідності до методики листа Верховного суду України №62-97р від 03.04.1997р. «Рекомендації відносно порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ», а також врахував початок періоду прострочення, яким є 03.12.2011р., та здійснені Відповідачем оплати, при цьому у межах, визначеного Позивачем (з 06.12.2011р. по 25.01.2012р. на суму 105 623,56 грн. та з 26.01.2012р. по 02.10.2012р. на суму 85 623,56 грн. щодо нарахування 3% річних; грудень 2011р. - січень 2012р. на суму 105 623,56 грн. та лютий - серпень 2012р. щодо нарахування інфляційних витрат), суд дійшов висновку, що 3% річних загалом дорівнюють сумі у розмірі 2 203,76 грн., а розмір інфляційних витрат - 422,92 грн., оскільки у період лютий - серпень 2012р. інфляційне збільшення не відбулось (дефляція - 514,08 грн.).
Таким чином, інфляційні витрати за період прострочення оплати вартості поставленої продукції за вказаним договором підлягають стягненню в сумі 422,92 грн., 3% річних у розмірі 2 203,76 грн.
Зважаючи на встановлене, твердження Позивача, як і Відповідача, у цій частині не є такими, що відповідають дійсності, а отже не можуть бути прийняті судом до уваги.
Згідно п.6.1 договору №410 від 05.10.2011р., за несвоєчасну оплату поставленого товару Покупець сплачує Постачальнику штрафні санкції: пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період виникнення заборгованості, від суми боргу за кожний день прострочення платежу.
За змістом позовних вимог Позивачем визначено стягнення пені у загальному розмірі 11 167,62 грн., що обчислюється від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, а саме з 06.12.2011р. по 31.12.2011р. (26 днів) на суму 105 623,56 грн. розмір ставки 15,5%, з 01.01.2012р. по 26.01.2012р. (26 днів) на суму 105 623,56 грн. розмір ставки 15,5%, з 27.01.2012р. по 22.03.2012р. (56 днів) на суму 85 623,56 грн. розмір ставки 15,5% та з 23.03.2012р. по 02.10.2012р. (194 дня) на суму 85 623,56 грн. розмір ставки 15%.
Згідно Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За змістом п.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Суд, перевіривши арифметичний розрахунок та період нарахування даних позовних вимог, дійшов висновку щодо порушень Позивачем вимог п.6 ст.232 Господарського кодексу України, оскільки період, за який визначена сума пені, перевищує шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а також нарахування цих штрафних санкцій не у відповідності до умов укладеного правочину, а саме з огляду на таке.
По-перше, приписами договору чітко обумовлений розмір ставки Національного банку України, який застосовується при нарахуванні пені. Ним є подвійна облікова ставка Національного банку України, яка діє у період виникнення заборгованості, що за своєю суттю відрізняється від визначення, як «за період, за який сплачується пеня».
Як свідчать фактичні обставини справи моментом виникнення заборгованості є перший день прострочення, яким, з огляду на приведене вище, є 03.12.2011р.
Згідно постанови Національного банку України №377 від 09.08.2010р. облікова ставка з 10.08.2010р. по 22.03.2012р. (Постанова НБУ №102 від 21.03.2012р.) встановлена на рівні 7,7500%, з огляду на що її подвійний розмір дорівнює 15,5%.
Відтак, протягом усього періоду прострочення, при розрахунку пені, у розумінні приписів укладеного договору, повинен бути застосований саме такий розмір подвійної облікової ставки Національного банку України.
По-друге, п.6 ст.232 Господарського кодексу України встановлено обмеження, якщо його не змінено, зокрема, за домовленість сторін, у частині періоду нарахування штрафних санкцій (шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано), а також визначено початок його відліку (від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто наступний за ним день ).
Позивач наполягає, що у п.6.1 договору змінено встановлені обмеження у частині періоду нарахування пені, чим є вказання «за кожний день прострочення платежу». До того ж, початком перебігу терміну прострочення визначено 06.12.2011р.
Однак, ґрунтуючись на приписах наведеної норми матеріального права, а також положеннях договору, суд не може погодитись з означеними твердженнями.
У п.6.1 договору обумовлений порядок розрахунку, який і полягає у визначенні нарахування за кожний день прострочення від суми заборгованості в розмірі пені, встановленому ним. При цьому, визначення періоду, що становить перебіг часу більший ніж шість місяців від дня, коли зобов'язання повинно бути виконано, цей пункт договору не містить.
Відповідно до п.3.3 укладеного між сторонами правочину, остаточною підставою виникнення обов'язку кінцевої оплати товару є момент підписання акту прийому-передачі та він (обов'язок) повинен бути виконаний не пізніше 10 банківських днів з моменту його настання (підписання цього акту). Це є граничним визначенням передумови виникнення зобов'язання з оплати та строк якого полягає у вказаному проміжку часу, що погоджені за обопільною згодою сторін, та не мають відсильних підстав.
Таким чином, суд дійшов висновку, що передумовою початку перебігу строку виконання обов'язку з оплати товару у 10 банківських днів, є момент підписання акту прийому-передачі товару сторонами спірних правовідносин, без застережень.
Акт датований 21.11.2011р., відміток щодо іншої дати його підписання сторонами не містить.
Так, моментом його підписання, з якого починається відлік строку оплати у 10 банківських днів, є 21.11.2011р.
Приймаючи до уваги дане, оплата без прострочення її здійснення, у залишковій її сумі 105 623,56 грн. (з відрахуванням суми передплати) повинна бути виконана не пізніше 02.12.2011р. (26-27.11.2011р. не є банківськими днями).
Закінченням періоду прострочення, за який нараховується пеня, у розумінні ст.232 Господарського кодексу України, є сплив шестимісячного строку за даним зобов'язанням зі дня, коли воно повинно було бути виконано.
Так, правомірним періодом нарахування пені за порушення грошового зобов'язання зі сплати вартості товару у сумі 105 623,56 грн. є проміжок часу з 03.12.2011р. по 25.01.2012р. та на суму 85 623,56 грн. з 26.01.2012р. (оскільки у цей день відбулось часткове погашення суми боргу) по 03.06.2012р.
Отже, суд здійснивши перерахування даних позовних вимог враховуючи вищевстановлене, при цьому почавши з дати початку періоду, визначеної Позивачем, з огляду на те, що вона у межах встановленого періоду, дійшов висновку, що сума пені у загальному розмірі становить 6 998,45 грн.
Судові витрати підлягають розподілу з урахуванням вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України та покладаються на Відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.
При цьому, випадки та порядок сплати та повернення судового збору визначаються Законом України «Про судовий збір», що набув законної сили 01.11.2011р.
Відповідно до п.5 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», передбачено повернення судового збору ухвалою у разі, закриття провадження по справі.
Враховуючи роз'яснення надані у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 в редакції від 23.03.2012р. п.4.12. визначено, у вирішенні питань розподілу судових витрат необхідно мати на увазі, що за змістом пунктів 4 і 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» припинення провадження у справі і залишення позову без розгляду тягнуть за собою повернення сплачених сум судового збору.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що у частині позовних вимог, провадження щодо яких припинено, судові витрати підлягають поверненню ухвалою суду відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір».
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1, 4-2, 4-3, 22, 32-38, 43, 49, п.1-1 ст.80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, положеннями Закону України «Про судовий збір», зважаючи на постанову Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. у редакції від 23.03.2012р., суд , -
1. Припинити провадження у частині позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Маріуполь Донецької області, до Відповідача, Публічного акціонерного товариства «Стромацемент», м.Амвросіївка Амвросіївського району Донецької області, про стягнення 85 623,56 грн. суми основного боргу.
2. Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Маріуполь Донецької області, до Відповідача, Публічного акціонерного товариства «Стромацемент», м.Амвросіївка Амвросіївського району Донецької області, про стягнення 14 224,57 грн., у тому числі 11 167,62 грн. пені, 2 205,40 грн. 3% річних та 851,55грн. інфляційних витрат, задовольнити частково.
3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Стромацемент» (87302, Донецька область, Амвросіївський район, м.Амвросіївка, вул.Заводська, б.1, ЄДРПОУ 20321203, банківські реквізити не зазначено) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (87504, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, р/рНОМЕР_2 у ПАТ «ПУМб», МФО 334851) 9 625,13 грн., у тому числі 6 998,45 грн. пені, 2 203,76 грн. 3% річних та 422,92грн. інфляційних витрат.
4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Стромацемент» (87302, Донецька область, Амвросіївський район, м.Амвросіївка, вул.Заводська, б.1, ЄДРПОУ 20321203, банківські реквізити не зазначено) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (87504, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, р/рНОМЕР_2 у ПАТ «ПУМб», МФО 334851) відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 192,53 грн.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
6. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
7. Після набрання рішенням законної сили постановити ухвалу про повернення сплаченої суми судового збору у розмірі 1 712,47 грн.
8. В судовому засіданні 24.01.2013 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
9. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його оголошення. Зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.ст.84, 85 Господарського процесуального кодексу України.
10. Повний текст складено 29.01.2013р.
Суддя Соболєва С.М.