"03" червня 2011 р. справа № 2а-992/10
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Богданенка І.Ю.
суддів: Уханенка С.А. Дадим Ю.М.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ульновському районі Кіровоградської області
на постанову Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 13 грудня 2010 року
у справі № 2а-992/10
за позовом: ОСОБА_1
до: Управління Пенсійного фонду України в Ульяновському районі Кіровоградської області
про зобов'язання вчинити дії, стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», -
Постановою Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 13 грудня 2010 року вимоги позивача задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язано відповідача провести нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком за періоди з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 01 січня 2009 року по 01 жовтня 2010 року, в іншій частині позовних вимог відмовлено /а. с. 09-12/.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні вимог позивача в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована не урахуванням компетенції органів Пенсійного фонду України, не урегульованістю на законодавчому рівні механізму виплати підвищення до пенсії дітям війни та відсутністю фінансування даного виду видатків.
Дослідивши доводи апеляційної скарги за матеріалами справи та перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів діючи у відповідності до вимог статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, визнала за можливе вийти за межі доводів апеляційної скарги у зв'язку з встановленням під час апеляційного перегляду справи порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до постановлення помилкового рішення у справі.
Заперечень на апеляційну скаргу не надійшло.
Судом першої інстанції з'ясовано, матеріалами справи підтверджено і відповідачем у справі не заперечується, що позивач по цій справі має статус «дитини війни»та відповідно користується правом на отримання пільг і державної соціальної підтримки, встановлених Законом України «Про соціальний захист дітей війни»№2195-IV від 18.11.2004 року, який набрав чинності з 01.01.2006 року.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у цій справі є розмір виплати позивачу, як «дитині війни», підвищення до пенсії, встановленого статтею 6 Закону №2195-IV від 18.11.2004 року.
При цьому, суд першої інстанції вірно встановивши фактичні обставини справи та правильно проаналізувавши чинне законодавство, яким регулюються спірні правовідносини, з урахуванням рішень Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6 і від 22.05.2008 року №10 щодо визнання неконституційним положень Законів України Про Держаний бюджет України на 2007-2008 рік, які стосуються доплат до пенсії, відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дійшов обґрунтованого висновку про пріоритетність застосування до спірних правовідносинах положень Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№2195-IV від 18.11.2004 року у період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з починаючи з 22 травня 2008 року.
Колегія суддів з наведеними висновками суду погоджується, оскільки основною нормативною базою, якою регулюється питання соціального захисту дітей війни, є Конституція України, Закон України від 18.11.2004 року №2195-IV «Про соціальний захист дітей війни»та інші акти міжнародного та національного законодавства, якими передбачено ряд пільг, допомоги та гарантій особам, на яких поширюється їх дія, зокрема, визначено розміри виплати щомісячного підвищення до пенсії.
Суд першої інстанції, дійшов вірного висновку, що розмір мінімальної пенсії за віком необхідно обраховувати відповідно до ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті, мінімального розміру пенсії за віком.
За наведених обставин, колегія суддів визнає обґрунтування суду першої інстанції у вищенаведеній частині такими, що відповідають нормам матеріального права.
Разом з тим, колегія суддів вважає за неможливе залишити рішення суду першої інстанції в силі в частині задоволення вимог позивача про захист його прав за періоди з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 18.05.2010 року, оскільки судом безпідставно не були застосовані до спірних правовідносин наслідки пропущення позивачем шестимісячного строку звернення до суду.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом 19.11.2010 року (а.с.2) та просив відновити пропущений строк позовної давності для захисту порушеного права на доплату пенсії. Разом з тим, позивач не обґрунтував причини пропуску ним строку звернення до суду та не надав доказів про їх поважність.
Пункт 2 частини 1 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язує суд під час прийняття постанови вирішувати чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. До таких обставин відноситься пропущення строку звернення до суду, що відповідно до принципу офіційного з'ясування обставин у справі суд повинен визначити і перевірити (пункт 4 частини першої статті 7, частина четверта статті 11, частина п'ята статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Всупереч наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції не з'ясував причини пропуску позивачем строку звернення до суду, доведеність їх поважності та безпідставно задовольнив його вимоги за період поза межами шестимісячного процесуального строку звернення до суду з адміністративним позовом.
За наведених обставин та з огляду на те, що спір по цій справі стосується публічно-правових відносин, вирішувати який слід в порядку адміністративного судочинства, колегія суддів приходить до висновку, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати загальний строк звернення до суду, що визначений ч.2 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України, який обмежує час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права позивача на позов та запобігає постійному збереженню стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»щодо розміру підвищення до пенсії відновлювалася на підставі рішень Конституційного Суду України у період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та починаючи з 22 травня 2008 року.
Закони, інші нормативно-правові акти, судові рішення є доступними для ознайомлення всіма громадянами, і можливість обізнаності людини про те чи інше положення законодавства залежить виключно від бажання такої людини.
Таким чином, позивач про порушення свого права, якщо він вважав його порушеним, повинен був дізнатися ще у серпні 2007 року та у червні 2008 року при здійсненні йому територіальним органом ПФУ першої виплати підвищення до пенсії, після публікації зазначених рішень Конституційного Суду України. Юридична необізнаність позивача не може бути визнана поважною причиною пропущення строку звернення до суду.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, і поважних причин пропуску такого строку не вбачається, тому його вимоги про донарахування та виплату підвищення до пенсії за періоди з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 18.05.2010 року - задоволенню не підлягають. Саме в цій частині постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям іншої постанови в цій частині про залишення без розгляду за пропуском строку звернення до суду.
Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, відповідач у цій справі продовжує до теперішнього часу виплачувати позивачу підвищення до пенсії у розмірі меншому ніж це визначено статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», та наполягає на правомірності своїх дій з підстав недофінансування вказаних виплат з державного бюджету і на прийняття урядом відповідних постанов, згідно яких і виплачується позивачу підвищення до пенсії як «дитині війни».
На час розгляду справи позивач не позбавлений статуту «дитина війни», тобто не змінилися обставини з урахуванням яких позивачу призначене, нараховується та виплачується підвищення до пенсії, а на законодавчому рівні не вносилося змін до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»щодо розміру підвищення до пенсії.
Отже, наведене свідчить, що на спірні у цій справі правовідносини, не розповсюджується правило, за яким судова постанова не може стосуватися дій, які ще не розпочалися, оскільки існують усі юридичні умови для їх вчинення відповідачем.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів вважає, що адміністративний суд при вищенаведених обставинах, не має підстав для визначення кінцевої дати виплати позивачу підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, оскільки відповідач у цій справі, як суб'єкт владних повноважень, зобов'язаний діяти на підставі закону і при внесенні на законодавчому рівні змін до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»або при зміні обставин, що зумовили виплату вказаного підвищення позивачу, має право та зобов'язаний перерахувати розмір підвищення до пенсії, і зобов'язання його судом до вчинення таких дій є зайвим.
Безпідставним є також посилання відповідача на можливість нецільового використання коштів ПФУ, оскільки суди не ухвалюють рішення про проведення виплат з власних джерел фінансування останнього.
Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни судом обґрунтовано до уваги не взято, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом спору, що розглядається. Питання надання бюджетних коштів управлінню для виконання покладених на нього обов'язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і судами не розглядається.
При цьому, колегія суддів бере до уваги, що у період 2010 року та 2011 року визначений статтею 6 Законом України «Про соціальний захист дітей війни»розмір підвищення до пенсії дітей війни не змінювався, отже, нарахування та виплата позивачу щомісячного підвищення до пенсії, повинно було здійснюватися відповідачем згідно до приписів статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», тобто у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком встановленого законом на час виплати.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що у Прикінцевих положеннях Закону України «Про соціальний захист дітей війни»Кабінету Міністрів України було дано доручення подати до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом та привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом. Невиконання Кабінетом Міністрів України наведених норм Закону не може слугувати підставою для порушення прав позивача стосовно належної, гарантованої державою соціальної підтримки.
Суд апеляційної інстанції вважає дії відповідача протиправними, такими які свідчать про ігнорування територіальним органом пенсійного фонду рішень Конституційного Суду України та не виконання вимог Закону, що призвело до порушення прав позивача, які повинні бути відновленні шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Крім того, за Преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.
Надання дітям війни соціальної підтримки є державною програмою соціальної допомоги, яка згідно ст.87 Бюджетного кодексу України відноситься до видатків Державного бюджету, а Пенсійний фонд України згідно ст.21 Бюджетного кодексу України є розпорядником бюджетних коштів для здійснення програми соціальної підтримки дітям війни та відповідно до ч.4 ст.22 Бюджетного кодексу України розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів, а також розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх до Міністерства фінансів України чи місцевому фінансовому органу, затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (до яких відноситься і відповідач) та інше.
Підстави для залучення судом до участі у справі Державного казначейства відсутні.
За вищенаведених обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача в частині захисту його прав в межах визначеного Кодексу адміністративного судочинства України шестимісячного строку звернення до адміністративного суду за захистом прав, тобто за період починаючи з 19 травня 2010 року.
При цьому, колегія суддів перевіривши поважність причин пропуску позивачем строку на звернення до суду за захистом своїх прав за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 18.05.2010 року, і визнавши їх неповажними -вважає за необхідне залишити адміністративний позов без розгляду в частині вимог позивача про захист його прав за періоди з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 18.05.2010 року.
Поза увагою суду першої інстанції залишилося питання розподілу судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції - скасувати та прийняти нову постанову.
Керуючись ч. 1 ст. 94, п.3 ч.1 ст. 198, п.4 ч.1 ст. 202, ст. 205, ст. 207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ульяновському районі Кіровоградської області -задовольнити частково.
Постанову Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 13 грудня 2010 року у справі № 2а-992/10 -скасувати та прийняти нову постанову.
Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ульяновському районі Кіровоградської області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення недоплаченої щомісячної державної допомоги відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»- задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Ульяновському районі Кіровоградської області щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 у повному обсязі підвищення пенсії згідно з Законом України «Про соціальний захист дітей війни»за період з 19 травня 2010 року.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Ульяновському районі Кіровоградської області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 підвищення пенсії згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням вимог ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»за період з 19 травня 2010 року в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з урахуванням різниці, яка була виплачена у цей період .
Позовні вимоги в частині зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Ульяновському районі Кіровоградської області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 18.05.2010 року включно -залишити без розгляду.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3 (три) грн. 40 коп. відшкодування судових витрат.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Головуючий: І.Ю. Богданенко
Суддя: С.А. Уханенко
Суддя: Ю.М. Дадим