"06" лютого 2013 р. Справа № 5016/1882/2012(4/53)
Позивач товариство з обмеженою відповідальністю «Збаражський цукровий завод»
майдан Кармелюка, 1, м. Збараж, Тернопільськма область, 47302
Відповідач товариство з обмеженою відповідальністю «ВКФ - Простір»
вул. Архітектора Старова, 8-А, м. Миколаїв, 54046
Третя особа на стороні відповідача,
яка не заявляє самостійних вимог:
ОСОБА_1,
АДРЕСА_1
Суддя Т. М. Дубова
Від позивача - не з'явився
Від відповідача - Черних О.В. довіреність від 22.10.2012 року
Від третьої особи - не з'явився
СУТЬ СПОРУ стягнення суми 138 412,80 грн.
Позивач про час судового засідання повідомлений належним чином відповідно до ст. 64 ГПК України, що підтверджується поштовим повідомленням (а.с. 104), але вимог ухвали суду від 22.01.13 р. не виконав, витребувані документи не надав, представник в судове засідання без поважних причин не з'явився.
Розглянувши матеріали справи, за наявними документами відповідно до ст. 75 ГПК України, заслухавши пояснення представника відповідача, господарський суд, -
Позивач звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом і просить стягнути з відповідача 138 412,80 грн., посилаючись на невиконання відповідачем обов'язків за договором - заявкою № 1849 від 07.08.2012 р., за умовами якого відповідач зобов'язувався здійснити перевезення вантажу в вагою 22 тони брутто транспортним засобом Івеко АН9620НТ/АН6441ХР за маршрутом Збараж-Кременчуг.
08 серпня 2012 року позивачем було передано відповідачу вантаж вагою 21,6 тони на загальну суму 138 412,80 грн. за видатковою накладною № 1126. Однак, всупереч домовленостей між замовником та перевізником, а також положень договору, вантаж не було доставлено та не було передано одержувачеві вантажу - ПАТ «Кременчуцький міськмолокозавод».
Посилаючись на ст.ст. 908, 909, 924, 925, 1172 ЦК України, п. 5 договору, позивач просив відшкодувати шкоду в результаті втрати вантажу за рахунок відповідача.
Відповідач надав відзив, яким повністю відхиляє вимоги позивача з мотивів невідповідності їх закону та фактичним обставинам справи, оскільки договір-заявка № 1849 від 07.08.2012, в якому сторони попередньо погоджували бажані умови перевезення, мав місце, але договір перевезення вантажу між позивачем та відповідачем так і не був укладений, про що свідчить відсутність транспортної накладної. Відповідач не дійшов згоди щодо умов оплати праці, знайденого за допомогою мережі Інтернет водія ОСОБА_1, а тому відмовився від його послуг, повідомивши про зазначений факт у телефонному режимі позивача. Відповідач не видавав ОСОБА_1 жодної довіреності, не укладав з ним цивільно-правового договору, не віддавав жодних вказівок чи розпоряджень щодо перевезення, не уповноважував його на дії від імені ТОВ «ВКФ-Простір», тому чом такі позовні вимоги спрямовані до відповідача, відповідачу незрозуміло.
Крім того, зазначив, що йому не може бути відомо, чи є ОСОБА_1, який зазначений у видатковій накладній як особа, яка отримала товар, тим самим ОСОБА_1, послугами якого він мав намір скористатися, але не скористався, оскільки не дійшов згоди щодо розміру оплати таких послуг. Проте, у будь-якому разі, відповідати за цим позовом має не відповідач, який не є ані перевізником, ані особою, яка отримала вантаж, тому просив припинити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, посилаючись на те, що належним відповідачем по справі є ОСОБА_1, який не набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності, а тому спір не підлягає вирішенню у господарських судах України (детальніше викладено в відзиві).
Крім того, в поясненнях від 4.12.12 зазначив, що за пропозицією юриста позивача залишив йому декілька чистих аркушів з печаткою та підписом керівника відповідача з приводу вантажних перевезень. На думку відповідача, листи №1 від 10.08.12 та № 2 від 03.09.12р. про визнання претензій, містяться саме на цих аркушах.
Третя особа надала пояснення, що 18.05.12 р. він придбав визначений автомобіль з причепом, але не мав категорії «Д» для його управління, тому в середині серпня 2012 року продав цей автомобіль. 08.08.12 р. він не здійснював перевезення цукру 21,6 т від позивача до ПАТ «Кременчуцький міськмолокозавод» оскільки не має відповідної категорії та не підписував накладну. Підписи в накладній та журналі видачі вантажів йому на належать, тому заявив клопотання про призначення почеркознавчої експертизи за його рахунок.
Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи та надавши їм юридичної оцінки, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані, а тому задоволенню не підлягають, виходячи з наступного:
Як доказ передачі вантажу відповідачу, позивачем надано договір - заявку № 1849 на перевезення цукру від 07 серпня 2012 року, копію видаткової накладної № 1126 від 08 серпня 2012р., витяг з журналу вивозу товарно-матеріальних цінностей з території підприємства, витяг з журналу реєстрації документа «ТТН» за серпень 2012р., довідку № 1048 від 26.11.1012 ПАТ «Кременчуцький міськмолокозавод».
За умовами договору-заявку №1849 відповідач зобов'язувався здійснити перевезення вантажу з вагою 22 тони брутто транспортними засобами Івеко АН9620НТ/АН6441ХР за маршрутом Збараж-Кременчук, адреса, дата та час подачі транспорту під завантаження - Тернопільська область, м. Збараж, майдан Кармелюка, 1,
08 серпня 2012 року 10 год. 00 хв.; адреса, дата та час подачі транспорту від вивантаження - Полтавська область, м. Кременчуг, вул. 40 років Жовтня, 14/69 (одержувач - публічне акціонерне товариство «Кременчуцький міськмолокозавод»), 09 серпня 2012 року 14 год. 00хв.
При цьому сторони передбачили, що на ТТН обов'язкова наявність підпису водія, який повинен мати при собі паспорт та посвідчення водія.
Згідно з ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Ухвалами господарського суду Миколаївської області від 20.09.2012, від 10.10.12, 23.10.12 суд зобов'язував позивача надати належним чином засвідчені копії товарно-транспортної накладної та шляхового листа, але позивач витребувані документи не надав суду, в поясненнях від 09.11.12 послався на сталу практику між сторонами, згідно якої всі чотири екземпляри ТТН передавались водію, після підписання яких вантажоодержувачем 1 екземпляр повертався позивачу.
Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затв. наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. № 363, зареєстр. в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за № 128/2568 в редакції станом на 22.05.2006 (далі - Правила ), визначено поняття: «товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Відповідно до пунктів 11.1, 11.3 - 11.7. Правил, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається.
Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.
Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).
Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.
Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.
Згідно п.п.16.1, 16.2 Правил, перед поданням вантажовідправником або вантажоодержувачем позову на Перевізника обов'язково треба пред'явити йому претензію.
При перевезеннях вантажів автомобільним транспортом право на пред'явлення Перевізнику претензій мають: а) вантажовідправник або вантажоодержувач - у випадку втрати вантажу і за умови подання товарно-транспортної накладної з підписом водія (експедитора Перевізника) про прийняття ним вантажу для перевезення.
Отже, посилання позивача на сталі відносини, за якими всі чотири екземпляри ТТН передавались водію, не можуть бути прийняті судом до уваги.
За таких обставин, договір-заявка №1849 не може вважатись укладеним між сторонами в розумінні ст.909 ЦК України.
Частиною 2 статті 207 ЦК України встановлено: «Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документа довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою».
Видаткова накладна № 1126 від 08 серпня 2012р. не містить підпису та печатки відповідача або документу, що уповноважує особу, що отримала вантаж виступати від імені відповідача.
Підпис особи, що засвідчила отримання цукру в кількості 21.6т на суму 138412.80грн. не засвідчено документами, які визначені в договорі, а саме: паспортом та посвідченням водія.
Згідно витягу з журналу вивозу товарно-матеріальних цінностей з території підприємства 8 серпня 2012р. ОСОБА_1 було відпущено 21.6 т цукру на автомобілі Івеко АН9620НТ, автопричеп АН6641ХР, посвідчення водія АДВ НОМЕР_1 від 04.10.2000р. (а.с.65)
Ухвалою суду від 04.12.12р. ОСОБА_1 було залучено до участі в справі в якості 3 особи без самостійних вимог.
Надане ОСОБА_1 посвідчення водія свідчить, що воно видано Ясинуватським ДАІ ГУ УМВС 09.11.06 р. за номером РРВ № 430420, а самоскид-причеп зареєстрований за № АН6441ХР, а не за № АН6641ХР, який визначений в журналі вивозу.
Крім того, третя особа надала пояснення, що груз від позивача не отримував, технічні характеристики автомобіля не дозволяють перевозити цукор, тим більш у такому обсязі, а підписи, які містяться на видатковій накладній № 1126 від 08.08.2012 р. та на 48-му аркуші журналу вивозу товарно-матеріальних цінностей з території ТОВ «Збаразький цукровий завод» йому не належать.
В зв'язку з чим, заявив клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи та погодився витрати щодо проведення експертизи взяти на себе. Ухвалою суду від 25 грудня 2012р. провадження у справі було зупинено, призначено судову почеркознавчу експертизу, третю особу було зобов'язано надати вільні зразки підписів ОСОБА_1, а позивача - надати оригінал видаткової накладної № 1126 від 08.08.2012 р. та журнал вивозу товарно-матеріальних цінностей з території ТОВ «Збаразький цукровий завод» за 2012 рік.
Позивач ухилився від отримання визначеної ухвали, яка повернулась до суду з відміткою поштового відділення про закінчення строку зберігання.
Ухвалою суду від 22.01.13 провадження у справі було поновлено, позивача знов було зобов'язано виконати вимоги ухвали суду від 25.12.12.
Позивач ухвалу суду отримав, але витребувані документи не надав(а.с.103,104).
Згідно ст. 924 ЦК України, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.
Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи викладене, а також те, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що відповідач був перевізником 21,6т цукру вартістю 138412,80 грн., договір перевезення вантажу між сторонами не було укладено відповідно до вимог чинного законодавства; що водієм була саме третя особа, не доведено також правовідносини між відповідачем та третьою особою.
З огляду на викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають, судові витрати слід віднести на позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -
В задоволені позову відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене у 10-дений строк.
Рішення оформлено у відповідності зі ст. 84 ГПК України та підписано суддею 08.02.2013 р.
Суддя Т.М.Дубова