79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
30.01.13 Справа№ 5015/3879/12
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „УніКредит Лізинг", м.Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Галицька Основа», м.Львів
про стягнення 980111грн. 05 коп.
Головуючий суддя: Гоменюк З.П.
судді Сухович Ю.О.
Мороз Н.В.
Секретар судового засідання Юрків М.Г.
Представники:
від позивача: Брус О.М.
від відповідача: не з"явився
Представнику позивача, роз'яснено зміст ст.22 ГПК України, а саме його процесуальні права та обов'язки, зокрема, права заявляти відводи. Заяв про відвід судді не поступало.
Суть спору: Позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Галицька Основа» про стягнення 667218грн. 22коп., в тому числі 592889грн. 20коп. основного боргу за договорм фінансового лізингу №539-LD від 11.06.2008р., 45 945грн. 32коп. неустойки (пені) за прострочення лізингових платежів та 28 383грн. 70коп. 3% річних.
Ухвалою суду від 21.09.2012р. за даним позовом порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 09.10.2012р. За клопотанням відповідача, ухвалою суду від 09.10.2012р. відкладено розгляд справи на 23.10.2012р.
23.10.2012р. представник позивача подав суду заяву від 23.10.2012р. (зареєстрована канцелярією суду 23.10.2012р. за № 23860/12) про збільшення позовних вимог відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 980111 грн. 05 коп. з яких 592889 грн. 20 коп. основного боргу, 90828 грн. 44 коп. неустойки (пені) за прострочення лізингових платежів, 28383 грн. 70 коп. 3 % річних та 268009 грн. 71 коп. неустойки за прострочення повернення предмету лізингу.
Судом прийнято до розгляду вказану заяву в частині збільшення суми неустойки (пені) за прострочення лізингових платежів та в частині додаткових позовних вимог в частині стягнення неустойки за прострочення повернення предмету лізингу з огляду на наступне: Передбачені частиною четвертою статті 22 Господарського процесуального кодексу України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви. Відповідно до пункту 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 із змінами та доповненнями „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в якому зазначено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти, відповідно, збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
Відповідно до п.3.11. вказаної постанови, господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22, не передбачено право позивача на подання заяв (клопотань) про заявлення додаткових позовних вимог. З цього приводу Вищий господарський суд України у інформаційному листі від 02.06.2006р. №01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" зазначив, що збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві.
У зв'язку з цим має місце не збільшення позовної вимоги, а зміна (доповнення) матеріально-правової вимоги позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення (предмет позову).
Відповідно до п.3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 із змінами та доповненнями "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті. Оскільки судове засідання 09.10.2012р. за клопотанням відповідача було відкладено на 23.10.2012р., то початок розгляду справи по суті мав місце 23.10.2012р., про що зазначено в протоколі судового засідання. Тому, судом прийнято заявлену позивачем вимогу в заяві про збільшення позовних вимог в частині стягнення з відповідача неустойки за прострочення повернення предмету лізингу в сумі 268009грн. 71коп.
Крім того, 03.12.2012р. в зв'язку з призначенням колегіального розгляду в іншому складі суду розгляд справи почався з початку.
Представниками відповідача подано суду заяву б/н та дати (зареєстрована канцелярією суду 23.10.2012р. за № 23756/12) про застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених ч.4 ст. 267 ЦК України та відмову в частині стягнення 45 945 грн. 32 коп. пені нарахованої за період з жовтня 2010 р. по грудень 2011 р. Крім цього, відповідачем подано суду клопотання б/н та дати (зареєстроване канцелярією суду 23.10.2012р. за № 23754/12) про витребування від позивача обгрунтованого розрахунку суми основного боргу з посиланням на первісні документи, які підтверджують проведені оплати і взаємозаліки. Також відповідачем подано суду клопотання б/н та дати (зареєстроване канцелярією суду 23.10.2012р. за № 23753/12) про призначення судової економічної експертизи з метою визначення заборгованості за договором фінансового лізингу № 539-LD від 11.06.2008р., з'ясування з якого моменту виникла заборгованість відповідача перед позивачем за вказаним договором окремо по кожному лізинговому платежу відповідно до додатку №2 до договору та визначення розміру пені за кожний окремо несвоєчасно сплачений лізинговий платіж відповідно до додатку №2 до договору фінансового лізингу від 11.06.2008р., оскільки зробивши контррозрахунок суми позову йому не вдалося достовірно визначити суму основного боргу, не співпадає сума неустойки та 3 % річних.
Представник позивача в судовому засіданні 23.10.2012р. просив відмовити в задоволенні клопотання відповідача про призначеної експертизи та після судового засідання подав через канцелярію суду заперечення від 23.10.2012р. (зареєстроване за № 23859/12).
Клопотання відповідача про призначення судової експертизи судом до уваги не прийнято, оскільки судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
З метою уточнення розрахунків між сторонами ухвалою суду від 23.10.2012р. відкладено розгляд справи на 19.11.2012р. та зобов"язано сторони провести звірку взаєморозрахунків, про що скласти двосторонній акт звірки з детальним зазначенням сум, які підлягали до сплати і сум, які були сплачені.
В судовому засіданні 19.11.2012р. представник відповідача подав суду відзив б/н та б/д (зареєстрований канцелярією суду 19.11.2012р. за № 26092/12) відповідно до якого просить суд відмовити в частині стягнення пені за прострочення сплати лізингових платежів, відмовити частково у задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу за договором фінансового лізингу №539-LD від 11.06.2012р., витребувати від позивача повідомлення про лізингові платежі з доказами їх направлення відповідачу та повідомлення із зазначенням порядку зарахування сплачених відповідачем сум та відмовити в частині стягнення пені за несвоєчасне повернення предмета лізингу.
Також представником відповідача подано заяву б/н та б/д (зареєстрована канцелярією суду 19.11.2012 р. за № 26091/12), в якій відповідач просить суд зменшити розмір пені до 0,01 грн. у зв'язку із накладенням арешту на рахунки відповідача та його складним матеріальним становищем.
З метою проведення звірки взаєморозрахунків, представником позивача подано суду клопотання б/н від 19.11.2012р. (зареєстроване канцелярією суду 19.11.2012р. за № 26130/12) про продовження строку розгляду справи на 15 днів.
Ухвалою суду від 19.11.2012р. продовжено строк вирішення спору, розгляд справи відкладено на 03.12.2012р. та повторно зобов'язано сторони провести звірку взаєморозрахунків, про що скласти двосторонній акт з детальним зазначенням сум, які підлягали до сплати і сум, які були сплачені.
В судовому засіданні 03.12.2012р. представник відповідача подав суду контррозрахунок від 03.12.2012р. (зареєстрований канцелярією суду 03.12.2012р. за № 27320/12) просить суд зменшити суму основного боргу за договором фінансового лізингу №539-LD від 11.06.2008р. до 546673грн. 90коп., відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 280252грн. 76коп., задовольнити позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 266421грн. 14коп., відмовити повністю в частині стягнення пені за прострочення сплати лізингових платежів, зменшити розмір 3 % річних до 11837грн. 54коп., відмовити повністю в частині стягнення пені за прострочення повернення предмету лізингу, витребувати від позивача повідомлення про лізингові платежі з доказами їх направлення відповідачу та повідомлення із зазначенням порядку зарахування сплачених відповідачем сум, розстрочити виконання рішення суду строком на шість місяців та зменшити розмір неустойки до 0,01 грн.
Ухвалою суду від 03.12.2012р. в зв'язку із складністю даної справи, необхідністю вивчення та дослідження великої кількості доказів та розбіжністю розрахунків між сторонами, з метою повного і всестороннього з"ясування усіх обставин спору, призначено колегіальний розгляд вказаної справи. Відповідно до проведеного повторно автомати-зованого розподілу справ системою документообігу суду, було призначено колегіальний розгляд в складі суддів Гоменюк З.П., Кітаєвої С.Б. та Мороз Н.В. Ухвалою судової колегії від 04.12.2012р. відкладено розгляд справи на 20.12.2012р.
Представником відповідача в судовому засіданні 20.12.2012р. подано суду додаткові пояснення №226/12 від 19.12.2012р. (зареєстровані канцелярією суду 20.12.2012р. за №29098/12), в яких просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі 326468грн. 04коп., задовольнити позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 230731грн. 24коп., в частині стягнення пені за прострочення сплати лізингових платежів відмовити повністю, зменшити розмір 3% річних до 11213грн. 48коп., в частині стягнення пені за прострочення повернення предмету лізингу відмовити повністю, розстрочити виконання рішення суду строком на шість місяців та зменшити розмір неустойки до 0,01грн.
За клопотанням позивача та з метою надання сторонам додаткової можливості реалізувати право на захист своїх інтересів та надати додаткові докази у справі, ухвалою суду від 20.12.2012р. відкладено розгляд справи на 16.01.2013р.
У зв'язку з відпусткою судді Кітаєвої С.Б., повторно проведено автоматизований розподіл справ системою документообігу суду, відповідно до якого 16.01.2013р. суддю Кітаєву С.Б. замінено на суддю Сухович Ю.О.
15.01.2013р. відповідачем направлено суду клопотання від 15.01.2013р. № вих №5/01-13 про зупинення провадження у справі до вирішення пов"язаної з нею іншої справи №910/546/13, що розглядається господарським судом міста Києва, оскільки предметом спору у справі №910/546/13 є визнання частково недійсним договору фінансового лізингу №539- LD від 11.06.2008р. (за яким стягується заборгованість у справі господарського суду Львівської області № 5015/3879/12), а саме визнання недійсними умов договору фінансового фізингу № 539- LD від 11.06.2008р. та додаткових угод до нього в частині визнання частини суми лізингових платежів, що не є імпортною складовою ціни, яка підлягає сплаті в еквіваленті долару США та в частині безоплатного повернення предмету лізингу, розміру вартості предмету повернення у розрізі встановлення ставки податку при поверненні предмету лізингу та балансової вартості майна.
Представником позивача подано суду заперечення від 14.01.2013р. на клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, покликаючись на те, що визнання договору фінансового лізингу недійсним не усуває обов"язку лізингоодержувача сплати суму боргу та штрафні санкції за період користування предметом лізингу.
Позивачем в судовому засіданні 16.01.2013р. подано суду заперечення від 14.01.2013р. (зареєстроване канцелярією суду 16.01.2013р. за № 1211/13) на клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.
Також позивачем подано суду пояснення від 14.01.2013р. (зареєстроване канцелярією суду 16.01.2013р. за № 1212/13), просить позов задоволити.
З метою вирішення питання про зупинення провадження у справі, судовою колегією оголошено в судовому засіданні 16.01.2013р. перерву до 30.01.2013р.
Представник позивача в продовженому судовому засіданні 30.01.2013р. підтримав заявлені позовні вимоги з врахуванням заяви від 23.10.2012р. (зареєстрована канцелярією суду 23.10.2012р. за № 23860/12) про збільшення позовних вимог.
В продовжене судове засідання 30.01.2013р. представник відповідача явку повноважного представника не забезпечив.
Клопотання про зупинення провадження у справі судовою колегією до уваги не прийнято з огляду на те, що визнання договору фінансового лізингу недійсним не впливає на обов"язок лізингоодержувача здійснити сплату боргу та штрафних санкцій за період користування предметом лізингу, а сам факт визнання чи невизнання договору фінансового лізингу недійсним вплине на відносини сторін на майбутнє.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, судова колегія встановила наступне:
11.06.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „УніКредит Лізинг" (лізингодавець, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Галицька основа" (лізингоодержувач, відповідач у справі) укладено договір фінансового лізингу №539-LD, відповідно до п.1.1 якого лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність від продавця (відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у договорі, зокрема у додатку №1 до договору) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених договором, з урахування того, що продавець був обраний лізингоодержувачем.
Ціна предмета лізингу становить еквівалент 278 264,45 доларів США, у т.ч. ПДВ.
На виконання умов договору фінансового лізингу лізингодавець відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (додаток №1 до договору) придбав у обраного лізингоодержувачем продавця предмет лізингу (баштовий кран FO23/B) і передав цей предмет лізингу в користування лізингоодержувачу, що підтверджується актом приймання-передачі від 25.06.2008р., підписаним уповноваженими представниками сторін.
За договором фінансового лізингу №539-LD лізингоодержувач зобов'язувався сплачувати за користування предметом лізингу лізингові платежі згідно графіку лізингових платежів (додаток №2 до договору).
Відповідно до п.7.1. договору, складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в графіку лізингових платежів у додатку №2 до договору, який є невід'ємною частиною договору.
Лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця лізингові платежі у гривнях на дати платежів, вказаних в додатку №2 до договору на рахунок зазначений в розділі 16 договору, в сумі, яка визначена в повідомленні про лізинговий платіж (п.7.7. договору).
Строк і розмір зобов'язання (сплата Лізингових платежів) визначений додатком №2 до договору - графіком лізингових платежів.
Враховуючи п.п.7.1.-.7.7. договору, відповідач зобов'язаний відповідно до умов договору сплачувати суми лізингових платежів на дату платежів, вказану в графіку лізингових платежів-додаток№2, із застосуванням офіційного курсу гривні до долара США, встановленого НБУ на вказану в графіку лізингових платежів дату платежу.
У зв'язку з неналежним виконання умов договору фінансового лізингу, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість по сплаті лізингових платежів в сумі 592889грн. 20коп. за період з 30.09.2010р. по 01.07.2011р.
Відповідно до п.8.2. договору у випадку несплати лізингоодержувачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена за цим за договором, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю неустойку з простроченої суми за період з дати настання терміну платежу до дати фактичної оплати в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.
Згідно п.9.2. договору, якщо будь-який лізинговий платіж припадає відповідно до умов договору на день, який не є робочим днем, то такий платіж повинен бути здійснений в останній робочий день, що передує такій даті платежу.
З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 23.10.2012р. (зареєстрована канцелярією суду 23.10.2012р. за № 23860/12) та строку позовної давності позивач просить стягнути з відповідача пеню за період з 17.09.2011р. по 17.09.2012р. в сумі 90828грн. 44коп.
Оскільки лізингоодержувач не виконував зобов'язання з оплати лізингових платежів належним чином, що призвело до виникнення заборгованості за договором.
Керуючись ч.2 ст.7 Закону України "Про фінансовий лізинг", позивач скористався своїм правом на односторонню відмову від договору та припинив його дію з 22.11.2011р., надіславши 23.06.2011р. цінним листом з описом вкладення на адресу відповідача повідомлення вих. № 1084 від 22.06.2011р. про відмову від договору фінансового лізингу №539-LD від 11.06.2008р. та повернення предмету лізингу.
Цінний лист №0407015133905, який було надіслано на адресу лізингоодержувача (відповідача) повідомлення лізингодавця про відмову від договору фінансового лізингу було отримано відповідачем 05.07.2011р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (копія знаходиться в матеріалах справи).
Відповідно п.7 ч.2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зоболв"язаний у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.
Відповідно до п.12.5 договору фінансового лізингу №539-LD при настанні випадку невиконання договору та припинення дії даного договору лізингоодержувачем, лізингоодержувач зобов 'язаний передати предмет лізингу лізингодавцю у місці, зазначеному лізингодавцем, протягом 3 (трьох) робочих днів, починаючи з дати відповідної вимоги лізингодавця, якщо про інше сторони не домовляться письмово додатково. Демонтаж та передача предмета лізингу до місця передачі, визначеного лізингодавцем, повинні бути здійснені за рахунок та на ризик лізингоодержувача. У випадку несвоєчасного демонтажу та повернення предмета лізингу з вини лізингоодержувача, останній зобов'язаний платити неустойку у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, нараховану на суму еквівалента ціни предмета лізингу за період такого прострочення.
Оскільки відповідачем не повернуто предмету лізингу за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 268009грн. 71коп. неустойки в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, нарахованої на суму еквівалента ціни предмета лізингу за період прострочення повернення предмета лізингу, тобто з 07.07.2011р. (з наступного дня за днем закінчення триденного строку на повернення предмета лізингу згідно п. 12.5 Договору та ч.ч. 2, 3 ст. 7 Закону України „Про фінансовий лізинг") по 23.10.2012р. Еквівалент ціни предмета лізингу вказаний в додатковій угоді № 1 від 25.06.2008р. до договору та в акті приймання-передачі від 25.06.2008р. і становить 1350000грн. 00коп. що в еквіваленті 287871,42 доларів США (1 долар США = 4,6895937 грн.).
Крім цього, позивач просить стягнути 3% річних за неналежне виконання зобов'язань щодо сплати лізингових платежів в сумі 28 383грн. 70коп. відповідно до поданого розрахунку.
Доказів оплати заборгованості станом на час розгляду справи сторонами до суду не надано.
Приймаючи рішення у даній справі, судова колегія виходила з наступного:
Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Між сторонами у справі виникли взаємні цивільні права та обов'язки на підставі укладеного договору фінансового лізингу.
За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом (ст.806 Цивільного кодексу України).
Частинами 1 та 2 статті 292 Господарського кодексу України передбачено, що лізингом є господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг"за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено частиною 1 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, визначених статтею 611 Цивільного кодексу України, є припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Частинами 1 та 3 статті 615 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
Відповідно до частини другої статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Аналогічне положення передбачено пунктом 12.4 договору.
Оскільки відповідачем у справі допущено порушення зобов'язання, позивачем реалізоване таке право. Суд вважає таку відмову позивача від договору лізингу правомірною.
Відповідач не заперечив факт прострочення сплати лізингових платежів та проти припинення дії договору. Судова колегія погоджується з висновком позивача про те, що договір припинив свою дію з 05.07.2011р., враховуючи положення частини третьої статті 7 Закону України „Про фінансовий лізинг".
Пунктами 7.1, 7.2 договору передбачено, що до складу лізингових платежів входять: перший лізинговий платіж (комісія за організацію та аванс ціни предмета лізингу), другий лізинговий платіж (комісія за користування предметом лізингу, ПДВ на суму нарахованих до сплати комісій), періодичні платежі (відшкодування, комісійна винагорода лізингодавця, ПДВ на суму нарахованих до сплати відсотків).
Строк лізингу починається з дати передачі та закінчується в останню дату платежу, зазначену у додатку №2 до договору, якщо інше не передбачено умовами цього договору (пункт 1.3 договору). Лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця лізингові платежі у гривнях на дати платежів, вказані в додатку №2 до цього договору на рахунок, вказаний у договорі, в сумі, яка визначена в повідомленні про лізинговий платіж (пункт 7.7 договору).
З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення суми лізингових платежів у сумі 592889 грн. 20 коп., є обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Розглянувши уточнену вимогу позивача стосовно стягнення пені, судова колегія прийшла до висновку про те, що вона підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне:
Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 8.2 договору у випадку несплати лізингоодержувачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена за цим договором, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю неустойку з простроченої суми за період з дати настання терміну платежу до дати фактичної оплати в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення.
Згідно п.9.2. договору, якщо будь-який лізинговий платіж припадає відповідно до умов договору на день, який не є робочим днем, то такий платіж повинен бути здійснений в останній робочий день, що передує такій даті платежу.
З огляду викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача відповідно до заяви про збільшення позовних вимог 90828 грн. 44 коп. пені за період з 17.09.2011р. по 17.09.2012р.
Разом з тим, суд бере до уваги заяву відповідача про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені з таких підстав. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність є строком, протягом якого особа може розраховувати на захист свого порушеного цивільного права судом.
Статтею 258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до частин 1 та 5 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Таким чином, оскільки додатками до договору сторонами встановлено чіткі строки виконання відповідачем грошових зобов'язань (сплати лізингових платежів), а позивач звернувся до суду 18.09.2012р., тому обґрунтованою є вимога позивача про стягнення пені за порушення строків сплати лізингових платежів за період один рік, що передував зверненню до суду.
Статтею 229 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюється у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено загальний строк позовної давності який складає три роки. Однак, п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України передбачено, що до позовних вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлюється спеціальна позовна давність в один рік.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).
Згідно п.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення зобов'язання виконання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, для нарахування пені застосовується строк у шість місяців, а для її стягнення позовна давність в один рік.
Відтак, оскільки відповідачем заявлено про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені, суд вважає за необхідне погодитися з цієї заявою та відмовити у задоволенні вимог про стягнення пені, нарахованої у періоди, за якими позовна давність минула. З проведеного судом перерахунку вбачається, що до задоволення підлягають вимоги про стягнення 47333грн. 69коп.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно представленого суду розрахунку розмір 3% річних за період з 01.10.2010р. по 17.09.2012р. становить 28383грн. 70коп. є обгрунтованим та підлягає задоволенню.
Відповідно до п.3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 із змінами та доповненнями "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.
Положеннями ч.1ст.233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Аналогічне положення міститься у ч.3 ст.551 ЦК України.
Оскільки це право, а не обов'язок суду та враховуючи ступінь виконання зобов'язання боржником, судова колегія прийшла до висновку відмовити у задоволенні клопотання про зменшення пені.
Розглянувши клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду на 6 місяців, судова колегія прийшла до висновку відмовити в його задоволенні з огляду на наступне:
Виходячи з приписів процесуального закону, відстрочка чи розстрочка виконання судового рішення може бути встановлена судом лише у виняткових випадках, тобто за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк.
Відповідач не надав суду доказів наявності виняткових обставин для розстрочки виконання рішення суду.
Суд звертає увагу на ту обставину, що при вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, оскільки невиконання рішення суду порушує також і матеріальні інтереси позивача, що може призвести до негативних наслідків для нього.
Згідно з ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно до задолених вимог.
Враховуючи наведене, ст.ст. 2, 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст.ст. 11, 256, 257, 258, 261, 525, 526, 551, 598, 610-612, 615, 625, 629, 806 ЦК України, ст.ст. 173, 179, 193, 229-233, 292 ГК України, ст.ст.22, 33, 34, 43, 49, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька Основа" м.Львів, вул.Водогінна, 2 (ідентифікаційний код 33419843) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг", м.Київ, вул. Петра Сагайдачного, 22/1 (ідентифікаційний код 33942232) 592889 грн. 20 коп. основного боргу, 47333грн. 69коп. неустойки (пені) за прострочення лізингових платежів, 28383 грн. 70 коп. 3 % річних, 268009грн. 71 коп. неустойки за прострочення повернення предмету лізингу та 18732грн. 33коп. витрат по сплаті судового збору. Наказ видати відповідно до вимог ст.116 ГПК України.
3. В частині стягнення решти суми пені - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Гоменюк З.П.
суддя Сухович Ю.О.
суддя Мороз Н.В.
Повний текст рішення виготовлено
та підписано 04.02.2013р.