22 листопада 2006 р.
№ 16/321
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С. -головуючого,
Костенко Т.Ф.,
Коробенко Г.П.
розглянувши матеріали
касаційної скарги
Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області,
м. Ужгород
на рішення
господарського суду Закарпатської області
від 28.09.2006р.
у справі
господарського суду Закарпатської області
за позовом
Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області,
м. Ужгород
до
відкритого акціонерного товариства “Стеатит»,
смт. Перечин
про
визнання права власності на будівлю стадіону в смт. Перечин
за участю представників:
позивача: не з'явився
відповідача: Лошак О.В. -дов. від 21.11.2006р. б/н
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області (далі -РВ ФДМУ по Закарпатській області) звернулось до господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до відкритого акціонерного товариства “Стеатит» про визнання державної власності на об'єкт соціально побутового призначення, а саме стадіон в смт. Перечин.
Позов мотивовано тим, що незавершений будівництвом спірний об'єкт не увійшов до статутного фонду відповідача в процесі приватизації, але перебуває на його балансі та являється державною власністю, однак всупереч цьому відповідач вважає спірне майно своєю власністю.
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 28.09.2006р. у справі № 16/321 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду Закарпатської області від 28.09.2006р. у даній справі РВ ФДМУ по Закарпатській області звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, мотивуючи скаргу тим, що судом неправильно застосовані та порушені норми матеріального і процесуального права, а саме ст.ст. 76, 79 ЦК УРСР, ст.ст. 261, 264 ЦК України, ст.ст. 15, 24 Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств», ст. 12 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», ст.ст. 35, 11112 ГПК України.
Позивач не реалізував своє процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.
Як встановлено господарським судом 1-ї інстанції, 30.12.1993р. між сторонами у справі відповідно до Плану приватизації, затвердженого 20.12.1993р., був укладений договір купівлі-продажу державного майна без номера /далі -Договір/, згідно п.1.1 якого продавець продав, а покупець купив державне майно цілісного майнового комплексу заводу “Стеатит», який знаходиться за адресою м. Перечин, вул. Червоноармійська, 33 Закарпатської області на земельній ділянці площею 7,42 га. Майно підприємства включає в себе всі його активи і пасиви, інвентар, обладнання, устаткування, та інше майно, згідно з доданим до Договору актом оцінки.
Такий акт оцінки складений та затверджений 24.11.1993р. начальником Закарпатського регіонального відділення фонду державного майна України в п.1.1 якого зазначена вартість цілісного майнового комплексу заводу “Стеатит», а саме 1663734 тис. крб., а в п. 1.2 зазначена вартість майна для якого встановлені пільги, а саме 569796 тис. крб.
Розділ ІІ “Вартість об'єкту» Плану приватизації затвердженого 20.12.1993р. містить оціночну вартість цілісного майнового комплексу - 1093938 тис. крб., а розділом VII передбачено, що об'єкти соціально-побутової сфери включаючи і стадіон, на загальну суму 569796 тис. крб. передаються трудовому колективу безкоштовно.
На час розгляду даного спору затверджені у встановленому законом порядку акт оцінки цілісного майнового комплексу заводу “Стеатит» та план приватизації заводу “ Стеатит» є чинними.
Згідно Методики оцінки вартості об'єктів приватизації затвердженої постановою КМ України від 8 вересня 1993 р. № 717 вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується на вартість майна, для якого встановлено пільги, зокрема, безоплатна передача об'єктів соціально-побутового призначення (п.42), з огляду на що у п.1.3. Договору вказано, що згідно з актом оцінки від 24.11.1993р. вартість відчужуваного цілісного майнового комплексу складає 1093938 тис. крб.
Вказане у Договорі майно було передано позивачем відповідачу, про що складено акт передачі майна державного підприємства від 20.04.1995р., у якому зазначено, що Продавець передає, а Покупець приймає продане 30.12.1993 р. шляхом викупу товариством покупців створеного працівниками заводу “Стеатит» майно вартістю 1093938 тис. крб., згідно з актом інвентаризації та оцінки.
05.05.1995р. на підставі Договору та акту передачі від 20.04.1995р. Закарпатським регіональним відділенням Фонду державного майна України видано відповідачу свідоцтво про власність на майно цілісного майнового комплексу заводу “Стеатит» смт. Перечин.
Господарським судом встановлено, що у плані приватизації відсутній перелік об'єктів цілісного майнового комплексу, які не включені до статутного фонду і не підлягають приватизації та встановлено недоведеність позивачем факту не включення до складу цілісного майнового комплексу заводу “Стеатит» об'єкта соціально-побутового призначення, а саме стадіону, та залишення його у державній власності.
Господарським судом також встановлено, що згідно бухгалтерської довідки ВАТ “Стеатит» №273 від 21.09.2001р. по документальній перевірці основних засобів, які були взяті на баланс підприємства за рахунок акумульованих коштів (соціально-культурних міроприємств, фонду розвитку підприємництва та капітального ремонту) по заводу Стеатит за період з 1969р. по 1993р. стадіон “Зоря» в смт. Перечин не визначено, як об'єкт незакінченого будівництва, що спростовує твердження позивача про те, що спірний об'єкт є недобудованим, а відповідно на його приватизацію в той час поширювались інші нормативні акти, які не передбачали можливість приватизації такого майна.
За таких обставин, висновки місцевого господарського суду, щодо здійснення передачі об'єктів соціально-побутового призначення товариству покупців у відповідності до ст.24 Закону України “Про приватизацію державного майна» та п.п.2-3 розділу 7 Положення про план приватизації затвердженого наказом ФДМУ №476 від 10.11.1992р., колегія суду вважає правильними та обґрунтованими.
Таким чином, місцевим господарським судом встановлені обставини справи, що підтверджуються певними доказами, яким судом надано належну оцінку, правом переоцінки яких касаційна інстанція не наділена, в зв'язку з чим доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування та порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, які по суті зводяться до оспорювання висновку суду стосовно доведеності обставин справи та намагань позивача надати перевагу його доказам над іншими, що суперечить вимогам ст.1117 ГПК України, судовою колегією до уваги не приймаються.
До того ж, місцевий господарський суд з урахуванням приписів ст.ст.71, 76 ЦК УРСР встановив, що позов у даній справі заявлено 04.11.2004р. поза межами строку позовної давності, початок якого визначається з моменту підписання сторонами акту прийому передачі, тобто 20.04.1994р., що згідно ст. 80 ЦК УРСР також є підставою для відмови у позові.
Однак, виходячи із змісту оскаржуваного судового рішення, суд попередньої інстанції, врахувавши зазначені в постанові ВГСУ від 12.07.2006р. у даній справі недоліки, за умови відсутності підстав для задоволення позову по суті спору відмовив в позові саме з цих підстав, а не за пропуском строку позовної давності, що спростовує твердження позивача у касаційній скарзі стосовно наведеного.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає судове рішення таким, що відповідає чинному законодавству України і обставинам справи, підстави для скасування якого відсутні.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Рішення господарського суду Закарпатської області від 28.09.2006р. у справі № 16/321 залишити без змін.
Головуючий суддя В.С. Божок
Судді: Т.Ф. Костенко
Г.П. Коробенко