Справа №: 22-ц/190/909/13Головуючий суду першої інстанції:Дахневич О.Д.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Макарчук Л. В.
"04" лютого 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіМакарчук Л.В.
СуддівГорбань В.В., Летягіної О.В.
При секретаріВостріковій К.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Сакське житлово-експлуатаційне об'єднання» до ОСОБА_6, третя особа - Сакська міська рада АР Крим, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Сакське житлово-експлуатаційне об'єднання» на рішення Сакського міськрайонного суду АР Крим від 11 грудня 2012 року,
27 вересня 2012 року КП «Сакське житлово-експлуатаційне об'єднання» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, третя особа - Сакська міська рада АР Крим про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, будучи наймачем квартири АДРЕСА_1 АР Крим, фактично за вказаною адресою не проживає більш ніж один рік, про що 12 вересня 2012 року було складено відповідний акт. Враховуючи це, на підставі ст.ст.71,72 ЖК України просило задовольнити позов, визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням за вказаною адресою.
Рішенням Сакського міськрайонного суду АР Крим від 11 грудня 2012 року у задоволенні позову КП «Сакське житлово-експлуатаційне об'єднання» відмовлено.
В апеляційній скарзі КП «Сакське житлово-експлуатаційне об'єднання» просить скасувати рішення суду, оскільки вважає, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що суд при ухвалені рішення не прийняв до уваги те, що спірна квартира доведена відповідачем до аварійного стану, що підтверджує відсутність інтересу до експлуатації житла з його боку та призвело до псування комунального майна. Просив позов задовольнити.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника позивача, обговоривши доводи, наведені у скарзі, та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог КП «Сакське житлово-експлуатаційне об'єднання», суд першої інстанції виходив з недоведеності та необґрунтованості позовних вимог та дійшов висновку, що позивачем не доведено факту не проживання відповідача у спірній квартирі без поважних причин понад шести місяців.
З такими висновком суду погоджується колегія суддів, оскільки він не суперечить фактичним обставинам справи і відповідає ст.ст. 10, 11, 60, 212 ЦПК України, вимогам ст..71 ЖК України.
Згідно з ст. 71 Житлового кодексу України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а у разі спору - судом.
Перевіряючи доводи позивача про не проживання у спірній квартирі ОСОБА_6 без поважних причин понад 6 місяців, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вони не підтверджуються достовірними доказами.
Відповідно до ч.3 ст.10 та ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд в межах заявлених вимог повно та всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку доказам, які надали сторони на засадах змагальності (ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України), і обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Як вбачається з матеріалів справи та судом першої інстанції встановлено, будинок АДРЕСА_1 знаходиться у комунальній власності Сакської територіальної громади та знаходиться на балансі та технічному обслуговуванні Комунального підприємства «Сакське ЖЕО» (а.с.4).
Відповідно до рішення 14 сесії 6 скликання Сакської міської ради АР Крим №27 від 29 грудня 2011 року Комунальному підприємству «Сакське ЖЕО» надані повноваження на звернення до суду з позовними заявами, що пов'язані із здійснення контролю за використанням, зберіганням та експлуатації житлового фонду, в тому числі подання позовів про втрату прав користування житловим приміщеннями.
Відповідач ОСОБА_6 є наймачем квартири АДРЕСА_1 та має п'ятеро дітей(а.с.3,6,26).
В обґрунтування своїх вимог та доводячи факт не проживання без поважних причин понад 6 місяців відповідача у спірній квартирі, КП «Сакське ЖЕО» посилалось на акт обстеження жилого приміщення, складений комісією ЖЕО 12 вересня 2012 року (а.с.13).
Проте, із змісту зазначеного акту вбачається, що комісією встановлено: «ОСОБА_6 в АДРЕСА_1 більш ніж один рік. Жилі приміщення знаходяться у незадовільному стані».
Таким чином, з акту неможливо безперечно встановити, чи дійсно відповідач не проживає у спірній квартирі понад шести місяців без поважних причин. Інших доказів, які б можна було визнати належними та безперечними, відповідно до ст.ст.57-59 ЦПК України, позивачем не надано.
Крім того, всупереч вимогам статті 60 ЦПК України позивач не надав доказів, які могли б спростувати висновки суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог.
До того ж, розглядаючи позов про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, судова колегія вважає за необхідне застосовувати вимоги ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі Конвенція), яка відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» має пріоритет порівняно зі ст. 72 ЖК УРСР.
Пункт 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла, що охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов'язання "вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав" (рішення у справі Powell and Ray-ner v. the U.K. (21.02.1990). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. (24.11.1986), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus (18.02.1999).
Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання з боку держави у використання особою прав, зазначених у п. 1 цієї ж статті, є виправданим. Таке втручання повинно бути передбачене законом і необхідне у демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Зазначений перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. При цьому державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених в п. 2 ст. 8 Конвенції.
Межі свободи розсуду держави не є безмежними, а тому суд повинен перевірити: чи втручання передбачене законом, чи воно згідно з п. 2 ст. 8 Конвенції "відповідає поставленій законній меті" (рішення у справі Olsson v. Sweden (№1) (24.03.1988) і чи було воно необхідним у демократичному суспільстві задля досягнення зазначеної мети.
Тобто, підлягає з'ясуванню "наявність нагальної суспільної потреби у втручанні" (рішення у справі Handyside v. the U.K. (07.12.1976); встановлення належної і справедливої рівноваги між передбаченими Конвенцією правами особи, яка зазнає впливу з боку запроваджених державою обмежень, і цілями, зазначеними у п. 2 ст. 8 Конвенції. "Йдеться про з'ясування серйозності втручання у закріплені в Конвенції права порівняно зі шкодою суспільним інтересам, яка може виникнути як наслідок неповного захисту зазначених інтересів" (рішення у справі Dudgeon v. the U.K. (22.10.1981);
Між тим, позивачем не надано доказів, за якими в разі, якщо б ОСОБА_6 дійсно без поважних причин не проживав у квартирі більше 6-ти місяців, була б заподіяна шкода цілям і суспільним інтересам, зазначеним у п. 2 ст. 8 Конвенції або зачіпаються права інших осіб. Факту спричинення шкоди суспільним інтересам або правам інших осіб, позивачем також не доведено.
Посилання позивача на те, що спірне житло руйнується через недбале ставлення відповідача до нього, також є бездоказовим та не може прийматись судовою колегією до уваги, оскільки позивач визначив предмет позову при зверненні до суду саме як визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням з підстав, передбачених ст.71,72 ЖК України, та свої позовні вимоги не змінював.
Це свідчить про те, що подання КП «Сакське житлово - експлуатаційне об'єднання» позову про визнання ОСОБА_6 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, не було викликано нагальною суспільною потребою, а порівнявши право відповідача на житло, яке буде порушене у разі задоволення позову, із завбачуваним порушенням прав КП, не можна назвати таке втручання у право ОСОБА_6 пропорційним. Таким чином, визнання ОСОБА_6 таким, що втратив право користування жилим приміщенням за даних обставин справи не є необхідним у демократичному суспільстві.
Доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи колегія суддів до уваги взяти не може, оскільки судом першої інстанції фактичні обставини з'ясовані повно та всебічно і висновки суду відповідають встановленим фактам.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, тому не можуть бути визнані обґрунтованими.
Судом правильно встановлені факти, якими обґрунтовуються вимоги позивача і заперечення відповідача, та докази, якими вони підтверджуються, правовідносини та норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини і ухвалено рішення по справі на підставі доказів, наданих сторонами в порядку правил ст. 10, 11, 60, 212 ЦПК України.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що при розгляді справи вимоги матеріального і процесуального права судом першої інстанції додержано, підстав для скасування рішення немає.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з наведеного та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Сакське житлово-експлуатаційне об'єднання» відхилити.
Рішення Сакського міськрайонного суду АР Крим від 11 грудня 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.