Справа: № 2а-14902/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.
Іменем України
07 лютого 2013 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,
при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 грудня 2012 року у справі за позовом приватного підприємства «Технологія Флай» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Позивач звернувся до суду позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16 жовтня 2012 року №0001472220 та №0001482220.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 грудня 2012 року позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами відповідача було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ПП «Технологія Флай» з питань своєчасності, достовірності та повноти сплати податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з ТОВ «Будівельне управління 26» та з ПП «РІП» (код ЄДРПОУ 32163147) за період з 01.01.11 року по 30.06.12 року.
Результати перевірки відображено в акті від 02 жовтня 2012 року №3170/22-222-37508266, в якому контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 388 555,00 грн., та пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за квітень 2012 року на загальну суму 336 316,00 грн., у тому числі за квітень 2011 року на 146 162,00 грн., за травень 2012 року на 20 833,00 грн., за серпень 2011 року на 2250 165,00 грн., за вересень 2011 року на 50 444,00 грн., за жовтень 2011 року на 68 712,00 грн.
На підставі акта перевірки відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 16 жовтня 2012 року №0001472220 згідно з яким ПП «Технологія Флай» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 388 556,00 грн., в тому числі за основним платежем - 388 555,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -1,00 грн, та податкове повідомлення-рішення №0001472220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 378 647,00 грн., в тому числі за основним платежем -336 316,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 42 332,00 грн.
Застосовуючи до позивача фінансові санкції за порушення вимог податкового законодавства, відповідач виходив з того, що підприємством до складу витрат операційної діяльності та податкового кредиту з податку на додану вартість включено відповідні суми на підставі первинних документів та податкових накладних, а також правочинів які не спричиняють реального настання правових наслідків та є нікчемними.
Вважаючи спірні податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.
Приймаючи рішення про задоволення вимог адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит по взаємовідносинах з ТОВ «Будівельне управління 26» та ПП «РІП», а витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, підтверджені належними доказами.
Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню, оскільки договори, укладені позивачем з його контрагентами: з ТОВ «Будівельне управління 26» та ПП «РІП» є такими, що укладені без мети настання реальних наслідків, порушують публічний порядок, а тому є нікчемними.
Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.
Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між ПП «Технологія Флай» (замовник) та ТОВ «Будівельне управління 26» (виконавець) укладено договори про надання послуг від 05 серпня 2011 року, 08 вересня 2011 року, 28 вересня 2011 року, 03 жовтня 2011 року та 04 жовтня 2011 року, відповідно до яких виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги з виготовлення декорацій телевізійних програм "Велика політика з Євгеном Кісєльовим" та "Воскресенье с Кварталом"; надати послуги з ремонту декорацій телевізійних програм "Інтуіція" та "Мрії здійснюються"; надати послуги з декоративного оформлення телевізійних програм "Україні вставай!", "Бійцівський клуб" та "Воскресенье с Кварталом".
ПП "Технологія Флай" (замовник) та ПП "РІП" (виконавець) укладено договори про надання послуг від 29 березня 2011 року, 11 квітня 2011 року та від 02 травня 2011 року, за умовами яких виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги з декоративного оформлення телевізійних програм "Гаряче крісло", "Розсміши коміка", "Вечер с кварталом", "Вирваний з натовпу", "Вечерній квартал", "З новим ранком", "Розбір польотів"; надати послуги з декоративного оформлення місць зйомок скетчів для телевізійної передачі "Смішні люди" декоративними елементами замовника.
Згідно актів прийому-передачі наданих послуг, що датовані квітнем, травнем, серпнем, вереснем та жовтнем 2011 року, виконавці надали позивачу обумовлені договорами послуги на загальну суму 2 017 091,10 грн.
За період квітень, травень, серпень, вересень та жовтень 2011 року ТОВ "Будівельне управління 26" та ПП "РІП" виписали позивачу податкові накладні загальну суму 2 017 091,10 грн., у тому числі податок на додану вартість -336 316,85 грн.
В оплату за виконані роботи позивач перерахував на рахунок виконавця грошові кошти, що підтверджується виписками банку, копії яких долучено до матеріалів справи.
Реальність спірних операцій підтверджується копіями господарських договорів, додаткових угод до них, укладених з ТОВ "Студія Квартал-95", ТОВ "07 Продакшн", ЗАТ "Міжнародний Медіа Центр - СТД" та ТОВ "Новий канал", актами приймання-передачі наданих послуг, податковими накладними, кошторисом на виготовлення декорацій, ескізів, фотоматеріалами за результатами проведених робіт, що містяться в матеріалах справи.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що операції позивача з ТОВ "Будівельне управління 26" та ПП "РІП" здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами.
Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи на підставі наведених норм законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем первинні документи та інші докази підтверджують реальне здійснення господарських операцій між ПП «Технологія Флай» та ТОВ «Будівельне управління 26» та ПП «РІП» у спірний період та наявність господарської мети при їх здійсненні.
Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість не відповідає дійсним обставинам справи.
Перевіряючи висновок податкового органу про порушення позивачем вимог 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до підпункту 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізований товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.1 даної статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Згідно з пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на основі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами, ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II даного Кодексу.
Таким чином, враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що витрати, понесені ПП «Технологія Флай» за період, що перевірявся, при веденні фінансово-господарської діяльності з ТОВ «Будівельне управління 26» та ПП «РІП» повинні приймати участь у формуванні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства за цей період, оскільки підтверджуються відповідними первинними документами, що місяться в матеріалах справи.
Перевіряючи доводи відповідача щодо нікчемного характеру спірних правочинів, колегія суддів зазначає таке.
Умови визнання правочину недійсним визначені у ст.215 Цивільного кодексу України. Так, підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно зі ст..203 цього Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).
Нікчемним є недійсний правочин, якщо його недійсність встановлена законом - ст.215 Цивільного кодексу України.
Безпосередню вказівку на нікчемність правочину містить низка статей Цивільного кодексу.
Як вбачається з позовної заяви, нікчемність вчиненого позивачем з його контрагентами правочинів відповідач обґрунтовує наявністю мети отримати податкову вигоду.
Наведення податковим органом зазначених вище доводів, які на його думку, свідчать про наявність ознак нікчемності в правочинах, укладених відповідачами по справі, свідчить про те, що позивач невірно застосовує норми чинного законодавства України.
Так, доводи, якими керується відповідач, відповідно до ст.207 Господарського кодексу України та ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, є приводом для звернення до суду з позовом про визнання правочину недійсним.
Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним:
1) невідповідністю його змісту вимогам закону;
2) наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства;
3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
Жодна з цих обставин позивачем не доведена належними доказами.
Проте, наявність наміру відповідачів чи одного з них на вчинення правочину, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, позивачем не доведено.
Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника або фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність такої мети у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.
Разом з тим, відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обє'ктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).
Відповідачем не надано доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем у даній справі договору з його контрагентами.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про безпідставність позиції відповідача щодо визначення спірного правочину як такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Таким чином, виходячи з аналізу встановлених фактичних обставин справи на підставі наведених норм законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем незаконно, оскільки в діях позивача відсутнє порушення вимог податкового законодавства за період, що перевірявся.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку про задоволення вимог адміністративного позову.
Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 грудня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення (ч.5 ст.254 КАС України)та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді І.О. Грибан
О.А. Губська
Ухвалу в повному обсязі виготовлено 08.02.2012 року
Головуючий суддя Парінов А.Б.
Судді: Грибан І.О.
Губська О.А.