Справа № 0306/5867/2012 Головуючий у 1 інстанції:Лесик В.О.
Провадження № 22-ц/773/180/13 Категорія:5 Доповідач: Стрільчук В. А.
06 лютого 2013 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Стрільчука В. А.,
суддів - Здрилюк О.І., Бовчалюк З.А.,
при секретарі - Карі С.І.,
з участю позивача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, представників відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні квартирою і відшкодування моральної шкоди та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину квартири за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Ковельського міськрайонного суду від 03 грудня 2012 року,
У вересні 2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні квартирою і відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що з 1980 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7. ІНФОРМАЦІЯ_1 року в них народилася дочка ОСОБА_6.
10 жовтня 1989 року вони придбали в житлово-будівельному кооперативі «Берізка» трикімнатну кооперативну квартиру АДРЕСА_1. Також ними було придбано інше майно, яким вони спільно володіли і користувалися.
02 листопада 1990 року за їх спільною згодою шлюб між ними було розірвано, однак вони продовжували підтримувати дружні відносини і спільно володіти квартирою та іншим майном.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 раптово помер.
Після його смерті відповідач, який є братом померлого, використовуючи складений ОСОБА_7 12 травня 2011 року проти його волі заповіт і вважаючи себе власником всього спадкового майна, з метою захоплення вказаної квартири, замінив у замку вхідних дверей серцевину, а згодом встановив нові двері, чим створив їй як власнику 1/2 частини цього майна перешкоди в користуванні ним.
Крім того, відповідач привласнив належне їй і дочці майно, а саме: телевізор «Soni», імпортний гірний велосипед «Advance», мобільний телефон «Nokia», документи на квартиру, ощадні книжки на ім'я ОСОБА_7 та гроші в сумі 2000 грн.
Протиправними діями відповідача їй заподіяні фізичні та душевні страждання.
Враховуючи викладене, просила усунути перешкоди в користуванні належною їй 1/2 частиною спірної квартири, повернути в цю квартиру вищезгадані телевізор, велосипед, мобільний телефон, ощадні книжки та документи на квартиру, стягнути з відповідача на її користь 5000 грн. моральної шкоди, зобов'язати його привести квартиру у попередній стан, тобто встановити демонтовані вхідні двері, зобов'язати приватного нотаріуса Ковельського міського нотаріального округу ОСОБА_9 вчинити дії по охороні спадкового нерухомого майна.
У вересні 2012 року ОСОБА_2 пред'явила позов до свої дочки ОСОБА_6 та ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину вищевказаної квартири, посилаючись на обставини, наведені у попередній позовній заяві.
Ухвалою Ковельського міськрайонного суду від 01 жовтня 2012 року позови об'єднані в одне провадження.
Рішенням того ж суду від 03 грудня 2012 року в позовах відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить скасувати це рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позовів, покликаючись на неповноту з'ясування судом обставин справи та порушення норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких мотивів.
На підставі досліджених доказів судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2 та померлий ОСОБА_7 за життя двічі перебували в зареєстрованому шлюбі з 16 жовтня 1980 року по 30 березня 1982 року та з 17 квітня 1987 року по 02 листопада 1990 року (а. с. 42, 56-58).
01 лютого 1991 року ОСОБА_2 уклала шлюб з ОСОБА_10 (а. с. 42).
ІНФОРМАЦІЯ_1 року народилася ОСОБА_6, батьками якої є позивач та померлий ОСОБА_7 (а. с. 88).
10 жовтня 1989 року виконавчим комітетом Ковелької міської ради було видано ордер на трикімнатну ізольовану квартиру в будинку ЖБК «Берізка» по АДРЕСА_1 на підставі рішення загальних зборів ЖБК від 03 жовтня 1989 року ОСОБА_7 і членам його сім'ї ОСОБА_11 (дружина), ОСОБА_6 (дочка) (а. с. 13).
10 січня 1993 року Волинським обласним бюро технічної інвентаризації ОСОБА_7 було видано реєстраційне посвідчення про належність йому вищевказаної квартири на праві особистої власності (а. с. 63). Даний документ є дійсним і позивачем не оспорений.
Згідно з довідкою голови житлово-будівельного кооперативу «Берізка» від 18 квітня 2012 року в квартирі АДРЕСА_1 проживав і був зареєстрований ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Крім нього, в цій квартирі ніхто не проживав і не був зареєстрований (а. с. 41).
Факт реєстрації ОСОБА_7 у спірній квартирі підтверджується і будинковою книгою для прописки громадян (а. с. 38-40).
З наявних у матеріалах справи копій квитанцій з особового рахунку ОСОБА_7 вбачається, що в березні, червні і жовтні 1991 року він вносив кошти як позичку на будівництво квартири по 55 карбованців, а в грудні 1991 року ним сплачено 5054,32 карбованців (а. с. 103-106).
Наступними квитанціями за 1992-1995 року стверджується погашення ОСОБА_7 позики банку (а. с. 107-116). Дана обставина встановлена на підставі аналізу цих доказів та наявної в інвентаризаційній справі на спірну квартиру довідки голови ЖБК Сахарука С.І. від 01 грудня 1992 року № 133 з особового рахунку члена ЖБК «Берізка» ОСОБА_7, з якої вбачається, що загальна вартість квартири АДРЕСА_1 становить 8439 крб. 32 коп., внесено пайового внеску 3000 крб., одержано позику в банку 5439 крб. 32 коп., сплачено позики 5439 крб. 32 коп., станом на 01 грудня 1992 року заборгованості перед кооперативом немає (інвентаризаційна справа, а. с. 4).
Зазначені кошти вносилися ОСОБА_7 після розірвання шлюбу з ОСОБА_2, що спростовує її доводи про придбання квартири за їх спільні кошти.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про власність», чинного на час виникнення спірних правовідносин, член житлово-будівельного кооперативу, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, набуває права власності на неї.
Таким чином, після повної сплати пайового внеску ОСОБА_7 став власником спірної квартири.
Ст. 16 Закону України «Про власність» та ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, згідно з якими майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки квартира була набута ОСОБА_7 у власність не в період шлюбу, а після його розірвання.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ст. 317 Цивільного кодексу України).
Будучи власником квартири, ОСОБА_7 розпорядився нею, склавши 12 травня 2011 року нотаріально посвідчений заповіт, яким заповів усе належне йому майно відповідачу у справі ОСОБА_4 (а. с. 46). Даний заповіт є чинним, оскільки він в установленому законом порядку не скасований і не визнаний недійсним.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 6 постанови № 9 від 18 вересня 1987 року «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи», пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання, а після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах. Якщо один з подружжя відмовився від вселення в квартиру у будинку кооперативу, вимоги про поділ жилого приміщення задоволенню не підлягають. У цьому випадку до одного з подружжя, який є членом кооперативу, можуть бути заявлені вимоги про виплату грошової компенсації на відшкодування належної іншому з подружжя частки в паєнагромадженні. До повної сплати пайового внеску за квартиру суд вирішує питання про право власності на частку в паєнагромадженні, а після завершення сплати - про право на частку в праві власності на квартиру залежно від належної особі частки у паєнагромадженні.
Отже до повної сплати пайового внеску один з подружжя вправі вимагати визнання права власності на частку в паєнагромадженні, а не на частину квартири.
На підставі наведених доказів судом встановлено, що до реєстрації розірвання шлюбу ОСОБА_2 і ОСОБА_7 02 листопада 1990 року пайовий внесок за спірну квартиру був внесений лише частково, причому через відсутність відповідних документів, неможливо встановити, коли і в якій сумі вносилися кошти. Разом з тим, з вищезгаданих довідки голови ЖБК від 01 грудня 1992 року № 133 та квитанцій про погашення позики достовірно встановлено, що більша частина пайового внеску була сплачена ОСОБА_7 після розірвання шлюбу. Відтак позивач не набула права власності на частину квартири, а її вимоги про визнання такого права є необґрунтованими.
Більше того, ОСОБА_2 ніколи не була зареєстрована у спірній квартирі (а. с. 38-40), а згідно з довідкою голови ЖБК від 18 квітня 2012 року (а. с. 41) та показаннями свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14 вона в це жиле приміщення не вселялася і ніколи в ньому не проживала.
Статтями 10, 60 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Всупереч наведеним правовим нормам ОСОБА_2 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, на які вона посилалася у позовних заявах стосовно набуття права власності на спірне майно, в тому числі на телевізор, мобільний телефон і велосипед. Тому відсутні встановлені ст. ст. 387, 388 ЦК України підстави для витребування цього майна від відповідача ОСОБА_4
Виходячи з викладеного, давши вірну правову оцінку обставинам справи, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Твердження апелянта про завідомо неправдиві показання свідків, допитаних за клопотанням сторони відповідача, є безпідставними, оскільки вони нічим не підтверджені.
Також не заслуговують на увагу і доводи апелянта про порушення судом норм процесуального права при допиті свідків. Всі свідки у справі допитані судом з дотриманням вимог ст. 180 ЦПК України. Що стосується положень ст. ст. 130, 131 цього Кодексу про необхідність подання доказів у попередньому судовому засіданні або до початку розгляду справи по суті, то вказані правові норми не виключають можливості дослідження й інших доказів, якщо це необхідно для повного і всебічного з'ясування обставин справи.
Законодавством, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин (ст. 15 Закону України «Про власність»), було встановлено, що моментом набуття права власності на квартиру в житлово-будівельному кооперативі було повне внесення членом такого кооперативу свого пайового внеску. В даному випадку це відбулося в грудні 1992 року (довідка голови ЖБК «Берізка» від 01 грудня 1992 року № 133). При цьому отримання свідоцтва про право власності на житло не вимагалося, а вказане право посвідчувалося реєстраційним посвідченням бюро технічної інвентаризації, яке було видане ОСОБА_7 10 січня 1993 року (а. с. 63).
Тому безпідставним є твердження апелянта про те, що ОСОБА_7 не набув права власності на спірну квартиру і що дана квартира перебуває у спільній сумісній власності померлого і ОСОБА_2
Інші доводи апеляційної скарги по суті спору спростовуються вищенаведеними обставинами справи і не містять встановлених законом підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, яке постановлено з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 відхилити, а рішення Ковельського міськрайонного суду від 03 грудня 2012 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: