Справа № 0308/15637/12 Головуючий у 1 інстанції:Філюк Т.М.
Провадження № 22-ц/773/252/13 Категорія:46 Доповідач: Стрільчук В. А.
06 лютого 2013 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Стрільчука В. А.,
суддів - Карпук А.К., Здрилюк О.І.,
при секретарі - Карі С.І.,
з участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, представника служби у справах дітей Шульгана Ф.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відібрання дитини та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду від 24 грудня 2012 року,
24 вересня 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про відібрання дитини, посилаючись на те, що з 18 липня 1998 року по 14 вересня 2009 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народився син ОСОБА_6, який зареєстрований за місцем її проживання в АДРЕСА_1, де створені умови для нормального розвитку дитини.
Сторони проживають окремо, відповідач одружився вдруге і створив нову сім'ю.
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 03 листопада 2010 року ОСОБА_3 було встановлено порядок участі у спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_6 та у його вихованні, однак відповідач своєю поведінкою негативно впливає на виховання дитини та її психологічний стан.
13 липня 2012 року в той час, коли вона знаходилася на роботі, ОСОБА_3 без її згоди та дозволу забрав сина, за яким доглядала няня, з будинку АДРЕСА_2. З того часу дитина проживає у квартирі відповідача по АДРЕСА_3. Вона позбавлена можливості бачити сина та спілкуватися з ним, оскільки ОСОБА_3 відмовляється його повернути і чинить перешкоди у спілкуванні та побаченні з дитиною.
Змінивши місце проживання сина, ОСОБА_3 припинив відвідування дитиною дошкільного навчального закладу, що негативно відображається на його виховані, розвитку та підготовці до школи.
Враховуючи викладене, просила відібрати сина ОСОБА_6 від відповідача і повернути його їй.
25 вересня 2012 року ОСОБА_3 пред'явив позов до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, який обґрунтовував тим, що з 18 липня 1998 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 Під час шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народився син ОСОБА_6
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 14 вересня 2009 року шлюб між сторонами було розірвано, після чого малолітній син залишився проживати з матір'ю.
ОСОБА_1 всіляко перешкоджала у виконанні ним своїх батьківських обов'язків, у зв'язку з чим він звернувся до суду з позовом про встановлення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини. Рішенням Луцького міськрайонного суду від 03 листопада 2010 року такий порядок був встановлений, однак ОСОБА_1 не виконувала дане рішення.
При цьому відповідачка сама фактично не займається вихованням сина, перебуваючи більшу частину дня на роботі, а після роботи влаштовує своє особисте життя, залишає дитину на догляд найманим працівникам, які часто змінюються та не мають відповідної кваліфікації.
Крім того, протягом кількох років ОСОБА_1 вживає заспокійливі препарати, без яких не може контролювати себе, негативно характеризується на роботі.
Він як батько має можливість забезпечувати сина усіма необхідними та достатніми умовами для належного розвитку і виховання.
Тому просив визначити місце проживання сина ОСОБА_6 з ним.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 19 листопада 2012 року позови об'єднані в одне провадження.
Рішенням того ж суду від 24 грудня 2012 року первісний позов задоволено.
Постановлено відібрати малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, у ОСОБА_3 та повернути його матері ОСОБА_1
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 107 грн. 30 коп. понесених судових витрат.
Допустити негайне виконання рішення в частині відібрання малолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, у ОСОБА_3 та повернення його матері ОСОБА_1
В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_4 просить скасувати це рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити у первісному позові та задовольнити позов ОСОБА_3, покликаючись на неповноту з'ясування судом і недоведеність обставин, які мають значення для справи, та порушення норм матеріального і процесуального права.
В запереченні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить відхилити апеляційну скаргу та залишити рішення без змін, зазначаючи про його законність і обґрунтованість.
Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких мотивів.
На підставі пояснень сторін та інших досліджених доказів судом першої інстанції встановлено, що з 18 липня 1998 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Луцького міськрайонного суду від 14 вересня 2009 року (а. с. 43).
В цьому шлюбі в них народилася спільна дитина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження (а. с. 42).
Після розірвання шлюбу малолітній ОСОБА_6 залишився проживати разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 11, 115).
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 03 листопада 2010 року ОСОБА_3 було встановлено порядок участі у спілкуванні з малолітнім сином та у його вихованні: щотижня по понеділках і четвергах з 15 год. по 20 год., кожну першу та третю суботу місяця з 10 год. по 14 год., кожну другу та четверту неділю місяця з 10 год. по 14 год. з правом безперешкодного відвідування сином його місця проживання, спільний відпочинок сина з ним влітку в період його відпустки протягом двох тижнів (а. с. 8-10).
У власності ОСОБА_1 є чотирикімнатна квартира, в якій забезпечені для дитини належні умови для проживання, що підтверджується актом обстеження житлово-побутових умов проживання служби у справах дітей Луцької міської ради від 21 вересня 2012 року, згідно з яким, дитині створені умови для нормального росту та розвитку (а. с. 12).
Матір має престижну роботу та достатній дохід, щоб утримувати малолітню дитину.
Відповідно до ст. ст. 160, 161 Сімейного кодексу (далі - СК) України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Принципом 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, передбачено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Згідно з ч. 1 ст. 162 СК України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.
Сторони визнали, що відповідач ОСОБА_3 в липні 2012 року без згоди матері забрав дитину до себе і з того часу проживає з сином у квартирі, в якій мешкає його нова сім'я. Таким чином, він самочинно і протиправно змінив місце проживання малолітньої дитини без згоди ОСОБА_1, з якою дитина проживала на підставі закону, що має своїм наслідком негайне відібрання в нього дитини і повернення її матері.
При цьому відповідач не надав суду переконливих доказів наявності виняткових обставин, які свідчили б про створення реальної небезпеки для життя і здоров'я малолітнього сина сторін за попереднім місцем проживання.
Суд першої інстанції правильно у відповідності з вимогами ч. 6 ст. 19 СК України не погодився з висновком Служби у справах дітей Луцької міської ради від 20 грудня 2012 року щодо доцільності визначення місця проживання дитини з батьком ОСОБА_3 (а. с. 234), оскільки цей висновок є недостатньо обґрунтованим і суперечить інтересам дитини.
Також судом підставно не прийнято до уваги характеристику ОСОБА_1 з місця її роботи (а. с. 53), так як зазначені в ній обставини не свідчать про неналежне виконання матір'ю своїх обов'язків відносно дитини.
Позиція суду з приводу згаданих документів детально обґрунтована в оскаржуваному рішенні.
Виходячи з викладеного, давши вірну правову оцінку обставинам справи і наявним у ній доказам, суд обґрунтовано задовольнив первісний позов, відібравши дитину у батька та повернувши її матері, і відмовив у позові ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини з ним.
Твердження апелянта про те, що судом першої інстанції не враховано положення ч. 1 ст. 161 СК України щодо перевірки обставин, пов'язаних із ставленням батьків до виконання своїх обов'язків, прихильністю дитини до кожного з них, станом її здоров'я тощо, не заслуговує на увагу, оскільки дані обставини судом належним чином і в достатній мірі з'ясовані, а вимоги зазначеної правової норми застосовані до спірних правовідносин. Рішенням суду права батька малолітньої дитини сторін ніяким чином не порушені. Він не позбавлений можливості брати участь у вихованні сина. Разом з тим, сам по собі факт прихильності дитини до батька не дає йому право в порушення вимог закону самочинно змінювати місце її проживання, що є підставою для відібрання від нього дитини (с. 162 СК України). Отже у зв'язку із вчиненими відповідачем протиправними діями та з огляду на наведені вище положення законодавства про права дитини суд виніс єдино вірне за таких обставин рішення.
Що стосується перешкод, які чинить ОСОБА_1 у спілкуванні малолітньої дитини з батьком, то він вправі захистити свої права та законні інтереси шляхом звернення до примусового виконання вищезгаданого рішення Луцького міськрайонного суду від 03 листопада 2010 року, яким встановлено порядок участі у спілкуванні з малолітнім сином та у його вихованні.
Показання свідків з боку відповідача з приводу неналежного виховання матір'ю дитини сторін, її неврівноваженості та аморального способу життя не є безспірними і достатніми доказами наявності виняткових обставин, що дають підстави розлучити малолітню дитину зі своєю матір'ю.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять встановлених законом підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, яке постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_4 відхилити, а рішення Луцького міськрайонного суду від 24 грудня 2012 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: