04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"28" січня 2013 р. Справа№ 6/081-12
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів: Лобаня О.І.
Федорчука Р.В.
за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 28.01.2013 року
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Київської області від 11.09.2012 року
у справі № 6/081-12 (суддя Черногуз А.Ф.)
за позовом Інституту механіки ім. С.П. Тимошенка Національної академії наук України
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
про стягнення боргу,-
Рішенням господарського суду Київської області від 11.09.2012 року у справі № 6/081-12 задоволено повністю позов Інституту механіки ім. С.П. Тимошенка Національної академії наук України до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 11 456,34 грн. основного боргу, 514,08 грн. пені, 138,43 грн. штрафу, 19,91 грн. втрат від інфляції та 108,29 грн. 3% річних.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
В своїх доводах заявник посилався на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, та висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи.
Ухвалою від 28.11.2012 року Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №6/081-12 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.
Інститут механіки ім. С.П. Тимошенка Національної академії наук України на підставі ст. 96 ГПК України надало суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду міста Києва від 11.09.2012 року у справі №6/081-12 відмовити повністю, рішення суду залишити без змін.
Представник позивача в судовому засіданні надав свої пояснення та заперечив проти доводів, які викладені в апеляційній скарзі з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та просив рішення господарського суду міста Києва від 11.09.2012 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 - без задоволення.
Відповідач приймав участь в судових засіданнях та надав свої пояснення й підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 11.09.2012 року скасувати та прийняти нове рішення суду, яким в позові відмовити.
Згідно з ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.05.2011 року між Інститутом механіки ім. С.П. Тимошенка Національної академії наук України (далі - орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (далі - орендар) укладено договір оренди № 526 нерухомого майна, що знаходиться на балансі Інституту механіки ім. С.П. Тимошенка Національної академії наук України (далі - договір, а.с. 11-18).
За умовами п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове, платне користування нерухоме державне майно: кімната АДРЕСА_1, на четвертому поверсі 4-ох поверхового корпусу, що перебуває на балансі Інституту механіки ім. С.П. Тимошенка Національної академії наук України, вартість якого визначена відповідно до звіту про незалежну оцінку майна від 31.10.2010 року і становить станом на 31.10.2010 року 102 152,00 грн.
Відповідно до пунктів 3.1, 3.3 договору передбачено, що орендна плата за базовий місяць оренди - березень 2011 року становить 1 334,53 грн та 2 66,91 ПДВ, разом - 1 601,44 грн. Крім орендної плати орендар сплачує орендодавцем по розрахункам орендодавця: відшкодування комунальних платежів; відшкодування податку на додану вартість; витрати на утримання будинку та прилеглої території та інші витрати. Орендна плата перераховується орендарем за весь час фактичного користування приміщенням щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Згідно з п. 10.1 договору, останній вступає в силу з 01.05.2011 року і діє до 31.12.2011 року включно.
Факт передачі відповідачу в оренду нежитлового приміщення кімнати АДРЕСА_1, на четвертому поверсі 4-ох поверхового корпусу, підтверджується актом прийому-передачі від 01.05.2011 року (а.с. 26).
01.12.2011 року між сторонами було укладено додаткову угоду до договору оренди, за умовами якої сторони внесли зміни у договір в частині розміру орендної ставки з 15% на 18% та за базовий місяць оренди - жовтень 2011 року складає 1 240,62 грн, ПДВ - 248,12 грн, всього - 1 488,74 грн. та продовжили дію договору №526 від 01.05.2011 року до 31.12.2012 року (а.с. 19).
Проте, внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасності та повноти сплати орендної плати і відшкодування комунальних та інших платежів відповідно до умов договору у останнього за період з листопада 2011 року по травень 2012 року перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 11 456,34 грн.
У серпні 2012 року Інститут механіки ім. С.П. Тимошенка Національної академії наук України звернувся до господарського суду Кївської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 11 456,34 грн. основного боргу, 514,08 грн. пені, 138,43 грн. штрафу, 19,91 грн. інфляційних втрат та 108,29 грн. 3% річних.
При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 11 456,34 грн. основного боргу, 514,08 грн. пені, 138,43 грн. штрафу, 19,91 грн. інфляційних втрат та 108,29 грн. 3% річних є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, відповідач не був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду.
Крім того скаржник зазначає, що судом першої інстанції не було прийнято до уваги те, що у зв'язку з відсутністю можливості користуватися водою та світлом в орендованому приміщенні, відповідач звільнив приміщення у квітні 2012 року та повідомив орендодавця про розірвання договору оренди, а тому, на думку скаржника, підстави для задоволення позовних вимог позивача відсутні. Також, на думку скаржника, договір оренди втратив чинність 31.12.2011 року.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також, дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. На перше місце серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків законодавець ставить договори, як складний юридичний факт побудований на основі волевиявлення сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачами та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору оренди, згідно з яким та в силу ст. 759 ЦК України, ст. 283 ГК України, ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.
До обов'язків орендаря ч. 1 ст. 762 ЦК України, ст.ст. 285, 286 ГК України відносить, зокрема, внесення плати за користування майном, розмір якої встановлений договором оренди.
Пунктом 3 статті 18 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» встановлено обов'язок орендаря вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Згідно з п. 1, п. 3 ст. 19 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
За змістом даних норм Цивільного та Господарського кодексів України договір оренди - реальний, двосторонній та оплатний договір. Договір оренди є двостороннім, оскільки кожна із сторін цього договору несе обов'язки на користь іншої сторони
Частинами 1, 4 ст. 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до пункту 3.3 договору оренди сторонами було погоджено, що орендна плата перераховується орендарем за весь час фактичного користування приміщенням щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
При прийнятті оскаржуваного рішення, судом першої інстанції достовірно було встановлено, що у період з 01.05.2011 року по травень 2012 року відповідач безперешкодно користувався орендованим майном, про що свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення орендодавцем умов договору.
Судова колегія не приймає до уваги за безпідставністю посилання відповідача про те, що договір оренди втратив чинність 31.12.2011 року, оскільки такі твердження скаржника спростовуються матеріалами справи.
Так, матеріали справи свідчать, що у листопаді 2011 року відповідач звернувся до орендодавця з письмовою заявою про продовження дії договору оренди №526 від 01.05.2011 року до 31.12.2012 року та 01.12.2011 року сторонами було укладено додаткову угоду до договору оренди (а.с. 19), за умовами п. 2 якої продовжено дію договору до 31.12.2012 року.
Крім того, 23.12.2011 року між відповідачем та ПАТ «Страхова компанія «Форміка» було укладено договір про страхування орендованого майна №5/1-47/36 та 15.02.2012 року відповідач вніс страховий внесок у розмірі 235,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією №0910019.
Матеріалами справи підтверджується, що з метою сплати відповідачем орендної плати, відшкодування комунальних платежів, відшкодування податку на додану вартість, витрат на утримання будинку та прилеглої території, інших витрат за договором, позивачем були вручені відповідачу рахунки (а.с. 29-50).
Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Факт користування відповідачем нежитловим приміщенням підтверджується також актом прийому-передачі від 01.05.2011 року, згідно якого орендодавець передав орендарю у користування приміщення для здійснення господарської діяльності.
При цьому підлягають відхиленню судовою колегією за неспроможністю доводи скаржника про відсутність можливості користуватися водою та світлом в орендованому приміщенні, оскільки відповідачем не надано суду доказів звернення на адресу орендодавця щодо усунення перешкод у користуванні орендованим приміщенням, зокрема щодо відключення води та світла, не містять такі докази і матеріали справи.
Таким чином, відповідач фактично користувався у визначений період нежилим приміщенням, а тому зобов'язаний згідно договору та ч. 5. ст. 762 Цивільного кодексу України, сплачувати за таке користування орендну плату та інші платежі, що передбачені умовами договору оренди.
За умовами п. 10.2 договору оренди, умови цього договору зберігають силу протягом усього строку цього договору, у тому числі у випадках, коли після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря, а частині зобов'язань щодо сплати орендної плати та нанесених збитків - до виконання зобов'язань.
Відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували належне виконання відповідачем свого зобов'язання по сплаті орендних платежів, відшкодування комунальних платежів, відшкодування податку на додану вартість, витрат на утримання будинку та прилеглої території, інших витрат за договором у розмірі 11 456,34 грн. за період з листопада 2011 року по травень 2012 року, не містять їх і матеріали справи.
При цьому судова колегія не приймає до уваги за безпідставністю твердження відповідача про те, що у зв'язку з відсутністю можливості користуватися водою та світлом в орендованому приміщенні, відповідач звільнив приміщення у квітні 2012 року та повідомив орендодавця про розірвання договору оренди, враховуючи наступне.
За умовами п. 10.3 та ч. 2 п. 10.6 договору розірвання договору допускається за взаємною згодою сторін. Попередження про розірвання договору за ініціативою однієї із сторін повинно бути надано іншій стороні не пізніше як за місяць.
Згідно з п. 3 ст. 26 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 ГК України на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст. 34 ГПК України про розірвання укладеного між сторонами договору оренди №526 від 01.05.2011 року.
На переконання судової колегії заява від 15.12.2011 року вих.№1/15.12-11, на яку посилається скаржник в обґрунтування своїх доводів, не може бути належним доказом повідомлення орендодавця про розірвання договору оренди №526 від 01.05.2011 року, оскільки містить відмітку про отримання представником сторонньої особи - ВГО «Українська асоціація маркетингу» (орендарем суміжної кімнати №401), а не орендодавцем - Інститутом механіки ім. С.П. Тимошенка НАН України.
Відповідно до п. 10.9 та п. 10.10 договору оренди у разі припинення або розірвання договору орендоване майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем орендодавцю. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.
Отже, підтвердженням передачі та відповідно звільнення відповідачем приміщення є підписаний обома сторонами акт приймання-передачі орендованого приміщення. Натомість, матеріали справи такий акт не містять.
З огляду на вищезазначене колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про доведеність та обґрунтованість тверджень позивача, що відповідачем порушені його права, оскільки приміщення відповідачем не передано позивачу у спосіб та порядок, який визначено умовами договору, виставлені рахунки щодо сплати орендної плати відповідачем за період з листопада 2011 року по травень 2012 року не оплачені.
Отже, всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору оренди та додаткової угоди, відповідач не виконав своїх зобов'язань перед позивачем щодо сплати орендних платежів, відшкодування комунальних платежів, відшкодування податку на додану вартість, витрат на утримання будинку та прилеглої території, інших витрат за договором.
На переконання судової колегії вимога позивача про стягнення з відповідача 11 456,34 грн. заборгованості по орендній платі є правомірною та обґрунтованою, нормативно та документально доведеною, а тому підлягає задоволенню.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно визнав доведеним факт невиконання відповідачем у встановлений договором строк свого обов'язку, а тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Відповідно до норм статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 514,08 грн. за період прострочення виконання договірного зобов'язання.
Відповідно до п. 3.6 договору орендна плата перерахована несвоєчасно або в не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується на користь балансоутримувача відповідно до вимог чинного законодавства з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором, на розмір прострочених платежів, згідно наданого розрахунку, позивачем нараховано відповідачу штраф у сумі 138,43 грн.
Пунктом 3.7 договору визначено, що якщо на дату сплати орендної плати борг за нею становить загалом не менше ніж три місці, орендар також сплачує штраф у розмірі 2% від суми заборгованості.
Тобто, сторонами спору при укладенні договору передбачено правові наслідки порушення відповідачем строків оплати орендної плати.
За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Тобто, штраф й пеня є різновидами неустойки, чітке визначення яких надане у частинах 2 та 3 ст. 549 ЦК України.
Згідно з ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частиною 3 статті 549 ЦУ України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Судом першої інстанції вірно встановлено факт прострочення відповідачем виконання своїх зобов'язань щодо оплати орендних платежів, відшкодування комунальних платежів та інших витрат за договором. Отже, зважаючи на факт порушення відповідачем грошового зобов'язання, суд першої інстанції визнав обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню вимогу позивача про стягнення пені у сумі 514,08 грн. та штрафу у сумі 138,43 грн. правомірно.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Київський апеляційний господарський суд, провівши перерахунок інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих позивачем за прострочення виконання грошового зобов'язання дійшов висновку, що господарським судом Київської області правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 19,91 грн. та 3% річних в сумі 108,29 грн. за весь час прострочення.
Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з нормами статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідачем - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 не надано докази та належним чином не доведено правомірність вимог апеляційної скарги про скасування рішення місцевого господарського суду від 11.09.2012 року.
Посилання скаржника на те, що останній не був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, колегією суддів апеляційного господарського суду не приймаються до уваги, враховуючи наступне.
За змістом статті 22 ГПК України участь в господарських засіданнях є правом, а не обов'язком сторони, яка повинна добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
У п. 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» зазначається, що стороною, не повідомленою належним чином про місце засідання суду, про що йдеться у пункті 2 частини третьої статті 104 ГПК, слід вважати сторону, стосовно якої судом першої інстанції не дотримано вимог статті 64 ГПК України.
Також, відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Матеріалами справи підтверджується, що учасники судового процесу були належним чином повідомлені про місце розгляду справи, що свідчить про сприяння судом першої інстанції сторонам по справі у з'ясуванні фактичних обставин справи у повному обсязі, з дотриманням принципів судочинства.
З матеріалів справи також вбачається, що ухвалою від 28.08.2012 року господарським судом Київської області було відкладено розгляд справи у зв'язку з неявкою в судове засідання відповідача (а.с. 70-71). При цьому, суд першої інстанції повторно запропонував відповідачу надати відзив на позовну заяву та документально підтверджені заперечення позовних вимог.
Утім, відповідач залишив поза реагуванням запропонований йому судом спосіб повідомити суд про свою правову позицію з приводу заявлених до нього вимог і не скористався правом направити до суду відзив на позовну заяву.
Так, у п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.
З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду Київської області від 11.09.2012 року прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.
Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду Київської області від 11.09.2012 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - без задоволення.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Київської області від 11.09.2012 року у справі №6/081-12 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Київської області від 11.09.2012 року у справі №6/081-12 залишити без змін.
3. Матеріали справи №6/081-12 повернути до господарського суду Київської області.
Головуючий суддя Майданевич А.Г.
Судді Лобань О.І.
Федорчук Р.В.